Влияния смысложизнанных ориентаций на выбор стратегии поведения в конфликте

Головними об'єктивними причинами виникнення конфліктів виступають: природне зіткнення інтересів людей в процесі їх життєдіяльності, слабка розробленість і використання нормативних процедур вирішення соціальних протиріч; недолік і неправильний| розподіл значущих для нормальної життєдіяльності людей матеріальних і духовних благ; сам спосіб життя, пов'язаний з матеріальною невлаштованістю і радикальними, масштабними, швидкими змінами; традиційні для нас стереотипи конфліктного вирішення соціальних протиріч та ін.

Головними суб’єктивними причинами конфліктів виступають: суб'єктивна оцінка поведінки партнера як неприпустимої; низька конфліктостійкість; низький рівень емпатії; неадекватний рівень домагань; акцентуація характеру [13]. В процесі міжособистісного спілкування можуть виникати спотворення образу партнера, що призводять до взаємного непорозуміння і конфліктів. Смисложиттєві орієнтації людини можуть визначати цю спотвореність, надаючи  йому або позитивне, або негативне забарвлення. Разом з об’єктивними чинниками суб’єктивні визначають ту поведінку, яку людина обере для себе в конфліктній ситуації.

Широке поширення в конфліктології отримала розроблена К. Томасом і Р. Кіллменом двомірна модель стратегій поведінки особистості в конфліктній взаємодії. Стратегія поведінки в конфлікті розглядається як орієнтація особистості (групи) по відношенню до конфлікту, установка на певні форми поведінки в ситуації конфлікту. В основі цієї моделі лежать орієнтації учасників конфлікту на свої інтереси і інтереси протилежного боку. Згідно з моделлю, конфліктна поведінка вибудовується в просторі, заданому системою координат, де: по вертикальній осі вказується ступінь наполегливості у задоволенні власних інтересів, яка визначається важливістю результатів; по горизонтальній осі - рівнем поступливості у задоволенні інтересів інших партнерів, яка визначається важливістю відносин [17].

У будь-якому конфлікті кожен учасник оцінює і співвідносить свої інтереси і інтереси суперника, ставлячи собі питання: «Що я виграю?,« Що я втрачу? »,« Яке значення має предмет суперечки для мого суперника? »і т. д. На основі такого аналізу він свідомо обирає ту чи іншу стратегію поведінки (уникнення (догляд), суперництво, пристосування, співробітництво, компроміс). Оцінений інтересів у конфлікті - це якісна характеристика обраної поведінки. У моделі Томаса - Кіллмена оцінка інтересів співвідноситься  з кількісними параметрами: низьким, середнім або високим рівнем спрямованості на інтереси. На основі розглянутої моделі важливо пам'ятати, що рівень спрямованості на власні інтереси чи інтереси суперника залежить від трьох обставин: змісту предмета конфлікту, цінності міжособистісних відносин, індивідуально-психологічних особливостей особистості .

1.Суперництво.

 Той, хто вибирає дану  стратегію поведінки, перш за  все, виходить з оцінки особистих  інтересів у конфлікті, як високих, а інтересів свого суперника - як низьких . Вибір стратегії суперництва  в кінцевому підсумку зводиться  до вибору: або інтересу боротьби, або взаємовідносин. Вибір на користь боротьби відрізняється стилем поведінки, який характерний для деструктивної моделі. При такій стратегії активно використовуються владу, сила закону, зв'язку, авторитет і т. д. Вона являється доцільною і ефективною в двох випадках. По-перше, при захисті інтересів справи від посягань на них з боку конфліктної особистості. І, по-друге, при загрозі існуванню організації, колективу. Нерідко суперництво вибирається автоматично, без довгих роздумів, просто як емоційна реакція на несприятливий вплив .

2.Пристосування.

Людина, що дотримується цієї стратегії, прагне піти від конфлікту. Спрямованість на особисті інтереси тут низька, а оцінка інтересів суперника висока. Людина, яка приймає стратегію пристосування, жертвує особистими інтересами на користь інтересів суперника.

При аналізі даної стратегії слід враховувати деякі моменти:

1) іноді в такій стратегії  відбивається тактика рішучої  боротьби за перемогу, поступка  тут може виявитися лише тактичним  кроком на шляху досягнення головної стратегічної мети;

2) поступка може стати  причиною неадекватної оцінки  предмета конфлікту (заниження його  цінності для себе). У цьому  випадку прийнята стратегія є  самообманом і не веде до  вирішення конфлікту. 
Нерідко поступка стає переломним моментом у напруженій ситуації, що змінює її  на сприятливіший .

3.Компроміс.

Компромісна стратегія поведінки характеризується балансом інтересів конфліктуючих сторін на середньому рівні. Інакше її можна назвати стратегією взаємної поступки . При аналізі даної стратегії важливо мати на увазі ряд суттєвих моментів:

1) компроміс не можна  розглядати як спосіб вирішення конфлікту. Взаємна поступка часто є етапом на шляху пошуку прийнятного рішення проблеми;

2) іноді компроміс може  вичерпати конфліктну ситуацію. Це настає при зміні  обставин, що викликали напруженість;

3) компроміс може приймати  активну і пасивну форми. 
       Активна форма компромісу може проявлятися в укладенні чітких договорів, прийнятті якихось зобов'язань тощо. Пасивний компроміс - це не що інше, як відмова від будь-яких активних дій з досягнення певних взаємних поступок в тих чи інших умовах .

Компроміс часто є лише тимчасовим виходом, оскільки не одна зі сторін не задовольняє свої інтереси повністю, і основа для конфлікту зберігається. Якщо компроміс не є рівним для обох сторін, а одна з них поступається більше, ніж інша, то ризик відновлення конфлікту стає ще вище .

4.Співпраця.

Стратегія співробітництва характеризується високим рівнем спрямованості, як на власні інтереси, так і на інтереси суперника. Дана стратегія будується не тільки на основі балансу інтересів, а й на визнанні цінності міжособистісних відносин. Якщо предмет конфлікту має життєво важливе значення для одного або обох суб'єктів конфліктної взаємодії, то про співпрацю не може бути й мови. У цьому випадку можливий лише вибір боротьби, суперництва. Стратегія співробітництва включає в себе всі інші стратегії (уникнення (догляд), суперництво, пристосування, співробітництво, компроміс). При цьому інші стратегії в складному процесі співробітництва відіграють підлеглу роль, вони більшою мірою виступають психологічними факторами розвитку взаємин між суб'єктами конфлікту. Стратегія співпраці відображає прагнення протиборчих сторін спільними зусиллями вирішити проблему. На відміну від компромісу, для співробітництва необхідний перехід від відстоювання своїх інтересів до більш глибокого рівня, на якому виявляється сумісність і спільність інтересів .

Також, при аналізі конфлікту і виборі адекватних рішень з управління конфліктом виділяють наступні моделі поведінки суб'єктів конфліктної взаємодії: конструктивну, деструктивну і конформістську.

Кожна з цих моделей обумовлена ​​предметом конфлікту, конфліктною ситуацією, цінністю міжособистісних відносин та індивідуально-психологічними особливостями суб'єктів конфліктної взаємодії.

Даючи загальну оцінку даних моделей поведінки, бажаної і необхідної моделлю є конструктивна. Деструктивна ж модель не може бути виправданою. Вона здатна перетворити конструктивний конфлікт у деструктивний.     Небезпека конформістської моделі поведінки полягає в тому, що вона сприяє агресивності суперника, а іноді і провокує її. Але якщо суперечності, які викликали конфлікт носять несуттєвий характер, то конформістська  поведінка веде до швидкого вирішення такого конфлікту [1].

Таким чином, універсальної реакцією людини на виникаючі протиріччя, роздвоєність, дезінтеграцію (як у самому собі, так і у відносинах з іншими людьми) є прагнення подолати цю дисгармонію. Внутрішні протиріччя розглядаються як прояви конфліктів, що руйнують психіку людини. Жодну з наведених стратегій і моделей поведінки не можна назвати однозначно «хорошою» чи «поганою».

 

 

Висновки з розділу 1

 

Психологи по різному розглядали смислову сферу людини: порівнювали сенс життя з метою, з особливою суб’єктивною цінністю, із системою смислів якими наповнене життя. Смислова сфера людини виступає важливим чинником регуляції її поведінки. Психологи - гуманісти визначали у своїх теоріях основні конструкти, що допомагають людині знаходити власний сенс: переживання, творчість, самоактуалізація, навіть страждання. Ексзистенційна наповненість визначає орієнтир особистості, її систему цінностей, Я-концепцію, що створюються на основі відзеркалення навколишнього світу через призму особистісних смислів. У психології існують різні підходи до вивчення конфлікту.

 

 

 

 

 

 

 

                                                        Розділ 2

Емпіричне дослідження впливу смисложиттєвих орієнтацій особистості на вибір стратегії поведінки у конфлікті

 

2.1. Шляхи вивчення впливу  смисложиттєвих орієнтацій особистості  на суб’єктивні причини вибору  стратегії поведінки у конфлікті

 

Відомі на сьогоднішній день методи дозволяють діагностувати смислову сферу особистості (Особистісний диференціал, метод репертуарних решіток, метод граничних смислів, САТ ​​та ін), дозволяють досліджувати індивідуальний смисловий зміст суб'єктивної реальності, і порівняти його з середньостатистичною нормою в певній групі.

У вітчизняній психології проблемою смислів та розробкою методик грунтовно займався Д.О. Леонтьєв (за що навіть отримав спеціальну премію Франкла). Окрім використаної нами методики смисложиттєвих орієнтацій (далі СЖО) він розробив ще «Методику визначення граничних смислів»

Методика граничних смислів (далі МПС) була розроблена у спробах знайти нові, нетрадиційні підходи до емпіричного вивчення та діагностики таких структур суб'єктивної реальності, як динамічні смислові системи свідомості. У методиці був втілений порівняно новий методичний прийом вивчення смислових систем через їх відображення в індивідуальному світогляді. Теоретичними засадами методики є уявлення автора про динамічні смислові системи (далі ДСС) та світогляд особистості. ДСС розглядається як "те, чим була б особистість, якби у неї була тільки одна всепоглинаюча пристрасть, інтерес, спрямованість, що виключає все інше, тобто особистість, що характеризується "внутрішньо простим життєвим світом", за Ф. Ю. Василюком." Зазвичай особистість складається з декількох ДСС. О. М. Леонтьєв говорить у цьому зв'язку про "багатовершинність" мотиваційної сфери особистості та про боротьбу між собою різних систем життєвих відносин.

Змістовний аналіз даних МПС являє собою інтерпретацію отриманих смислових ланцюгів і структур в аспекті відображення в них глибинних особистісних особливостей смислової сфери піддослідних. Наскільки можна судити за прямими оцінками і побічно вираженим відношенням випробовуваних до методики, ця інформація дійсно характеризує деякі основоположні паттерни світогляду і особистості. На сьогоднішній день немає стандартної інструкції та процедури проектованого аналізу МПС; його можна здійснювати за аналогією з іншими вербальними проективними техніками, наприклад, завершення незакінчених речень або ТАТ. Разом з тим розробка такої більш-менш стандартизованої процедури представляється перспективним завданням і, можливо, буде здійснена в майбутньому.

Ще однією методикою, що пропонує свій спосіб у визначені смислів особистості є «Методика дослідження системи життєвих сенсів В.Ю. Котлякова» [25]. Він  у своїй статті представив експериментальну методику дослідження системи життєвих сенсів. Там він виділяє 8 категорій життєвих смислів. У рамках цієї класифікації всі життєві смисли можуть бути віднесені до альтруїстичних, екзистенціальних, гедоністичних, статусних, комунікативних, сімейних, когнітивних, самореалізації.

Методика включає в себе 24 твердження - це перелік життєвих сенсів, на які можуть орієнтуватися люди у своєму житті. Досліджуваним пропонується зробити рейтингову оцінку представленого списку. Чим менше сума рангових значень, тим більшу вагу має ця категорія в системі життєвих сенсів людини, і навпаки. Залежно від отриманої суми рангових значень по кожній з категорій, можна оцінити представленість кожної з категорій у особистій системі життєвих сенсів людини: 18-24 бали - смисли цієї категорії представлені слабо, 10-17 балів - смисли цієї категорії представлені достатньо в системі життєвих сенсів; 3-9 балів - смисли цієї категорії домінують в системі життєвих сенсів людини.

Існують також проективні методики, що вивчають смислову сферу особистості. Наприклад Методика малюнкових метафор «Життєвий шлях», розроблена І. Л. Соломіним, відноситься до класу проективних методів діагностики. Методика дозволяє виявити емоційний стан людини, деякі особливості її темпераменту і характеру, специфіку уявлень про своє життя і ставлення до неї, визначати особистісні проблеми та можливі способи їх вирішення, формулювати цілі та планувати шляхи їх досягнення.

Методика може бути використана для вирішення завдань, пов'язаних з діагностикою психологічних особливостей особистості і психічного стану, з консультуванням з питань самовизначення і планування кар'єри. Методика містить значний потенціал для корекційної роботи з клієнтами. Перевагами методики є метафоричний характер завдань, наочність одержуваних результатів, практичність, доступність і зручність використання, економічність процедури, гнучкість і глибина одержуваної інформації.