Особливості емоційної сфери молодших школярів

Внаслідок своєї предметної зумовленості емоції визначають спрямованість діяльності. Це специфічна форма контролю за діяльністю, за її напрямом у вигляді переживань. Отже, переживання виступають регулятором діяльності. Емоційні переживання як регулятор діяльності виконують оціночну та спонукальну функції.

Особливу роль відіграють емоції у міжособистісній взаємодії. З одного боку, вони поширюють можливості спілкування, оскільки несуть додаткову інформацію. Крім того, емоції дають можливість «заглянути» у внутрішній світ іншої людини.

Крім цих основних функцій емоції відіграють моральну функцію – сигналізують про розходження між буттям та свідомістю, між вчинком та його моральним значенням. Важлива моральна категорія – совість – формується саме на основі сигнальної функції про відхилення від нормальної поведінки.

Сукупність перерахованих функцій зумовлюють загальну – регулятивну – роль емоцій в психічному житті людини.

        Різні форми переживання почуття – емоції, афекти, настрої, стресові стани та почуття –утворюють емоційну сферу особистості, яка являється одним з регуляторів поведінки людини та пізнання. Вираженням складних відносин між людьми.

Структура емоційної сфери особистості (за С. Л. Рубінштейном) складається з трьох основних рівнів:

    • рівень безпредметних емоційних явищ (настроїв) – тобто недиференційованих емоційних станів суб'єкта, які не спрямовані до якогось об'єкта;

    • рівень предметних почуттів, що виникають з приводу якогось предмету – ці почуття бувають інтелектуальними (прикладом може бути почуття смішності якогось предмету), моральними, естетичними;

• рівень світоглядних почуттів, які не прив'язані до якогось предмету, а характеризують загальне відношення людини до життя (прикладом може слугувати почуття гумору, почуття трагічного, комічного).

Серед компонентів емоційної сфери людини виділяють емоційний тон відчуттів, ситуативні емоції, емоційні стани.

Емоційний тон відчуттів – безпосередні переживання, що супроводжують окремі життєво важливі впливи та спонукають людину до їх збереження або усунення (інакше - бажання).

Ситуативні емоції являються суб'єктивною формою вираження ступеня задоволеності тієї чи іншої потреби, що містить оцінне ставлення до окремих умов, які сприяють або перешкоджають здійсненню діяльності, конкретним досягненням в ній, до можливих ситуацій та перспектив задоволення потреб.

      До емоційних станів відносять настрої (загальний емоційний фон), афекти (інтенсивні реакції на екстремальні умови, коли людина втрачає здатність до саморегуляції), стреси (реакції на недостатність задоволення життєво важливих потреб, що потребують мобілізації усіх зусиль), фрустрації (реакції на ситуації перешкоди, що виявляються у тимчасових порушеннях зв'язку між свідомістю й діяльністю) [18].

Переживання емоційних станів завжди мають певний зовнішній або внутрішній вияв. Тільки-но виникає емоційне збудження, як негайно залучається весь організм. Зовні емоції та почуття виражають рухи, пози, рухова та вокальна міміка, інтонації мовлення, рухи очей тощо. Внутрішні, або вісцеральні, переживання яскраво виявляє ритм серцебиття, дихання, кров'яний тиск, зміна в ендокринних залозах, органах травлення та виведення.

    1.2. Концепції емоційного розвитку  в підходах вітчизняних та зарубіжних учених.

           На сьогоднішній день  термін  “емоції”  визначають як  особливий вид психічних процесів, що виражають  переживання людини, її ставлення до навколишнього середовища і  до себе. П. В. Симонов зазначає, що немає конкретних даних про те, в яких центрах ці емоції виникають і який їх нервовий  субстрат.

     Дослідження  емоцій проводилися багатьма психолога, як  вітчизняними, так і зарубіжними, зокрема: П. К. Анохін, Н. Н. Ланге, У. Джеймс, Т. А Рібо, Вундт, О. М.Леонтьєв, Б. І. Додонов, П. В. Симонов, С. Л. Рубінштейн, Є. П. Ільїн та інші . Проте питання про природу емоцій протягом тривалого часу не знаходило свого рішення, обумовлюючи появу різних, іноді протилежних точок зору. В ХVІІІ-ХІХ ст. вчені не мали єдиного погляду на це питання. Однією з  найвідоміших теорій про природу емоцій була інтелектуальна позиція, яка будувалась на твердженні про те, що органічні прояви емоцій – наслідок психічних явищ. Сформулював  цю теорію Гербарт, який вважав, що фундаментальним психологічним фактором є уявлення, а наші відчуття ніби створюють зв’язок, який базується між нашими уявленнями. Між уявлення складаються стосунки протидії і конфлікту. Кожне з даних уявлень бажає “перемогти” всі інші. Відчуття, що виникали при цьому, Гербарт розглядав як реакцію на протиріччя, які виникали між сценами відчуттів.

Такої ж думки дотримувався і другий, відомий німецький психолог В. Вундт (1832-1920). На його думку, емоції – це перш за все внутрішні зміни, які характеризуються безпосереднім впливом відчуттів на протікання уявлень і, в деякій степені, зворотнім впливом – уявлень на відчуття. Органічні та фізіологічні процеси – це тільки наслідок емоцій.

Після опублікування Ч. Дарвіном в 1872 році книги «Вираження емоцій у людини і тварин», в якій він стверджував, що еволюційний розвиток і зміна відбувається не тільки на біологічному, а й психічному, поведінковому рівні, з'явилася еволюційна теорія емоцій, в якій біологічна природа і користь емоцій пояснювалася як важливий пристосувальний механізм, що сприяє адаптації організму до навколишнього середовища. За Дарвіном, емоційні виразні рухи – це рудимент доцільних інстинктивних дій, – це біологічно значимий сигнал для особин свого та інших видів [22, с. 237].

     Спенсер і Рібо  розвивали теорію Дарвіна. Вчені  дійшли висновку про те, що  виразні рухи, які супроводжували  наш страх, розглядаються як рудиментальні залишки  тваринних реакцій при захисті і втечі. Виразні рухи, що супроводжували наш гнів, залишки рухів на реакцію нападу. І тому страх став розглядатися як загальмована втеча, а гнів як загальмований напад. Виразні рухи стали розглядатись ретроспективно. “Емоції є єдиною сферою у людській психіці, які можуть бути зрозумілі тільки ретроспективно” [6, c. 26].

        Сучасна історія емоцій розпочинається з появи в 1884 р. статті відомого американського психолога  І.Джеймса “Що таке емоція”. І. Джеймс (1842-1910) і незалежно від нього Г.  Ланге сформулювали теорію, згідно з якою виникнення емоцій пов’язане з змінами, що відбуваються в керованій руховій сфері, так і в сфері, неконтрольованій свідомістю (в серцевій, судинні, секторній системах). Те, що ми відчуваємо при цих змінах і є емоційними переживаннями.

Теорія диференціальних емоцій К. Ізарда  —  одна з найбільш розроблених теорій. Об'єктом її вивчення є приватні емоції, кожна з них розглядається окремо від інших як самостійний переживально-мотиваційний процес, що включає нейрофізіологічні, нервово-м'язові, і чуттєво-переживальні аспекти. За твердженням Ізарда, «еволюційне значення емоцій полягає в тому, що вони забезпечили новий тип мотивації, велику варіативність поведінки, необхідні для успішної адаптації» [8, с. 7].

У рамках когнітивного напрямку С. Шехтером була розроблена когнітивна фізіологічна теорія емоцій. Він припустив, що емоції виникають на основі фізіологічного порушення і когнітивної оцінки ситуації, що викликала це збудження. За Шехтером, одне й те саме фізіологічне  порушення може переживатися і як радість, і як гнів, і як будь-яка інша емоція, в залежності від трактування ситуації. [8, с. 32].

Великим внеском у розумінні емоцій є наукові розробки фізіолога П.В. Симонова і академіка П. К. Анохіна. Згідно біологічної теорії П. К. Анохіна, емоції у  процесі еволюції виникли і закріпилися як пристосувальний механізм, що утримує життєві процеси в оптимальних межах і сприяє збереженню життя як окремої особини, так і всього виду. Позитивні емоції виникають, якщо реальний результат дії співпадає або перевищує прогнозований результат, і навпаки, якщо реальний результат гірше очікуваного - виникають негативні емоції. 

П. В. Симонов розробив інформаційну концепцію емоцій. Згідно з нею, емоційні стани людини визначаються його (її) бажанням чи, як говорить П.В.Симонов, силою актуальної потреби, з одного боку, й оцінкою, яку вона дає імовірності задоволення,  — з другої. Цю оцінку ймовірності людина вибирає на основі вродженого й раніше набутого нею досвіду. Причому емоція виникає тоді, коли є розходження між тим, що необхідно знати для задоволення бажання, і тим, що насправді відомо. Тобто ми постійно вільно чи невільно порівнюємо необхідну нам інформацію (про засоби, час, ресурси). Яка необхідна нам для задоволення бажання, з інформацією, яку ми маємо в даний момент. Наприклад, емоція страху розвивається при недостачі відданостей, необхідних для захисту. На цій основі була розроблена формула емоцій:

Е=-П(Іп-Іс),

Де Е – емоція (її сила і якість);

П – потреба (в формулі вона береться з від’ємним знаком);

Іп – інформація, яка потрібна для задоволення важливої потреби;

Іс – інформація існуюча, тобто відомості, які людина має в даний момент (те, що відомо).

Результати, які отримаємо з формули: якщо у людини нема потреби (П=0), то емоції вона не відчуває (Е=0); емоція не виникає втому випадку, коли людина, яка відчуває якесь бажання, має повну можливість для його реалізації. (Іп=Іі)

[4, 49].

Якщо імовірність задоволення потреби велика, проявляються позитивні відчуття (Іі>Іп). Негативні емоції виникають, якщо людина негативно оцінює можливість задоволення потреби. (Іі<Іп). При цьому максимум негативних і позитивних емоцій при постійній силі потреби людини відчуває, коли Іп=0 чи Іі=0.

Таким чином, в середині нас ніби знаходиться манометр, показники якого залежать від того, яка інформація є про те, що необхідно для задоволення потреби, і про те, що ми маємо, і в залежності від їх співвідношення ми відчуваємо різні емоції.

   Безумовно, оригінальна теорія  П. В. Симонова викликала багато  суперечок і нарікань. Найбільшим нападкам вона піддалася з боку Б.І. Додонова і Є.П. Ільїна, які запропонували науковому співтовариству своє бачення емоційних процесів. 

Б.І. Додонов розглядав у своїх роботах проблему емоцій з точки зору цінностей. Він висунув і обгрунтував положення емоційної спрямованості особистості як специфічної для кожної людини потреби в емоційних переживаннях. При цьому Б. І. Додонов у своїх дослідженнях показав, що людина як особистість виявляється в активній, світоглядно і емоційно спрямованої діяльності. 

На противагу теорії Симонова П.В. Додонов Б.І. стверджував, що емоція не просто ефект від виробленого зіставлення інформації і потреби, а й сам процес зіставлення, тобто оцінювання дійсності з точки зору потреб, планів індивідуумів. 

У своїх роботах Додонов переконливо доводить, що емоційне насичення організму є його важливою вродженою і розвивається потребою. У людей поряд з цільовими установками формуються також і встановлення на певні комплекси емоцій, які визначають спрямованість його особистості. На підставі цих положень Додонов склав свою класифікацію емоцій.

Ільїн Є.П. визначає емоцію як «рефлекторну психовегетативну реакцію, пов'язану з проявом суб'єктивного прискіпливого ставлення (у вигляді переживань) до ситуації, її результату (події) і сприяє організації доцільної поведінки в цій ситуації» [7, с. 34].

Є. П. Ільїн розробив диференційно-психологічну концепцію структури емоційної сфери людини. Згідно Ільїну, емоційна сфера людини  —  це багатогранне утворення, що включає в себе: емоції, емоційний тон, емоційні стани, емоційні властивості особистості , емоційні стійкі відносини, де кожне з них має виразні ознаки.  Також Ільїн Є.П. виділив такі властивості емоцій: універсальність, динамічність, домінантність, адаптація, упередженість, заразливість, пластичність, утримання в пам'яті, перенесення, амбівалентність, переключення.

На думку Є. П. Ільїна, прямої відповідності між почуттями та емоціями немає, так як одна і та ж емоція може виражати різні почуття, і одне й те ж почуття може виражатися в різних емоціях. «Почуття - це емоційна установка, що є довготривалим емоціогенним чинником, що викликає емоційний відгук у той момент, коли в полі свідомості з'являється об'єкт цього почуття» [8, с. 197].

С.Л. Рубінштейн, видатний психолог, будучи представником психологічної теорії діяльності, стверджував, що почуття людини  —  це його ставлення до світу, до того, що він має і робить, у формі безпосереднього переживання [19, с. 377].

  Відмінними і суттєвими ознаками емоцій, згідно з Рубінштейном, є: полярність; суб'єктивний стан і ставлення до об'єкта; протилежність напруги і розрядки, збудження і пригніченості. На думку вченого, емоції  —  своєрідні пізнавальні процеси, які специфічним чином відображають дійсність, тому емоційні процеси не можна протиставляти пізнавальним. Згідно з Рубінштейном, природа і функції емоцій визначаються процесом діяльності людини, спрямованої на задоволення своїх потреб і перебігом органічних вітальних процесів. У залежності від задоволення або незадоволення потреби, про що сигналізують емоції, людина може перебудувати свою діяльність відповідним чином, щоб досягти потрібного результату. При цьому перебіг емоційних процесів опосередковано такими психічними процесами, як: рецепція, сприйняття, осмислення, свідоме прогнозування всього ходу подій і дій. 

Інший видатний представник психологічної теорії діяльності О.М. Леонтьєв вважав, що емоції, суб'єктивно відображаючи інформацію про зовнішні об'єкти, про їхні зв'язки і відносини, об'єктивних ситуаціях, в яких здійснюється діяльність людини, також безпосередньо відбивають відносини між мотивами і реалізацією, яка відповідає цим мотивам діяльності. Леонтьєв О.М. диференціював емоційні явища на наступні підкласи: афекти і пристрасті, власне емоції і почуття, які, на його думку, відрізняються один від одного функціонально й генетично, а також різної зв'язком зі структурою діяльності, яку вони регулюють.  На думку Леонтьєва, емоції  —  це широкий клас процесів внутрішньої регуляції діяльності, що грає роль орієнтувальних суб'єктивних сигналів. 

Чималий внесок у розуміння емоцій вніс психолог Вілюнас В.К. За його твердженням, будь-яке емоційне явище  —  це єдність специфічного суб'єктивного переживання і деякого відбиваного змісту. Емоційні процеси і стани, що розглядаються ізольованими, не виявляють ознак, що дозволяють їх чітко ідентифікувати і класифікувати. При цьому, діяльність являє собою сферу, в якій емоційні явища виявляються. [6, с. 4] В. К. Вілюнас у своїх роботах обгрунтував неможливість існування емоцій без пізнавальних процесів, так як завдяки взаємодії зі сприйняттям, пам'яттю, увагою емоції виконують оцінну функції. Також, в залежності від пізнавального змісту психічного образу, емоції виділяють цілі і спонукають людину до відповідних дій.