Особливості технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження

Спостереження, як метод соціальної роботи, передбачає ознайомлення з проблемами інваліда в природних, звичних для нього умовах життя. За ознакою часу розрізняють епізодичне, систематичне, клінічне спостереження. Епізодичне спостереження може бути одноразовим. Систематичне спостереження передбачає тривале ознайомлення з проблемами інваліда в природних, звичних для нього умовах життя. Клінічне спостереження - тривале вивчення життя інваліда в процесі виконання ним будь-якої діяльності (навчальної, трудової, ігрової і т.д.) спеціаліст з соціальної роботи проводить за допомогою клінічного спостереження. Він веде щоденник, де вказує дату, час, місце проведення спостереження і основні факти, що дозволяють зробити припущення про наявні у інваліда соціальних уміннях і навичках.

Спостереження дозволяє виявити, як формуються відносини інваліда з оточуючими: з приводу чого він вступає у відносини з людьми, у яких формах висловлює співчуття, увагу, радість, як чинить або не робить допомогу іншому, як сам приймає допомогу, як складаються у нього взаємини з опонентом після сварки.

За допомогою спостереження можна діагностувати також інтереси інваліда. Результати спостереження заносяться в щоденник. Періодичність записів залежить від складності важкій життєвій ситуації інваліда. Важливо, щоб факти грамотно і своєчасно фіксувалися і оброблялися спеціалістом з соціальної роботи. Це допоможе отриману інформацію піддати аналізу, уточнити гіпотезу виникнення проблеми клієнта.

Широко використовується у практиці соціальної роботи для вивчення думки інваліда, встановлення фактів щодо причин його важкій життєвій ситуації метод інтерв'ю. Дуже важливо, щоб інтерв'ю повинно бути стандартизованим: спеціаліст заздалегідь розробляє його сценарій, продумує і формулює питання і т.д.

Для отримання інформації про важкій життєвій ситуації інваліда використовується і такий метод як анкетування. Анкета починається з вступу, в якому повинні бути присутніми наступні елементи: звернення до учасника дослідження, інформація про організацію, що проводить дослідження, контактний телефон, мета проведення анкетування, пояснення, як будуть використовуватися результати, інструкція щодо заповнення опитувального листа  (Додаток 1.). Важливо, щоб в основній частині анкети питання розташовувалися в наступному порядку: від початку до середини опитувального листа - від простих запитань до складних; від середини до кінця опитувального листа - від складних до простих.

Складними для інваліда вважаються відкриті питання, що мають кілька варіантів відповідей (до 10). Демографічну частину, що містить відомості про громадянина з обмеженими можливостями, заповнює анкету, рекомендується розміщувати в кінці опитувального листа. Текст закінчується висловленням подяки учаснику дослідження за співпрацю.  

Формулювання відкритого питання не припускає варіантів відповідей. Клієнт відповідає на нього в довільній формі. Наприклад: «Яка Вам потрібна допомога?».

При формулюванні закритого питання потрібно запропонувати різні варіанти відповідей, причому вибір одного з них може бути альтернативним (клієнт вибирає тільки один варіант або кілька за своїм бажанням). У даному випадку для клієнта розробляються пояснення про вибір тільки одного або декількох варіантів відповіді.

В процесі написання нашої курсової роботи ми використали даний метод для того, щод дослідити ставлення української молоді до людей, які мають функціональні обмеження. В нашому анкетуванні взяли участь 20 студентів 3 курсу. Аналізуючи відповіді на питання анкети, яку ми їм запропонували (Додаток А) ми дійшли таких результатів, що на питиння про те чи доводилось Вам спілкуватися з людиною –інвалідом всі учасники відповіли “так”, на питання “Як ви відноситесь до інвалідів?” досліджувані відповіли таким чином: із співчуттям – 11 осіб, з бажанням допомогти – 8, байдуже – 1 особа; на питання “Які позитивні риси особистості ви можете відзначити у інвалідів? ” відповіли так: - наполегливість у досягненні мети – 8 осіб; 
- терпіння – 3; - життєрадісність – 5; - щирість – 2; - інше – 2.

На наступне питання “Які негативні риси особистості ви можете відзначити у інвалідів? ” ми отримали результати у такому вигляді: озлобленість – 9 учасників, надмірне почуття жалю до себе – 3, почуття неповноцінності – 3, агресія – 5. На 5 запитиння у нашій анкеті “В якій школі найкраще було б навчатися  інвалідам?”  всі досліджуванні відповіли що інваллідам необхідно навчатися в спеціалізованих школах. Щодо питання при те чи потрібні пільги інвалідам то всі учасники відповіли – “Так”. При питанні “Чи потрібен при школі спеціальний центр, де інваліди мали б можливість спілкування зі здоровими людьми” всі відповіли “так”. На питання “Чи допомогли б Ви інвалідові вирішити якесь важливе питання?” ми отримали наступні результати: так – 16 осіб, ні -  2 людина, не знаю – 2. І на останє запитання нашого анкетування “Чи пішли б Ви працювати з інвалідом” учасники відповіли, що 15 осіб – “так”,  1 особа - “ні”, 4 людини – “не знаю”.

Таким чином, кожна людина протягом свого життя неодмінно контактує з людьми, які мають функціональні обмеження, але в кожного з них своє індивідуальне відношення до даної категорії осіб.

Цінну інформацію, що розкриває причини виникнення важкій життєвій ситуації, фахівець з соціальної роботи може отримати методом аналізу документів. Вивчаючи носій інформації, що характеризує життєдіяльність людини, спеціаліст з соціальної роботи вибирає для себе основні моменти, що розкриває проблему інваліда, далі він інтерпретує її і використовує для постановки гіпотези, а згодом соціального діагнозу. При відборі документів фахівець перевіряє їх адекватність (наскільки документ відповідає предмету дослідження); достовірність, справжність документа (з'ясування історії його появи, авторства, намірів укладача, обстановки складання). При вивченні документа необхідно звертати увагу на дату його складання: первинний надійніше вторинного, офіційний вірніше неофіційного, особистий - безособового. До документів можна віднести джерела, що характеризують соціально-правовий та економічний статус клієнта: паспорт, свідоцтва про шлюб, народження дитини, довідки про склад сім'ї, її доходи, характеристика на клієнта  [10].

2.2. Специфіка технологій  соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження.

         Технології соціальної роботи з інвалідами припускають послідовність дій фахівця з соціальної роботи, заснованих на його професійній майстерності, індивідуальних технік, спрямованих на активізацію особистісних ресурсів людини з обмеженими можливостями і досягнення його виходу з важкої життєвої ситуації. Результатом застосування технологій соціальної роботи є повне або часткове відновлення здібностей інваліда до побутової, суспільної та професійної діяльності.

Технології соціальної роботи з інвалідами істотно розрізняються за своїм змістом. Назвемо найбільш важливі, які частіше застосовуються в практичній діяльності фахівця з соціальної роботи: технологія соціальної реабілітації, соціальної адаптації, соціальної терапії, соціальної діагностики та ін.

Важливу роль у формуванні та розвитку технологій соціальної роботи з інвалідами має соціальна діагностика. Вона є методичним інструментом, що дає спеціалісту з соціальної роботи необхідні знання, на підставі яких ставиться соціальний діагноз проблеми інваліда, вибираються технології соціальної роботи, що дозволяють вирішити наявні труднощі в життєдіяльності людини з обмеженими можливостями.

Соціальна діагностика - інтегративна технологія, яка включає в себе сукупність методів, прийомів і передбачає готовність фахівця з соціальної роботи розпізнавати особистісні ресурси інваліда, резервні можливості його соціального оточення, що забезпечують досягнення успіхів у відносинах з людьми, самореалізації інваліда в різних сферах.

Таким чином, соціальна діагностика вивчає діяльність і поведінку інваліда в повсякденному житті, причини його важкої життєвої ситуації і виявляє зміни в ній у процесі надання соціальних послуг. Метою соціальної діагностики є встановлення спеціалістом з соціальної роботи об'єктивного соціального діагнозу проблеми інваліда та оформлення висновку. Аналіз проблеми інваліда здійснюється за допомогою трьох способів. По-перше, фахівець з соціальної роботи на основі результатів соціально-діагностичних методів конкретизує причини і хід розвитку проблеми клієнта. По-друге, характеризує готовність інваліда до вирішення проблеми (наявність соціальних умінь і навичок, знань і соціального досвіду), описує його взаємодію з членами сім'ї, друзями в даний час. По-третє, систематизує всю інформацію про сім'ю (структура, соціальне і економічне становище, міжособистісні відносини членів сім'ї), виробничому колективі, куди входить інвалід. При описі сім'ї особлива увага приділяється психологічному мікроклімату і економічним умовам, які впливають на діяльність інваліда і його готовність до вирішення проблеми.

Виявлення соціальних умінь і навичок інваліда, визначення рівня їх сформованості здійснюється за допомогою методів соціальної діагностики: спостереження, анкетування, інтерв'ювання, обстеження житлово-побутових умов, аналізу документів.

Застосовуючи метод спостереження, фахівець з соціальної роботи може визначити ставлення інваліда до конкретного виду діяльності. Для отримання уявлення, наприклад, про включеність інваліда в суспільно-корисну діяльність він звертає увагу на такі обставини:

- Громадянин з обмеженими  можливостями сам активно включається  в різні види суспільно-корисної  діяльності, проявляє ініціативу  в її організації та відповідальність (відзначаємо, як він здійснює  діяльність, що він робить);

- Виконує суспільно-корисну  діяльність за допомогою іншого (до кого найчастіше звертається  за допомогою);

- Ухиляється від різних  видів суспільно-корисної діяльності.

Таким чином, технологія соціальної діагностики сприяє виявленню причин виникнення проблеми інваліда, його ресурсів і потенційних можливостей. Соціальний діагноз, як результат реалізації соціально-діагностичних методів, відображає індивідуальні особливості громадянина з обмеженими можливостями, включає рекомендації до вибору заходів щодо його соціальної реабілітації [7].

Технологія соціальної реабілітації - послідовність дій фахівця з соціальної роботи складається з комплексу методів, прийомів і процедур, сприяють відновленню соціального статусу інваліда, досягнення його матеріальної незалежності. Вона включає соціально-побутову , соціально-середовищну орієнтацію, соціокультурну, соціально-педагогічну, соціально-психологічну реабілітацію, фізкультурно-оздоровчі заходи і спорт.

Соціально-побутова - передбачає формування готовності громадянина з обмеженими можливостями здоров'я до самообслуговування, пересування і розвиток у нього самостійності при орієнтації в часі і просторі (орієнтування на місцевості, знання інфраструктури мегаполіса, міста, сільського поселення).

Соціально-середовищна орієнтація - процес підготовки інваліда до виконання ним громадської, сімейної і трудової діяльності, в ході якого клієнт розвиває умінні і навички спілкування, самоконтролю, уміння планувати свій бюджет і т.д.

Однією з основних форм розвитку соціальних умінь і навичок громадян з обмеженими можливостями здоров'я може бути практичне заняття. Дана форма навчання інваліда проводиться під керівництвом фахівця з соціальної роботи і служить для закріплення соціальних умінь і навичок у сфері організації харчування, догляду за тілом, одягом і взуттям, за житлом. Клієнти вивчають підприємства та установи обслуговування населення, способи проведення дозвілля. На практичних заняттях фахівець з соціальної роботи здійснює їх підготовку до самостійного сімейного життя.

Важливою формою закріплення умінь і навичок інвалідів є екскурсії. Вони можуть підрозділятися на екскурсії-спостереження і практикуми відповідно до ролі інваліда (спостерігача або практика) під час відвідання установи.

Екскурсія-спостереження може проводитися для ознайомлення з досліджуваним об'єктом (магазин, пошта, бібліотека та ін) у інвалідів під час її проведення формуються уявлення про соціальну інфраструктуру. Даний вид екскурсії необхідно організовувати таким чином, щоб інваліди не тільки спостерігали об'єкти, але і обов'язково могли самі здійснювати певні дії, бачачи особистий приклад фахівця з соціальної роботи, оточуючих людей. Наприклад, при відвідуванні магазину у інваліда розвиваються не тільки навички орієнтації в торговому залі, здобуваються знання про призначення різних відділів, вміння вибрати товар, відповідний йому за ціною, попросити необхідний товар у продавця, сплатити покупку і т.п. Екскурсія дозволяє включити людину з обмеженими можливостями здоров'я в соціальне середовище, максимально наблизити його до природних умов організації життєдіяльності.

Екскурсія-практикум передбачає організацію застосування інвалідом соціальних умінь і навичок в реальній ситуації. Наприклад, вихід інваліда в магазин, вибір ним покупки, розрахунок свого бюджету і оплата товару виконується ним самостійно, фахівець з соціальної роботи тут присутній в якості спостерігача.

Розвиток соціальних умінь і навичок інваліда відбувається за допомогою соціокультурної реабілітації. Вона реалізується за допомогою соціальних інститутів: держави, сім'ї, церкви тощо), традицій, духовних цінностей, які виконують функцію соціальної орієнтації громадянина з обмеженими можливостями здоров'я в суспільстві і сформовані шляхом підсумовування соціального досвіду багатьох поколінь.

Соціокультурна реабілітація інваліда в цьому випадку здійснюється за допомогою духовних цінностей переданих йому у творчій формі. У людини з обмеженими можливостями здоров'я з'являється почуття радості від побаченого, бажання спробувати себе в ролі актора, музиканта, конкурсанта, учасника гуртка, студії, клубу та ін

Формами соціокультурної реабілітації інвалідів є: концерти художньої самодіяльності; вернісажі виставок образотворчого творчості; заняття музично-драматичного колективу, вокальної студії, школи ремесел, студії «Декоративний костюм», в гуртках вишивання, в'язання, шиття, скульптури, хореографічної студії і т.д.

Цілісне уявлення інваліда про світ і життя людей відбувається в результаті відвідування закладів культури і мистецтва: театрів, музеїв, концертів, вихід в кіно і т.д.