Безробіття молоді як соціально-педагогічна проблема

 

IV. Функція соціальної адаптації  суб'єкта у соціумі в ситу-ації різкої зміни соціальних умов та соціального середовища.

 

Реалізація даної функції передбачає надання допомоги суб'єкту для безболісного входження в систему міжособистісних, групо-вих, сімейних, суспільних відносин; надання допомоги щодо по-долання  труднощів, з якими зустрічається суб'єкт у процесі соц-іального становлення, в реалізації життєвих планів.

 

Ця функція досить об'ємна за своїм  призначенням, оскіль-ки вона передбачає: формування здатності до самореалізації шляхом надання суб'єкту права на самоствердження своєї осо-бистості, на повагу власної гідності; допомога суб'єкту такими засобами самоствердження, які б не наносили шкоди і не об-межували інтереси інших, тобто діяти, але в межах моральних норм, притаманних даному суспільству.

 

V. Функція забезпечення соціальних зв'язків суб'єкта в соціумі

 з різними соціально-педагогічними  інститутами шляхом включення  конкретного суб'єкта в суспільний  процес у соціумі.

 

Реалізація даної функції передбачає координацію, взаємодію і співробітництво  соціальних інститутів, діяльність яких спря-мована на соціальне становлення суб'єкта як особистості, раціо-нальне і ефективне використання їх можливостей; пошук но-вих форм соціальних зв'язків особистості і суспільства. [15, с.32]

 

Визначення функцій соціально-педагогічної системи у структурі соціалізуючого процесу допомагає здійснювати про-гнозування якісних і кількісних змін у життєдіяльності дітей і молоді, виявлення резервів удосконалення процесу соціалізації, шляхів вирішення соціально-педагогічних проблем, активності включення соціальних інститутів у діяльність з метою покра-щання соціально-педагогічних умов соціуму.

 

Це потребує вивчення і апробації  певних напрямів, форм і методів, що сприяють соціальному становленню  особистості, і виявленню змін у  ставленні дітей і молоді до базових соціаль-них цінностей.

 

Виходячи із загальної мети створення  соціально-педагогіч-них інститутів і тих завдань, які вони мають  виконувати, мож-на передбачити розробку, уточнення, продовження щорічних основних напрямків і змісту діяльності соціально-педагогічних інститутів:

 

І напрямок "Методичне та кадрове  забезпечення виконан-ня державної  молодіжної політики".

 

ІІ - "Надання інформаційної, правової, психолого-педагогічної допомоги дітям  та молоді".

 

III - "Соціальне становлення та  розвиток підлітків і молоді";

 

IV - "Попередження та подолання  негативних явищ у молодіжному  середовищі".

 

V - "Соціальна підтримка окремих  категорій молоді".

 

VI - "Соціальне-психологічні та  педагогічні дослідження".

 

Перегляд змісту кожної програми із названих шести на-прямків дозволяє визначити серед них найбільш пріоритетні та активізувати і залучати до їх реалізації всі можливі соціально-педагогічні державні і громадські структури.

 

Скажімо, для її реалізації доцільно проводити семінари, круглі столи  і конфе-ренції; розробляти методики за окремими програмами, організо-вувати теле- і радіопередачі, проводити бесіди, зустрічі, лекції, публікувати науково-методичні статті, розповсюджувати мето-дичні матеріали, видання, листівки, газети тощо.

 

Аналіз впливу способів організації діяльності на соціальне становлення особистості дозволяє, зокрема, на цьому етапі ви-рішувати такі завдання: здійснювати характеристику способів організації соціально-педагогічної діяльності, які впливають на соціальну позицію суб'єкта; здійснювати загальну характеристику суб'єктів, котрі потребують соціально-педагогічної допомоги; виявити зв'язки між позиціями таких суб'єктів і способами організації соціальної діяльності, які базуються на виборі соціальної поведінки суб'єкта.

 

Організація діяльності за принципом права вибору суб'єктом справи за інтересами, а партнера за уподобаннями дозволяє попереджувати появу конфліктів під час організації різних видів діяльності.

 

За сукупністю проявів характеру  поведінки всіх учасників можна  поділити на три групи: перша група — суб'єкти, котрі прагнуть до діяльності "для себе". Суб'єкти другої групи характеризуються певним проявом, хоча й не яскраво вираженим, "діяти для інших". Особливо це помітно у групі старших підлітків, молоді 18-20 років. [17,с.98]

 

Третя група характеризується проявом  бажання включати-ся в діяльність "для себе" і "для інших".

 

Тому можна сказати, що створення  соціальної служ-би для молоді як соціально-педагогічної системи дозволяє не лише визначити  основні напрями діяльності, але  й закласти в них адекватні цілям напрями, конкретні програми і конкретні механізми їх реалізації.

 

Для створення умов щодо соціалізації особистості необхід-на цілеспрямована організована діяльність, яка має  включати суб'єкти соціального виховання  у взаємодію з оточуючим світом і яка формує в них систему ціннісного ставлення до цього світу.

 

Першою умовою соціалізації особистості  є створення систе-ми взаємодії  всіх соціально-педагогічних інфраструктур, дер-жавних, громадських, окремих осіб, волонтерських груп, міністерств і відомств, зокрема: школи, позашкільних установ, клубів і об'єднань за місцем проживання, таборів відпочинку і праці, наметових містечок, клубів за інтересами, дитячих та молодіжних організацій, закладів культури і спорту, різного типу фондів.

 

Другою умовою соціалізації особистості  є створення своє-рідної соціально-педагогічної системи відкритого типу. Ця фор-ма інтеграційного впливу може бути використана  для зміни ціннісних орієнтацій суб'єктів, статусу мігрогруп і  окремої осо-бистості, для корекції процесів входження в соціум, переорієн-тації поведінки підлітків тощо.

 

Третьою умовою соціалізації особистості  є розробка струк-тури соціально-педагогічної діяльності соціальної служби, виз-начення  основних її напрямків (6 напрямків), створення про-грам організації реальної життєдіяльності тих суб'єктів, котрі потребують допомоги, підтримки, захисту, розвитку нових програм та наповнення їх змістом, адекватним поставленим цілям стосовно конкретної особистості, мікрогрупи, мікросередовища. Узагальненим критерієм оцінки діяльності соціальних служб для молоді є факт розробки та використання ними соціаль-них технологій, під якими перш за все треба розуміти зумовле-ний спосіб використання особистішої діяльності з метою досягнення суспільнозначущих цілей. При цьому соціальна технологія проявляється у двох аспектах: як проектування про-цедурних з формами, методами, шляхами реалізації ідей і як прояв проекту в діяльності. Ці два етапи соціалізуючого про-цесу, безперечно, завжди взаємодіють і взаємовпливають один на одного. Крім того, ефективність діяльності певних соціально-педагогічних інститутів оцінюється не лише за оптимальністю тех-нологій, вона є узагальнюючим проявом і ряду інших характе-ристик, зокрема таких, як: універсальність (спроможність ефективної дії технології у різних соціальних групах); оперативність (оптимальний термін застосування потрібних технологій); доступність (відносно сприйнятливий і можливий у ро-боті для різних категорій фахівців); надійність (про вияв обо-в'язкового впливу більшою чи меншою мірою); гнучкість (можливість оперативної варіативності впливу на суб'єкт і при-стосованість до змінюваних обставин); інтеграційність (оптимальне включення у вирішення поставленої цілі різних вихов-них інститутів); фахове забезпечення кадрами, здатними реалізувати розроблені проекти соціалізуючого впливу.

 

2.2. Технології соціально-педагогічної  роботи і особливості їхнього  застосування

 

Інтерес до соціальних технологій, до технологізації соціаль-

 ної діяльності можна вважати  закономірною складовою технологічної революції, що глибоко перетворила суспільну

 свідомість у XX ст.

 

Формування соціальної політики, що визначається сучас-

 ним станом суспільства, можливо  тільки на основі технологізації, за рахунок максимально ефективного  використання ресурсів і можливостей.

 

Соціальні технології в психолого-педагогічній літературі розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального  розвитку. Типовим є погляд на соціальні  технології як узагальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності. Соціальні технології також розглядаються як сукупність способів професійного впливу на соціальний об'єкт з

 метою його покращення, забезпечення  оптимізації функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу.[13,с.47]

 

Соціальні технології - це єдиний тип  технологічного процесу, що значною  мірою базується на "суб'єкт - суб'єктних" відносинах. Без співпраці учасників  соціального процесу, сумісних дій  індивіда, сім'ї, групи, яким надається соціальна допомога чи підтримка, неможливо покращити ті обставини, які послужили причиною застосування соціальних технологій.

 

До особливостей соціальних технологій можна віднести

 такі прояви: у соціальних  процесах задіяна велика кількість індивідів, що наділені волею та свідомістю; суб'єктивний зміст соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються

 в першу чергу лідерами  і відповідно до цього будуються  процеси управління, керівництва, переконання окремих мікросоціумів); соціальні технології побудовані на суб'єкт-суб'єктних стосунках;соціальні технології і технології соціальної роботи, зокрема, мають комплексний характер; у більшості випадків зміст соціальних технологій має превентивний характер.

 

Соціальні технології більшість дослідників  розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів. Головні складові змісту

 технологізації: розмежування  процесу на внутрішні етапи,  фази; координація зусиль усіх  підрозділів; визначення поетапності дій; визначення алгоритму виконання всіх технологічних

 операцій; корекція дій затежно  від змін у цьому процесі. [ 4, с.15,26,39 ].

 

Більшість дослідників проблеми технологізації соціальної роботи загалом та соціально-педагогічної роботи зокрема визначають такі компоненти технологічного процесу: структурний, функціональний, нормативний, операційний та інструментальний [19, с.31].

 

Структурний компонент технологізації містить поняття керованих та некерованих соціальних ситуацій та можливої післядії (результату та наслідку).

 

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань, як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнтування, спрямування.

 

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи

 означає встановлення закономірностей, принципів та правил.

 

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції й їх подальшу координацію  та

 синхронізацію. До основних  процедур належать: інституціоналізація  (встановлення норм та еталонів поведінки, розробка та впровадження соціальних статусів, формування системи цінностей та ідеалів); профілактика (система дій, спрямованих на передбачення та нівелювання аномальних станів соціальної системи); контроль (система дій, що забезпечує нормальний стансоціальної системи); корекція (виправлення припущених помилок, відхилень).

 

Інструментальний  компонент технологізації передбачає усталення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме: нормативного; традиційно-ритуального; конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди); компаративного (соціальне порівняння); змагання; оціночного; статусного

(вплив  на статус людини); символічного; психотерапевтичного; соціоекологічного  (вплив на життєве середовище); раціонального (переконання); сугестивного (навіювання); стимулюючого; селекційного та ситуаційного.

 

Аналіз  літератури з проблем соціальної роботи дозволяє назвати такі етапи  реалізації соціальних технологій:

 

- теоретичний,  який передбачає обґрунтування  мети і об'єкта

 технологічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з'ясування соціальних зв'язків між ними;

 

- методичний, який пов'язаний з добиранням  методів, засобів впливу, обробкою  інформації, її аналізом, вибором  принципів трансформації результатів  аналізу в висновки та рекомендації;

 

- процедурний;  який пов'язаний з практичною  діяльністю

 по  апробації обраної послідовності  використання інструментарію [ 37,с.58 ].

 

Стратегію реалізації соціальних технологій можна  подати у вигляді наступної низки: первинне та загальне цілепокладання - пошук джерел інформації - збирання, аналіз та обробка даних - вибір можливих варіантів дій - вибір інструментарію - прийняття рішення - організаційно-процедурна робота.

 

Структура технологій соціальної роботи визначається на-

 явністю:

 

- програми (проекту), в межах якої  розв'язується певна проблема;

 

- заданого алгоритму як системи  послідовних операцій на шляху  досягнення результату;

 

- певного стандарту (нормативу)  діяльності; критеріїв успішності.

 

Будь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування та впровадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації полягає у: формуванні процесу; наданні йому цільової спрямованості, "векторності"; оптимізації соціально-педагогічної діяльності; забезпеченні сталості соціального процесу; створенні механізмів саморегуляції процесу; забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов.