Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Июня 2013 в 01:19, курсовая работа
Виходячи з актуальності проблеми, ставимо за мету: теоретично обґрунтувати і експериментально дослідити особливості супроводу школярів молодшого підліткового віку з проявами дезадаптації.
Гіпотезу дослідження склали припущення про те, що психологічний супровід дезадаптації є значущім фактором соціально-психологічної реадаптації школярів молодшого підліткового віку. Психологічний супровід дезадаптованого підлітка буде ефективним, якщо:
планування та реалізація психологічного супроводу здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей школярів та умов навчального закладу;
у структурі психологічного супроводу погоджені між собою цільовий, змістовний, технологічний, оціночно-результативний компоненти діяльності практичного психолога;
розроблена та впроваджена корекційно-розвивальна програма з урахування особливостей дезадаптації школярів молодшого підліткового віку.
Вступ……………………………………………………………………….
3
Розділ I. Теоретичні аспекти дослідження психологічного супроводу підлітків з проявами дезадаптації……………………………….
7
Аналіз теоретичних підходів до психологічного супроводу дезадаптованих школярів………………………………………………………..
7
1.2. Соціальна дезадаптація дітей молодшого підліткового віку…….
1.2.1. Фактори та причини соціальної дезадаптації……………………
1.2.2.Форми та прояви соціальної дезадаптації………………………..
13
21
29
Висновки до 1 розділу……………………………………………………
35
Розділ II. Експериментальне дослідження проявів соціальної дезадаптації школярів молодшого підліткового віку………………………
37
2.1. Методики виявлення соціальної дезадаптації в молодшому підлітковому віці
2.2. Форми соціальної дезадаптації у школярів молодшого підліткового віку…………………………………………………………………..
37
43
Висновки до 2 розділу …………………………………………………..
Розділ III. Психологічний супровід соціально дезадаптованих молодших підлітків………………………………………………………………
3.1. Організація психологічного супроводу соціально дезадаптованих школярів …………………………………………………………………………..
3.2 Оцінки ефективності корекційних впливів…………………………
54
56
56
61
Заключення ………………………………………………………………
Список використаної літератури ……………………………………..
Додатки
Особистісні фактори, які виявляються в активному вибірковому ставленні індивіда до бажаної середовищі спілкування, до норм і цінностей свого оточення, до педагогічних впливів сім'ї, школи, громадськості, в особистих ціннісних орієнтаціях і особистій здібності до саморегулювання своєї поведінки. Ціннісно-нормативні уявлення, тобто уявлення про правові, етичні норми та цінності, що виконують функції внутрішніх поведінкових регуляторів, включають когнітивні (знання), афективні (відносини) і вольові поведінкові компоненти. При цьому асоціальна і протиправну поведінку індивіда може бути обумовлено дефектами системи внутрішньої регуляції на будь-якому - когнітивному, емоційно-вольовий, поведінковому - рівні. У віці 13-14 років поведінкові розлади стають домінуючими, з'являється схильність до групування з асоціальними підлітками більш старшого віку з кримінальним поведінкою, приєднуються явища токсикоманії. Приводом для звернення батьків до психіатра були порушення поведінки, шкільна і соціальна дезадаптація, явища токсикоманії. Токсикоманія підлітків має несприятливий прогноз, і через 6-8 місяців після її початку різко зростають ознаки психоорганічного синдрому з інтелектуально-мнестичними розладами, стійкими порушеннями настрою у вигляді дисфорії і бездумної ейфорії з посиленням делінквентності. Проблема дезадаптації і пов'язаної з нею токсикоманії у підлітків багато в чому визначається соціальними умовами - сімейними, мікросредовимі, відсутністю адекватної професійної і трудової реабілітації. Розширення в школі можливостей для занять різноманітним продуктивною працею, рання професійна орієнтація сприятливо позначається на вихованні педагогічно занедбаних, важковиховуваних учнів. Праця - реальна сфера докладання зусиль педагогічно занедбаного учня, в якій він здатний підняти свій авторитет серед однокласників, подолати свою ізоляцію і невдоволеність. Розвиток цих якостей і опора на них дозволяють попереджати відчуження і соціальну дезадаптацію важковиховуваних в шкільних колективах, компенсувати не успіхи в навчальній діяльності [11].
Соціальні фактори: несприятливі матеріально-побутові умови життя визначаються соціальними і соціально-економічними умовами суспільства. Проблеми підлітків завжди були актуальні, але ніколи не стояли так гостро, як в даний час в умовах нестабільної соціальної та політичної ситуації, недозволеного економічної кризи, послаблення ролі сім `ї, девальвації морально-етичних норм, різко протилежних форм матеріального забезпечення. Відзначається недоступність всім підліткам багатьох форм навчання, скорочення кількості навчальних закладів, місць відпочинку для підлітків. Соціальна занедбаність в порівнянні з педагогічною характеризується насамперед низьким рівнем розвитку професійних намірів і орієнтацій, також корисних інтересів, знань, навичок, ще більш активним опором педагогічним вимогам і вимогам колективу, небажанням рахуватися з нормами колективного життя. Відчуження соціально запущених підлітків від таких найважливіших інститутів соціалізації як сім'я і школа, призводить до ускладнень в професійному самовизначенні, помітно знижує їх здатність до засвоєння ціннісно-нормативних уявлень, норм моралі та права, здатність оцінювати себе та інших з цих позицій, керуватися загальноприйнятими нормами в своїй поведінці.
Якщо проблеми підлітка не вирішуються, то вони поглиблюються, набувають комплексність, тобто такий неповнолітній має кілька форм прояву дезадаптіціі. Саме такі підлітки становлять особливо важку групу соціально-дезадаптованих. Серед безлічі причин, що приводять підлітків до важкої соціальної дезадаптації, основними стають залишкові явища органічної патології ЦНС, патохарактерологічний або невротичний розвиток особистості, або педагогічна занедбаність. Чималу значущість в поясненні причин і характеру соціальної дезадаптації грає система самооцінок та очікуваних оцінок індивіда, те, що належить до престижних механізмам саморегуляції поведінки підлітків та поводження, що відхиляється в першу чергу.
Соціальна дезадаптація проявляється зривом компенсаторних механізмів, що дозволяють особистості успішно функціонувати на виробництві, у сім'ї, в суспільстві в цілому. Крайніми проявами подібної тенденції можуть бути ухилення від суспільно-корисної праці, вчинення правопорушень і злочинів.
Дезадаптація особистості формується внаслідок порушення адаптаційних механізмів на рівні організму, суб'єкта та особистості. На рівні організму дезадаптацію поведінки можуть викликати різні відхилення у фізіологічному і фізичному розвитку, а також патологічні порушення функцій організму людини.
Соціальні прояви:
Індивідуальні прояви:
У розвитку соціальної дезадаптації простежуються дві стадії:
Педагогічна занедбаність. Педагогічно занедбані діти хронічно відстають по ряду предметів шкільної програми, чинять опір педагогічному впливу, демонструю різні прояви асоціальної поведінки: лихослів'я, курять, конфліктують з учителями, батьками та однолітками. Педагогічна занедбаність обумовлена, перш за все, недоліками виховно-освітньої роботи, наслідком яких є несформованість дитини як суб'єкта навчально-пізнавальної, ігрової та інших видів діяльності. Її проявами слід вважати труднообучаемость, важковиховуваних, тобто власне педагогічну труднощі дитини і слабко виражену індивідуальність у навчально-пізнавальному процесі.
Педагогічна занедбаність - це стан, протилежний розвиненості, освіченості (навченості): відсутність необхідного запасу знань, слабке володіння способами і прийомами їх придбання і нерозвиненість навчально-пізнавальних мотивів [45; 46].
Соціальна занедбаність. У соціально-занедбаних дітей і підлітків всі ці негативні прояви обтяжені орієнтацією на криміногенні угруповання, деформацією свідомості, ціннісних орієнтацій, долучення до бродяжництва, наркоманії, алкоголізму, правопорушенням.
Соціальна занедбаність формується під впливом фактора, який викликає певні деформації особистості дитини. Основними проявами соціальної занедбаності в дитячому віці є нерозривність соціально-комунікативних якостей і властивостей особистості, низька здатність до соціальної рефлексії, труднощі в оволодінні соціальними ролями. Соціальна занедбаність протилежна вихованості, стаючи тим самим основою важковиховуваних і соціальної дезадаптації дитини [53].
Одним з вакторів соціальної занедбаності виступає сімья. Із сімейними відносинами пов'язано як виникнення дезадаптації, так і посилення дезадаптаційних процесів, обумовлених іншими факторами. Ефект посилення дезадаптації звичайно пов'язаний з некоректними реакціями батьків на навчальні невдачі, окремі вчинки підлітків, зауваження вчителів і т.д. У результаті подальшого покарання підлітків у них формуються стійкі дезадаптаційні процеси, прояви яких різні:
• втеча з дому,
який може бути викликаний
страхом перед фізичним
• вступ до асоціальні групи;
• депресивні розлади, які в підлітковому віці на стадії первинної соціалізації можуть привести до важких форм дезадаптації, які мають нерідко майже незворотний характер;
• придбання шкідливих звичок (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія);
• спроби суїциду.
Соціальна дезадаптація характеризується наступними ознаками:
Т.Д. Молодцова виділяє наступні прояви дезадаптації:
За характером прояву ми підрозділяємо дезадаптації на поведінкову, яка виявляється в діяльнісних у відповідях, реакціях підлітків на дезадапціонно-обумовлюють чинники, і приховану, глибинну, зовні не виражену, але при певних умов здатну перейти в поведінкову дезадаптацію. Поведінкові реакції підлітків, що зазнають процес дезадаптації, можуть виявлятися у конфліктах, недисциплінованості, правопорушеннях, шкідливих звичках, відмові виконувати розпорядження батьків, педагогів, адміністрації школи. У найбільш важких формах дезадаптації можливі втечі з дому, бродяжництво, спроби суїциду і т. д.
Прихована дезадаптація в основному пов'язана з порушеннями у внутрішньо особистісному середовищі, визначається індивідуальними особливостями особистості, а також може досягати значної інтенсивності. При переході в поведінкову дезадаптацію вона може проявлятися у вигляді депресії, афективних реакцій і т. д.
По області прояву, на наш погляд, дезадаптацію можна підрозділити на:
В роботах Максимовой Н.Ю. та інших вітчизняних авторів розглядається поняття адиктивної поведінки як крайньої форми прояву соціальної дезадаптації. Адиктивна поведінка – термін, що означає поведінку людини, обтяженою хімічною залежністю (зловживає алкоголем та іншими наркотичними (токсичними) речовинами) [38].
Також крайньою формою прояву соціальної дезадаптації виділяють кримінальну поведінку. Кримінальна поведінка – це кримінально карна дія [7].
Таким чином соціальна дезадаптація підлітка являє собою складне вторинне соціально-особистісне явище, результат порушеного взаємодії особистості та середовища. Під «середовищем» ми розуміємо особливості психологічного клімату в педагогічному колективі, особистісних характеристик педагогів, психогігієнічних факторів навчального процесу, взаємовідносин у сім'ї, а також стан психічного здоров'я батьків і самого учня, його взаємини з однолітками і т. п. Будь-який з перерахованих факторів може створити передумови для формування девіантної способу життя, в походженні якого бере участь, як правило, комплекс чинників.
Девіантний спосіб життя неповнолітніх
- це спосіб життя заснований на девіантної
поведінці - відхилення від загальноприйнятих
норм поведінки - моральних і правових;
включає антідісціплінарні, антисоціальні,
делінквентні (протиправні) і адиктивні
(аутоагресивні) вчинки [26]. Відхилення у поведінці бувають
патологічні та непатологічні. Патологічні
відхилення у поведінці, як правило, є
результатом патології психічного розвитку
неповнолітніх та нервово-психічних захворювань,
в основі якої лежать функціонально-органічні
ураження центральної нервової системи.
Такі діти і підлітки потребують кваліфікованої
психоневрологічної допомоги. Проте більшість
дітей з поведінковими девіація складають
соціально дезадаптовані (з порушеним
взаємодією індивідуума із середовищем,
що характеризується неможливістю здійснення
ним у конкретних мікросоціальних умовах
своєї позитивної соціальної ролі, що
відповідає його можливостям) і кримінально
спрямовані неповнолітні, що виховуються
у функціонально неспроможних сім'ях.
Порушення поведінки таких дітей носить
соціально-педагогічний характер.
Висновки до I розділу
Проаналізувавши зарубіжні та вітчизняні психолого-педагогічні дослідження, присвячені вивченню проблеми психологічного супроводу дітей з проявами дезадаптації, можна зробити наступні висновки.
У вітчизняній психології є чимало концепцій щодо дезадаптації. Під дезадаптацією розуміється порушення адаптації, пристосування організму до постійно мінливих умов зовнішнього або внутрішнього середовища.
У сучасній школі значно більше, ніж раніше, учні соціально-психологічний статус яких не відповідає вимогам шкільного навчання. Проблема соціальної дезадаптації учнів середніх класів у сучасних умовах гостра та актуальна. Її наслідки загрожують психологічному здоров’ю та особистісному зростанню.
Дезадаптовані
школярі мають потребу у
Соціально-психологічний супровід - це:
- один з видів соціального
патронажу як цілісної і
- інтегративна технологія,
серцевина якої - створення умов
для відновлення потенціалу
- процес особливого роду
буттєвих відносин між
В процесі психологічного
супроводу особистості
Информация о работе Психологічний супровід соціально дезадаптованих молодших підлітків