Безробіття молоді як соціально-педагогічна проблема

 

Ввиділяють ще добровільне та виму-шене, приховане, нормальне і оптимальне безробіття [ 23, с.91 ].

 

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільня-ється за власним бажанням в зв'язку з незадоволенням рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат в ко-лективі або з інших причин всупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (підвищу-ється під час буму і знижується під час спаду в економіці краї-ни), престижності професії, рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність дано-го виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше у нього бажання добровільно залишити робоче місце.

 

В класичній теорії ринку праці  існує інше визначення доб-ровільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає  працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом  і пропозицією в умовах вільного ринку праці, або гнучкої заробітної плати.

 

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Таким чином тільки частина  безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними в результаті перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією небажаного працівника.[23,с.78]

 

Приховане безробіття пов'язане з  так званою неповною зайнятістю.

 

Слід зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі і нашої, довгий час були направлені на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час показав, що таку повну зайнятість забезпечити не-можливо, тому що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотне. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайня-тість, при якій оплачувану роботу мають менше ніж 10% пра-цездатних. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень беробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним або природним.

 

У визначенні Міжнародної організації  праці — економічне безробіття розраховують за матеріала-ми вибіркових обстежень  домогосподарств. Міжнародна організація  праці вважає безробітними осіб віком 15—70 років (зареєстрованих та незареєстрованих у державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом ознакам: не мали роботи (прибуткового заняття); шукали роботу або намагались організувати власну справу на тиж-день обстежень; готові взятися до роботи впродовж наступних двох тижнів [37,c.43]

 

Соціологи зазначають, що молодь - це специфічна соціально-демографічна група  сус-пільства, яка за своїм складом  дуже неоднорідна, має внутрішню  диференціацію, визначається особливостями  діяльності, спосо-бом життя, динамічністю та інноваційним потенціалом [ 28, с.104]. Як спе-цифічна соціально-демографічна група суспільства молодь виз-начається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостя-ми соціального становлення та розвитку, що дає їй змогу об'єктив-но посісти своєрідне місце і бути задіяною в усіх сферах життє-діяльності конкретного суспільства.

 

Взагалі, поняття "молодь" досить різнопланово трактується в багатьох галузях науки - філософії, соціології, політології, пе-дагогіці, психології тощо. Зокрема, М.П. Перепелиця зазначає, що: "Молодь - це окрема соціально-демографічна група, яка вирізняється за сукупністю вікових характеристик, особливос-тей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умо-вах певного суспільства" [22,с.45].

 

Закон "Про сприяння соціальному  становленню та розвит-ку молоді в  Україні" (1993 р.) визначав молодь як групу насе-лення віком від 15 до 28 років, з 1999 р. молодими людьми вва-жалися особи від 14 до 28 років, а з березня 2004 р. - від 14 до 35 років.

 

Аналіз результатів соціологічних  досліджень свідчить, що нині молодь –  це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.

 

За даними багатьох соціологічних досліджень, у нинішніх умовах молоде покоління найбільше стурбоване економічними проблемами [25,с.31]. Проведені опитування молоді в травні 2005 р. Українським інститутом соціальних досліджень виявили, що 60 % юнаків і дівчат непокоїть загальне падіння рівня життя, а більше половини з них — незадовільне становище економіки в цілому. Молодь виокремлює як найважливіші й деякі інші проблеми, зокрема більше половини респондентів турбує високий рівень злочинності, а відсутність нормальних можливостей для навчання — більше третини. Але найбільше (62%) молодих гро-мадян непокоять проблеми працевлаштування.

 

Зрозуміло, що за таких умов більшість  молоді, у тому числі й ті, хто  навчаються, сьогодні прагне працювати  й мати власні джерела існування. Про це свідчить досить високий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років. [38,с.78]

 

Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, приско-реного соціального становлення  взагалі. Тому юнаки та дівча-та, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідно-го профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звер-тає увагу на місце розташування навчального закладу, матері-альні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко зму-шена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми щезадовго до вступу до навчальних закладів. Але слід також зазначити, що й набуття середньої освіти, яке, як правило, зале-жить від працелюбства, настанов у батьківській сім'ї тощо, часто ускладнюється включенням підлітків у трудову діяльність з метою підтримки матеріального рівня сім'ї, віддаленістю на-селених пунктів у сільській місцевості від середніх шкіл, про-блемами сільської школи і т.д.

 

Як зазначають фахівці, протягом довшого  часу молоді відводилось другорядне місце у сфері праці, що, як наслідок, посилювало її матеріальну та психологічну залежність від старших поколінь. Нині близько 90% молодих людей живуть на частковому або повному утриманні батьків та рідних. Основна частина молодого покоління при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили [38, с.184 ] .

 

Загалом для процесу професійного самовизначення молоді нині характерні такі особливості: зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни, поява праценадлишкових та праценедостатніх сфер; посилення прихованого і явного безробіття у молодіжному середовищі; розтягування у часі періоду набуття освіти і наявність різних можливостей її здобуття; низький престиж освіти взагалі; масовий характер вимивання молоді з виробничих структур у сфери приватного бізнесу, пов'язані насамперед з комерційною діяльністю невиробничого напрямку; використання молоді передусім на тимчасово вигідних та добре оплачуваних роботах, які не вимагають фахової підготовки, та пов'язаний з цим процес декваліфікації молоді, особливо тієї її частини, яка лише починає трудову діяльність; загострені прояви соціальної нерівності, які торкаються шансів різних

 категорій молоді у виборі  професійної освіти та місця  праці.

 

Науковці зазначають, що проблема економічного самовизначення молоді складається з декількох підпорядкованих проблем, таких, як: необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді; можливість соціального просування; досягнення економічної самостійності.

 

Соціологічні дослідження свідчать, що нині існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духовного і культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці.

 

Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики тощо.

 

Наприклад, у порівнянні з міською  молоддю у сільських хлопців  та дівчат невисокі можливості набуття  якісної освіти, престижних місць  працевлаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це сприяє помітному  зменшенню питомої ваги молоді у  складі сільського населення, її масовому переміщенню у міста і перетворенню сільської молоді в них на маргінальний (від лат. тагдіпаїіз — той, що на краю, на узбіччі) прошарок.

 

Відносно новим явищем стає дальше погіршення економічного стану молоді. Це стосується виконання нею фізично важких, шкідливих і непривабливих робіт, постійної загрози безробіття, отримання мінімальної за робітної платні. [25,с.95]

 

Так, наприклад, середня заробітня  платня молодих робітників складає  нині лише 60 % від середньоукраїнського рівня і є вдвічі нижчою від величини мінімального споживчого бюджету для юнаків і дівчат. Наслідком цього є падіння рівня життя молоді в цілому, що спонукає молодь вдаватися до підробітку крім основної роботи чи навчання. Тому вторинна (додаткова) зайнятість молоді стає для неї правилом. Але з огляду на те, що вторинна зайнятість здійснюється переважно у неформальній або тіньовій економіці, молодь стає там об'єктом визиску та посиленої експлуатації. Сьогодні у тіньовому секторі економіки працює 21% молодих людей у віці 15-28 років; у віці ж 20-28 років цей відсоток зростає до 25.3. Найбільш поширеним в усіх групах молоді великих міст є надання послуг приватним особам; цим займається нині від 40 до 47 відсотків молоді.

 

Таким чином, можна зробити висновок - факторами, що сприяють виникненню безробіття серед молоді, є такі:

 

- нині молодь – це одна  з найбільш уражених в економічному  плані та найбільш безправна  в соціально-правовому відношенні  соціальних спільнот;

 

- головною озна-кою становища  молоді на ринку праці залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї;

 

- продовжує зростати вимушена  незайнятість у вигляді зареєстрованого  і прихованого безробіття, скорочення  попиту на робочу силу в  усіх сферах господарювання, залишається  значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо про-фесійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільни-ми темпами розвивається підприємництво;

 

- очастина молодого покоління  при переході до ринково орієнтованої  економіки розраховує на суспільну  допомогу і захист, а не на  власні сили ;

 

- неможливість знайти роботу  після закінчення середньої школи,  ПТУ чи вищого навчального  закладу (17,5 % безробітних). [6,с.150]

 

Молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому  відношенні соціальних спільнот. Соціальні  проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального  становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.

 

1.2. Державна політика соціального  захисту молоді

 

Молодь у цілому являє собою  таку групу населення, у якій, з  одного боку, виникає найбільше нових  соціальних проблем, а з іншого боку, саме проблеми молоді мають особливе значення для майбутнього всього суспільного розвитку. Головним у соціальній роботі з молоддю е її соціальний захист. Мета молодіжної політики у цій сфері - вирівнювання стартових позицій молоді, подолання дискримінації окремих груп молодих людей, в тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організація служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування молоді, служб юридичної допомоги та консультуванняюнаків і дівчат.

 

Молодіжна політика держави повинна  також збільшувати можливості для  посадового, професійно-кваліфікаційного, освітнього, наукового зростання  молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків і суспільства може здійснюватись через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики та законодавчої ініціативи, створення гарантій для отримання молоддю освіти і фахової перепідготовки [34,с.45-48]

 

Розв'язанню молодіжних проблем мають  сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. До них відносяться  Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 р., Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. та відповідна постанова Верховної Ради України про введення його в дію.

 

Пріоритетними цілями державної молодіжної політики України з вирішення проблем безробіття є:

 

- Створення відповідної системи  освіти, професійної орієн-тації  підготовки молодого покоління  до праці.

 

- Запобігання безробіттю, забезпечення  зайнятості молоді.