Особливості технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження

Призначення трудової пенсії особам з обмеженими можливостями проводиться виходячи з групи інвалідності, незалежно від наявності у людини ступеня обмеження здатності до трудової діяльності.

Право на трудову пенсію мають громадяни, визнані у встановленому порядку інвалідами I, II або III групи. Розмір фіксованої базової частини встановлюється від групи інвалідності. При цьому, якщо людина визнана інвалідом до 1.01. 2010 р., то визначення розмірів виплат здійснюється без додаткового переогляду за наступною схемою:

Даний порядок нарахування пенсії дозволяє збільшити розмір виплат, тим, у кого група інвалідності вище, ніж ступінь обмеження працездатності, а також призначити пенсію, особам з обмеженими можливостями, які не мають ступеня обмеження здатності до праці. Перерахунок розміру пенсії по інвалідності та щомісячних грошових виплат здійснюється Пенсійним фондом Російської Федерації без додаткової заяви, якщо людина вже є інвалідом на максимально вигідних умовах.

Трудова пенсія по даних підставах призначається на строк, протягом якого відповідна особа визнана інвалідом:

1. Але не більше ніж  до дня призначення трудової  пенсії по старості (у тому  числі дострокової). При досягненні  загальновстановленого пенсійного  віку (55 років - для жінок, 60 років - для  чоловіків) за наявності п'яти  років страхового стажу.

2. У разі відсутності  у громадянина права на трудову  пенсію по старості - до досягнення  віку для призначення соціальної  пенсії по старості (60 років - для  жінок, 65 років - для чоловіків).

Усім громадянам, визнаним інвалідами, надано право на трудову пенсію, або на виплати по інвалідності в рамках державного пенсійного забезпечення. Розмір виплат не може бути зменшений, при переході від трудової пенсії по інвалідності до забезпечення по старості  [4].

Також провідним напрямком соціальної роботи з людьми, які  мають функціональні обмеження їхнє працевлаштуванняє . Право інвалідів на працю встановлено законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про зайнятість населення", які спрямовані на створення інвалідам реальних можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації. У Законі України "Про зайнятість населення" і Кодексі про працю визначаються загальні засади зайнятості та працевлаштування населення.

У Законі "Про основи соціальної захищеності інвалідів" в розд. IV висвітлюється порядок працевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів. У ст. 17 зазначається, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (в об'єднаннях), в установах і організаціях зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Держава захищає інвалідів від різних форм дискримінації. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я.

Ст. 18 визначає органи влади, які здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю і несуть відповідальність за виконаня законодавства. Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, його професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності й господарювання, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

У ст.19 і 20 визначається норматив робочих місць для інвалідів. Для підприємств (об'єднань), установ та організацій незалежно від форми власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працівників, а якщо працює від 15 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працівників-інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів", щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи та організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи та організації в порядку, передбаченому законом [3].

Працевлаштування інвалідів  є ефективним та необхідним напрямком соціальної роботи про що свідчать статистичні дані Міністерства соціальної політики.

 

Соціальні працівники сприяють активній адаптації інвалідів до професійної діяльності у звичайних трудових умовах, забезпечують створення нових робочих місць, захищають права інвалідів, що в свою чергу сприяє інтеграції людини з особливими потребами у суспільне життя держави [11].

 

 

Висновок до першого розділу

 

Аналізуючи наукову літературу ми бачимо, що є різні тлумачення терміна особа з обмеженими можливостями, але ми зупинилися на визначенні відповідно до чинного законодавства, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що приводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисті  Також незаперечним фактом є те, що діти, які в ранньому віці втрачають батьківське піклування, за соціально - психологічними характеристиками відрізняються від дітей, які виховуються в родині.

Демократичні перебудови українського суспільства у соціальній сфері, які будувалися, формувалися і впроваджувалися в соціум протягом багатьох століть призвели до встановлення гуманістичного ставлення та допомоги особам з обмеженими можливостями.

В наш час допомога людям з порушеною дієздатністю стає більш важливим суспільним завданням. Це стало наслідком, з одного боку економічного розвитку та збільшенням можливостей соціального захисту населення, а з іншого – вдосконалення суспільної етики та поширення гуманістичних концепцій.

В українській соціальної-педагогічній літературі широко використовується класифікація фізичних відхилень, розроблена А.Й. Капською, на яку опирається соціальний працівник під час організації спільної діяльності з клієнтом.

Також основними напрямками соціальної роботи і надання допомоги особам з функціональними обмеженнями є:

1) Соціальний захист осіб з функціональними обмеженнями;

2) Соціальне обслуговування;

3) Соціальне забезпечення

4)  Соціальна робота з питань працевлаштування інвалідів;

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОСОБАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ

 

2.1.  Зміст, форми  та методи соціальної роботи  з людьми, які мають функціональні  обмеження.

 

Соціальна робота належить до числа професій, які виникли і розвиваються на основі замовлення суспільства щодо створення системи соціальної допомоги населенню.

Особливістю соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження можна назвати те, що діяльність соціальних працівників має на меті допомогти адаптуватись їм повноцінно жити та не відчувати себе виключеними з соціуму і відповідно до цього використовуються рзні методи та форми організації роботи фахівця соціальної сфери з даною категорією осіб.

Основними формами організації соціальної роботи з людьми з обмеженими фізичними можливостями є групова та індивідуальна.

         Важливою формою соціально-педагогічної роботи з дітьми, які мають особливі потреби є індивідуальна робота:

- аналіз індивідуальних  біологічних функцій і функціональних  можливостей (біологічний і соціальний  вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, психофізичні  можливості);

- виявлення специфіки  соціокультурного розвитку (вплив  різнорівневих соціальних факторів, соціальні потреби, ролі, статус, соціальні  очікування, культурні й субкультурні  цінності, норми);

- усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам'ять, здатність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності, адекватність реакцій);

- дослідження особливостей психосоціальної адаптації, процесу взаємного впливу індивіда і його оточення;

- залучення людини до процесу соціалізації  [10].                

Безпосередня практика соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження включає конкретні методики, прийоми, засоби і техніки, які застосовуються соціальним працівником відповідно до її мети, завдань і рівнів.

Основними завданнями групової роботи є:

- допомога членам групи створити систему взаємодопомоги;

- урахування у процесі роботи характеру і змісту групових процесів, використання їх для досягнення цілей групи, допомога в цьому кожному члену групи;

- посилення здатності членів групи діяти незалежно;

- допомога кожній особистості усвідомити свою спільність з іншими в момент припинення діяльності групи.

        У своєму розвитку група проходить декілька стадій. На першому етапі ("орієнтування — включення") члени групи знайомляться, затверджується склад групи і приймаються групові цілі. Другий етап пов'язується із незадоволеністю і суперництвом. Третя стадія — етап продуктивної спільної роботи, інтеграція. Четверта стадія — припинення роботи групи, її ліквідування.

         Виділяються два основні типи груп:

- групи, які створюються спеціально для роботи з їх членами для вирішення внутрішньогрупових проблем (внутрішньо спрямовані); вони в свою чергу поділяються на два типи:

1) групи, спрямовані на соціалізацію особистості;

2) групи, мета яких — виправлення відхилень, які виникають під час попереднього розвитку (групи ресоціалізації);

- групи, які створюються для досягнення будь-яких зовнішніх щодо групи цілей. Кожен з цих типів, у свою чергу, диференціюється залежно від завдань і мети діяльності.

  Групова робота проводиться для дітей дошкільного, підліткового віку, їхніх батьків, братів і сестер.

         Діяльність груп спрямована на вирішення таких завдань:

- полегшення самотності та ізоляції дітей;

- емоційна підтримка;

- забезпечення необхідною інформацією;

- реалізація рольових моделей поведінки;

- формування порівняльної бази.

Залежно від змісту групової роботи розділяють групи з навчальним компонентом, терапевтичним компонентом та інтегровані. Головне завдання груп з навчальним компонентом — надати близьким та рідним людини, яка має особливі потреби інформацію про певні аттитюди, що є в суспільстві, особливості поведінки таких осіб у різноманітних життєвих ситуаціях. Терапевтична модель зумовлює обговорення медичних аспектів інвалідності в групі, роботу якої спрямовують різні спеціалісти (терапевт, психолог, реабілітолог, юрист). Інтегрована модель побудована на припущенні, що сімї де є люди з особливими потребами потребують необхідних знань та емоційної підтримки інших сімей, які мають такі ж проблеми. Найбільш поширеною формою роботи, що прямо чи опосередковано сприяє адаптації людей, які мають особливі потреби, є групи взаємодопомоги  [12].             

Щодо методів, які використовують в соціальній роботі з дітьми, які мають особливі потреби, до них можна віднести:

1. психологічні методи (діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічний відбір, методи психотерапії),
2. педагогічні методи (формування свідомості, методи організаційної діяльності, методи стимулювання, ігрові методи, методи включення, арттераії, соціальне навчання, методи схвалення),
3. соціологічні методи (метод спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів).

Серед методик є такі як проективні методики (“Моя сімя”, “Неіснуюча тварина”, "Будинок, дерево, людина", тест Роршаха) та методики психологічних тренінгів. Також для дослідження особистих якостей даної категорії осіб (тест Кеттелла),акцентуацій характеру (тест Акцентуаций характеру).

         Слід зазначити, що на свідомість і поведінку людей впливає багато взаємопов'язаних факторів, тому методи соціальної роботи слід застосовувати у комплексі. Тим більше що вони органічно пов'язані й ефективні лише за одночасного застосування, а не ізольовано. Це підтверджує необхідність комплексного підходу як принципу використання методів соціальної роботи.