Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Июня 2013 в 01:19, курсовая работа
Виходячи з актуальності проблеми, ставимо за мету: теоретично обґрунтувати і експериментально дослідити особливості супроводу школярів молодшого підліткового віку з проявами дезадаптації.
Гіпотезу дослідження склали припущення про те, що психологічний супровід дезадаптації є значущім фактором соціально-психологічної реадаптації школярів молодшого підліткового віку. Психологічний супровід дезадаптованого підлітка буде ефективним, якщо:
планування та реалізація психологічного супроводу здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей школярів та умов навчального закладу;
у структурі психологічного супроводу погоджені між собою цільовий, змістовний, технологічний, оціночно-результативний компоненти діяльності практичного психолога;
розроблена та впроваджена корекційно-розвивальна програма з урахування особливостей дезадаптації школярів молодшого підліткового віку.
Вступ……………………………………………………………………….
3
Розділ I. Теоретичні аспекти дослідження психологічного супроводу підлітків з проявами дезадаптації……………………………….
7
Аналіз теоретичних підходів до психологічного супроводу дезадаптованих школярів………………………………………………………..
7
1.2. Соціальна дезадаптація дітей молодшого підліткового віку…….
1.2.1. Фактори та причини соціальної дезадаптації……………………
1.2.2.Форми та прояви соціальної дезадаптації………………………..
13
21
29
Висновки до 1 розділу……………………………………………………
35
Розділ II. Експериментальне дослідження проявів соціальної дезадаптації школярів молодшого підліткового віку………………………
37
2.1. Методики виявлення соціальної дезадаптації в молодшому підлітковому віці
2.2. Форми соціальної дезадаптації у школярів молодшого підліткового віку…………………………………………………………………..
37
43
Висновки до 2 розділу …………………………………………………..
Розділ III. Психологічний супровід соціально дезадаптованих молодших підлітків………………………………………………………………
3.1. Організація психологічного супроводу соціально дезадаптованих школярів …………………………………………………………………………..
3.2 Оцінки ефективності корекційних впливів…………………………
54
56
56
61
Заключення ………………………………………………………………
Список використаної літератури ……………………………………..
Додатки
• різні педагогічні підходи батьків і старших родичів;
• відсторонення батьків від процесу виховання в силу різних причин;
• низьке або високе матеріальне положення сім'ї, що породжує негативні моделі поведінки з точки зору їх впливу на підлітків.
На друге місце за значимістю нами був поставлений фактор організації навчальної діяльності, фактор школи. Причини шкільної дезадаптації різні, як і її форми. Найчастіше підлітковий дезадаптація, пов'язана з навчальною діяльністю, проявляється в порушеннях правил поведінки, взаємовідносин у рамках навчальних закладів, а також в серйозних складнощах засвоєнні навчального матеріалу, слабкою реалізації творчого та інтелектуального потенціалу підлітків. На думку Н.М. Иовчука і А.А. Північного, «шкільна дезадаптація передставляеє собою складне соціально-особистісне явище, та є результатом порушеного взаємодії особистості школяра і середовища» [30].
Особливе місце в ієрархії факторів дезадаптації займають властивості самої особистості підлітка. Серед численних причин дезадаптації, що відносяться до даного фактору, можна виділити:
• недолік розвитку інтелектуальної, емоційної, мотиваційно-особистісної сфер особистості;
• відсутність системи ціннісних орієнтирів;
• поява внутрішніх комплексів;
• фізичні і психічні перевтоми;
• період особистісних невдач;
• відчуття несправедливості, зради;
• неадекватну самооцінку;
• порушення пізнавальної
сфери (загальний низький
• надмірну інтроверсію, утруднює процес соціалізації;
• тривалий інфантилізм, нерідко переходить до апатії;
• підвищену збудливість,
часто що є передумовою
• первинну агресивність
соціальної поведінки, тісно
• слабкий розвиток вольових якостей, підвищену конформність в поведінці, що призводить до виникнення психологічної залежності від прояву спрямованості референтних груп.
Найважливішою причиною дезадаптації є особливості характеру. Їх значення у вітчизняній науці довгий час зменшувалась, проте дослідження зарубіжних психологів, та ряду вітчизняних учених (С. À. Бадмаєва, Л.С. Виготського, À.М. Леонтьєва, À.Є. Личко, С.Л. Рубінштейна та ін) показали, що багато випадків дезадаптації викликаються саме порушеннями в особистісній сфері. Особливості характеру (акцентуації), на думку С.À. Бадмаєва, можуть факторами для розвитку невротичних реакцій [6].
По даним досліджень Д.Н. Ісаєва, Т.Ю. Проспуриної та інших дезадаптація особистості формується внаслідок порушення адаптаційних механізмів на рівні організму, суб'єкта та особистості. На рівні організму дезадаптацію поведінки можуть викликати різні відхилення у фізіологічному і фізичному розвитку, а також патологічні порушення функцій організму людини [31].
На рівні суб'єкта причиною психічної дезадаптації є порушення в галузі психічних механізмів життєдіяльності людини.
На особистісному рівні
Г.В. Бурменська, О.А. Карабанова, А.Г. Лідерс виділяють наступні форми дезадаптації особистості в процесі навчання:
1. Несформованість елементів і навичок навчальної діяльності.
2. Несформованість мотивації
3. Нездатність довільної
4. Невміння пристосуватися до темпу навчальної діяльності.
Поняття дезадаптації особистості
є вторинною по відношенню до поняття
адаптації і розглядається
Таким чином, до причин, що призводять до дезадаптації особистості, необхідно віднести біологічні та соціально-психологічні чинники або невідповідність соціо-психологічного та психофізіологічного статусу в значущій ситуації.
Виходячи з вище сказаного під дезадаптацією ми розуміємо порушення адаптації, пристосування організму до постійно мінливих умов зовнішнього або внутрішнього середовища. Стан динамічної невідповідності між живим організмом і зовнішнім середовищем, що приводить до порушення фізіологічного функціонування, зміни форм поведінки, розвитку патологічних процесів. Повна невідповідність між організмом і зовнішніми умовами його існування є несумісним з життєдіяльністю. Ступінь дезадаптації характеризується рівнем дезорганізації функціональних систем організму.
У процесі аналізу літературних джерел щодо соціальної дезадаптації нами було виявлено декілька визначень соціальної дезадаптації.
Л. Балабанова визначає соціальну дезадаптацію як прояв соціально несхвальної форми поведінки.
У інших словниках соціальна дезадаптації – це використання дитиною, підлітком або дорослим деструктивних для суспільства і розвитку особистості стратегій самореалізації [61].
Соціальна дезадаптація підлітка являє собою складне вторинне соціально-особистісне явище, результат порушеної взаємодії особистості та середовища. Під «середовищем» розуміється особливості психологічного клімату в педагогічному колективі, особистісних характеристик педагогів, психогігієнічних факторів навчального процесу, взаємовідносин у сім'ї, а також стан психічного здоров'я батьків і самого учня, його взаємини з однолітками і т. п. Будь-який з перерахованих факторів може створити передумови для формування девіантної способу життя, в походженні якого бере участь, як правило, комплекс чинників.
Соціальна дезадаптації виражається в порушенні норм моралі і права, в асоціальних форми поведінки і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтацій, соціальних установок. По суті, соціальна дезадаптація являє собою порушення процесу соціального розвитку, в якому в залежності від ступеня і глибини змін можна виділити дві стадії:
- шкільну соціальну дезадаптацію, або педагогічну занедбаність, при якій підліток характеризується хронічним відставанням по ряду предметів шкільної програми, опором педагогічним впливам, зухвалістю вчителям, негативним ставленням до навчання; такими формами поведінки, як лихослів'я, куріння, хуліганські вчинки, пропуски уроків, конфліктні стосунки з учителями, однокласниками. При цьому, незважаючи на відставання у навчанні, значна частина педагогічно запущених учнів відрізняється любов'ю до фізичної праці, має досить чіткі професійні наміри, прагне до отримання робочої професії, економічної самостійності;
- соціальну занедбаність, пов'язану не тільки з хронічним відставанням з предметів навчальної програми та опором педагогічним впливів, але і з відсутністю у них професійної орієнтірованності, суспільно-корисних навичок і вмінь, звуженням сфери пізнавальних інтересів. Такі підлітки характеризуються глибоким відчуженням від родини і школи, їх соціальний розвиток відбувається в основному під впливом асоціальних, криміногенних підліткових груп. Їм властиві різні серйозні соціальні відхилення, алкоголізм, бродяжництво, наркоманія, правопорушення, аморальну поведінку і т.д.) [38].
Соціальна дезадаптація - це процес втрати соціально значущих якостей, що перешкоджають успішному пристосуванню індивіда до умов соціального середовища. Соціальна дезадаптація проявляється в широкому переліку відхилень у поведінці підлітка: дромоманія (бродяжництво), рання алкоголізація, токсикоманія і наркоманія, венеричні захворювання, протиправні дії, порушення моралі. Підлітки переживають болісне дорослішання - розрив між дорослим і дитячим періодом - створюється якась порожнеча, яку треба чимось заповнити. Соціальна дезадаптація у підлітковому віці веде до формування людей малоосвічених, що не мають навичок працювати, створювати сім'ю, бути гарними батьками. Вони легко переходять межу моральних і правових норм. Відповідно, соціальна дезадаптація проявляється в асоціальних форми поведінки і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтацій, соціальних установок, як зазначалося вище.
Актуальність проблеми дезадаптації підлітків пов'язана з різким збільшенням девіантної поведінки в цій віковій групі. Соціальна дезадаптація має біологічні, особистісно-психологічні та психопатологічні коріння, тісно пов'язана з явищами сімейної і шкільної дезадаптації, будучи її наслідком. Соціальна дезадаптація - явище багатогранне, в основі якого лежить не один, а безліч чинників [23]. До числа таких деякі фахівці відносять:
Індивідуальні фактори, що діють на рівні психобіологічний передумов, що утрудняють соціальну адаптацію індивіда: тяжкі або хронічні соматичні захворювання, вроджені каліцтва, порушення рухової сфери, порушення і зниження функцій сенсорних систем, не сформованість вищих психічних функцій, резедуально-органічні ураження ЦНС з церебрастеній, зниженням вольової активності , цілеспрямованості, продуктивності пізнавальних процесів, синдромом рухової розгальмованості, патологічні риси характеру, патологічний протікає пубертат, невротичні реакції і неврози, ендогенні психічні захворювання. Природа злочинності і делінквентності розглядається разом з формами поведінки, що відхиляється, такими як неврози, псіхоастеніі, стан нав'язливості, сексуальні розлади. Осіб з поведінкою, що відхиляється, включаючи нервово-психічні відхилення і соціальні девіації, відрізняють почуття підвищеної тривожності, агресивність, ригідність, комплекс неповноцінності. Особлива увага приділяється природі агресивності, яка є першопричиною насильницьких злочинів. Агресія - це поведінка, метою якого є нанесення шкоди деякого об'єкту або людині, що виникає в результаті того, що з різних причин не отримують реалізації деякі початкові вроджені неусвідомлювані потягу, що й викликає до життя агресивну енергію руйнування. Придушення цих потягів, жорстка блокування їх реалізації, починаючи з раннього дитинства, породжує почуття тривожності, неповноцінності і агресивності, що веде до соціально-дезадаптивних форм поведінки.
Одним з проявів індивідуального фактора соціальної дезадаптації є виникнення й існування психосоматичних розладів у дезадаптованих підлітків. В основі формування психосоматичної дезадаптації людини лежить порушення функції всієї системи адаптації. Значне місце у формуванні механізмів функціонування особистості належить процесам адаптації до умов навколишнього середовища, зокрема, до її соціального компоненту.
Екологічні, економічні, демографічні та інші несприятливі соціальні фактори останніх років призвели до значних змін здоров'я дитячо-підліткової популяції. Переважна більшість дітей ще у віці до одного року виявляють функціонально-органічні недостатності головного мозку в діапазоні від найлегших, що виявляють себе лише в умовах несприятливого середовища або супутніх захворювань, до очевидних дефектів та аномалій психофізичного розвитку. У багатьох випадках порушення здоров'я носять прикордонний характер. Кількість дітей та підлітків із слабко вираженими проблемами постійно зростає. Захворювання призводять до зниження працездатності, пропуску навчальних занять, зниження їх результативності, порушення системи відносин з дорослими (вчителями, батьками) і однолітками, виникає складна залежність психологічного та соматичного. Переживання з приводу зазначених змін можуть порушити функціонування внутрішніх органів та їх систем. Можливий перехід соматогенні в психогенний і навпаки з виникненням у ряді випадків "порочного кола". Допомогти вийти хворому з "порочного кола" можуть психотерапевтичні дії в комплексі з іншими методами лікування.
Психолого-педагогічні чинники (педагогічна занедбаність), які проявляються в дефектах шкільного і сімейного виховання. Вони знаходять своє вираження у відсутності індивідуального підходу до підлітка на уроці, неадекватності вживаються педагогами виховних заходів, несправедливе, грубому, образливому відносно вчителя, заниження оцінок, відмову у своєчасної допомоги при обґрунтованому пропуску занять, в нерозумінні душевного стану учня. Сюди ж відносяться важкий емоційний клімат у сім'ї, алкоголізація батьків, налаштованість сім'ї проти школи, шкільна дезадаптація старших братів і сестер. При педагогічної занедбаності, незважаючи на відставання у навчанні, пропуски уроків, конфлікти з вчителями та однокласниками, у підлітків не спостерігається різкої деформації ціннісно-нормативних уявлень. Для них високою залишається цінність праці, вони орієнтовані на вибір і отримання професії, для них небайдуже громадська думка оточуючих, збережені соціально-значущі референтні зв'язку. Підлітки відчувають труднощі у саморегуляції не стільки на когнітивному, скільки на афективному і вольовий рівні. Тобто різні вчинки і асоціальні прояви у них пов'язані не стільки з незнанням, нерозумінням або неприйняттям загальноприйнятих соціальних норм, скільки з нездатністю гальмувати себе, свої афективні спалахи або протистояти впливу оточуючих.
На думку С.А. Беличевої педагогічно запущені підлітки за відповідної психолого-педагогічної підтримки можуть бути реабілітовані вже в умовах шкільного навчально-виховного процесу, де ключовими факторами можуть стати "авансування довірою", опора на корисні інтереси, які пов'язані не стільки з навчальною діяльністю, скільки з майбутніми професійними планами і намірами, також перебудови на більш емоційно теплі відносини дезадаптивних учнів з вчителями та однолітками [12].
Соціально-психологічні фактори, що розкривають несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього з своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, у навчально-виховному колективі. Однією з важливих соціальних ситуацій для особистості підлітка є школа як ціла система значущих для підлітка відносин. Під визначенням шкільної дезадаптації мається на увазі неможливість адекватного шкільного навчання відповідно природним здібностям, також адекватної взаємодії підлітка з оточенням в умовах індивідуального мікросоціальної середовища, в якому він існує. В основі виникнення шкільної дезадаптації лежать різні фактори соціального, психологічного та педагогічного характеру. Шкільна дезадаптація є однією з форм більш складного явища - соціальної дезадаптації неповнолітніх. Понад один мільйон підлітків бродяжать. Кількість дітей-сиріт перевищила п'ятсот тисяч, сорок відсотків дітей піддається насильству в сім'ях, стільки ж відчувають насильство в школах, смертність підлітків від суїциду зросла на 60%. Протиправне поведінка підлітків зростає в два рази швидше, ніж серед дорослих. 95% дезадаптованих підлітків мають психічні відхилення. Лише 10% потребують псіхокорекційної допомоги можуть її отримати. При дослідженні підлітків 13-14 років, батьки яких зверталися за психіатричною допомогою, визначалися особистісні властивості неповнолітніх, соціальні умови їх виховання, роль біологічного фактора (раннього резидуальною-органічного ураження центральної нервової системи), вплив ранньої психічної деривації у формуванні соціальної дезадаптації. Є спостереження, згідно з якими сімейна деривація вирішальне значення надає на формування особистості дитини в дошкільному віці, виявляючись у вигляді патохарактерологіческіх реакцій з ознаками активного та пасивного протесту, дитячої агресивності [53].
Информация о работе Психологічний супровід соціально дезадаптованих молодших підлітків