Проблема пошуку сенсу життя у юнацькому віці

Судячи з наявних даних, когнітивна складність та диференційованість елементів образу Я послідовно зростають від молодших вікових груп до старшого, без помітних перерв і криз. [6; 19-23] Дорослі розрізняють у собі більше якостей, ніж юнаки, юнаки - більше, ніж підлітки, підлітки - більше, ніж діти. За даними досліджень Бернштейна (1980) здатність старших підлітків реконструювати особистісні якості полягає в розвитку у цьому віці більш фундаментальної когнітивної здібності - абстрагування. [5; 20]

Інтегративна тенденція, від якої залежить внутрішня послідовність, цілісність образу Я, посилюється з віком, але трохи пізніше, ніж здатність до абстрагування. Підліткові і юнацькі самоопису краще організовані й структуровані, ніж дитячі, вони групуються навколо декількох центральних якостей. Проте невизначеність рівня домагань і труднощі переорієнтації з зовнішньої оцінки на самооцінку породжують ряд внутрішніх змістовних протиріч самосвідомості, які служать джерелом подальшого розвитку. Дописуючи фразу "я в своєму поданні ...", юнаків підкреслюють саме свою суперечливість:" я в своєму поданні - геній + нікчемність ". [8, 33]

Дані про стійкість образу Я не зовсім однозначні. У принципі вона, як і стійкість інших установок і ціннісних орієнтацій, з віком збільшується. Самоопису дорослих менш залежать від випадкових, ситуативних обставин. Однак у юнацькому віці самооцінки інколи змінюються дуже різко.

Що ж до контрастності, ступеня виразності образу Я, то тут також відбувається зростання: від дитинства до юності і від юності до зрілості людина ясніше усвідомлює свою індивідуальність, свої відмінності від оточуючих і надає їм більше значення, так що образ Я стає однією з центральних установок особистості , з якою вона співвідносить свою поведінку. Однак зі зміною змісту образу Я істотно змінюється рівень значимості окремих його компонентів, на яких особистість зосереджує увагу. У ранній юності масштаб самооцінок помітно укрупнюється: "внутрішні" якості усвідомлюються пізніше "зовнішніх", зате старші надають їм більшого значення. Підвищення ступеня усвідомленості своїх переживань нерідко супроводжується також гіпертрофованим увагою до себе, егоцентризмом. У ранній юності це буває часто.

Дослідження змісту образу Я, проведені під керівництвом І. В. Дубровиной, показали, що на кордоні підліткового та раннього юнацького віку в розвитку когнітивного компонента Я-концепції відбуваються суттєві зміни, що характеризують перехід самосвідомості на новий більш високий рівень. [7; 23-26 ]

Вікові зрушення в сприйнятті людини включають збільшення кількості використовуваних описових категорій, зростання гнучкості та визначеності в їх використанні; підвищення рівня вибірковості, послідовності, складності та системності цієї інформації; використання більш тонких оцінок і зв'язків; зростання здатності аналізувати і пояснювати поведінку людини; з'являється турбота про точному викладі матеріалу, бажання зробити його переконливим. Аналогічні тенденції спостерігаються і в розвитку самохарактеристик, які стають більш узагальненими, диференційованими і співвідносяться з великою кількістю "значимих осіб". Самоопису в ранньому юнацькому віці мають значно більше особистісний і психологічний характер, ніж у 12-14 років, і водночас сильніше підкреслюють відмінності від решти людей.

Уявлення підлітка чи юнака про себе завжди співвідноситься з груповим чином "ми" - типового однолітка своєї статі, але ніколи не збігається з цим "ми" повністю. Образи власного "я" оцінюються старшокласниками набагато тонше і ніжніше групового "ми". Юнаки вважають себе менш сильними, менш товариськими і життєрадісними, але зате більш добрими і здатними зрозуміти іншу людину, ніж їхні ровесники. Дівчата приписують собі меншу товариськість, але більшу щирість, справедливість і вірність. [8, 28]

Властиве багатьом підліткам перебільшення власної унікальності з віком зазвичай проходить, але аж ніяк не послабленням індивідуального початку. Навпаки, чим старіша й розвинена людина, тим більше знаходить він різниці між собою і "усередненим" однолітком. Звідси - напружена потреба в психологічній інтимності, яка була б одночасно саморозкриттям і проникненням у внутрішній світ іншого. Усвідомлення своєї несхожості на інших логічно й історично передує розуміння своєї глибокої внутрішньої зв'язку і єдності з оточуючими людьми.

Найбільш помітні зміни у змісті самоописаний, в образі Я, виявляються в 15-16 років. Ці зміни йдуть по лінії більшої суб'єктивності, психологичности описів. Відомо, що у сприйнятті іншої людини психологізація опису після 15 років різко збільшується. [9; 47] Посилення суб'єктивності самоописаний виявляється в тому, що з віком збільшується кількість випробовуваних, що вказують на мінливість, ситуативність свого характеру, на те, що вони мають своє зростання, дорослішання.

У дослідженнях когнітивного дисонансу образу Я виявлено, що самоопису та описи іншу людину за вказаною параметру істотно розрізняються. [10; 34] Себе людина описує, підкреслюючи мінливість, гнучкість своєї поведінки, його залежність від ситуації; в описах іншого, навпаки, переважають вказівки на стійкі особистісні особливості, стабільно що визначають його поведінку в найрізноманітніших ситуаціях. Іншими словами, доросла людина схильний сприймати себе, орієнтуючись на суб'єктивні характеристики динамічності, мінливості, а іншого - як об'єкт, у якого щодо незмінність властивостями. Таке "динамічний" сприйняття себе виникає в період переходу до раннього юнацького віку в 14-16 років.

Зростання самосвідомості та інтересу до власного "я" у підлітків випливає безпосередньо з процесів статевого дозрівання, фізичного розвитку, що є одночасно соціальними символів, знаками повзросления і змужніння, на які звертають увагу й за якими пильно стежать інші, дорослі й однолітки. Суперечливість становища підлітка і юнаки, зміна структури його соціальних ролей й рівня домагань - ці фактори актуалізують питання: "Хто я? "

Постановка цього питання - закономірний результат всього попереднього розвитку психіки. Зростання самостійності означає ні що інше, як перехід від системи зовнішнього управління до самоврядування. Але всяке самоврядування вимагає інформації про об'єкт. При самоврядуванні це повинна бути інформація об'єкта про самого себе, тобто самосвідомість. [2; 298]

Самооцінці відводитися провідна роль у рамках дослідження проблем самосвідомості. Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. (Петровський А.В) Самооцінка характеризується як стрижень процесу самосвідомості, показник індивідуального рівня його розвитку, інтегруюче початок і його особистісний аспект, органічно включений в процес самопізнання. [3; 346]

Юнацький вік характеризується збалансованим розвитком когни-тивного і емоційного компонентів самооцінки. Зростання усвідомленого ставлення до себе веде до того, що знання про себе починають регулювати і вести за собою емоції, адресующиеся власного «Я». Складаються відносно стійкі уявлення про себе, як цілісної особистості, відмінною від інших людей.

Виконуючи регулятивні функції, самооцінка виступає необхідною внутрішньою умовою організації суб'єктом своєї поведінки, діяльності, відносин. Вона є найважливішим чинником мобілізації людиною своїх сил, реалізації прихованих можливостей, творчого потенціалу. [1; 241]

2. Становлення нового рівня самосвідомості.

Становлення нового рівня самосвідомості у ранній юності йде за напрямками, виділеним ще Л. С. Виготським, - інтегрування образу самого себе, "переміщенню" його "ззовні всередину". [11; 229-230] У цей віковий період відбувається зміна деякого "об'єктивістського "погляду на себе" ззовні "на суб'єктивну, динамічну позицію" зсередини ".

В. Ф. Сафін характеризує це велика різниця в погляді на себе молодших і старших підлітків так: підліток орієнтований, перш за все, на пошук відповіді, "який серед інших, наскільки він схожий на них", старший підліток - "який він у очах оточуючих, наскільки він відрізняється від інших і наскільки він схожий або близький до свого ідеалу ". [12; 9] В.А Алексєєв підкреслює, що підліток - це "постать інших", в той час як юнак - "особистість для себе". [13; 104] У теоретичному дослідженні І. І. Чеснокова вказується на наявність двох рівнів самопізнання: нижчого - "Я інший" і вищого "Я і Я"; специфіка другого виявляється у спробі співвіднесення своєї поведінки "з тією мотивацією, яку він реалізує і яка його детермінує". [14; 98]

Ми вже відзначали, що, складові Я-концепції, піддаються лише умовному концептуальному розмежуванню, оскільки в психологічному плані вони нерозривно взаємопов'язані. Тому когнітивний компонент самосвідомості, образ Я, формування в ранньому юнацькому віці, безпосередньо пов'язаний як з емоційно-оцінної складової, самооцінкою, так і з поведінкової, регуляторної стороною Я-концепції.

У період переходу від підліткового до раннього юнацького віку в рамках становлення нового рівня самосвідомості відбувається і розвиток нового рівня ставлення до себе. Одним з центральних моментів тут є зміна підстав для критеріїв оцінки самого себе, свого "я" - вони змінюються "ззовні всередину", набуваючи якісно інші форми, порівняно з критеріями оцінки людиною інших людей. Перехід від приватних самооцінок до загальної, цілісної (зміна підстав) створює умови для формування в повному сенсі слова власного ставлення до себе, досить автономного від ставлення і оцінок оточуючих, приватних успіхів і невдач, різного роду ситуативних впливів і т.п. Важливо відзначити, що оцінка окремих якостей, сторін особистості грає в такому власне ставлення до себе підпорядковану роль, а провідним виявляється деяке загальне, цілісне "прийняття себе", "самоповага". Саме в підлітковому віці (15-17 років) на основі вироблення власної системи цінностей формується емоційно-ціннісне ставлення до себе, тобто "Оперативна самооцінка" починає грунтуватися на відповідність поведінки, власних поглядів і переконань, результатів діяльності.

У 15-16 років надто актуалізується проблема розбіжності реального Я ідеального Я. На думку І. С. Кона це розбіжність цілком нормальне, природне слідство когнітивного розвитку. [6; 42-44]

При переході від дитинства до отроцтва і далі самокритичність зростає. Так, у вивчених Є. К. Матлин творах десятикласників, що описують власну особистість, в 3,5 рази більше критичних висловлювань, ніж у п'ятикласників. [9; 32] Ту ж тенденцію відзначають психологи НДР. Найчастіше в ранній юності скаржаться на нерішучість, нестійкість, схильність до впливів тощо, а також на такі недоліки як примхливість, ненадійність, образливість.

Розбіжність Я-реального і Я-ідеального образів - функція не тільки віку, а й інтелекту. У інтелектуально розвинених юнаків розбіжність між реальним Я й ідеальним Я, тобто між тими властивостями, які індивід собі приписує, і тими, якими він хотів би мати, значно більше, ніж у їхніх однолітків із середніми інтелектуальними здібностями. [5; 30]

Одним з важливих показників поведінкової складової Я-концепції служить динаміка рівня домагань під впливом успіху чи неуспіху при виконанні завдань різного ступеня труднощі. Починаючи з класичної роботи Ф. Хоппе, рівень домагань розглядається як породжуваний двома суперечливими тенденціями: з одного боку, підтримувати своє "я", самооцінку на максимально високому рівні і, з іншого, знижувати свої домагання, щоб уникнути невдачі і тим самим не завдати шкоди самооцінці. [7; 29]

Деякі дослідники (див.: Б. В. Зейгарник, Б. С. Братусь [15; 23-28]) вважають, що для підліткового віку типово активне прагнення різними шляхами реалізувати лише першу з названих тенденцій, в той час як для зрілої особистості , навпаки, характерне вміння розвести ці тенденції під час діяльності, перш за все за рахунок того, що успішність чи неуспішність в конкретній діяльності сприймається саме як конкретний неуспіх, а не крах самооцінки в цілому.

За даними проведених досліджень [16; 47-51] при переході в ранньому юнацькому віці відбувається зміна особливостей рівня домагань у бік більшої особистісної зрілості. Важливо відзначити, що воно йде в напрямку, хіба що зворотному тим змінам, які відбуваються в цей період в самопізнанні, образі Я ставлення до себе. Якщо останні характеризуються, як було показано вище, все більшою цілісністю, интегративностью, то ставлення до результатів власної діяльності - дифференцированностью, формування здатності відділяти успішність чи неуспішність в конкретній діяльності від оцінки себе як особистості.

3. Становлення ідентичності.

Юнацький вік, за Е. Еріксоном, будується навколо кризи ідентичності, що складається з серії соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Якщо юнакові не вдається вирішити ці завдання, у нього формується неадекватна ідентичність. Ідентичність - сукупність базових психологічних, соціально-історичних та екзистенційних характеристик особистості в концепції Е. Еріксона. Під особистісною ідентичністю Еріксон розуміє суб'єктивне почуття і одночасно об'єктивно спостережуване якість самототожності і цілісності індивідуального Я, поєднане з вірою індивіда в тотожність і цілісність того чи іншого розділяється з іншими образу світу і людини.

У зарубіжній психології як аналог поняття "особистісне самовизначення" виступає категорія "психосоціальна ідентичність", розроблена і введена в науковий обіг американським вченим Еріком Еріксоном. [17; 64] Центральним моментом, крізь призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є "нормативний криза ідентичності". Термін "криза вживається тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли в однаковій мірі загострюються як вразливість, так і зростаючий потенціал особистості, і вона опиняється перед вибором між двома альтернативними можливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша до негативного його напрямками . Слово "нормативний" має той відтінок, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічним кризою у відносинах особистості з навколишнім світом, а всі разом визначають розвиток почуття ідентичності. [17; 69]

Головним завданням, що постає перед індивідом у ранній юності, по Еріксону, є формування почуття ідентичності на противагу рольової невизначеності особистісного "я". Юнак повинен відповісти на питання: "Хто я?" І "Який мій подальший шлях?" У пошуках особистої ідентичності людина вирішує, які дії є для нього важливими, і виробляє певні норми для оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей. Цей процес пов'язаний також з усвідомленням власної цінності та компетентності.