Психологічні особливості формування першого враження про іншу людину

1.1.1. Міжособистісне спілкування: соціальна перцепція.

Соціальна перцепція або у вузькому сенсі сприймання та розуміння людьми один одного – одна із центральних проблем міжособистісного спілкування.

“Перцепція” – інше значення терміну  “сприймання”; соціальна перцепція– сприймання соціальних об’єктів в соціальному контексті, тобто, перш за все, сприймання людьми один одного.

Таким чином, соціальна перцепція  – процес, що виникає під час  міжособистісної взаємодії на основі природного спілкування та протікає у форму сприймання та розуміння  однією людиною іншу.

Поняття “соціальна перцепція” дещо відрізняється від поняття “перцепція”, прийнятого в загальній психології. Оскільки цей процес соціальний, тобто протікає у суспільстві, оскільки його забарвлюють наші емоції, думки, відношення, установки, пристрасті та упередження. Безсумнівно також, що подібне виокремлення одного з аспектів сприйняття є в достатній мірі умовним [4, c.32].

Способи сприйняття та оцінки людини людиною багато в чому тотожні  сприйняттю та оцінці людиною об’єктів світу речей та живої природи. Тут також мають силу закони взаємодії фігури та фону, пороги впізнавання та розрізнення, закони впливу на сприйняття фізичних характеристик стимулів, їх сили, інтенсивності, послідовності, закони адаптації тощо.

Оцінюючи іншу людину, ми нерідко  використовуємо терміни, що відносяться до властивостей та процесів, які ми спостерігаємо у світі природи.

Але сприйняття людини людиною, що протікає при взаємодії та спілкуванні  людей, - процес більш активний, аніж сприйняття об’єктів оточуючого світу, який активує мисленнєві, вольові, емоційні процеси, що частіше спонукає до дії. Друга відмінна сторона процесу сприймання при міжособистісній взаємодії – це діючий, гнучкий та різносторонній зворотній зв’язок, який перебудовує багато інших психічних процесів, регулює поведінку людини.

Таким чином, соціальна перцепція – процес з активним зворотнім зв’язком, обов’язково включаючий в себе розуміння. Образ людини, що формується в процесі сприймання, несе інформаційне навантаження та відіграє регулюючу роль в процесах взаємодії, допомагає вибудовувати лінію поведінки  по відношенню до людини, що сприймається.

Формування враження про іншу людину завжди починається з відображення та оцінки її фізичного вигляду, манери триматися, з аналізу тієї інформації, яку дає зовнішній вигляд людини. Ця інформація стає фундаментом образу іншої  людини, що складається.

Інформація, яку люди отримують  в процесі сприймання образу іншої  людини , не завжди усвідомлюється ними та залежить від багатьох факторів. Сприйняті елементи фізичного вигляду, зовнішності або виразної поведінки виступають багатозначними соціальними сигналами, що прояснюють національність людини, її вік та досвід, почуття в даний момент, її рівень культури, естетичні смаки тощо.

Будь-яка людина, що сприймається нами в єдності зовнішніх даних          (фізичний вигляд, конституційні особливості плюс все те, що людина робить зі своєю зовнішністю у відповідності до моди, вимог суспільства, смаків, уявлень про себе) та експресивної поведінки, що проявляються у дії. 

Образ людини, що формується має не тільки пізнавальну, інформативну цінність, але й свідомо використовується для регуляції взаємовідносин та взаємодій. Все більше значення надається динамічним, експресивним проявам людини, динаміці дій, поведінки, що знаходить відображення у збільшенні частоти фіксування емоційно-динамічних ознак. Причому самі ці ознаки виступають сигналами певних емоційних станів людини, звичних та типових для неї форм поведінки, які можуть говорити не лише про наявний стан, але й про наміри, тобто виконують регулятивну функцію в умовах взаємодії та взаємного спілкування [9, c.17].

Як у дитини, так і у дорослої людини об’єктивно сприймані риси фізичного вигляду іншої людини можуть в значній мірі трансформуватися, викривлятися під впливом самооцінки, що склалася, рівня її домагань, характеру взаємовідносин з людиною, що сприймається. Тому індивідуальні розбіжності у сприйманні групою дорослих однієї і тієї ж людини набагато більші, ніж при тих же умовах у підлітків.

Образ людини, що безпосередньо сприймається як гармонічне ціле, в якому елементи фізичного вигляду виступають як багатозначні та соціально осмислені компоненти індивідуальності, що мають глибокий особистісний підтекст.

1.1.2. Індивідуально-психологічні відмінності, що заважають взаєморозумінню

Бар’єри взаєморозуміння виникають на різних етапах взаємовідносин. Іноді для появи моральних або емоційних бар’єрів, що заважають нормальним людським контактам, потрібні роки знайомства або близьких відносин. Але є один бар’єр, який виростає, як правило, під час першого ж контакту, - естетичний.

Перше враження про людину складається  перш за все за її зовнішнім виглядом, манерою поведінки, стилю одягу. Авжеж, проводжають по розуму, але  зустрічають все-таки за одежою. Зовнішність завжди багато визначала у відношенні до людини, особливо у колі малознайомих осіб. Іноді достатньо однієї неприємної деталі у зовнішньому вигляді людини, щоб при першому ж контакті з нею у оточуючих миттєво виникло стійке відчуття антипатії. Неохайна деталь у одязі, недоречна жестикуляція, малосимпатичний вираз обличчя, визивна інтонація – та власник однієї з таких особливостей зовнішнього вигляду на власному досвіді переконується в справедливості афоризму Альфреда де Мюссе: “ Ніщо не виникає так  швидко, як почуття антипатії”. І наскільки швидко може виникнути антипатія на грунті   естетичного неприйняття людини при першій зустрічі, настільки важко перемогти це не завжди приємне почуття, демонструючи  свої людські достоїнства в подальшому спілкуванні.

Авжеж, такі деталі зовнішнього вигляду  кожен з нас може в тій чи іншій мірі контролювати. І від нас самих залежить, в якій мірі нам небайдужа естетична реакція оточуючих, пов’язана з оформленням зовнішності. Складніше з тією стороною зовнішності людини, яка залежить не тільки від її власних зусиль, скільки від “зусиль” природи.

Московський психолог Л.Я. Гозман узагальнив дані низки психологічних  експериментів, що виявляють вплив зовнішньої привабливості  на сприймання людини іншими людьми. Вже  в дитячому віці, починаючи з чотирьох років, гарна зовнішність забезпечує хлопчикам та дівчаткам більш високу популярність серед однолітків. Ця тенденція зберігається і в зрілому віці. Коли учасникам психологічного дослідження експериментатор пропонував по фотографії оцінити особистісні якості та передбачити долю тих, хто зображений на знімках, виявилось, що більш гарним досліджуваним приписували позитивні якості та щасливу долю [9, c.23].

Естетичні бар’єри можуть виникати і в залежності від особливостей сприйняття тих або інших елементів зовнішності. В дослідженнях московського психолога А.А. Бодальова в групах досліджуваних, що складалися із десяти осіб, кожен член групи описував зовнішній вигляд дев’яти інших. Виявилось, що при вербальному відтворенні зовнішності найбільш значимими відмінними елементами називалися зріст, колір очей та волосся, а також особливості міміки. Рідше називались інші ознаки – риси обличчя, будова тіла, поза, оформлення зовнішності. Отже, особливого значення набувають при відтворенні зовнішності очі людини [5,c.78].

 Важко знайти людину, яка  скаржилася б на нестачу розуму, набагато легше зіштовхнутися з такою людиною у спілкуванні. Чому ж прояв інтелектуальних слабкостей дається людині значно легше, ніж їх усвідомлення? Справа в тому, що інтелект – складне психологічне утворення, різноманітні сторони якого розвинені у кожної людини не рівномірно. У одних людей розвинений інтелект теоретичний, у інших – практичний, у одних – здібність до цілісного художнього пізнання світу, у інших – до його логічного розбиття на шматки та строго наукового відтворення. Внаслідок цього і виникають інтелектуальні бар’єри. Теоретик може годинами марно роз’яснювати практику абстрактні принципи світобудови, а потім настільки ж марно намагатися відремонтувати побутовий прилад, з яким практик впорається за декілька хвилин.

Американський психолог Н.Таллент у книжці “Психологія пристосування. Розуміння себе та інших” виділяє три типи інтелекту: вербальний – здібність оперувати словами, символами, числами, ідеями, логічними доказами; механічний – здібність сприймати та розуміти зв’язки фізичних сил та елементів механізмів в практичних ситуаціях, швидко схоплювати принципи машинних операцій; соціальний – здібність розуміти стани інших людей та прогнозувати розвиток різноманітних соціальних ситуацій.  Соціальний інтелект, на його думку, проявляється у відчутті такту, в умінні домогтися прихильності інших людей та створити доброзичливу атмосферу у взаємовідносинах з ними [18,c.137].

Так, нелегко подолати інтелектуальні бар’єри взаєморозуміння. Але ось знайдені ясні та зрозумілі аргументи, в інтелектуальних можливостях співрозмовника сумнівів немає. Здаволося б, немає ніяких підстав сумніватися в тому, що наші ідеї та пропозиції будуть правильно зрозумілими. А у відповідь: “Не розумію”. Слідує ще одна спроба розумного пояснення своєї позиції, але результат настільки ж невтішний. Це вже очевидний симптом появи мотиваційного бар’єру. Він з’являється тому, що співрозмовнику не цікаві міркування, що були промовлені, вони не зачіпають його особистісних потреб, не викликають мотиву, що спонукає до розуміння. Логіка діалогу, що не вдався, проста: не розумію тому, що не хочу розуміти, немає ніякої особистої зацікавленості.

Не лише відсутність мотивації, але і її надлишок  може заважати розумінню інших людей. В психології існує закон Йеркса-Додсона, згідно якому підвищення сили мотивації на перших порах призводить до зростання ефективності діяльності, досягненню точки максимального успіху, а подальше збільшення рівня мотивації призводить до помітного спаду. Повсякденний досвід також підказує, що у деяких людей, якщо вони чогось дуже сильно прагнуть, буквально все починає падати з рук [12, c.269] .

Найбільш хворобливою проблемою  мотивації взаєморозуміння є  споживацьке відношення людей одне до одного, коли одна людина для іншої  стає засобом реалізації утилітарних цілей. Класична формула “ти – мені, я - тобі” як раз виражає подібний спосіб розуміння людини людиною. У відповідності до неї всі люди поділяються на “потрібних” та “непотрібних”. Останні взагалі втрачають право на розуміння, тоді як “потрібних” людей оточують піклуванням та увагою. Коли інтерес до речей починає перевищувати  інтерес до людей, сфера людських відносин неминуче перетворюється на “сферу послуг”.

Проблема подолання моральних бар’єрів у взаєморозумінні є найбільш складною і в багатьох випадках навряд чи вірішуваною. Підлість, непорядність, навмисна брехня здіймають між людьми таку стіну, через яку не пройти навіть тим, хто бездоганно володіє різноманітними засобами спілкування.

Як це не парадоксально, але моральні бар’єри у взаєморозумінні виникають і в тих випадках, коли маємо справу з людиною, яка абсолютно не порушувала моральних норм. Відомий гострослів Шамфор вимовив одну досить примітну думку: “Занадто великі достоїнства іноді роблять людину непотрібною суспільству: на базар не ходять із золотими злитками – там потрібна розмінна монета, особливо дріб’язок”. Дійсно, бездоганна у всіх відношеннях людина нерідко ризикує бути не вірно зрозумілою оточуючими. В основі нерозуміння лежать, очевидно, глибинні психологічні механізми захисту власної особистості з усіма її небездоганностями від “зазіхань” практично недосяжних зразків соціального успіху та бездоганної моральної поведін-    ки [29, c.71].

Коли психологи торкаються теми людських емоцій та почуттів, навіть їм буває складно утриматися  від емоційних окликів, пов’язаних із загадковою природою емоційної сфери людини. Скажімо, інтелект. Ніхто не буде сперечатися про те, що краще: бути розумним або дурним у спілкуванні з іншими людьми, у розумінні їх думок та поведінки. Але як бути з емоціями? Як бути з емоційними бар’єрами, що неминуче виникають у процесі спілкування? Чи можна стверджувати, що чим вища емоційність людини, тим краще вона може розуміти емоційний світ інших людей?

Щодо негативних емоцій. Відомо, що гнів або печаль – погані порадники у виборі засобів спілкування. Розгнівана людина може сказати таке, про що вона сама потім буде шкодувати. Оточуючі рідко з розумінням ставляться до людини, яка дає волю агресивним станам, навіть якщо вона, по суті, права. Ще складніше з взаєморозумінням тому, хто не може стримати прояви пасивних негативних емоцій. Здавалося б, чим сильніше виражається страждання людини, тим більше вона має право розраховувати на розуміння та співчуття оточуючих. Однак дослідження психологів змальовують зворотну картину. Як підкреслює російський психолог К. Муздибаєв, який узагальнив результати низки психологічних експериментів, “чим більше страждає людина, тим в більшій мірі вона уявляється іншій людині неприємною, недостойною і такою, що заслуговує на те, що з нею коїться” [30, c. 31].

З позитивною емоційністю все, здавалося  б, по-іншому. Приємні емоції сприяють прихильному сприйманню інших людей. Але, коли людина у доброму гуморі, у неї знижується критичність. До чого це може призвести? По-перше, до погодження з думкою, яка в звичайних  умовах не сприятлива. По-друге, до підтримки людини, яка не зовсім на це заслуговує.

Навіть підвищені почуття можуть стати джерелом серйозних помилок  у  взаєморозумінні. Любов приносить  радість, без якої життя навряд чи було б повноцінним. Але така вже психологія закоханого, що в об’єкті своєї любові він помічає тільки найкраще, а часто и прикрашає образ коханого зусиллями власної уяви. Так виникає феномен “рожевих окулярів”. Через рожеві окуляри не видні недоліки. Але закоханість проходить, зникають приємні емоції, і один перед одним з’являються люди з усіма властивими їм слабкостями. Тоді і виявляються “несхожість характерів”, за яким нерідко стоїть запізніле “взаєморозуміння” .

Авжеж, позитивні емоції приносять  не тільки розчарування тому, хто прагне до розуміння інших людей. Під впливом приємних емоцій закохані не тільки здаються, але й стають більш привабливими зовні, кмітливішими та чуйнішими у спілкуванні. Та все ж занадто виражена позитивна емоційність – так звана ейфорія – навряд чи може сприяти взаєморозумінню.