Неформальні відносини в підлітковому віці

Групові норми – це визначені правила, що вироблені  групою, прийняті нею і яким повинне  підкорятися поводження її членів, щоб їхня спільна діяльність була можливою. Вони виконують, таким чином, регулятивну функцію стосовно цієї діяльності. Як указує Н. Н. Обозів, норми групи зв'язані з груповими цінностями, тому що будь-які правила можуть бути сформульовані тільки на підставі прийняття або відкидання якихось соціально значимих явищ.

Для забезпечення дотримання групових норм у кожній соціальній спільності існує система санкцій  – механізмів, за допомогою яких група «повертає» свого члена  на шлях дотримання норм. Санкції можуть бути двох типів: заохочувальні (позитивні) і заборонні (негативні).

Таким чином, вище був  представлений набір основних понять, що відбивають феноменологію малих  груп у соціальній психології.

При аналізі досліджень, присвячених проблематиці малих  груп, помітний інтерес вітчизняних  і закордонних учених до явища лідерства в системі групових відносин. З огляду на важливість даного феномена для успішної діяльності групи, необхідно більш детальний його розгляд.

 

 

1.2 Формальні і неформальні відносини  в малій групі

 

В теорії розподіляють групи, які є основою будь-якого колективу, на формальні і неформальні.

Формальні групи - це групи, що виникають за ініціативою адміністрації  і входять певним підрозділом  до організаційної структури і штатного розкладу підприємства. Існують різні  типи формальних груп [17]:

1. Група керівників (команда) - складається з керівника підприємства (його підрозділу) і безпосередніх заступників і помічників керівника.

2. Функціональна група  - поєднує в собі керівника  і спеціалістів функціонального  підрозділу (відділу, бюро, служби), які реалізують загальну функцію управління і мають близькі професійні цілі та інтереси.

3. Виробнича група  - має у своєму складі керівника  і працівників, зайнятих виконанням  певного виду робіт на низовому  рівні управління (ланка, бригада,  ділянка). Члени групи разом працюють над одним завданням, стимул - кінцевий результат, а відмінності між ними пов'язані з розподілом видів робіт між членами групи залежно від кваліфікації робітників.

4. Комітет - це група  всередині підприємства, якій делегуються  повноваження вищою ланкою керівництва для виконання будь-якого проекту чи завдання. Головна відмінність комітету від інших формальних структур полягає у груповому прийнятті рішення, що іноді є найефективнішим засобом вирішення складних проблем і досягнення цілей.

Формальні групи виникають за волею керівництва і тому у певній мірі є консервативними, тому що найчастіше вони залежать від особистості керівника і людей, які працюють в цій групі. Але як тільки вони виникають, відразу стають соціальним середовищем, в якому люди починають взаємодію між собою за іншими законами, створюючи неформальні групи.

Неформальні групи - це вільно утворені малі соціальні групи людей, які вступають в постійну взаємодію  для досягнення особистих цілей [15].

Неформальні групи створюються  не керівництвом шляхом розпоряджень і формальних постанов, а членами організації залежно від їхніх взаємних симпатій, спільних інтересів, однакових прихильностей і таке інше. Ці групи існують в усіх організаціях, хоча вони не відображені в структурних схемах. Неформальні групи мають свої неписані правила і норми поведінки, люди добре знають, хто входить в їх неформальну групу, а хто ні. В неформальних групах складається певний розподіл ролей і позицій, ці групи мають явно чи неявно визначеного лідера. В багатьох випадках неформальна група може мати на свого члена вплив, однаковий або більший, за формальну структуру.

Неформальні групи зазвичай утворюються спонтанно в межах  формальних груп, з якими вони мають  багато спільного, а саме:

- мають певну організацію  - ієрархію, лідера і завдання;

- мають певні неписані  правила - норми;

- мають певний процес  утворення - етапи;

- мають певні різновиди  - види неформальних груп за  ступенем зрілості.

Причини утворення неформальних груп можуть бути різні: бажання належати до певної соціальної групи і мати певні соціальні контакти; можливість отримувати допомогу від колег в колективі; прагнення знати про те, що відбувається навколо, користуватись неформальними каналами зв'язку; бажання бути ближчим до тих, кому симпатизуєш.

Між формальними та неформальними групами існують істотні відмінності як у меті, з якою вони створюються, так і формах впливу їхніх лідерів на інших членів групи.

 

Таблиця 1.1

Основні ВІДМІННОСТІ ФОРМАЛЬНИХ І  НЕФОРМАЛЬНИХ ГРУП

Класифікаційна ознака	Характеристики
	Формальні групи	Неформальні групи
Мета	Визначається організацією відповідно до місця групи у формальній структурі	Задоволення соціальних потреб, що перебувають поза межами інтересів формальної організації (хобі, дружба, кохання тощо)
Умови виникнення	За заздалегідь розробленим проектом побудови організації	Створюються спонтанно
Лідер	Призначається організацією	Визнається групою
Комунікації	Формальними каналами з  іншими структурними елементами та всередині  групи	Переважно неформальні  канали як у групі, так і поза її межами
Взаємодія між членами  групи	На основі виробничих завдань	Розвиваються спонтанно
Форми впливу на членів групи	Всі форми, але переважають  економічного та адміністративного  характеру	Переважно методи персонального  психологічного впливу

 

Процес утворення неформальних груп спеціалісти поділяють на п'ять етапів в результаті яких виникають п'ять різних видів неформальних груп, які відрізняються один від одного ступенем зрілості взаємостосунків [21]:

І етап - стихійне поєднання людей, які несвідомо реагують на будь-які події;

II етап - поява більш свідомих емоцій у випадку успішних попередніх дій;

III етап - організоване об'єднання для спільної боротьби із зовнішньою загрозою, поява лідера;

IV етап - при наявності позитивних факторів - поява бажання ствердитись в боротьбі і продовжувати спільну діяльність, поява ієрархій;

V етап - об'єднання для вирішення довготривалих цілей, поява норм.

Емоції впливають на те як люди будуть здійснювати свою діяльність і призводять до підвищення, або зниження її ефективності. Саме тому, слід пам'ятати про певні негативні і позитивні явища, з якими може зустрітись організація в процесі управління неформальними групами (табл. 1.2).

 

Таблиця 1.2

Негативне і позитивне в існуванні неформальних груп

Негативне	Позитивне
Невисока думка щодо неформальних груп з боку керівників, які вважають що існування цих  груп - результат неефективного керівництва.	Прихильність до групи  переходить в прихильність до організації.
Члени неформальних груп вважають, що до них ставляться несправедливо і відповідним чином на це реагують.	Небажання порушувати соціальні  зв'язки призводить до небажання покинути організацію.

 

Неформальні відносини  членів колективу неминучі, так як їх діяльність та інтереси не можуть існувати тільки в рамках формальних (затверджених) структур, посад, функцій і процедур. Крім того неформальні відносини є необхідними, так як без них формальна структура, в певному розумінні, втрачає свою ефективність.

Оптимальним є стан колективу  за якого формальні і неформальні  групи максимально співпадають. Таке співпадіння формальної і неформальної структур забезпечує згуртованість колективу і підвищує продуктивність його роботи.

За невідповідності  структур, коли керівник не має авторитету в колективі, а групові норми  і правила різняться з колективними, в організації може виникнути боротьба між формальною і неформальною структурами, що гальмує ефективну діяльність і процес досягнення організаційних цілей.

 

1.3 Лідерство і керівництво  в малій групі

 

Віддаючи належне ролі в підвищенні успішності функціонування малої групи «феноменам керування груповим процесом» [15], психологи приділяють особливу увагу вивченню явищ лідерства і керівництва в малих групах. Під лідерством звичайно розуміють процес внутрішньої соціально-психологічної самоорганізації і самоврядування в групі. Це явище виникає в системі неофіційних, неформальних відносин, разом з тим виступаючи і як засіб організації відносин цього типу, керування ними. Поряд із самим явищем лідерства, що припускає визначений зв'язок і взаємодію між ініціатором і організатором групової діяльності, з одного боку, і членами групи – з інший, необхідно розрізняти і поняття лідера.

Лідер – це член групи, що спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах визначеної, специфічної і, як правило, досить значимої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної, колективної діяльності людей для найбільш швидкого й успішного досягнення загальної мети.

Іноді поняття лідера ототожнюється з поняттям «авторитет», що не цілком коректно: звичайно, лідер виступає як авторитет для групи, але не всякий авторитет обов'язково означає лідерські можливості його носія. Лідер повинний організовувати рішення якоїсь задачі, авторитет такої функції не виконує, він просто може виступати як приклад, як ідеал, але зовсім не брати на себе рішення задачі. Тому феномен лідерства – це досить специфічне явище, не описуване ніякими іншими поняттями [15].

Для характеристики явища  лідерства як процесу часто використовується поняття динаміки. Під динамікою  лідерства маються на увазі всілякі зміни, зв'язані як зі змістом (статусом і типами), так і з масштабами лідерства, що функціонує в соціальної як мікро-, так і макросередовищу.

Стосовно до мікросередовища (тобто саме до малих груп) можна  говорити про різний ступінь стійкості або динамічності, змінюваності лідерів, про природу і механізми цієї зміни одного лідера іншим [2].

Також проявом динаміки процесу лідерства можна вважати  використовувані багатьма психологами  при характеристиці явища лідерства  в малих групах два і більш види лідерів, лідерських ролей.

У 50-і роки американським  дослідникам Р. Бейлзу і Ф. Слейтору удалося виділити дві фундаментальні лідерські ролі: роль ділового, інструментального  лідера (the task leader) і роль експресивного, соціально-емоційного лідера (the social-emotional leader), а сам факт їхньої наявності одержав назву феномена рольової диференціації лідерства. Було показано, що ці ролі зв'язані з різними аспектами групового функціонування: роль інструментального лідера включає дії, спрямовані переважно на рішення поставленої перед групою задачі, а роль емоційного лідера припускає дії, що відносяться в основному до сфери внутрішньої інтеграції групи [13]. Функції емоційного лідера – психологічний клімат у групі, турбота про оптимальне врегулювання міжособистісних відносин. Звичайно він виступає в ролі арбітра, порадника. Інструментальний же лідер бере на себе ініціативу в специфічних видах діяльності (завдяки своєї особливої компетентності в тих або інших справах) і координує загальні зусилля по досягненню цілей.

У рідких випадках можливий збіг рис інструментального й  емоційного лідерів в одній особі. У такій ситуації можна констатувати виникнення універсального лідера.

Для виділення різних видів лідерства в психології часто використовується поняття  стилю лідерства. Стиль лідерства – це сукупність засобів психологічного впливу, якими користується лідер для надання впливу на інших членів групи, серед яких він має високий статус. Традиційно розрізняють три основних стилі лідерства: авторитарний, демократичний і ліберальний.

Авторитарний стиль  характеризується вираженою владністю  лідера, директивністью його дій, єдиноначальністю в прийнятті рішень, систематичним  контролем над діями відомих. Авторитарний лідер звичайно не дозволяє залежним від нього людям втручатися в керівництво, брати під сумнів, заперечувати прийняті їм рішення. Він чітко розділяє свої власні права й обов'язки відомих, обмежуючи дії останніх лише виконавськими функціями.

Демократичний стиль  лідерства відрізняється від  авторитарного тем, що лідер постійно звертається до думки залежних від нього людей, радиться з ними, залучає них до вироблення і прийняття рішень, до співробітництва в керуванні групою. Він не проводить чіткої лінії між власними правами й обов'язками відомих. Частина своїх повноважень він добровільно передає членам групи; вони у свою чергу також добровільно приймають на себе частина його обов'язків, якщо в цьому виникає необхідність. Демократичний лідер приділяє велику увагу не тільки діловим, але й особистим взаєминам у групі.

Ліберальний стиль лідерства  – це така форма поводження лідера, при якій він фактично іде від  своїх обов'язків по керівництву  групою і поводиться так, начебто  він не лідер, а рядовий член групи. Фактично в даному випадку він  є лідером лише номінально.

Існують також і багато інших моделей типології лідерства, лідерських ролей, у тому числі і синтетичні стосовно вищезгаданого.

Інтерес соціальних психологів до феномена лідерства в малих  групах вилився й у численні теорії – спроби пояснити, від чого залежить, займе індивід у групі лідерську чи позицію ні.

Існує три найбільш популярних теоретичних підходи в розумінні  походження лідерства і лідерів: теорія чорт лідера, ситуаційна теорія лідерства і системна теорія.

«Теорія рис» виходить з  положень німецької психології кінця XIX – початку XX століття і концентрує свою увагу на уроджених якостях лідера. Відповідно до неї, лідером може бути лише така людина, що володіє визначеними особистісними якостями або сукупністю деяких психологічних рис. Різні автори намагалися виділити ці необхідні лідерові риси. В американській соціальній психології такі набори якостей фіксувалися особливо ретельно, оскільки вони повинні були стати основою для побудови систем тестів для добору можливих лідерів. Однак дуже швидко з'ясувалося, що задача складання переліку таких рис не розв’язувана. Різнобій, що існував щодо якостей особистості, що складала набори «чорт лідера», дозволив засумніватися взагалі в можливості скласти більш-менш стабільний перелік рис, необхідних лідерові і, тим більше, що маються в нього.