Підготовка молоді до всупу в шлюб

З М І С Т

 

	Вступ
Розділ 1.	Теоретичні питання вивчення шлюбу
1.1	Історичний шлях розвитку сімейно-шлюбних відносин
1.2	Підготовка  молоді до сімейного життя
1.3	Гендерні  аспекти підготовки молоді до шлюбу
Розділ 2.	Методи психологічного вивчення готовності молоді до сімейного життя
2.1	Стандартизовані методики психологічного вивчення проблем  сім’ї
2.2	Методи  дослідження готовності до шлюбу
2.3	Методики  дослідження гендерної ідентичності
Розділ 3.	Співвідношення готовності до шлюбу  з гендерною ідентичністю
3.1	Психодіагностичне вивчення готовності до шлюбу
3.2	Визначення  типів гендерної ідентичності
3.3	Взаємозв’язок типів гендерної ідентичності з  рівнем готовності до шлюбу
3.4	Особливості шлюбно-сімейних уявлень у молоді
3.5	Співвідношення  рівня суб’єктивного відчуття самотності  у людей з їх готовністю до шлюбу
4	Висновки  і рекомендації по результатам дослідження
5	Висновок
6	Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми. Юнацький вік - це період життєвого і професійного самовизначення особистості. Цей період життя людини характеризується активним становленням особистості, виникненням і розвитком значимих психологічних новоутворень, задіяних у всіх проявах когнітивного й емоційного відношення до світу, - в оцінці реальної дійсності й оточуючих людей, у прогнозуванні своєї соціальної активності, у плануванні майбутнього і самореалізації, у формуванні власних уявлень про світ і про себе самого.

Сім’я - важливий соціальний інститут, у ньому розгортається процес соціалізації людини, і будь-які, навіть не яскраво виражені, зміни цього  інституту свідчать про зміни  в інших областях людського життя, держави, суспільства.

Підготовка  до сімейного життя - це складний цілісний процес, показником результативності якого є готовність молодих людей  правильно будувати свої взаємини у  подружньому житті. У зв’язку  з тенденцією до різкого омолодження  шлюбу актуальною стає підготовка молоді до сімейного життя.

Аналіз наукової літератури і суспільна практика свідчать про те, що молодята часто зазнають труднощів, обумовлених їх психологічною непідготовленістю: низьким рівнем психологічних знань, не сформованістю якостей сім’янина, невмінням вирішувати міжособистісні проблеми, невмінням коректно розв’язувати конфлікти, нездатністю проявляти емпатію, взаємоповагу, турботу. Все це викликає у молодих подружніх пар незадоволення, розчарування, невпевненість у собі, небажання разом з партнером налагоджувати сімейні взаємини, зниження мотивації шлюбу.

Необхідність подібного дослідження  зв'язана з тим, що, з одного боку, у психолого-педагогічній науці  накопичений визначений обсяг теоретико-емпіричних знань про сучасну сім’ю (Ю.Е. Алешина, А.Я. Варга, С.И. Голод, Е.Т. Соколова, А.С. Спиваковская, В.А. Петровский, А.В. Черников, Э.М. Ейдеміллер, В.В. Юстицкис, Т.В.Андрєєва і ін.), а з іншого боку – відсутні зведення про те, як представлені наукові знання в повсякденній свідомості людей. Наскільки такі знання, наприклад, роблять молодь готовою до шлюбу.

Певний  вклад у вивчення цієї проблеми внесли М.І.Алексєєва_, М.В.Вовчик-Блакитна, Т.В.Говорун, І.В.Гребенніков, І.В. Дубровіна, С.В.Ковальов, А.М.Прихожан, І.А.Трухін, А.Т.Суворова, З.Г.Кисарчук та інші. Вони стимулювали інтерес до дослідження проблеми формування різних аспектів готовності до одруження. Одначе, недостатньо вивченими залишилися питання змісту, структури готовності до шлюбу, шляхів поліпшення підготовки  молоді до сімейного життя.

На основі аналізу та узагальнення наукової літератури встановлено, що проблема підготовки молоді до шлюбного життя цікавила вчених ще в далекому минулому (Аристотель, Платон, Я.А. Каменський,  Й. Песталоцці). Велику увагу приділяли їй видатні філософи-педагоги Д. Локк, Ж. Ж. Руссо, К.Д. Ушинський. У значній мірі висвітлене питання і в українській народній педагогіці, що бере свої витоки з національних традицій, в яких закладений величезний духовний потенціал українського народу (М.Г.Стельмахович). Помітний вклад у розробку проблеми знесли О.М. Бернштейн, П.П. Блонський, Н. Жарінцова, А.С.Макаренко,  В.О. Сухомлинський.

Такі  важливі аспекти готовності молоді до шлюбу, як мотивація, установки, уявлення, знання, якості особистості сім’янина  висвітлюються в дослідженнях М.І. Алексєєвоі, І.А. Арабова,  Є.Ф. Ачільдієвої, В.І. Барського, Л.Ф. Бурлачука, Т.В.Говорун, І.В. Гребєннікова, С.В. Дворяк, І.В. Дубровіної, В.І. Зацепіна, С.В. Ковальова, С. Кротохвіла, Д.В. Луцика, А.М. Прихожан, С. Цельмер  та інших.

Проблема  впливу соціально-психологічних факторів (сім’я, школа, соціальне оточення, засоби масової інформації) на розвиток і формування готовності до одруження була об’єктом уваги Л.П. Буєвоі, К. Вітека, О.І. Іванової, С.П. Іщенко, Т.С. Кириленко, 0.0. Кочеряна, А.О. Красовського, та інших.

На значення дитячих років для формування особистості сім’янина вказували  у своїх працях А. Адлер, Е. Берн, З. Фрейд,  X. Саллівен, К. Хорні, Е. Фромм  та інші. Вони підкреслювали, що сім’я  виступає основним елементом соціального  мікро-середовища, яке значно впливає на формування найважливіших  якостей  сім’янина.

Готовність  до сімейного життя, як важливого  виду діяльності, висвітлена в працях М.І. Алексєєвоі. Т.В. Говорун, І.В.Гребеннікова, З.Г. Кісарчук, С.В. Ковальова, В.А. Сисенка, М.Г. Стельмаховича, І.А. Трухіна, О.М. Шарган та інших..

На думку А.Г. Асмолова, підготовка молоді до сімейного життя, поряд  з формуванням морального світу  особистості, припускає і «формування  особливої системи уявлень про себе як про людину визначеної статі, що включають специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, відношення до представників іншої статі і відповідно цих утворень форм поведінки».

Дослідження обумовлене необхідністю вирішення  існуючих протиріч між соціальною потребою суспільства в готовності молоді до шлюбу, досягненнями психолого-педагогічної науки і практичним вирішенням цієї проблеми.

Актуальність  проблеми зумовила вибір теми дослідження: «Підготовка молоді до сімейного життя»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історичний шлях розвитку сімейно шлюбних відносин

Сім'я є одним з фундаментальних  інститутів суспільства, надає йому стабільність і здатність заповнювати  населення в кожному наступному поколінні. Протягом свого життя людина входить до складу безлічі самих різних груп - у групу однолітків або друзів, шкільний клас, трудовий колектив, спортивну команду - але лише родина залишається тією групою, яку він ніколи не залишає.  
Тому коли ми говоримо про найважливіші соціальних інститутах - стовпах суспільства, то в числі перших називаємо сім'ю. Сім'я - головний інститут суспільства. У свою чергу інститут сім'ї включає безліч більш приватних інститутів, а саме інститут шлюбу, інститут споріднення, інститут материнства і батьківства, інститут власності, інститут соціального захисту дитинства та опікита інші.  
Шлюб - інститут, який регулює відносини між статями. У суспільстві сексуальні відносини регулюються комплексом культурних норм. Звичайно, статеві відносини можуть відбуватися поза шлюбом, а сам шлюб може існувати і без них. Однак саме шлюб в людському суспільстві вважається єдино прийнятною, соціально схваленої та закріпленим законом формою не тільки дозволених, але обов'язкових сексуальних стосунків подружжя.  
У ході культурно-історичного розвитку змінювалася як форма сімейно-шлюбних відносин, а й сам зміст цих відносин, зокрема, між чоловіком і дружиною. З виникненням моногамії це зміна більшою мірою носило якісний характер. 

Історичні типи шлюбів  
В історії людства існували іноді одночасно, але в різних місцях, чотири системи шлюбних відносин:  
- Груповий шлюб - шлюбний союз кількох чоловіків і жінок (повсюдно був поширений в первісному суспільстві);  
- Полігінія - один чоловік і кілька жінок (цей тип особливо притаманний скотарям-кочівникам)  
- Поліандрія - один жінка і кілька чоловіків (вкрай рідкісний випадок, що існував у одного з народів Індокитаю);  
- Моногамія - один чоловік і одна жінка (переважна форма шлюбу у землеробських народів).  
- Моногамія зустрічається у двох формах: довічна і допускає розлучення, або легко розводиться. Неповна сім'я (один з батьків з дітьми) зустрічалися вкрай рідко. [1. Добреньков В. І., Кравченко. А. І. Соціальні інститути і процеси. М.: МГУ, 2000 р. т. 3. ]

Еволюція сім'ї та шлюбу  
Як стійке об'єднання родина виникає в зв'язку з розкладанням родового ладу. Перша історична форма моногамії - патріархальна сім'я (управлялася батьком, включала його нащадків з їхдружинами і дітьми, а також домашніх рабів). Перехід від старої, що існувала в первісному суспільстві, форми сім'ї до нової, що з'явилася в класовому суспільстві, відбувався не прямо, а через проміжні форми. Прикладом є сім'я, що складається по вертикалі не з батьків і дітей, а з дядьків і племінників. Її залишки бачать у звичаї воспитательства - обов'язковою віддачі дітей на виховання в чужі сім'ї. інший приклад - звичаї травестізма і Кувадіа. Травестізм - практика "зміни статі": чоловік відрікався від своєї статі, одягав жіноче плаття і виконував жіночі обов'язки аж до подружніх, тим самим, привласнюючи собі і жіночі права. Кувада - демонстрація батьком тісному зв'язку з дитиною від прямої симуляції чоловіком акту дітонародження до непрямих знаків причетності до нього, наприклад скарг на слабкість чи дотримання дієти. Більшість учених пояснює Кувадіа як боротьбу чоловіки за визнання його батьківських прав і встановлення батьківського спорідненості.  
Першою формою окремої сім'ї була велика сім'я, або домашня (домова) громада. Ще одна її назва - патріархальна сім'я. Розрізняються два основних типи такої сім'ї: вертикальна велика сім'я, що складається з трьох-чотирьох поколінь одружених і неодружених родичів по прямій лінії; горизонтальна велика родина, утворена декількома одруженими і неодруженими родичами по бічній лінії. 
У реальному житті багато сімей вертикально-горизонтальні, включаючи, наприклад, батьків та кількох їх синів з онуками і правнуками. Там, де існувало домашнє рабство, велика родина включала і рабів. Відомі випадки, коли така сім'я досягала 200-300 чоловік, утворюючи населення цілого селища.  
Всі члени сім'ї жили разом, спільно володіючи землею, худобою, знаряддями праці, спільно вели господарство. Сім'ю очолювали "старший" чоловік і "старша" жінка. Найважливіші справи сім'ї, наприклад, одруження або видача заміж, вирішувалися на загальній раді, яка з усіх дорослих чоловіків і жінок. Це був осередок, обособившаяся всередині родової громади і різнилася від неї своїм близькоспоріднених складом.  
Велика сім'я поступово поступилося місце історично новою формою - малої нуклеарної, елементарної сім'ї, воплощавшей в собі початку приватної власності. Сталося це на порозі класового суспільства і розвитку товарного господарства. Таким чином, еволюція сім'ї пройшла три етапи. На першому етапі існували архаїчні великі сім'ї з колективною чи груповий власністю. На другому етапі вони трансформувалися в пізні великі сім'ї, всередині яких виникали відокремлені сімейні осередки з приватною власністю. На третьому етапі ці осередки перетворилися на малі або нуклеарна сім'ї з розвиненою приватною власністю.  
Нерівність чоловіка і дружини, старших і молодших в сім'ї - це не вихідна точка історії, а швидше її доволі пізній придбання. Згідно патріархальним порядків, дівчина повинна беззаперечно підкорятися старшим родичам, а заміжня жінка - що купила її сім'ї. Розлучення став односторонньої привілеєм чоловіків. Якщо жінка хотіла повернутися в рідний дім, її родичі повинні були повернути шлюбний викуп. Навіть після смерті чоловіка вдова продовжувала належати його родині. Скорочення майнових та спадкових прав жінки призвело до того, що у багатьох народів її власність звелася до одного її посагу. Обмежувалися і її права на дітей: у разі розлучення вони залишалися з батьком. [Добреньков В. І., Кравченко. А. І. Соціальні інститути і процеси. М.: МГУ, 2000 р. т. 3. ]

Шлюб в давнину

Виникнення міської цивілізації, розвиток навичок письма і читання призвели до перших письмовим законам про шлюб, який з'явився у Стародавньому Вавілоні. Шлюб в ті часи був і економічної угодою: майбутній чоловік повинен був викупити дівчину у її батька. У всіх давніх культурах шлюб-угоду і шлюб-угода були звичайним явищем.  
У Стародавньому Єгипті шлюб також полягав з економічних чи політичних міркувань. Часто в шлюб вступали брати і сестри, щоб не ділити спадкову землю або успадковані сім'єю державніпости. 

Перша історична форма моногамії - патріархальна сім'я - управляється батьком, включає його нащадків, їхніх  дружин і дітей, а також домашніх рабів.  
Історія знає й епоху матріархату, коли в стародавньому суспільстві чільне місце займала жінка, але на те були свої особливі причини. Коли було накладено жорстке табу на інцест, утворився рід, як нова форма сім'ї, в основу якої як вже зазначалося, було покладено принцип спорідненості по материнській лінії. З огляду на те, що чоловіки і дружини були загальними, батьківську лінію простежити було фактично неможливо, і тому дійсно кровними родичами можна визнати було тільки матір та її дітей, які залишалися при ній і складали її, материнський, рід. [3; 8]  
У період матріархату спадкування завжди йшло по жіночій лінії, а в шлюбних угодах власність нареченого часто передавалася у володіння нареченої. Багато фараони одружилися у зв'язку з цим на своїх сестер і навіть дочках, так як це допомагало зберегти трон, династію і спадщину.  
Так Клеопатра (69 - 30 рр.. До н. Е..) Спочатку була дружиною свого старшого брата, потім після його смерті, - дружиною молодшого брата. Кожен цей шлюб давав їм право володіти Єгиптом.  
Перші закони римського права приписуються Ромулу, легендарному засновнику Риму. Відповідно до цих законів жінка, поєднана з чоловіком священними узами шлюбу, повинна була стати частиною його майна, на неї поширювалися всі права чоловіка. Закон наказував дружинам повністю пристосовуватися до характеру своїх чоловіків, а чоловіків - управляти дружинами як необхідною своїм майном. Закони Риму свідчили, що шлюб існує виключно заради дітонародження, а також заради того, щоб неподільної залишилася сімейна власність. Багато століть опісляРимське право лягло в основу англійського законодавства, яке як і раніше закріплювало за чоловіками великі права.  
У період рабовласництва в Стародавній Греції було відомо 4 типи жінок: 1) жриці - служительки різних культів, «містичні» жінки. 2) матрони - респектабельні, заміжні жінки, матері дітей (чоловіка називали на «ви», за зраду могла поплатитися життям або продавалася в рабство), 3) рабині, що були наложницями плебеїв; 4) гетери - освічені і обдаровані жінки (так звані « жінки для насолоди »);  
Звичаї в Стародавній Спарті ілюструються таким прикладом. Спартанець дозволяв вступати в статевий зв'язок зі своєю дружиною будь-якому чоловіку, який його про це просив. Жінка при цьому залишалася в будинку чоловіка, народжений нею дитина від стороннього чоловіка також залишався в сім'ї (якщо це був міцний, здоровий хлопчик). Пояснено це з точки зору єдиної мети шлюбу спартанців, яка полягала у народженні дітей.  
Наведемо слова Ф. Енгельса: «повалення материнського права було всесвітньо історичною поразкою жіночої статі. Чоловік захопив кермо влади і в будинку, а дружина була позбавлена ​​свого почесного становища, закабалити, перетворена в рабу його бажань, в просте знаряддя дітородіння ». [10; 60]  
З появою приватної власності жінка стає безправною домашньою прислугою з численними господарськими обов'язками, вона не може навіть розпоряджатися особистим майном без дозволу чоловіка, а в разі його смерті влада в будинку переходила до сина.  
За свідченнями істориків, жінка могла ділити з чоловіком ложі, але не трапезу. У Древній Греції красива жінка коштувала кілька голів рогатої худоби. [3]