Особливості емоційної сфери молодших школярів

У реальному навчальному процесі дані шляхи існують не ізольовано, вони мають  доповнювати один одного.

     Під впливом  учіння бурхливо розвиваються  всі види вищих почуттів дитини — інтелектуальні, естетичні, моральні та праксичні. Взаємини з ровесниками забезпечують вияви соціальних емоцій, зокрема, самолюбство дитини виражається як через самоствердження, так і через змагальність. При позитивному сценарії розвитку стосунків молодшого школяра з ровесниками він переживає почуття довіри, альтруїзму, емпатії, які стають підґрунтям для здатності до емоційної децентрації.

    Майже вся навчальна  діяльність пов'язана із стресами  учнів і класоводів. Стрес виникає  у людини у процесі діяльності, найбільш складних умов життя. Не є винятком і молодші  школярі. Стрес у них виникає  при виконанні не дуже приємного  навчального завдання, при неможливості  виконати його у поставлений  класоводом термін, при одержанні  небажаної оцінки тощо. Відносно  невеликий стрес може навіть  стимулювати учнів до учіння, але тут проявляються не тільки  вікові, а й індивідуальні особливості  дітей. У деяких молодших школярів  невеликий стрес стимулює їх  до швидшого закінчення навчального  завдання, до появи внутрішньої  впевненості в тому, що вони  з успіхом виконали вказівки  класовода [2].  

Шкільний психолог має контролювати навчальний процес з метою недопущення великого рівня стресів в учнів.  Для закріплення успіху дітей у навчанні необхідно класоводу, шкільному психологу, батькам розкрити у дітей впевненість у собі, власну гідність, пам'ятаючи, що почуття впевненості є важливою ланкою у досягненні дитиною навчальної мети, поставленої класоводом.

     2.3. Емоційні порушення в молодших школярів та основні фактори, які призводять до їх виникнення.

 В психологічній літературі емоційні порушення в дітей розглядаються як негативний стан, що виникає на фоні важковирішувальних особистісних конфліктів (А.В. Запорожець, А.І.Захаров).

      Традиційно  виділяються три групи факторів, що призводять до виникнення  емоційних порушень в дітей: біологічні, психологічні та соціально-психологічні.

      Біологічні  передумови емоційних порушень  включають в себе генетичні  фактори, індивідуально-типологічні  характеристики особистості дитини, соматична ослабленість внаслідок  частих захворювань, вона сприяє  виникненню різних реактивних  станів і невротичних реакцій; в дітей з хронічними соматичними  захворюваннями, ці емоційні порушення  не є прямим результатом хвороби, а пов’язані з труднощами соціальної  адаптації хворої дитини і  з особливостями її самооцінки.

    Психологічні  причини –  особливості емоційно-вольової  сфери дитини, а саме порушення  адекватності її реагування на  вплив ззовні, недолік у розвитку  навичок самоконтролю поведінки.

      Як відомо, дитина 6-7 років вже вміє підпорядковувати мотиви, володіти своїми емоціями, намагається співвідносити свої дії та бажання з діями і бажаннями оточуючих. Особливі вимоги до волі дитини пред'являють ситуації, в яких стикаються протилежні мотиви. Найважче – момент вибору, коли відбувається внутрішня боротьба соціальних норм і імпульсивних бажань.  
     Зі вступом до школи збільшується кількість вимог, очікувань, акцент робиться на те, що учень «повинен», а не на те, що він «хоче». З іншого боку, першокласнику приємно бути і відчувати себе дорослішими, відповідальнішими, бачити, що оточуючі сприймають його як школяра. Природно, такий стан викликає протилежні переживання: з одного боку, прагнення виправдати очікування, а з іншого – страх опинитися поганим учнем. Л.С. Славіна писала, що незадоволені домагання викликають негативні афективні переживання тільки тоді, коли виникає розбіжність між цими претензіями і такими здібностями дитини, які в змозі забезпечити їх задоволення. Домагання дитини, тобто ті досягнення, яких він у що б то не стало хоче домогтися, грунтуються на її попередньому досвіді певної оцінки своїх можливостей, тобто самооцінці. Ця самооцінка стала для нього звичною, в результаті чого у нього виникла потреба зберегти як її, так і заснований на ній рівень домагань. Однак у тих випадках, коли це прагнення фактично не може бути задоволено, виникає конфлікт. Визнати свою неспроможність – значить для дитини піти в розріз з наявною у нього потребою зберегти звичну самооцінку, чого він не хоче і не може допустити (Л. С. Славіна, 1998). У результаті дитина знаходиться в школі в ситуації неуспіху, і його реакція на неуспіх носить, як правило, неадекватний характер: він або відкидає свій неуспіх, або шукає причини в зовнішніх обставинах, але ні в якому разі в собі.

       Емоційні порушення, можна умовно поділити па дві групи. В основі розподілу лежать ті сфери життя дитини, де насамперед знаходить вияв емоційне неблагонолуччя. З одного боку, воно може виявлятися у взаєминах з іншими людьми; з іншого — в особливостях внутрішнього світу дитини, складності її переживань.

  Негативні емоційні прояви можуть існувати у двох типах поведінки дітей. Першу групу за типом поведінки складають діти з переважанням станів збудження. Ці школярі характеризуються нестриманістю, дратівливістю, що нерідко призводить до виникнення конфліктів, дезорганізації діяльності. Такі діти схильні до захоплення різними видами діяльності, проте продуктивність її швидко знижується. Негативні емоції (спалахи гніву, образи) можуть виникати як і через вагомі причини, так і через незначні приводи. Але швидко виникаючи, вони так само швидко згасають. Афективні прояви нерідко спри-чиняють негативне ставлення дитини до думок і вимог інших людей.

Наведений тип поведінки дитини викликає негативні реакції дорослих та однолітків, що його оточують. З ім'ям дитини нерідко пов'язують зневажливі характеристики: «всім заважає», «завжди зла», «непосидюча», що зачіпає почуття власної гідності, викликає образу. Усвідомлення дітьми, що вони «не такі, як усі», спричиняє переживання невпевненості, тривожності. Такі негативні емоційні прояви діти зовні ховають під маскою зарозумілості, пихатості.

Друга група за типом поведінки — це діти, у яких переважає пригнічений стан із депресивними проявами. Діти, про яких ідеться, не можуть легко й вільно, як їх однолітки, висловити свої переживання й почуття, забути образу й не згадувати про неї, бути послідовними в діях та вчинках, впевнено поводитися за будь-яких обставин, захистити себе, оперативно почати й закінчити справу, переключитися з одного на інше [17].

Швидка стомлюваність та пов'язана з нею неспроможність ефективно виконати будь-яку діяльність спричинюють зниження самооцінки дитини, проявів невпевненості в собі, почуття малоцінності. Це викликає стан неспокою, незахищеності, тривожності, а також сприяє виникненню надзвичайно гострої потреби дітей у визнанні, увазі. Нерідко ця гіпертрофована потреба провокує такі негативні прояви, як підвищена образливість, злопам'ятність. Вразливість, імпресивність цих дітей на фоні емоційних розладів спричинює формування амбівалентності потреби у спілкуванні: відчуваючи гостру потребу в товаристві однолітків, спільній діяльності з вихователем, діти ви-являють при цьому замкненість, відлюдькуватість.

   Відсутність корекції заходів у практиці виховання дітей з наведеними емоційними розладами може призвести до утворення стійкої негативної позиції щодо взаємин з іншими людьми, а також до деформації розвитку особистості.

      Одним з найбільш поширених запитів шкільного психолога з боку вчителя є проблема емоційної нестійкості, неврівноваженості учнів. Педагоги не знають, як себе вести зі школярами надмірно впертими, образливими, забіякуватими, або, наприклад, з дітьми, надто болісно переживають будь-яке зауваження, плаксивими, тривожними [17]. 

      Умовно можна виділити 3 найбільш виражені групи так званих важких дітей, що мають проблеми в емоційній сфері. 

     1. Агресивні діти - схильні до невмотивованих фізичних та вербальних агресивних реакцій. Безумовно, в житті кожної дитини бували випадки, коли вона виявляла агресію, але, виділяючи дану групу, ми звертаємо увагу насамперед на ступінь прояву агресивної реакції, тривалість дії і характер можливих причин, часом неявних, що викликали афективну поведінку.  
     2. Емоційно-розгальмування діти.  Відносяться до цього типу діти на все реагують дуже бурхливо і демонстративно виражають свої емоції на публіку: якщо вони виражають захват, то своїм експресивним поведінкою «заводять весь клас»; якщо вони страждають - їх плач і стогін будуть занадто гучними і зухвалими. 

    3. Емоційно вразливі діти, що потерпають від сором'язливості, ранимості, образливості і тривожності. Вони посоромляться голосно і явно виражати свої емоції, будуть тихо переживати свої проблеми, боячись звернути на себе увагу. 

     Безсумнівно, характер прояву емоційних реакцій пов'язаний з типом темпераменту. Як ми бачимо, діти, відносяться до другої групи, є скоріше холериками, а представники третьої групи – меланхоліками або флегматиками. 

     Як вже зазначалося вище, такий розподіл носить досить умоглядний характер: на практиці можна зустріти школярів, що поєднують в собі як істероїдні риси (характерні для 2-ї групи), так і агресивні тенденції (1-я група); або дітей агресивних, але в глибині душі дуже ранимих, боязких і беззахисних. Однак загальним для всіх намічених груп є те, що неадекватні афективні реакції (що виявляються по-різному у різних типів дітей) носять захисний, компенсаторний характер. 

Таким чином, до основних факторів, що впливають на емоційні порушення, належать:

1. Природні особливості (наприклад тип темпераменту дитини);
2. Соціальні фактори: тип сімейного виховання, ставлення до дитини вчителя, вплив шкільного психолога на емоційний стан учня.

      2.4. Основні аспекти виховання емоційної культури дітей молодшого шкільного віку.

       Оволодіння дитячою особистістю загальнолюдськими цінностями неможливе тільки на рівні усвідомлення. У цьому процесі активну роль відіграють емоції. Тому на сучасному етапі розвитку педагогічної науки і шкільної практики суттєвого значення набуває проблема виховання духовної культури молодшого школяра та її важливої частини – емоційної культури. 

Розвиненість почуттів, здатність оптимально управляти своїми емоціями визначають емоційну культуру особистості.

      Емоційна культура – це визначений рівень психічного розвитку,що забезпечує здатність особистості адекватно виявляти власні емоції і реагувати на емоції інших, керувати емоційним станом і емоційними реакціями на зовнішні і внутрішні впливи, регулювати процеси витрат нервової енергії.

      Актуальність даної проблеми визначається й тим, що вивчення та аналіз шкільної практики засвідчує наявність суперечностей між інтелектуальним та емоційним розвитком особистості, рівнем знань та емоційним сприйняттям учнів. Нерідко інтелектуальне випереджає емоційне. Психологами і педагогами відмічено, що емоційні процеси займають важливе місце у формуванні особистості дитини, а емоційна культура є складовою частиною духовної культури особистості. Емоції допомагають розкрити внутрішній світ людини, впливають на її вчинки, відіграють роль регуляторів людського спілкування.

    Світ емоцій молодшого школяра досить різноманітний. Тут і хвилювання через навчальні успіхи та невдачі, образа і радість, що виникають в процесі спілкування з однолітками, моральні переживання, викликані гуманним ставленням або несправедливістю оточуючих людей. На учнів цього віку глибоке враження можуть справляти виразно прочитані дитячі оповідання, вірші чи казки, фільми і спектаклі, пісні. Їм притаманні почуття жалості, співчуття, обурення, гніву, переживання за долю улюбленого героя.  
      Молодший шкільний вік – найбільш сприятливий період розвитку емоційної сфери, культури почуттів. Одночасно із загальним розумовим розвитком учнів цього віку удосконалюється й діяльність їх аналізаторного апарату. Розвинений «апарат відчуттів» дає можливість їм пізнавати множинність властивостей предметів, явищ природи, продуктів людської праці, сприяє розвитку чуйності до гармонійних і дисгармонійних сполучень кольорів, звуків, рухів тощо. Підвищена чутливість молодших школярів зумовлена художнім типом їх особистості, для якої характерні схильність до естетичної і художньої діяльності, вразливість, емоційність, образність сприймання. Зростає й рівень естетичних переживань дітей, збагачуються їхні почуття, підвищується загальна культура. Зростає й рівень естетичних переживань дітей, збагачуються їхні почуття, підвищується загальна культура. Сенсорна відкритість, емоційна чутливість, особлива сприйнятливість молодших школярів до мистецтва стають основою та умовою розвитку у них спостережливості, естетичних почуттів, що є необхідним для виховання емоційної культури.

     Першим серйозно почав займатися проблемами емоційного виховання учнів В.О. Сухомлинський. Говорячи про гармонію у вихованні особистості, він відзначав необхідність єдності емоційного й інтелектуального, емоційного й естетичного, емоційного й морального. Емоційна культура, естетичні смаки, громадянські якості школярів не можуть, за його переконанням, формуватися на ґрунті емоційної бідності. Емоційне безкультур’я у ставленні до людей породжує егоїзм [23].

     Педагог був упевнений, що школа стане «майстернею гуманності», якщо буде вчити вихованців відчувати відтінки думок і почуттів інших людей, їхні емоційні стани. 

     Вчителю варто знати, що природними є і негативні дитячі емоції: гнів, печаль, страх, розчарування, неспокій, ревнощі, образа, невпевненість. Вони важливі і нормальні для зростаючої особистості. Педагог має створювати благодатні можливості, щоб діти могли відчувати і виражати свої негативні емоції, пам’ятаючи про їх сумісність для певного часу, місця і способу вираження. Учень повинен знати, що вони допустимі не завжди і не скрізь. Молодших школярів треба вчити ясно усвідомлювати свої емоції, вмінню справлятися з власними розладнаними емоціями, щоб бурхливо не вихлюпувати затаєні почуття, переконувати в тому, що страшно, коли людина глуха до своїх почуттів і приймає рішення, ґрунтуючись виключно на негативних емоціях.