Психологічні особливості формування першого враження про іншу людину

В будь-яких, навіть найдивніших  стереотипах завжди можна відшукати  ту групу, до якої вони належать.

Таким чином, соціальний стереотип – це породження групи; адекватно він може використовуватись  тільки в міжгрупових стосунках для швидкого орієнтування в ситуації та визначення людей як представників різних груп. Орієнтування та визначення відбувається миттєво – за знаками групової належності спрацьовує механізм стереотипізації та актуалізується відповідний соціальний стереотип. Причому для спрацювання цього механізму зовсім неважливо, що насправді відбувається, який особистий досвід власника стереотипу – головне не помилитися у орієнтуванні.[24, c.351]

Завданням першого враження, як вже було зазначено, є швидке орієнтування у міжгруповому спілкуванні. Однак далі, в процесі розвитку стосунків, якщо вони розвиваються як міжособистісні, стереотип повинен відійти у тінь, оскільки механізми сприймання на міжособистісному рівні спілкування зовсім інші. Однак якщо стереотип занадто сильний і продовжує чинити свою дію, це може стати серйозною перешкодою в подальших контактах.

Один із способів засвоєння  та переробки інформації – злиття щойно отриманої інформації з  соціальними еталонами та  стереотипами, які виробляються суспільством, є частиною даної культури, засвоюються людиною з дитинства. Коли восьмикласникам запропонували написати, як вони собі уявляють лікаря, вчителя, лісоруба, то в характеристики усіх трьох професій увійшли стереотипні судження: “лісоруб повинен бути сильним, засмаглим”, “вчитель повинен бути суворим, вимогливим, одягненим у темний скромний костюм”. Ці судження більш за все були виражені в описах лікаря: “Лікар повинен бути в білому халаті, завжди мати при собі трубку, вміти заспокоїти хворого, відволікти від тяжких думок” тощо.

Процес утворення стереотипів  неминучий і направляється як різноманітними видами мистецтва, так  і групами, у сфері впливу якої знаходиться дана людина. Вплив літератури простежується у відборі тих  ознак, якими наділяють діти добрих, розумних, злих людей. Злі начебто прийшли із народних казок, де зло втілюється у образі баби-яги, відьми: з крючковатим носом, зморщеним лицем тощо.

Стереотипи, що зафіксували  у собі зв’язки між фізичними  рисами зовнішності та рисами особистості  і характеру, надзвичайно багаточисленні. Достатньо нагадати широко розповсюджене переконання, що люди з великим чолом розумні.

Роль установки у  сприйманні однієї людини іншою теж  є визначальною.

Установка на сприймання рис, аналогічних власним, особливо проявляється при характеристиці інтересів іншої людини. Система цінностей людини, загальна направленість особистості завжди відображуються в її установках та стосунках.

А.А. Бодальов пропонував фотографії однієї і тієї самої людини різним групам людей, супроводжуючи  їх короткою установочною характеристикою типу «герой», «злочинець» тощо. У тих випадках, коли установка спрацьовувала, а це траплялось не завжди, мовні портрети одних і тих же описуємих людей кардинально відрізнялися. Виявилось також, що є люди, які не підвладні стереотипному сприйманню, і є такі, котрі вибірково стереотип-ні [3, c.25].

Стереотипізація визиває  певну оцінку і невідомих, які  не відносяться до справи властивостей та якостей, що може призвести до неадекватного спілкування у майбутньому – за межами ситуації першого враження, коли спілкування стане міжособистісним і знадобиться точність саме цих психологічних якостей.

Таким чином, на основі усього вищесказаного, можна сформулювати наступні правила сприймання.

Правило 1. Коли ми спілкуємось  з людиною, ми повинні усвідомлювати, що взаємодіємо з особистістю, а не зі стереотипом.

Правило 2. Для поліпшення нашого сприймання іншої людини ми повинні прикладати зусилля, щоб  бачити як схожість, так і відмінності  між людьми.

1.3. Індивідуальні та вікові особливості сприймання людьми один одного.

Відображення людиною  дійсності завжди виявляється опосередкованим  особливостями, які характеризують цю людину як особистість, суб’єкта праці, пізнання та спілкування. Ця закономірність поширюється і на процес пізнання людини людиною. Виступаючи в якості об’єкта пізнання та дії, людина відображується у свідомості людей та визначає їх поведінку, лише “переломлюючись” через їх внутрішній світ, склад думок та відносин, що склалися. Сприймання та розуміння людини, що формується у дошкільнят або у дітей шкільного віку, відрізняються від сприйняття та розуміння цієї ж людини дорослим.

1.3.1. Сприймання людини дорослими людьми.

Найбільш показовими у дослідженні проблеми вікових  та індивідуальних особливостей сприймання людини людиною були експерименти, проведені А.А. Бодальовим. Хід та результати цих досліджень будуть приведені нижче.

Отже, в екперименті  приймали участь 50 дорослих (студенти  віком 21-26 років) досліджуваних, яких розділили  на п’ять груп по десять чоловік у кожній, на основі безпосереднього сприймання вони дали 450 описів зовнішності (кожний досліджуваний описав зовнішність дев’яти людей, що входили з ним до однієї групи).

Основні елементи зовнішності  людини представлені у цих описах дуже нерівномірно. Якщо прийняти за 100% загальне число фіксувань досліджуваними всіх елементів зовнішності, то відображення елементів фізичного вигляду складає 82,5%, експресії – 13,6, оформлення зовнішності – 3,9%.

Сприймаючи інших людей  та відтворюючи потім їх вигляд, дорослі досліджувані виділяють перш за все зріст, очі (колір), волосся (колір), міміку (вираз очей та обличчя), ніс, особливості будови тіла людини. Всі інші ознаки при вербальному відтворенні зовнішності відмічаються рідше. Зріст, колір очей та волосся є в очах дорослих найбільш значущими відмінними елементами зовнішності людини. При вербальному відтворенні зовнішності людини для більшості досліджуваних вони виконують роль опорних ознак, з якими досліджувані потім пов’язують інші елементи, якщо вони відрізняються якимись характерними особливостями для людини, що сприймає.

Із особливостей, що характеризують експресію людини, що сприймається, частіш за все виділяється міміка (загальний вираз обличчя, очей іншої  людини), рідше відмічається типова для людини поза та ще рідше інші особливості виразної поведінки.

Широке включення рис  експресії в “портрет” людини, що створювався на основі сприймання, суттєво відрізняє моделювання  зовнішності добре знайомих людей  від моделювання досліджуваними зовнішності тих, кого вони бачать вперше. Це підтверджується таким фактом: досліджуваним 1-ї групи поряд із завданням вербально відтворити образ один одного було запропоновано в іншому досліді “намалювати” “портрети” десяти зовсім незнайомих їм людей. В цьому випадку рис експресії в зовнішності було відмічено та названо в 8,5 разів менше, ніж при виконанні першого завдання.

Порівняння опису зовнішності  різних людей, які створені одними і  тими самими досліджуваними, виявляє відмінність в образах, які формуються у досліджуваних при відображенні цих людей.

Якщо не забувати, що максимально  можливе число фіксувань кожного  елементу зовнішності у вигляді однієї людини у досліді, що описується, дорівнювало дев’яти, то ясно, що, крім головних опорних впізнавальних ознак (зріст, очі, волосся), у зовнішності майже кожної людини, що сприймалася, є

певні елементи, яким “пощастило”, оскільки їх відобразили в описах зовнішності цієї людини усі або  принаймні більшість досліджуваних, та є елементи, які привернули увагу  небагатьох.

Ця схожість в образах  сприймання конкретних людей одними й тими ж досліджуваними, що виражалося у підкреслюванні багатьох окремих рис, обумовлюється особливостями, характерними для зовнішності об’єктів сприймання. Очевидно, в значній мірі дія цього фактору пояснюється і відмінність у сприйманні досліджуваними різних людей: у зовнішності одних людей досліджувані відмічають більшу кількість елементів та ознак, що їх характеризують, ніж у зовнішності інших.

При відображенні досліджуваними одних і тих же людей яскраво проявляються відмінності, що характеризують індивідуальну манеру бачення.

Перш за все, при відображенні фізичного вигляду проявляється характерна тільки для даного досліджуваного тенденція частіше виділяти та більше підкреслювати одні елементи зовнішності і менше інші.

Досліджуваним, окрім  описаних відмінностей сприймання рис  зовнішності інших людей, виявились  характерні і інші індивідуальні  особливості. Так, у всіх групах мали місце випадки, коли різні досліджувані, відтворюючи зовнішність однієї і тієї ж людини, давали неоднакову оцінку як зовнішності вцілому, так і її окремим компонентам. Ці відмінності постійно виникали при оцінці різними досліджуваними вигляду і особливо розміру елементів фізичного вигляду однієї і тієї ж людини. Думки досліджуваних могли не співпадати, коли вони визначали колір очей однієї і тієї ж людини, форму її обличчя, колір волосся, розмір лоба, рота тощо. Неспівпадіння оцінок особливо часто проявлялось, коли досліджувані відмічали та оцінювали таку помітну ознаку в зовнішності людини, як зріст.

Як це пояснити? Спершу здавалось, що це пов’язано з власним зростом досліджуваних: високі мають тенденцію недооцінювати довжину тіла людей меншого зросту, а для людей невеликого зросту, навпаки, характерна тенденція перебільшувати зріст інших. Однак це припущення не підтвердилось. Хоча дійсно мали місце факти, коли високі люди недооцінювали зріст людей з меншою довжиною тіла, а люди низького зросту переоцінювали довжину тіла людей, що вищі їх за зростом, однак у ряді випадків високі люди переоцінювали зріст людей з меншою довжиною тіла, ніж їх власна, а люди низького зросту “занижували” зріст людей вищих за себе. Крім того, в експерименті виявилась доволі багаточисленна група людей, для яких взагалі не була характерна тенденція систематично переоцінювати або недооцінювати зріст інших людей. Представники цієї групи зріст однієї людини визначали вірно, зріст другої – завищували, зріст третьої – применшували тощо.

Очевидно, неспівпадіння  думок при визначенні дійсного зросту людини, коли така задача спеціально ставилась перед людьми, та помилки, які допускалися при її рішенні, пояснюються тим, що в практиці повсякденного спілкування, у багатьох видах спільної діяльності зріст людини не впливає на результати діяльності і не має якогось сигнального значення. Життя не вимагає від нас точно диференціювати зріст інших людей і не перевіряє наскільки кожний досяг успіхів в цьому. Відображуючи об’єктивні відмінності між людьми у зрості, людина встановлює межі цих відмінностей на основі свого досвіду і, опираючись на нього, судить про зріст кожної людини, що сприймається. При оцінці зросту інших людей має значення оцінка, що дається людиною, свого зросту. Оцінка може відповідати  дійсності і не суперечити думці більшості, але і може не співпадати з нею.

Суттєвою особливістю,характерною  для сприймання інших людей, є  і ступінь розрізнення та усвідомлення індивідом особливостей їх виразної поведінки. Всіх досліджуваних, які  на основі сприймання описували зовнішність  людини, можна розділити на три  групи в залежності від того, як вони фіксували особливості виразної поведінки людини і як широко включали їх в “портрет” в якості суттєвих ознак зовнішності. Для одних була характерна тенденція відмічати у зовнішності людей тільки риси фізичного вигляду. Особливості експресії представники цієї групи або не відмічали або називали дуже рідко (1-4% від числа всіх фіксованих компонентів зовнішності), більшістю в тих випадках, коли сприймали людей з яскравою та багатою мімікою та пантомімікою. Друга група досліджуваних частіше відмічала риси виразної поведінки (5-10% від числа всіх фіксованих компонентів зовнішності). Більшість досліджуваних цієї підгрупи виділяли у виразній поведінці людини лише міміку. Нарешті, серед тих, що приймали участь у досліді, була категорія досліджуваних, які, відмічаючи фізичні риси людини в “портреті”, разом з тим порівняно повно і детально фіксували особливості її експресії, звертаючи увагу як на міміку, так і на інші сторони (20-30% від числа всіх фіксованих компонентів зовнішності). Досліджувані, що приймали участь у досліді зі “словесним портретом” відрізнялись один від одного також і тим, наскільки часто кожен з них називав особливості, що відносились до оформлення зовнішності людини, що сприймалася.

Неоднаковість сприймання однієї і тієї ж людини різними людьми проявляється, зокрема, у відмінності словесної форми, в якій вони фіксують та оцінюють ознаки її зовнішності. Ми знаємо, що вербально позначаючи видимий предмет, людина включає конкретний образ цього предмету, що формується, в систему образів інших предметів та явищ, що склалися у неї в індивідуальному досвіді. Включаючи образ, що виник в систему близьких до неї образів, що закріпилися в досвіді людини у формі, на якій лежить печатка цього досвіду, людина усвідомлює предмет або явище. Не є виключенням з цього правила і усвідомлення і оцінка індивідом іншої людини, коли їй доводиться сприймати, а потім вербально відтворювати зовнішність цієї людини.

Судження, за допомогою  яких досліджувані позначали та осмислювали особливості зовнішності інших людей, а також виражали своє ставлення до них, можна умовно розділити на чотири види.

Одні з них мали чітко визначений зміст та застосовувались  для того, щоб позначити вид, розмір, колір, положення, форму того чи іншого компонента у зовнішності.

Для другої групи суджень  характерне використання досліджуваними штампів буденної свідомості або  уявлень, взятих з літератури, живопису тощо. Ці узагальнені уявлення використовуються для підкреслювання якихось окремих  рис людини, її професії, національної належності тощо.