Вплив особистісних характеристик на профорієнтацію старшокласників

        Зростання  інтелектуальних можливостей робить  перехід до дорослості періодом  змін в цінностях та настановах, в ідеалах, цілях.

        Зміст  юнацьких цінностей значною мірою  залежить від культурного контексту  та історичного періоду. Допомогу  юнакові у наближенні до майбутнього,  в уникненні розчарувань надають  добрі стосунки з батьками, досягнення  в якійсь галузі діяльності (навчання, спорт, музика), а також уміння  долати труднощі, самодисципліна, почуття  відповідальності і за себе, і  за інших. Добра порада необхідна  і в постановці життєвих цілей,  бо іноді вони дуже конкретні,  немає гнучкості, а іноді вони  дуже загальні («хочу стати хорошим  спеціалістом, заробляти добрі гроші»).

         Зростає усвідомлення своєї унікальності, власного світосприймання, оформлюється  «Я-концепція» в трьох компонентах,  як суб'єктивне уявлення про  самого себе, настанова по відношенню  до себе (або емоційно-ціннісне  ставлення) та поведінковий компонент,  що характеризує виявлення «Я-образу»  та ставлення до себе в поведінці  серед оточуючих людей.          Самовизначення набуває дійового  характеру: юнак починає діяти,  реалізовувати плани, стверджуючи  той чи інший образ життя,  починає активно готуватись до  засвоєння обраної професії (факультативи, гуртки, репетитори, самоосвіта тощо). Самооцінка набуває більшої стійкості  у відношенні своєї цінності  як особистості, але вона може  змінюватись при оцінці своїх  здібностей, нахилів, можливостей  [20,98-99].

        В  юнацькому віці відбувається  становлення світогляду як системи  знань про політичне, економічне, культурне життя суспільства,  як системи поглядів на оточуючий  світ і місце в ньому кожної  людини. Погляд на багато життєвих  проблем досить глибокий та  розумний. Увагу юнаків привертають  питання справедливості та беззаконня, порядності та безпринципності.  Сучасний юнак має тверезий, розумно-практичний  погляд на світ та події,  які в ньому відбуваються, більш  незалежну позицію та власну  орієнтацію в їх оцінці. Але  можна зустріти прояв і вкрай  протилежних рис: індивідуалізм  та соціальну спрямованість, скепсис  і намагання вірити будь-кому  в будь-що, у декого виявляється  максималізм та нерозбірливість  у виборі засобів реалізації  своєї життєвої мети. Спостерігається  також розрив між різними верствами  молоді за рівнем соціально-культурно  розвитку: богемна молодь та ділки,  наукове світорозуміння та спрощений  підхід тощо. Особливості світосприймання  юнаків виявляються в ціннісних  орієнтаціях, потребах та інтересах,  ідеалах та переконаннях, у мріях  та життєвих планах. Юнак є  представником певного покоління,  яке, в свою чергу, об'єднується  якимось важливими явищами суспільного  життя, співпадання настанов, смаків, інтересів, моди тощо.

         Подовження юності має свої  особистісні передумови: розширення  сфери свідомого самовизначення  і підвищення його самостійності.  Розвиток самостійності є не  що інше, як перехід від системи  зовнішнього управління до самоврядування.

        Соціальне самовизначення (все одно, чи йде мова про вибір професії або світоглядний пошук) є визначення свого становища в світі, воно спрямоване не всередину особистості, а зовні. Але відповідь на питання, ким бути і що робити, має на увазі також певну оцінку себе і своїх можливостей. 
У середньому шкільному (юнацькому) віці (від 10-11 до 14-15 років) провідну роль відіграє спілкування з однолітками в контексті власної навчальної діяльності підлітка. Властива дітям цього віку діяльність включає в себе такі її види, як навчальна, суспільно-організаційна, спортивна, художня, трудова. При виконанні цих видів корисної діяльності у підлітків виникає усвідомлене прагнення брати участь у суспільно необхідної праці, ставати суспільно значущим. Він вчиться будувати спілкування в різних колективах з урахуванням прийнятих в них норм взаємовідносин, рефлексії власної поведінки, вміння оцінювати можливості свого «Я». Це найбільш складний перехідний вік від дитинства до дорослості, коли виникає центральне психічне, особистісне новоутворення людини – «почуття дорослості» [4, 68].

           Цікава думка Клімова Є. О.  про навчальну діяльність як  провідну, якщо вона набуває рис  продуктивної діяльності:

- це діяльність, яка за  часом і за наслідками витрачених  сил має бути самокерованою;

- вона повинна мати  широкі варіації засобів, прийомів, умінь щодо здійснення діяльності  та її наслідків;

- стиль виконання такої  діяльності має бути індивідуалізований, оптимальний для кожного учня, щоб перебороти протиріччя між  потребами, інтересами його з  його можливостями та здібностями  [21,105-106].

       Специфічна  соціальна активність юнаків  полягає у великій сприйнятливості,  сенситивності до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки,  які існують у світі дорослих  і в їх стосунках. Один з  провідних дослідників підліткового  віку Д.І. Фельдштейн підкреслює, що соціальне дозрівання людини, структурування його самопізнання  і самовизначення як активно  діючого суб'єкта визначається  трансформацією спільної позиції  «Я» по відношенню до суспільства  на дві приходящі  на зміну  один одному позиції «Я в  суспільстві» та «Я і суспільство» [52, 125]. При цьому істотно, що  підлітковий вік , як і інші  вікові періоди, неоднорідний, стадіальний.  У цьому періоді Д.І. Фельдштейн  виділяє три стадії: локально-примхливу  (10-11 років), коли загострена потреба  у визнанні дорослих; право-значиму  (12-13 років), що характеризується  потребою в суспільному визнанні, у соціально схвалюваної корисної  діяльності, що виражається в  мовній формі « я теж маю  право, я можу, я повинна »;«  утверждаюче - дієву »(14-15 років), коли домінує готовність проявити  себе, застосувати« свої сили  »[55, 257]. Якщо для молодшого шкільного  віку провідною є навчальна  діяльність (входження в неї, прийняття  ролі суб'єкта цієї діяльності, формування навчальних мотивів,  оволодіння її предметним змістом  і структурою і т.д.), то для  школяра середнього віку (підлітка) в якості ведучої виступає  суспільно корисна діяльність  у різноманітних формах, в руслі  якої і інтимно-особисте спілкування  з однолітками, і дуже важливе  спілкування з представниками  іншої статі. При цьому навчальна  діяльність стає як би здійснюваної  активністю - вона «забезпечує» індивідуалізацію  підлітка. В особливостях вибору  засобів, способів навчальної  діяльності він стверджує себе.                    Одночасна адаптація до однієї  нової спільності, індивідуалізація  в інший, вже знайомої, та подальша  інтеграція в неї - це складно  переплетені соціально-психологічні  процеси, найбільш значущі для  підлітка. Знайти себе в собі  і в інших - основна усвідомлювана  чи інтуїтивно реалізована потреба  цього віку. 
          Його головна цінність - система відносин з однолітками, дорослими, наслідування усвідомлюваного чи несвідомо належного ідеалу, спрямованість у майбутнє (недооцінка цього). Відстоюючи свою самостійність, підліток формує і розвиває на основі рефлексії свою самосвідомість, образ «Я», співвідношення реального та ідеального «Я». На основі інтелектуалізації психічних процесів відбувається їх якісна зміна по лінії все більшої довільності, опосередкованості [10, 149]. 
          Показово для юнацького віку і ставлення до авторитету. Якщо в молодшому шкільному віці авторитет учителя не менш значущий, ніж авторитет сім'ї, то для підлітка проблема авторитету дорослого не самоочевидна. З одного боку, позиція підлітка «я - дорослий» як би протиставляє його дорослим, з іншого - їх авторитет залишається важливим чинником його життя. Збереженню авторитету дорослого (вчителя) сприяє наступне: 1) незмінність суспільного положення підлітка, він був і залишається учнем, школярем; 2) його повна матеріальна залежність від батьків, які поряд з вчителями виступають в ролі вихователя; 3) відсутність у підлітка уміння діяти самостійно [11, 246].

        В психології вважається, що загальні розумові здібності в основному оформлюються наприкінці підліткового віку. Протягом юнацького віку вони удосконалюються: збагачується науковий понятійний апарат, відбувається оволодіння складними інтелектуальними операціями, більш продуктивною стає розумова діяльність [19, 116].

        Розумові здібності виявляються як індивідуальні властивості сприймання, пам'яті, мислення, уяви, вони визначають індивідуальний стиль пізнавальної діяльності старшокласника та її продуктивність.

       1.2 Професійне самовизначення

       Питання  професійної орієнтації та професійного  самовизначення молоді хвилювало людство ще з незапам'ятних часів, а в останні роки набули особливої актуальності. Виявлення особливостей прояву принципу детермінізму в процесі професійного самовизначення передбачає аналіз взаємодії двох систем. З одного боку, це особистість як найскладніша саморегулююча система, з іншого - система громадського орієнтування молоді у вирішенні питання про свідомий вибір професії [1, 163].

         В умовах багатогалузевого народного господарства випускникові школи не просто уявити собі потреба виробництва в кадрах тих або інших професій, реальні можливості працевлаштування або продовження навчання, специфіку різних професій, правильно оцінити свої здатності. У цей час існує більше 40 тис. професій: вузи готовлять фахівців з 340 професій, технікуми - по 450. Щорічно народжується більше 500 нових професій, причому природне відмирання старих професій відбувається повільніше, ніж виникають нові. У той же час результати численних досліджень свідчать про те, що продуктивність праці працівників, які по своїх якостях відповідають вимогам професії, у середньому на 20-40% вище, ніж у тих, хто таким вимогам не відповідає, а близько 40% працівників, що міняють місце роботи - це ті, хто обрав роботу не по здібностях. Тому організація професійної орієнтації молоді виступає важливою умовою підвищення ефективності діяльності організацій і підприємств.

       Процес  професійного самовизначення обумовлений  виникненням, розширенням і поглибленням  діяльності суб'єкта, що реалізує  його зв'язок з факторами профорієнтації. Але разом з тим саме самовизначення (свідомість) вплетено в цю діяльність  як її компонент, що направляє,  посилює, коректує , перебудовує  її, тобто функціонально визначає  характер її протікання. Звідси  завдання постійного обліку особистісних  передумов самовизначення при  організації діяльності учнів.

       Для молодших підлітків вибір професії є головним чином форма втілення мрії про своє героїчне майбутньому. Їх цікавить не конкретний зміст професії, а та роль, яку вона дозволяє грати. Звідси часта зміна професійних намірів, величезний вплив зовнішнього зразка. У підлітків мотиваційний центр вибору найчастіше розташований в області прагнень, не пов'язаних прямо з самої професійною діяльністю, наприклад, прагнення стати самостійним. Підлітки, як про це свідчать матеріали, зібрані Н.І. Криловим, не переживають завдання вибору професії як проблему, визначальну їх помисли, їх активність. «... Вибір професії в підлітковому віці, - за справедливим зауваженням Л. І. Божович, - може виявитися психологічно навіть і не вибором, а актом наслідування товаришів, батьків або рішенням, прийнятим під безпосереднім впливом зовнішніх обставин або випадково виниклого інтересу» [13, 243].

     Тільки в  юності, завдяки новій соціальній  ситуації розвитку, проблема самовизначення  стає актуальною для особистості,  яка її помисли і переживання;  істотно змінюються внутрішні  умови, що опосередковують зовнішні  впливи на особистість. Потреба  в самовизначенні стає стрижневою  в особистості. Виникає внутрішня  тенденція до інтеграції вже  наявних властивостей і відносин, оскільки формулювання життєвого  плану, підстав (мотивів) вибору  вимагає внутрішньої узгодженості  і цілісності. Важко вказати іншу  потребу, яка в такій же мірі  приводила б до супідрядних  різноманітних мотиваційних тенденцій.  Ця інтеграція проявляється вже  в акті прийняття професійного  наміру дев'ятикласником, який має  вирішити, чи йти йому в 10 клас, ПТУ або технікум. Як у цьому  випадку, так і при відстрочці  прийняття рішення до закінчення 11 класу, старшокласник прагне  зв'язати воєдино свої уявлення  про особливості обраної діяльності, її престиж, власних якостей  і т. д. [3, 134].

      Становлення  потреби у самовизначенні означає  появу нового і найважливішого  для ранньої юності джерела  розвитку: виникнення різноманітних  протиріч особистості, що утворюють  рушійні сили її професійного  самовизначення. В узагальненому  вигляді їх можна представити  як суперечність між потребою  і вимогами переважаючої діяльності, а також знаннями, вміннями, способами,  необхідними для реалізації поставлених  перед людиною цілей.

      Найбільш  адекватним завданням дослідження  проблеми самовизначення нам  представляється обгрунтована М.С.  Каганом класифікація, критерій  якої лежить в системі суб'єктно-об'єктних  відносин. Структурний аналіз такої  системи, де «точкою відліку» є діяльність суб'єкта, дозволяє виділити чотири види діяльності: перетворювальну, пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну та комунікативну, в яких реалізуються всі можливі типи зв'язків суб'єкта та об'єкта [16, 125].

       Пізнавальна  діяльність підлітків і юнаків  покликана забезпечити професійне  просвітництво учнів. Цілком очевидно, що не можна говорити про  свідоме і вільний вибір професії, якщо старшокласники не володіють  відомостями про види професійної  праці, вимоги, які пред'являють  до людини певні професії. Йдеться,  зрозуміло, про ознайомлення учнів  не з усіма професіями (їх понад  30 тис.), а з основними професіями  в різних галузях виробництва,  культури, сфери обслуговування, а  також зі шляхами та умовами  придбання цих професій.

       Ознайомлення  зі світом професій може розгортатися  на двох рівнях - на рівні життєвого  пізнання і на рівні спеціально  організовуваного у позакласній  та учбовій роботі професійної  освіти. У всіх випадках пізнавальна  діяльність, взята в її «чистому»  вигляді, забезпечує відображення  об'єктивних відносин між професіями, їх змісту, суспільної значущості. Однак сама по собі вона  не може обумовлювати процес  самовизначення, оскільки пізнання  є відображення відносин між  об'єктами, тоді як вибір професії  передбачає усвідомлення не тільки  об'єкта, його властивостей, ае і  їх значимості для суб’єкта [18, 185].

       Знайомство  зі світом професій є необхідною  умовою розгортання ціннісно-орієнтаційної  діяльності. Але тільки в останній  виникає виборче, безпосереднє  реагування суб'єкта на конкретний  вид людської діяльності. Процес  пізнання не містить такої  можливості, тому що особливості  професії не співвідносяться  в ньому з потребами суб'єкта. Особистісний сенс породжується  не об'єктивним значенням предмета, а реальним життям людини. 
      Таким чином, в процесі взаємодії особистості з системою профорієнтаційних впливів на основі пізнавальної та ціннісно-орієнтаційної діяльностей (в їх єдності) складається система мотивів переваги конкретної діяльності (або сфери професійної діяльності). Інакше кажучи, відбувається розвиток тієї сторони особистості, яку можна назвати її професійною спрямованістю. Разом з нею або трохи пізніше під впливом потреби сенсу життя виникає рефлексія особистості на складені інтереси та схильності, її професійна самосвідомість. Останнє є переважно результатом ціннісно-орієнтаційної діяльності. Якщо у формуванні професійної спрямованості ціннісно-орієнтаційна діяльність забезпечує лише усвідомлення особистісного сенсу «значень», то формування професійної самосвідомості припускає її досить розгорнуту і активну форму, що забезпечує самопізнання і саморегуляцію.