Психологічні особливості формування першого враження про іншу людину

Третю групу позначень  видимого в іншій людині складають  судження, за допомогою яких досліджувані психологічно пояснюють виразну  поведінку.

Нарешті, зміст четвертої  групи суджень про зовнішність  складає естетична оцінка досліджуваним  того або іншого компонента або всієї зовнішності вцілому.

Судження першої групи  складають 71,4% від загального числа  фіксувань всіх ознак зовнішності  учасниками цього досліду. Судження другої групи – 11%. Судження, в яких підкреслювався зв’язок між особливостями виразної поведінки та внутрішнім світом сприймаючого, складають 13,6%. Судження, які містять естетичну оцінку зовнішності з точки зору ідеалу, що є у досліджуваного, складають 4%.

1.3.2. Сприймання людини дітьми, підлітками та молоддю.

Розвиток дитини – з моменту появи на світ і до зрілості – є формування її як члена суспільства. В процесі формування дитини як члена суспільства, як особистості відбувається і процес розвитку її психіки від елементарних форм відображення, які властиві немовляті, до вищих форм свідомого відображення дійсності, що властиві дорослому.

Завдяки значенню, яке  має дорослий в житті дитини, в  процесі взаємодії з ним дитина все точніше диференціює особливості, що складають зовнішній вигляд іншої  людини, та засвоює значення змін, які в ній відбуваються

Прослідковуючи етапи формування навиків спілкування у дитини, слід пам’ятати про виховуючу роль у розвитку первинної орієнтації в людях, грубого розрізнення їх станів та вироблення соціальних способів контакту не тільких близьких дитині дорослих, але і тих дорослих та дітей, з якими вона спілкується на вулиці, в садочку тощо. В цьому випадку різко збільшується коло осіб, з якими дитина пов’язана. Вона зіштовхується з необхідністю диференціювати їх, виділяти в них схоже та відмінне. Завдяки збільшенню видів діяльності, в яких дитина, що прийшла в дитячу установу взаємодіє з людьми, у неї розширюється можливість бачити останніх в нових ролях, і, таким чином, дитина робить ще один крок у пізнанні інших людей.

Спілкуючись з близькими  дорослими людьми, а потім і з людьми з більш широкого оточення, діти вчаться диференціювати відтінки експресивної поведінки і по ним “читати” стан, що людина переживає. Про це свідчать прояви маленькими дітьми співчуття,  страху, радості та інших переживань у відповідності до експресивної картини поведінки близької їм людини.

Розуміти значення виразної поведінки інших людей діти вчаться поступово. Т.А. Репіна, досліджуючи сприймання дошкільнятами виразної сторони малюнка, розкрила ряд особливостей відображення ними експресії.

В якості наочного матеріалу  Т.А. Репіна пред’являла дітям трьох-семи років репродукції картин емоційного змісту. При цьому в картинах однієї групи емоції передавались головним чином мімікою та жестами зображенної людини. В інших картинах, окрім міміки та пози зображеної особи, мало місце більш складне вираження емоцій: розкривались взаємовідносини персонажів один з одним або їх відношення до оточуючих предметів.

Т.А. Репіна встановила, що легше за все дошкільнятам у картині  сприймається емоційний зміст, що безпосередньо переданий в міміці зображених персонажів. Сприймання ж емоційного переживання, що виражене в позі та жестах героя або через зображення взаємовідносин персонажів, представляють значні труднощі, особливо для дітей молодшого дошкільного віку [28, c.18].

Сприймаючи переживання  персонажу, що виражене в міміці, дошкільнята  легше за все схоплюють міміку радості та гніву. Вираз смутку, печалі зображеного на картині персонажу  для розуміння дошкільнят більш  складне. Встановити характер емоції, вираженої через взаємовідносини зображених персонажів та ситуацій, виявилось для дошкільнят найбільш складним завданням. Тут виявились три рівня сприймання: 1) не розуміється ні емоція, виражена в картині, ні її сюжет; 2) вірно сприймається емоція, хоча сюжет ясно не розуміється; 3) діти усвідомлюють сюжет картини та правильно сприймають її емоційний зміст. Третя ступінь сприймання стає домінуючою тільки у дітей старшого дошкільного віку.

Спостереження за тим, як діти дивляться кінофільми, телевізійні передачі, спектаклі, підтверджують, що Т.А. Репіна вірно відмітила особливості сприймання дошкільнятами виразної поведінки людей та оцінки переживаємих ними почуттів.  

Виявленню того, що саме діти різного віку відображають в іншій людині, що в її зовнішності для них значуще, що у образі, який формується висувається на перший план, а що залишається в тіні, сприяє вивчення наслідування, гри та худжньої творчості дітей.

Формою активного відображення дитиною зовнішності, поведінки  та діяльності людей є гра. А.А. Люблінська, Д.Б. Ельконін, що розробляли проблему гри, показали, що в ігрових діях дитини зміст життя та діяльності дорослих відображується у певній послідовності. Граючи, дитина входить у такі сфери життя людей, відображає такі їх сторони, які за межами гри їм ще не доступні. В специфічних умовах гри через дію з предметами дитина “входить” у людські відносини. Дитина відтворює у грі образ іншої людини, і кожна ігрова дія оцінюється і товаришами по грі і самою дитиною з точки зору відповідності цієї дії образу. В результаті такого порівняння у грі власної зовнішності та поведінки та зовнішності та поведінки дорослого, образ якого вона відтворює, у дитини розвивається усвідомлення зовнішніх та внутрішніх особливостей іншої людини [31, c.218].

Особливості відображення людини дітьми розкривається в художній творчості, зокрема в образотворчій діяльності дітей. Відображення дійсності у малюнках дітей різного віку неоднакове. Відтворюючи у продуктах своєї творчості дійсність, дитина в залежності від віку та рівня розвитку відображає різні її сторони з різним ступенем активності. Відображуючи у малюнку, скульптурі, акварелі, графіці реальність, дитина одні її сторони відтворює більш частіше та докладніше, інші сторони дійсності дитина відображає рідше та менш детально, треті – не помічає взагалі. Зміст робіт дітей на так звану вільну тему дозволяє побачити,  що у навколишній дійсності дитині цікаво в кожний момент, що викликає у неї емоційний відгук та осмислюється.

По тому, яке місце  у змісті цих робіт займає людина, які сторони в ній юні художники намагаються відобразити, можна в деякій мірі судити, що в оточуючих людях сильніше за все відтворюється дітьми того або іншого віку, на чому особливо затримується їх погляд , що у людині, яка сприймається усвідомлюється ними більше, що менше, а що не усвідомлюється взагалі.

Величезну роль у розвитку відображення дитиною дійсності, у  розвитку сприймання нею людей, у  формуванні у неї вміння правильно  оцінювати їх поведінку і складати вірне з суспільної точки зору уявлення про якості тієї або іншої особистості відіграє школа.

Матеріали, що розкривають  особливості бачення школяром однокласників, були зібрані Бодальовим А.А. у 1, 4, 5, 7, 8 та 11-ому класах. Так як в цих  дослідах застосовувалась та ж методика, що і при роботі з групою дорослих – створення так званого “словесного портрету”, то з’являється можливість порівняти результати відображення однолітків дорослими досліджуваними та учнями шкільного віку.

Порівняння даних дослідження  дає можливість побачити три тенденції, що проявляються:

1. З віком при словесному відтворенні зовнішності людини,  що сприймається у створений “портрет” все частіше включаються в якості суттєвих ознак компоненти, що утворюють фізичний вигляд. До 21-26 років відсоток фіксувань цієї сторони зовнішності у порівнянні з відсотком фіксування та відображення її дітьми 7-8 років збільшується майже у 2,2 рази.

2. З віком при словесному відтворенні зовнішності все частіше включаються у “портрет” іншої людини описи рис її експресії як суттєвих ознак зовнішності. Відсоток фіксувань особливостей експресії до 21-26 років у порівнянні з відсотком фіксування цієї сторони учнем першого класу збільшується майже у 3,6 рази.

3. З віком падає включення у “портрет” людини, що сприймається опис елементів, що утворюють оформлення зовнішності людини. Відсоток фіксувань цієї сторони зовнішності у описах зовнішності людини, що сприймається у порівнянні з відсотком фіксувань її дітьми 7-8 років падає до 21-26 років у 14, 9 рази.

Із даних дослідження слідує, що школярі, що досягли повноліття фіксують зріст однолітків при описанні зовнішності їх у 5,5 разів частіше, чим це роблять першокласники, відмічають будову тіла в 6,7 разів частіше, ніж діти 7-8 років. Школярі, що закінчують школу, описуючи зовнішність однолітка, відмічають форму обличчя як суттєву ознаку у 5,9 разів частіше, ніж це роблять учні 1-го класу. Таке  ж збільшення відсотка фіксувань має місце і при відображенні інших елементів зовнішності [26,c.38].

Розвиток сприймання зовнішності іншої людини характеризується також тим, що з віком досліджувані відмічають більшу кількість ознак у виділяємих ними частинах обличчя, тіла, експресії людини, що сприймається. Якщо першокласник може виділити порівняно невелику кількість ознак, що вказують на розмір, контур, положення, колір та інші особливості того або іншого елементу зовнішності, то старші досліджувані бачать та називають в тих же самих елементах більшу кількість різноманітних особливостей.

Те ж саме стосується і експресії. Коли молодший школяр називає її в якості суттєвої ознаки зовнішності, він відмічає незначне число форм виразу обличчя, очей тощо. Коли характерність виразної  поведінки людини намагається  описати старший школяр або зовсім дорослий досліджуваний, вони помічають в ній набагато більша кількість різноманітних рис та відтінків. В процесі формування особистості суб’єкта, що пізнає у нього не тільки розвиваються здібності бачити усю різноманітність ознак, що характеризують той або інший компонент зовнішності людини, але й розрізняти все багатство відтінків у проявах кожної ознаки окремо.

1.4. Психологічні особливості сприймання людини людиною в залежності від професійної діяльності.

Обов’язковою умовою перетворення кожної людини в суб’єкта пізнання інших людей є діяльність, включаючись  в яку людина опиняється пов’язаною з цими людьми великою кількістю певних відносин. Не потребує особливих доказів факт, що кожна людина пізнає інших людей не заради простої цікавості. Образ людей та поняття про особистості, що формуються у неї, служать цілям регуляції її діяльності, її поведінки в суспільному середовищі – у виробничому та учбовому колективі, в сім’ї, на відпочинку.

Відображення людиною інших  людей та регуляція її поведінки  по відношенню до них невід’ємні один від одного.

Зазвичай в ситуаціях безпосередньої взаємодії людей завжди вирішується якась певна задача. І для кожного із учасників цієї взаємодії в інших партнерах по діяльності важливі перш за все ті компоненти їх зовнішності та поведінки, які найбільш значущі для вирішення задач діяльності.  Відображення цих компонентів в зовнішності та поведінці один одного учасниками діяльності включає два взаємопов’язаних моменти: по-перше, безпосереднє розрізнення та упізнання їх серед інших компонентів зовнішності та в загальній картині поведінки і, по-друге, інтерпритацію того психологічного змісту, який як здається учасникам діяльності, вкладений в ці компоненти-сигнали і має відношення до задач, що вирішуються. Зрозуміло, що індивід може отримувати інформацію про іншу людину не тільки шляхом безпосереднього сприймання її зовнішності та поведінки, але й і через мовлення. В цьому випадку слова виступають як код реальних ознак зовнішності і іншої людини, станів, що вона переживає, її дій, намірів, думок тощо.

Оскільки в кожному конкретному  виді безпосередньої взаємодії людей для вирішення задачі діяльності мають значення окремі компоненти зовнішності та поведінки, у людей, що спілкуються створюється установка на відображення та осмислення в іншій людині перш за все цих компонентів.

Вплив вимог діяльності  на характер відбору та оцінки людиною особливостей зовнішності та поведінки тих, хто з нею в цій діяльності бере участь, добре прослідковується під час аналізу відображення учителем учня у дослідженнях О.О. Бодальова [4, c. 111].

Говорячи про учнів, вчителя  зазвичай яскраво та вірно згадували, наскільки граматично вірна його мова, наскільки вона інтонаційно виразна, чи багатий у учні словниковий запас, які в його вимові є недоліки тощо.

В цьому досліді на відтворення  по пам’яті зовнішності учнів  у вчителів проявлялась також тенденція вказувати в «портретах» на звичну для школяра манеру вести себе на уроках (55,8 % «портретів»), говорити про його загальну рухливість (44,3 % «портретів»), оцінювати точність його рухів (10,7 %  «портретів»), відмічати типовий для даного учні стан костюма (59,9 % «портретів»).

Під час довготривалого заняття ти або іншим видом  діяльності тенденція відображувати інших людей з певної точки зору може стати у людини стійкою, перетворитися в професійну звичку. Ця особливість сприймання людиною інших людей, пов’язана з основним в її житті видом діяльності, яскраво проявляється у лікарів, артистів, письменників, слідчих робітників, тобто у всіх тих, в чиїй повсякденній діяльності інша людина опиняється головною фігурою.

Не складає виключення в цьому ряду и сприймання інших  людей художниками-професіоналами. Основними суттєвими рисами об’єкта, від передання яких у зображенні в першу чергу залежить ступінь виконання художником своєї задачі, є, як відомо, форма, колір та положення у просторі. Інша людина для художника-майстра та ж натура, і він фіксує в ній основні для цілей зображення риси. У людей, що займаються образотворчою діяльністю, поряд з установкою на звичайне сприймання розвивається установка на сприймання для цілей зображення, яка в результаті накопичення досвіду образотворчої діяльності може перетворитися в стійку професійну установку.

О.О. Бодалев пропонував студентам ІІІ та ІV курсів Інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І. Є. Рєпіна «намалювати» «словесні портрети» своїх товаришів. Отримані під час цього досліду «портрети» експериментатори проаналізували так само як аналізували «портрети», авторами яких були досліджувані-нехудожники. В результаті з’явилась можливість прямо порівняти сприймання іншої людини досліджуваними, що не малюють, з одного боку, та тими, що малюють – з іншого.