Особливості технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 28 Апреля 2014 в 20:01, курсовая работа

Краткое описание

Мета дослідження полягає у виявлені технологічних особливостей соціальної роботи з особами, що мають функціональні обмеження.
Виходячи з актуальності обраної нами теми ми виділили наступні завдання:
1. Здійснити теоретичний аналіз характерологічних ознак, класифікації та законодавчо-правових актів захисту прав осіб з особливими потребами.
2. Проаналізувати особливості технологізації соціальної роботи з даною категорією осіб.

Содержание

ВСТУП………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОСОБАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ
1.1. Особи, які мають функціональні обмеження як об’єкт соціальної роботи та їх особливості……………………………………………………………………….5
1.2. Основні напрямки технологізації соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження…………………………………………………….…..12
Висновок до першого розділу……………………………………………….….20
РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОСОБАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ
2.1. Зміст, методи та форми соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження……………………………………………………….21
2.2. Специфіка технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження………………………………………………………..27
Висновок до другого розділу……………………………………………………42
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………44
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………46

Прикрепленные файлы: 1 файл

ROZDIL_1_Korniyenko.docx

— 132.70 Кб (Скачать документ)

В залежності від виду обмежень у здоров’ї виокремлюють такі відхилень (Табл.. 1.1.1):

Табл.1.1.1.

Основні види відхилень (за А.Й. Капською)

Види відхилень

Сутність

Фізичні

  • тимчасові чи постійні відхилення в розвитку і (або)функціонування органу(ів) людини;
  • хронічні соматичні захворювання;

–       інфекційні захворювання;

Психічні

– тимчасові чи постійні відхилення у психічному розвитку людини (порушення мови; пошкодження мозку; порушення розумового розвитку; затримка психічного розвитку; психопатії)

Складні

– поєднання фізичних та психічних відхилень (ДЦП тощо)

Тяжкі

– поєднання фізичних та психічних відхилень, при яких оволодіння освітою в обсязі державних стандартів є неможливим ідіотія, аутизм тощо.


 

Причинами інвалідності можуть бути як зовнішні (екзогенні), так і внутрішні (ендогенні) фактори.

До зовнішніх факторів належать: механічні (поранення, удар), фізичні (дія електроструму, тепла, холоду), хімічні (дія отруйних речовин), біологічні (хвороботворні мікроби, віруси), психічні (переляк, стрес, психотравмуючі фактори), порушення харчування (голодування, нестача вітамінів, переїдання).

До внутрішніх факторів належать: спонтанні зміни у генетичному матеріалі, внутрішньоклітинні метаболіти, хвороби, що передаються спадковим шляхом, вроджені вади [12].

Головними причинами в структурі інвалідності  в 2012 року займають вроджені аномалії - 28,3%, хвороби нервової системи - 28,1% і розлади психіки та поведінки - 14,4%, інші чинники – 29, 2.

Найбільша чисельність людей-інвалідів у 2012 р. реєструвалася в Донецькій (13 717 дітей - 8,3%), Дніпропетровській (11 290 - 6,8%), Львівській (10 355 - 6,3%) і Харківській (8806 - 5,3%) областях [11].

Також Холостова О.І. та  Дементьєва Н.Ф. виділяють наступні соціально-психологічні характеристики осіб, з функціональними обмеженнями.

У першу чергу можна говорити про фізичне обмеження, або ізоляції інваліда, - це обумовлено або фізичними, або сенсорними, або інтелектуально-психічними недоліками, які заважають йому самостійно пересуватися й (або) орієнтуватися в просторі. З іншого боку, фактори зовнішнього середовища можуть збільшити або, навпаки, компенсувати вплив цих індивідних недоліків. У цьому аспекті прийнято говорити не тільки про безбар'єрне середовище для інваліда, але також про дружнє або недружнє середовище. Це обмеження спричиняє багато наслідків, що ускладнюють положення інваліда, і вимагає вживання спеціальних заходів, що усувають просторову, транспортну, побутову ізоляцію інваліда, емоційну депривацію й забезпечують можливість трудової адаптації.

Наступною характеристикою інвалідів виступає малозабезпеченість, що є наслідком соціально-трудових обмежень: ці люди змушені існувати або на невисоку заробітну плату, або на допомогу (яке теж не може бути достатнім для забезпечення гідного рівня життя індивіда). Втім, в останні роки з'явилися особи із числа підприємців, що одержали інвалідність внаслідок травми, терористичного акту й таке інше. Фінансові обмеження не є для них значимими. Проте подолання всіх інших бар'єрів вимагає від них малих зусиль.

Ще однією особливістю життя особи, яка має функціональні обмеження є трудова сегрегація, або ізоляція людини: через свою патологію індивід з обмеженими можливостями має вкрай вузький доступ до робочих місць або не має його зовсім. У ряді випадків інвалід абсолютно не здатний до трудової діяльності, навіть найпростішої. Однак в інших ситуаціях інвалідам представляються (або виявляються доступні) робочі місця, що вимагають низької кваліфікації, що передбачають монотонну, стереотипну працю та невисоку заробітну плату. Таке положення обумовлене не тільки (або не стільки) обмеженістю їх індивідуальних фізичних або інтелектуальних ресурсів, скільки нерозвиненим характером ринку праці для осіб з особливими потребами. В умовах "дикої" ринкової економіки адаптація робочих місць для таких індивідів розглядається роботодавцями як невигідна й небажана.

Важливим і досить важко подоланим бар'єром для інваліда є просторово-середовий. Навіть у тих випадках, коли особа з фізичними обмеженнями має засоби пересування (протез, крісло-коляска, спеціально обладнаний автомобіль), сама організація житлового середовища й транспорту не є поки дружньої до інваліда. Бракує встаткування й пристосувань для побутових процесів, самообслуговування, вільного пересування. Люди із сенсорними порушеннями відчувають дефіцит спеціальних інформаційних засобів, що сповіщають про параметри навколишнього середовища. Для осіб з інтелектуально-психічними обмеженнями відсутні можливості орієнтуватися в середовищі, безпечно пересуватися й діяти в ній.

Також, для всіх типів інвалідів важливою перешкодою представляється інформаційний бар'єр, що має двосторонній характер. Інваліди утруднені в одержанні інформації як загального плану, так і тієї що має безпосереднє значення для них (вичерпні відомості про свої функціональні порушення, про міри державної підтримки інвалідів, про соціальні ресурси їхньої підтримки). Це викликано й економічними причинами (наприклад, неможливість купити або відремонтувати телевізор або радіоприймач, передплатити газету), і дефіцитом спеціальних носіїв інформації (телепередачі із сурдоперекладом, книги брайлевського шрифту, касети й диски для сліпих і таке інше), і нерозвиненістю сучасних глобальних інформаційних систем (Інтернет) у нашій країні. Звичайно, структурована інформація потрібна тільки тим інвалідам, які мають збережений або відносно збережений інтелект, якийсь мінімальний рівень здатностей до пізнання, критичної оцінці навколишньої дійсності й до самооцінки. Дефіцит інформації або її недостатня насиченість можуть привести до необоротного вгасання інтелектуальних здатностей таких осіб. З іншого боку, існує інформаційний бар'єр, що відгороджує суспільство від інваліда: особам з обмеженими можливостями набагато складніше презентувати свої погляди й позиції, донести до суспільства свої потреби й інтереси. Тому можуть виникати перекручені погляди про потреби інвалідів, особливостях їх особистості. На основі таких перекручених поглядів виникають забобони й фобії, що ускладнює комунікації між інвалідом і соціумом

Емоційний бар'єр також є двостороннім, він може складатися з непродуктивних емоційних реакцій навколишніх із приводу інваліда - цікавості, глузування, незручності, почуття провини, гіперопіки, страху й таке інше та фруструючих емоцій інваліда: жалість до себе, недоброзичливість стосовно навколишніх, очікування гіперопіки, прагнення обвинуватити когось у своєму дефекті, прагнення до ізоляції й таке інше. Подібний комплекс ускладнює соціальні контакти в процесі взаємин інваліда і його соціального середовища. І сам індивід з обмеженими можливостями, і його найближче оточення гостро мають потребу в тому, щоб емоційний фон їх взаємин був нормалізован  [19].

Отже, можна зробити висновок, що на даний час у соціальній системі нашої країні існують різні класифікації інвалідності в залежності від різних факторів і чинників, на основі яких ми маємо можливість розробляти підходи соціальної роботи з даною категорією. З розвитком цивілізованого соціального суспільства виникає необхідність у допомозі обмеженій у своїх фізичних та інтелектуальних можливостях невід’ємної категорії населення – людей з особливими потребами. Тому в Україні на сьогодні існує розгалужена система законодавчо-правової бази по забезпеченню прав осіб з обмеженими можливостями, а також система соціальних служб і центрів, які використовують велику кількість методів і технік щодо реабілітації і психічної корекції людей з особливими потребами.  

 

    1. Основні напрямки технологізації соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження.

 

Основними напрямками соціальної роботи і надання допомоги дітям з функціональними обмеженнями є:

  1. Соціальний захист осіб з функціональними обмеженнями;
  2. Соціальне обслуговування;
  3. Соціальне забезпечення
  4. Соціальна робота з питань працевлаштування інвалідів;

Соціальний захист інвалідів є дуже важливим адже ставлення до громадян з обмеженими можливостями здоров’я є характерною ознакою цивілізованості держави та її демократичності. За роки незалежності України державна політика по відношенню до інвалідів зазнала кардинальних змін. Якщо за часів СРСР основні зусилля держави спрямовувалися на соціальне забезпечення цієї категорії громадян, то в даний час державна політика базується на соціальному захистові громадян з особливими потребами. В основі принципу соціального захисту інвалідів лежить не соціальне забезпечення, як пасивна функція соціального захисту, а захищеність інвалідів через створення для них у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей та творчого потенціалу.

   На сьогодні в Україні за рахунок коштів державного бюджету здійснюється реалізація ряду програм соціального захисту інвалідів. Серед них такі, як забезпечення протезно-ортопедичними виробами та спеціальним автотранспортом, санаторно-курортне оздоровлення, виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування інвалідів, безкоштовне та пільгове встановлення інвалідам 1 та 2 групи телефонів.

Соціальне обслуговування інвалідів являє собою діяльність по задоволенню їхніх потреб у соціальних послугах. Воно включає в себе сукупність соціальних послуг, які надаються інвалідам вдома або в установах соціального обслуговування.

Соціальне обслуговування інвалідів здійснюється за допомогою наступних принципів:

- Дотримання прав людини  і громадянина;

- Надання державних гарантій  у сфері соціального обслуговування;

- Забезпечення рівних  можливостей в отриманні соціальних  послуг та їх доступності для  інвалідів;

- Наступності всіх видів  соціального обслуговування;

- Орієнтації соціального  обслуговування на індивідуальні  потреби інвалідів;

- Пріоритету заходів щодо  соціальної адаптації та реабілітації  інвалідів;

- Відповідальності органів  державної влади та установ, а  також посадових осіб за забезпечення  прав інвалідів у сфері соціального  обслуговування.

До форм соціального обслуговування інвалідів можна віднести: соціальне обслуговування в стаціонарних установах соціального обслуговування незалежно від їх найменування; соціальне обслуговування у відділеннях напівстаціонарних денного (нічного) перебування установ соціального обслуговування; термінове соціальне обслуговування; соціальне обслуговування вдома (включаючи соціально-медичне обслуговування); соціально-консультативну допомогу.

Стаціонарне соціальне обслуговування передбачає надання різнобічної соціально-побутової допомоги інвалідам, частково або повністю втратили здатність до самообслуговування і потребують за станом здоров'я постійного догляду та спостереженні.

Напівстаціонарне соціальне обслуговування складається з соціально-побутового, медичного обслуговування, організації харчування, відпочинку, трудової діяльності інвалідів, що зберегли здатність до самообслуговування і активного пересування.

Термінове соціальне обслуговування здійснюється в цілях надання екстреної допомоги одноразового характеру інвалідам.

Соціальне обслуговування вдома направлено на продовження перебування інвалідів у соціальному середовищі з метою підтримки їх соціального статусу, включає захист їх прав і законних інтересів.

Соціально-медичне обслуговування на дому надається інвалідам, які потребують постійної або тимчасової (до 6 місяців) сторонньої допомоги, у зв'язку з частковою або повною втратою здатності до самообслуговування. Соціальні працівники надають соціально-побутові, соціально-правові, соціально-економічні послуги. У штат даного відділення введені медичні сестри, які здійснюють патронаж інвалідів на дому та надають такі послуги: спостереження за станом здоров'я, годування ослаблених хворих, санітарно-гігієнічних процедур.

Фахівець з соціальної роботи сприяє в наданні соціально-консультативної допомоги інвалідам, результатом якої є адаптація громадян з обмеженими можливостями в суспільстві, створення сприятливих стосунків у сім'ї. Дана форма соціальної роботи застосовується і в практиці стаціонарних установ соціального обслуговування інвалідів  [7].

Соціальне забезпечення інвалідів становить собою державну систему соціально-економічної підтримки громадян з обмеженими можливостями здоров'я. Воно включає пенсійне забезпечення та щомісячні грошові виплати інвалідам.

Основною формою соціального захисту громадян є державна система пенсійного забезпечення, в яку включено пенсійне забезпечення та пенсійне страхування. Пенсія по державному пенсійному забезпеченню - це щомісячна державна грошова виплата, право на отримання якої визначається відповідно до умов і нормами, встановленими законодавством, та яка надається громадянам з метою компенсації їм заробітку (доходу), втраченого у зв'язку з припиненням державної служби при досягненні встановленої законодавством вислуги при виході на трудову пенсію по старості (інвалідності); або з метою компенсації шкоди, завданої здоров'ю громадян при проходженні військової служби, в результаті радіаційних або техногенних катастроф, у разі настання інвалідності або втрати годувальника, при досягненні встановленого законом віку; або непрацездатним громадянам з метою надання їм засобів до існування.

Трудова пенсія - це щомісячна грошова виплата з метою компенсації громадянам заробітної плати чи іншого доходу, яку отримували застраховані особи перед встановленням їм трудової пенсії або втраченого непрацездатні членами сім'ї застрахованих осіб у зв'язку зі смертю цих осіб, право на яку визначається відповідно до умов і нормами російського законодавства.

До основних видів пенсій, по даному напрямку відносять: трудову (призначається застрахованим громадянам); по державному пенсійному забезпеченню (виплачується військовослужбовцям, учасникам Великої Вітчизняної війни, громадянам, постраждалим внаслідок радіаційних та техногенних катастроф).

Информация о работе Особливості технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження