Особливості емоційної сфери молодших школярів

      В.О. Сухомлинський доводив неможливість повноцінного розумового розвитку дитини « без поетичного, емоційно-естетичного струменя». Він зазначав: «Спостерігаючи впродовж багатьох років розумову працю учнів початкових класів, я переконався, що в періоди великого емоційного підйому думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше». Ці діти емоційні, та з допомогою педагогів, батьків поступово оволодівають умінням керувати своїми емоційними станами, вчаться бути стриманими, врівноваженими. Їх емоційну сферу складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів [23]. 

Підкреслюючи складність формування емоційно-почуттєвої сфери, В.Сухомлинський писав, що вчити відчувати — це найскладніше, що є у вихованні.

Організуючим початком має виступати любов до вихованця, вміння відчувати серцем іншу людину. Від педагога, його ставлення до предмета, до учнів, від його емоційного стану залежать інтелектуальні, моральні переживання школярів під час навчання. Тому серед необхідних якостей педагога як професіонала важливе місце займає досвід його переживань, пов'язаних із ставленням його до предмета, який викладає, до явищ суспільного життя, до самого процесу пізнання і вміння використати цей досвід з метою виховання.

      В емоційному досвіді вчителя закладений великий потенціал виховання почуттів учнів. Його дійовість забезпечується здатністю школяра до співпереживання. К.Ушинський застерігав учителя про здатність дитини до наслідування, закликав відчувати почуття інших і пам'ятати про вплив його переживань на почуття вихованців [25, c. 5].

 Змусити учнів співпереживати  вчитель може лише за умови  активного позитивного ставлення  до себе. В.Сухомлинський переконував  учителів у необхідності впливати  на учня як на особистість, що забезпечить цілеспрямоване формування ставлення до себе. Йому слід створити потрібне йому ставлення до нього колективу вихованців, як єдиного цілого.

Крім вказаного, учителю варто вміти "читати" емоційний стан дитини, який чітко відображений у міміці обличчя, пантоміміці, в поведінці під час різних дій, спілкуванні з іншими людьми. А. Макаренко стверджував, що потрібно вміти читати на обличчі дитини, і нічого мудрого чи містичного немає в тому, щоб таким чином впізнавати деякі ознаки душевного стану.

Вчитель має аналізувати емоційне життя дитини на основі цілісної картини її поведінки й окремих емоційних проявів. Педагогові треба вміти знаходити правильні шляхи для потрібного впливу на учнів. У процесі свого спілкування з учнями цін повинен вміти "переключити" їх у випадку необхідності на інші емоційні стани й устремління, вміти так змінити ситуацію, створити такі психологічні умови, за допомогою яких із часом може змінити емоційне ставлення школяра до існуючих явищ.

У формуванні емоційно-почуттєвої сфери учнів важливе місце займає і стиль взаємостосунків учителя з учнями. Встановлено, наприклад, що стани емоційного задоволення і радості частіше виникають у тих класних колективах, які очолюються вчителями, котрі дотримуються демократичних принципів у своєму спілкуванні зі школярами. Водночас стан пригніченості спостерігається у школярів частіше там, де їх вихователь — особистість авторитарного складу, а переживання обурення і злості в учнів частіше помічається тоді, коли вихователі непослідовні у своїх стосунках з ними.

Необхідно виховувати також змістовий бік емоцій: не боятися труднощів, радіти успіхам і радощам навколишніх, співпереживати, засуджувати негативні вчинки, каятися з приводу власних помилок.

Початкова школа має бути школою радості. Фундаментом такої школи, безумовно, стане щоденна яскрава, захоплююча емоційність процесу навчання і виховання.

Основними  напрямками  роботи вчителя у справі виховання емоційної культури школярів є:

1. Навчити дитину емоційно  правильно реагувати на той  вплив, який вона сприймає в  процесі навчання в школі, у  виховній роботі, в сім'ї або  під час спілкування з навколишніми.

2. Важливо, щоб у школярів  у процесі виховання утворилася  позитивна емоційна чуйність  — широко розвинуті такі спонукання  і переживання, які пов'язані з  власною особистістю, і які варто  називати "голосом совісті", неможливістю  ухилитись від обов'язку.

3. Важливо, щоб в учнів  розвивалося правильне співвідношення  почуттів і емоцій, щоб вони  виростали з гармонійно розвиненою  системою емоційних відгуків.

4. Доцільно, щоб в емоційному  житті дитини незначну роль  відігравали такі негативні почуття, як злість, злорадство, заздрість, недоброзичливість, щоб ці переживання, якщо вони  вже й виникли, швидко минали, викликаючи у дитини почуття  сорому перед собою, докори совісті.

5. Важливим фактором, що  характеризує емоційну культуру  людини, є і її здатність цінувати  і поважати почуття іншої людини, ставитися до них з увагою, а також здатність людини до "співпереживання", вміння поділитися  своїми переживаннями з іншими, близькими людьми [25, c. 6].

       Виховання в учнів емоційної культури буде ефективним лише за умов належної організації цього процесу.

 Педагогічні умови  формування емоційної культури  учнів передбачають створення  педагогічних ситуацій, завдяки  яким резерви дитячої психіки  можуть розвинутися до рівня  повноцінного естетичного становлення  учня. Другою умовою виховання  емоційної культури молодших  школярів є формування у них  навичок естетичної оцінки. Третьою  педагогічною умовою є створення  ситуацій естетичного переживання.

Педагогічними умовами ефективної реалізації завдань емоційного виховання молодших школярів є також емоційне стимулювання навчальної діяльності, врахування особистісних  якостей  розвитку дитини, створення сприятливої емоційної атмосфери для розвитку особистості  молодшого школяра, оволодіння  учнями експресивно-емоційною лексикою, задоволення потреби учнів у спілкуванні, вміння вчителя  регулювати  емоційні реакції учнів, позитивний приклад дорослих. Важливим фактором виховання емоційної культури  молодших школярів є особистість учителя, його професіоналізм, творчий підхід, вміння створювати атмосферу співдружності, співтворчості, спілкування.

В.Сухомлинський писав, що дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання.

 

 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  РОЗДІЛ III.  ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ МОЛОДШИХ  ШКОЛЯРІВ

     3.1. Методичні шляхи дослідження емоційної сфери молодших школярів та характеристика вибірки.

Проблема емоційно-психічного розвитку дитини стає актуальною нині, зокрема, й з огляду на розмаїття психологічних проблем, які виникають у житті учнів. Особливу увагу необхідно надавати дітям молодшого шкільного віку, адже саме в цей період психологічний простір дитини починає набувати семантичної глибини, з’являються і проявляються перші узагальнення переживань, що викликаються зустріччю з новими поняттями і категоріями життя. Варто лиш поглянути на похмурі обличчя молодших школярів, звернути увагу на їхні тривоги, а в багатьох випадках і агресивні прояви в поведінці, аби зрозуміти важливість означеної проблеми.

       Питання психологічного розвитку дитини досліджувало багато вчених, зокрема, Г. Абрамова, Х. Би, А. Валлон, Б. Ельконін, Н. Кряжева, І. Кулагіна, В. Філіппова [24, c. 42].

Об’єктом нашого дослідження є дитячі страхи і тривожність. Найбільш надійний метод вивчення особливостей емоційної сфери – тривале спостереження за дітьми в природних умовах життя. Однак у нашому випадках, коли необхідно скласти уявлення про емоційність групи дітей протягом відносно короткого часу, на допомогу мені  прийшли спеціально розроблені з цією метою проективні методики. Нами   було апробовано такі методики, як: “Обери потрібне обличчя” та “Страхи в будиночках” .

      Експериментальне  дослідження  емоційної сфери  учнів молодшого шкільного віку  проводилось на базі Тернопільської  загальноосвітньої школи 

I-III ступенів № 16 ім. В. Левицького. Дослідження проводилось протягом  місяця листопада 2013 року. У дослідженні брали участь учні 3-Б класу. Для  дослідження будо взято  вибірка  в кількості 22 учні, тобто  цілий клас, з яких  14 хлопців і 8 дівчат.

                             

                                 

                            Методика 1.  “ Обери потрібне обличчя”

     (Тест “Тривожність” Р. Темпл, М. Доркі, В. Амен, в адаптації Яценко Т. В.)

Мета: методика дозволяє оцінити внутрішнє ставлення дитини до визначених соціальних ситуацій, дає корисну інформацію про характер взаємовідносин, що склалися у дитини з оточуючими людьми, частково у сім’ї, школі.

Психодіагностичний образотворчий матеріал у цій методиці представлений серією малюнків розміром 8,5х11. Кожний малюнок сюжетно представляє собою деяку типову для життя школяра ситуацію ( Додаток А ).

Кожний з описаних малюнків виконаний у двох варіантах: для хлопчиків (на малюнку зображений хлопчик) і для дівчаток (на малюнку представлена дівчинка). У процесі тестування досліджуваний ідентифікує себе з дитиною тієї ж статі, що і він сам. Обличчя цієї дитини не промальовано повністю, даний лише загальний контур її голови.

Кожний малюнок оснащений двома додатковими зображеннями дитячої голови, за розмірами точно відповідними контуру обличчя дитини на малюнку. На одному з додаткових зображень представлене усміхнене обличчя дитини, а на іншому - сумне.

Пропоновані малюнки зображують типові життєві ситуації, з якими зіштовхуються діти-дошкільники, і які можуть викликати в них підвищену тривожність. Передбачається, що вибір дитиною того або іншого обличчя буде залежати від її власного психологічного стану в момент проведення тестування.

Двозначні малюнки в методиці мають основне «проективне» навантаження. Те, якого змісту надає дитина саме цим малюнкам, указує на типовий для неї емоційний стан у подібних життєвих ситуаціях.

У процесі психодіагностики малюнки пред'являються дитині в тій послідовності, у якій вони тут представлені, один за іншим. Показавши дитині малюнок, експериментатор до кожного з них дає інструкцію - роз'яснення наступного змісту:

Мал. 1. Гра з молодшими дітьми: «Як ти думаєш, яке у дитини буде обличчя, веселе або сумне? Він (вона) грає з малятами».

Мал. 2. Дитина й мати з дитиною: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: сумне або веселе? Він (вона) гуляє зі своєю мамою й малям».

Мал. 3. Об'єкт агресії: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 4. Одягання: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) одягається».

Мал. 5. Гра зі старшими дітьми: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) грає зі старшими дітьми».

Мал. 6. Укладення спати на самоті: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) іде спати».

Мал. 7. Умивання: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) у ванній кімнаті».

Мал. 8. Догана: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 9. Ігнорування: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 10. Агресивний напад: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 11. Збирання іграшок: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) забирає іграшки».

Мал. 12. Ізоляція: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 13. Дитина з батьками: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) зі своїми мамою і татом».

Мал. 14. Їжа на самоті: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) їсть».

 

                           

                         Методика 2. “Страхи в будиночках”

          (Тест О.І. Захарова, модифікація  М.А. Панфілової)

       Метою проведення  методики “Страхи в будиночках” є  виявлення  і уточнення  переважаючих   видів  страхів у дітей  молодшого шкільного віку.

Для діагностики страхів у молодшому шкільному віці нам необхідні були малюнки двох будиночків - червоного та  чорного (Додаток В) і протокол (Додаток Г).

Інструкція. «У червоний і чорний будинок треба розселити страхи. У якому будинку (червоному або чорному) житимуть страшні страхи, а в якому — нестрашні? Я перераховуватиму страхи, а ти показуй, у якому будиночку цей страх житиме».

 

     3.2. Аналіз та інтерпретація експериментальних даних  дослідження  емоційної сфери в учнів 3-го класу.

       Інтерпретація отриманих результатів  за методикою “ Обери потрібне обличчя”.

                 Вибір дитиною відповідного обличчя і її словесні висловлювання фіксуються в спеціальному протоколі (Додаток Б ).

Протоколи, отримані від кожної дитини, піддаються далі аналізу.

  Кількісний аналіз. На підставі даних протоколу обчислюється індекс тривожності дитини (ІТ), що дорівнює вираженому у відсотках відношенню числа емоційно-негативних виборів до загального числа малюнків.

ІТ= Кількість емоційно негативних виборів х 100  %

                                                           1 4

По індексу тривожності (ІТ) діти у віці від 3,5 років до 8 років умовно можуть бути розділені на три групи:

1. Високий рівень тривожності. ІТ по величині більше 50%.
2. Середній рівень тривожності. ІТ перебуває в межах від 20% до 50%.
3. Низький рівень тривожності. ІТ розташовується в інтервалі від 0% до 20%.

 Результати отриманих результатів подано у додатку Д.