Психологічний супровід соціально дезадаптованих молодших підлітків

Найважливішим положенням даного підходу  виступає пріоритет опори на внутрішній потенціал суб'єкта, отже, на його право  самостійно робити вибір і нести за це відповідальність. Однак декларація цього права ще не є гарантією. Для здійснення права вільного вибору різних альтернатив розвитку необхідно навчити людину вибирати, допомогти йому розібратися в суті проблемної ситуації, виробити план рішення і зробити перші кроки.

Таким чином, під супроводом розуміється  метод, який забезпечує створення умов для прийняття суб'єктом оптимальних  рішень в різних ситуаціях життєвого  вибору. Спрощене трактування: супровід - це допомога суб'єкту у прийнятті  рішення в складних ситуаціях. Суб'єктами розвитку є людина і освітня система. Ситуація життєвого вибору - це множинні проблемні ситуації, шляхом розв'язання яких людина визначає для себе шлях розвитку.

В психологічному супроводі як методі виділяються три основні взаємопов’язані завдання:

1. Систематичне відстеження психолого-педагогічного статусу дитини і динаміка його психічного розвитку у процесі шкільного навчання.
2. Створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості учнів та їх успішного навчання.
3. Створення спеціальних соціально-психологічних умов для надання допомоги дітям, що мають проблеми у психічному розвитку, навчанні [14].

Слід підкреслити, що в основі супроводу  лежить особистісно-проблемний підхід. Це допомагає кожному конкретно  у вирішенні найбільш типових проблем, з якими стикається людина в процесі особистісного становлення. При цьому необхідно пам'ятати, що система психологічного супроводу покликана не змінювати, а спонукати. Спонукає дію до прийняття рішення можуть надавати діагностичні дані про переваги і недоліки особистості.

Р.В. Бітянова виділяє складовою  психологічного супроводу організаційну  модель. Дана модель включає в себе три організаційні положення:

1. Про основні напрямки діяльності  шкільного психолога, їх змісту  та конкретних формах втілення у практичній роботі.

2. Про об’єднання цих напрямків у єдиний, логічно завершений процес супроводу певної групи школярів.

3. Про організацію практичної  роботи шкільного психолога протягом  року.

У навчанні доцільно враховувати індивідуальні особливості особистості при побудові навчального процесу та постановці завдань. Для цього розробляється психологічний супровід, який має базуватися на поглибленої та різнобічної психодіагностиці і складанні за її результатами індивідуальних програм навчання та розвитку. Облік індивідуальних особливостей дозволяє оптимізувати навчальну та виховну діяльність.

Основними принципами супроводу є наступні:

• право людини, яка звернулася по допомогу, на вільний вибір свого шляху розвитку;
• індивідуальний підхід;
• заборона на проектування результату;
• принцип реальності, що передбачає прийняття життя у всій повноті;
• відповідальність суб'єкта за прийняття рішення (супроводжуючий має тільки дорадчими правами);
• пріоритет інтересів супроводжуваного;
• безперервність супроводу;
• принцип реалістичності (психолог не бере на себе завдання переробити клієнта, він лише локалізує розриви життя, сприяє в подоланні моменту глухого кута, створює умови для смислової переробки проблеми і допомагає людині відкрити внутрішні ресурси для того, щоб стати автором своєї життя).

Таким чином, аналіз вітчизняної психологічної  літератури показує, що терміном «психологічний супровід» визначається як метод, який забезпечує створення умов для прийняття суб'єктом оптимальних рішень в різних ситуаціях життєвого вибору.

Під психологічним супроводом ми розуміємо організовані і цілеспрямовані психолого-педагогічні дії, які мають  за мету сприяння процесу адаптації  особистості у складних життєвих умовах.

Проаналізувавши усе вище сказане  за основне поняття психологічного супроводу ми виділяємо наступне: психологічний супровід – це комплекс заходів і дій, спрямованих на підтримку процесів активної життєдіяльності та розвиток природних здібностей  дитини, а також створення умов для запобігання та невіліруваня явищ дезадаптаційного характеру у школярів.

1.2. Соціальна дезадаптація дітей молодшого підліткового віку

Термін "дезадаптація" раніше за все виник в психіатричній  літературі. Він отримав свою інтерпретацію  в рамках концепції передхвороби. Дезадаптація розглядається тут як проміжний стан здоров'я людини в загальному спектрі станів від норми до патології.

У психіатрії під дезадаптація розуміється в першу чергу  як втрата пристосування до умов соціального  середовища, що є наслідком психічного захворювання. Відповідно один з етапів реабілітації психічно хворих М.М. Кабанов виділяє як реадаптаційний [32].

У національній психологічній енциклопедії дезадаптація визначається, як будь-яке  порушення адаптації, пристосування  організму до постійно мінливих умов зовнішнього або внутрішнього середовища. Стан динамічної невідповідності між живим організмом і зовнішнім середовищем, що приводить до порушення фізіологічного функціонування, зміни форм поведінки, розвитку патологічних процесів [62].

Доктор психологічних наук Белічева С.А. виділяє в залежності від природи і характеру дезадаптації патогенну, психосоціальну і соціальну дезадаптацію, які можуть бути представлені як окремо, так і в складному поєднанні. [11; 12].

Патогенна дезадаптація викликана  відхиленнями, патрологіями психічного розвитку та нервово-психічними захворюваннями, в основі яких лежать функціонально-органічні ураження центральної нервової системи. У свою чергу, патогенна дезадаптація за ступенем і глибиною свого прояву може носити стійкий, хронічний характер (психози, психопатії, органічні ураження головного мозку, відставання в розумовому розвитку, дефекти аналізаторів, в основі яких - серйозні органічні пошкодження).

Виділяють також так звану психогенну дезадаптацію (фобії, нав'язливі погані звички, енурез і т.д.), яка може бути викликана несприятливої соціальної, шкільної, сімейною ситуацією. За оцінками фахівців, 15 - 20% дітей шкільного віку страждають тими чи іншими формами психогенної дезадаптації і потребують комплексної медико-педагогічної допомоги [33].

У цілому, за даними досліджень О.І. Захарова, до 42% дітей дошкільного віку, які відвідують дитячі садки, страждають тими чи іншими психосоматичними проблемами і потребують допомоги лікарів-педіатрів, психоневрологом і психотерапевтів. Відсутність своєчасної допомоги призводить до більш глибоких і серйозних форм соціальної дезадаптації, до закріплення стійких психопатичних і патопсихологічний проявів [29].

Серед форм патогенної дезадаптації окремо виділяються проблеми соціальної адаптації розумово відсталих дітей. При адекватних їх психічному розвитку методах навчання і виховання вони в змозі засвоювати певні соціальні програми, отримувати нескладні професії, трудитися і в міру своїх можливостей бути корисними членами суспільства. Проте розумова неповноцінність цих дітей, безумовно, ускладнює їхню соціальну адаптацію і вимагає особливих реабілітаційних соціально-педагогічних умов.

Психосоціальна дезадаптація пов'язана з статевовіковими та індивідуально-психологічними особливостями дитини, підлітка, які обумовлюють їх певну нестандартність, важко вихованість, що вимагає індивідуального педагогічного підходу і в окремих випадках спеціальних психолого-педагогічних корекційних програм, які можуть бути реалізовані в умовах загальноосвітніх навчально-виховних закладів. За своєю природою і характером різні форми психосоціальної дезадаптації також можуть ділитися на стійкі і тимчасові.

До стійких форм психосоціальної  дезадаптації можна віднести акцентуації  характеру, що визначаються як крайній  прояв норми, за якими починаються психопатичні прояви. Акцентуації виражаються в помітному специфічному своєрідності характеру дитини, підлітка (акцентуації по гіпертімному, сенситивності, шизоїдні, епілептоідному та інших типів), вимагають індивідуально-педагогічного підходу в сім'ї, школі, і в окремих випадках можуть бути також показані психотерапевтичні і психокорекційні програми.

До стійких форм психосоціальної  дезадаптації, що потребують спеціальних  психолого-педагогічних корекційних  програм можна віднести також різні несприятливі і індивідуально-психологічні особливості емоційно-вольової, мотиваційно-пізнавальної сфери, включаючи такі дефекти, як зниження емпатійності, індиферентність інтересів, низька пізнавальна активність, різкий контраст у сфері пізнавальної активності та мотивації вербального (логічного) і невербального (образного) інтелекту, дефекти вольової сфери (безвольність, піддатливість чужому впливу, імпульсивність, розгальмування, невиправдане впертість і т.д.) [48].

Певну важко вихованість представляють також так звані "незручні" учні, що випереджають однолітків у своєму інтелектуальному розвитку, що може супроводжуватися такими рисами, як нестриманість, егоїзм, зарозумілість, зневажливе ставлення до старших і однолітків. Нерідко самі вчителі займають невірну позицію по відношенню до таких дітей, загострюючи взаємини з ними і викликаючи непотрібні конфлікти. Ця категорія важко вихованих рідко проявляє себе в асоціальних вчинках, і всі проблеми, що виникають з "незручними" учнями, повинні вирішуватися, як правило, за рахунок індивідуально диференційованого підходу в умовах шкільного та сімейного виховання.

До тимчасових нестійких  форм психосоціальної дезадаптації можна насамперед віднести психофізіологічні особливості окремих кризових періодів розвитку, особистості.

До тимчасових форм психосоціальної  дезадаптації належать також різні  прояви нерівномірного психічного розвитку, які можуть виражатися в парціальній затримці або випередженні розвитку окремих пізнавальних процесів, випереджального або психосексуального розвитку що відстає і т.д. Такого роду прояви також вимагають тонкої діагностики і спеціальних розвиваючих та корекційних програм.

Тимчасову психосоціальну дезадаптацію можуть викликати окремі психічні стани, спровоковані різними  психотравмуючі обставини (конфлікт з батьками, товаришами, вчителями, неконтрольований емоційний стан, викликаний першою юнацькою закоханістю, переживання подружніх розладів у батьківських відносинах і т.д.). Всі ці стани вимагають тактичного, розуміючого відношення педагогів та психологічної підтримки з боку практичних психологів.

Соціальна дезадаптація проявляється в порушенні норм моралі та права, в асоціальних форми поведінки і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтацій, соціальних установок [4]. При соціальної дезадаптації мова йде про порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда, коли має місце порушення як функціональної, так і змістовної сторони соціалізації. При цьому порушення соціалізації можуть бути викликані як прямими десоціалізірующімі впливами, коли найближче оточення демонструє зразки асоціальної, антигромадської поведінки, поглядів, установок, виступаючи, таким чином, як інституту десоціалізацію, так і непрямими десоціалізірующімі впливами, коли має місце зниження референтної значущості провідних інститутів соціалізації, якими для учня, зокрема, є сім'я, школа [29].

Соціальна дезадаптація - процес зворотний. Для попередження відхилень  у психосоціального розвитку дітей  і підлітків, входить організація процесу ресоціалізації та соціальної реабілітації дезадаптованих неповнолітніх.

Ресоціалізація - організований соціально-педагогічний процес відновлення соціального  статусу, втрачених або несформованих  соціальних навичок дезадаптованих неповнолітніх, переорієнтація їх соціальних установок і референтних орієнтації за рахунок включення в нові позитивно орієнтовані відносини і види діяльності педагогічно організованого середовища.

Процес ресоціалізації, може бути ускладнений тим, що соціальна  дезадаптація далеко не завжди представлена в "чистому вигляді". Найчастіше зустрічаються досить складні поєднання різних форм соціальної, психічної та патогенної дезадаптації. І тоді постає питання про медико-соціальною реабілітацію, яка передбачає здійснення заходів медико-психологічної та соціально-педагогічної допомоги з метою подолання соціальної дезадаптації, що виникає в результаті різних психосоматичних та нервово-психічних захворювань і патологій.

У наукових роботах Максимової Н.Ю. звертається увага на те, що в практиці виховання присутні безліч термінів, що означають соціально дезадаптованих дітей: недисципліновані, тяжкі, педагогічно занедбані, важко виховуванні з відхиленнями у поведінці, схильні до правопорушень, соціально занедбані і т.д. Частіше за все ці терміни використовуються як синоніми в залежності від ступеня соціальної дезадаптації [38].

Дезадаптація є багатофакторним  процесом. У теперішній час накопичено значний обсяг інформації про фактори дезадаптації підлітків. Дезадаптація може бути ініційована різними факторами, які можна об'єднати в дві основні групи: соціальні, або об'єктивні, і особистісні, або суб'єктивні.

На першому місці серед  факторів, що визначають рівень дезадаптації, варто фактор родини. Провідним цей  фактор вважає переважна кількість дослідників. Однією з провідних функцій сім'ї вважається виховна, що забезпечує соціалізацію дітей. Однак виконання цієї функції далеко не завжди задовільна, що приводить до дезадаптації членів родини в цілому і підлітків зокрема. Дослідниками виділяється ряд причин дезадаптації, що виникають у сім'ї:

     • неповний склад  сім'ї, це часто призводить  до комплексу ущербності, неповноцінності,  депресіям, невротичним станам, озлобленості,  передчасного виконання підлітками «дорослих соціальних ролей» і т.д.;

     • низький рівень  педагогічної культури батьків,  призводить до гіпероопіке, або ж до гіпоопеке [37];

     • негативні стосунки  всередині сім'ї, що визначають  підвищену тривожність підлітків;  фрустраційні і невротичні стани; агресивність поведінкових реакцій, негативізм;