Імперичне дослідження студентскуї групи

Це специфічне рішення  проблеми, але воно не тільки допустимо, але і найбільш обґрунтоване. Малою  групою тоді виявляється така група, яка представляє собою деяку  одиницю спільної діяльності, її розмір визначається емпірично: при дослідженні  сім'ї як малої групи, наприклад, на рівних будуть досліджуватися і  сім'ї, що складаються з трьох  осіб, і сім'ї, що складаються з  дванадцяти чоловік; при аналізі  робочих бригад як малої групи  може прийматися і бригада з п'яти  чоловік і бригада з сорока чоловік, якщо при цьому саме вона виступає одиницею запропонованої їй діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Види малих груп

При характеристиці процесів, пов'язаних з утворенням малих  груп, дотримуючись прийнятим принципом, будемо мати на увазі лише процес утворення  реальних природних малих груп. Оскільки вони існують у різних сферах суспільного  життя, способи їх утворення досить різні. Найчастіше вони визначаються зовнішніми по відношенню до групи факторами, наприклад, умовами розвитку якого-небудь соціального  інституту або організації, в  рамках яких виникає мала група. У  більш широкому сенсі можна сказати, що мала група задається певною потребою суспільного поділу праці і взагалі  функціонування суспільства. Так, виробнича  бригада створюється у зв'язку з виникненням нового виробництва, шкільний клас - у зв'язку з приходом нового покоління в систему освіти, спортивна команда - у зв'язку з  розвитком спорту в якомусь закладі, районі і т.д. У всіх цих випадках причини виникнення малої групи  лежать поза її і поза індивідів, що її утворюють, в більш широкій  соціальній системі. Саме тут створюється  деяка система приписів щодо структури  групи, розподілу ролей і статусів, нарешті, цілі групової діяльності. Всі  ці фактори поки ще не мають нічого спільного з психологічними механізмами  утворення групи, вони є передумови її існування, сукупність зовнішніх  обставин, що зумовлюють виникнення групи.

Друга частина питання: як здійснюється психологічний оформлення цієї виникла, заданої зовнішніми обставинами  групи, перетворення її в таку спільність, якій властиві всі психологічні характеристики групи? Іншими словами, це питання про  те, як зовні задана група стає групою в психологічному значенні цього  слова. При такому підході до питання  знімається проблема, неодноразово виникала в історії соціальної психології, а саме: що змушує людей об'єднуватися в групи? Відповіді, які давалися на це питання, звичайно абстрагувалися від реального факту виникнення групи у зв'язку певними потребами  суспільства, тобто намагалися пояснити соціальний процес (а виникнення соціальних груп є соціальний процес) чисто  психологічними причинами. Соціальні групи, у тому числі малі, дані соціальному психологу як об'єкт дослідження, і його завдання - крок за кроком простежити факт перетворення об'єктивно виникли груп у справді психологічну спільність. На цьому шляху виникають дві можливості для досліджень.

Перша, коли досліджується  питання про прийняття вже  існуючих норм групового життя кожним знову вступаючим в неї індивідом. Це не стільки проблема власне утворення  групи, скільки «підключення» до неї нового члена. У цьому випадку  аналіз можна звести до дослідження  феномену тиску групи на індивіда, підкорення його групою.

Друга, коли вивчається процес становлення групових норм і  цінностей за умови одночасного  вступу в групу багатьох індивідів  і подальше все більш повне  прийняття цих норм, поділ усіма  членами групи групових цілей. У  цьому випадку аналіз можна звести до вивчення формування групової згуртованості.

Хоча перша можливість в традиційній соціальній психології була реалізована не в рамках групової динаміки, а у окремої гілки, що отримала назву дослідження конформізму, важливо уважно проаналізувати характер цих досліджень, щоб більш точно  визначити місце проблеми конформізму  в новому підході до вивчення малих  груп.

Те ж можна  сказати і про груповий згуртованості. Традиційно і вона досліджувалася не як умова розвитку реальних соціальних груп, а як деяка загальна, абстрактна характеристика будь-якої, в тому числі, лабораторної групи. Обидва ці явища  необхідно переосмислити з точки  зору процесу перетворення створеної  зовнішніми обставинами групи в  психологічну спільність людей, в межах  якої організується їх діяльність, не просто як зовні запропонована, але  як «привласнена» групою. Точніше, мабуть, в даному випадку говорити не про  освіту, а про формування малої  групи.

Велика кількість  малих груп у суспільстві передбачає їх велике розмаїття, і тому для цілей  досліджень необхідна їх класифікація. Неоднозначність поняття малої групи породила і неоднозначність пропонованих класифікацій. В принципі допустимі різні підстави для класифікації малих груп: групи розрізняються за часом їх існування (довготривалі і короткочасні), за ступенем тісноти контакту між членами, за способом входження індивіда і т.д. В даний час відомо близько п'ятдесяти різних підстав класифікації. Доцільно вибрати з них найбільш поширені, якими є три класифікації: 1) поділ малих груп на «первинні» і «вторинні», 2) поділ їх на «формальні» «неформальні», 3) поділ на «групи членства» і «референтні групи». Як видно, кожна з цих трьох класифікацій задає певну дихотомію.

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано  Ч. Кулі, який спочатку дав просто описове  визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім'я, група друзів, група  найближчих сусідів. Пізніше Кулі запропонував певний ознака, який дозволив би визначити  значну характеристику первинних груп - безпосередність контактів. Але  при виділенні такої ознаки первинні групи стали ототожнювати з малими групами, і тоді класифікація втратила свій сенс. Якщо ознака малих груп - їх контактність, то недоцільно всередині  них виділяти ще якісь особливі групи, де специфічною ознакою буде ця сама контактність. Тому за традицією зберігається поділ на первинні і вторинні групи (вторинні в цьому випадку ті, де немає безпосередніх контактів, а для спілкування між членами  використовуються різноманітні «посередники»  у вигляді засобів зв'язку, наприклад), але по суті досліджуються в подальшому саме первинні групи, так як тільки вони задовольняють критерію малої  групи. Практичного значення ця класифікація в даний час не має.

 

 

 

 

 

1.3. Формальна та неформальна структура малої групи

Друге з історично  запропонованих поділів малих груп - це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано  Е. Мейо при проведенні ним знаменитих Хоторнских експериментів. Згідно Мейо, формальна група відрізняється  тим, що в ній чітко задані всі  позиції її членів, вони приписані  груповими нормами. Відповідно у  формальній групі також чітко  розподілені ролі всіх членів групи, у системі підпорядкування так  званої структурі влади: уявлення про  відносини по вертикалі як стосунках, визначених системою ролей і статусів. Прикладом формальної групи є  будь-яка група, створена в умовах конкретної діяльності: робоча бригада, шкільний клас, спортивна команда  і т.д. Всередині формальних груп Е. Мейо виявив ще й «неформальні»  групи, які складаються і виникають  стихійно, де ні статуси, ні ролі не приписані, де заданої системи взаємовідносин по вертикалі немає. Неформальна  група може створюватися усередині  формальної, коли, наприклад, у шкільному  класі виникають угруповання, які  складаються з близьких друзів, об'єднаних  якимось загальним інтересом, таким  чином, всередині формальної групи  переплітаються дві структури відносин. Але неформальна група може виникати сама по собі не всередині формальної групи, а поза її: люди, випадково  об'єдналися для ігор у волейбол де-небудь на пляжі, або більш тісна  компанія друзів, що належать до абсолютно  різним формальним групам, є прикладами таких неформальних груп. Іноді в  рамках такої групи (скажімо, в групі  туристів, що відправилися в похід  на один день), незважаючи на її неформальний характер, виникає спільна діяльність, і тоді група набуває деякі  риси формальної групи: у ній виділяються  певні, хоч і короткочасні, позиції  і ролі. Практично було встановлено, що в реальній дійсності дуже важко  вичленувати строго формальні і  строго неформальні групи, особливо в тих випадках, коли неформальні  групи виникали в рамках формальних.

Тому в соціальній психології народилися пропозиції, що знімають цю дихотомію. З одного боку, було введено поняття формальна  і неформальна структури групи (або структура формальних і неформальних відносин), і відрізнятися стали не групи, а тип, характер відносин всередині них. У пропозиціях Мейо містився саме такий сенс, а перенесення визначень «формальна» і «неформальна» на характеристику груп було зроблено досить довільно. З іншого боку, було введено більш радикальне відмінність понять «група» і «організація», що характерно для розвитку соціальної психології останніх двадцяти років. Незважаючи на велику кількість досліджень з соціальної психології організацій, достатньо чіткого поділу понять «організація» і «формальна група» досі не існує. У ряді випадків мова йде саме про те, що усяка формальна група на відміну від неформальної володіє рисами організації.

Незважаючи на деяку  нечіткість термінології, виявлення  самого наявності двох структур в  малих групах мало дуже велике значення. Воно було вже підкреслено в дослідженнях Мейо, і з них згодом були зроблені висновки, що мали певний соціальний сенс, а саме: можливість використовувати  неформальну структуру відносин в інтересах організації. В даний  час є велика кількість експериментальних  досліджень, присвячених виявленню  впливу певного співвідношення формальної та неформальної структур групи на її згуртованість, продуктивність і  т.д. Особливе значення проблема має  при дослідженні питання про  управлінні і керівництві групою.

Таким чином, і друга  з традиційно усталених класифікацій малих груп не може вважатися суворої, хоча побудована на її основі класифікація структур є корисною для розвитку уявлень про природу.

 

 

 

 

 

 

1.4. Комунікативна і рольова структура малої групи

Проте, якщо послідовно розглядати групу як суб'єкт діяльності, то і до її структури потрібно підійти  відповідно. Мабуть, в даному випадку  найголовніше - це аналіз структури  групової діяльності, що включає опис функцій кожного члена групи  в цій спільній діяльності. Разом  з тим досить значимою характеристикою  є емоційна структура групи, структура  міжособистісних стосунків, а також  її зв'язок з функціональною структурою групової діяльності. В соціальній психології співвідношення цих двох структур часто розглядається як співвідношення «неформальних» і «формальних» відношень.

Сам перелік групових процесів теж не є чисто технічною  задачею: він залежить як від характеру  групи, так і від кута зору, прийнятого дослідником. Якщо слідувати прийнятим  методологічного принципу, то до групових процесів, насамперед, слід віднести такі процеси, які організують діяльність групи, причому розглянути їх у контексті  розвитку групи. Цілісне уявлення про  розвиток групи і про характеристиці групових процесів особливо детально розроблена саме в вітчизняній соціальній психології, що не виключає і більш  дробного аналізу, коли окремо досліджується  розвиток групових норм, цінностей, системи  міжособистісних відносин і т.д.

Таким чином, композиція (склад), структура групи і динаміка групового життя (групові процеси) - обов'язкові параметри опису групи  в соціальній психології.

Інша частина  понятійної схеми, яка використовується в дослідженнях груп, стосується положення  індивіда в групі в якості її члена. Першим з понять, що вживаються тут, є поняття «статус» або «позиція», що позначає місце індивіда в системі  групового життя. Терміни «статус» та «позиція» часто вживаються як синоніми, хоча у ряду авторів поняття  «позиція» має дещо інше значення (Божович, 1967). Саме широке застосування поняття «статус» знаходить при  описі структури міжособистісних  відносин, для чого найбільше пристосована соціометрична методика. Але отримується  таким чином позначення статусу індивіда в групі ніяк не можна вважати задовільним.

По-перше, тому, що місце  індивіда у групі не визначається тільки його социометрическим статусом; важливо не тільки те, наскільки  індивід як член групи користується прихильністю інших членів групи, але  і те, як він сприймається в структурі  діяльнісних відносин групи.

На це питання  неможливо відповісти, користуючись соціометричної методики.

По-друге, статус завжди є деяка єдність об'єктивно  властивих індивіду характеристик, які визначають його місце у групі, і суб'єктивного сприйняття її іншими членами групи. У соціометричної методики є спроба врахувати ці два  компоненти статусу (комунікативний і  гностичний), але при цьому знову  передбачаються лише компоненти емоційних  відносин (тих, які індивід відчуває до інших членів групи, і тих, які  до нього відчувають інші). Об'єктивні  характеристики статусу при цьому  просто не фігурують.

І, по-третє, при  характеристиці статусу індивіда в  групі необхідний облік відносин більш широкої соціальної системи, в яку дана група входить, - «статус» самої групи. Це обставина небайдуже  для конкретного положення члена  групи. Але цей третій ознака також  ніяким чином не враховується при  визначенні статусу соціометричної методики. Питання про розробку адекватного  методичного прийому для визначення статусу індивіда в групі може бути вирішене лише при одночасній теоретичної розробки цього поняття.

Друга характеристика індивіда в групі - це «роль». Зазвичай роль визначають як динамічний аспект статусу, що розкривається через  перелік тих реальних функцій, які  задані особистості групою, змістом  групової діяльності. Якщо взяти таку групу, як родина, то на її прикладі можна  показати взаємини між статусом, або  позицією і роллю. В сім'ї різні  статусні характеристики існують для  кожного з її членів: є позиція (статус) матері, батька, старшої дочки, молодшого сина і т.д. Якщо тепер  описати набір функцій, які «приписані» групою кожної позиції, то отримаємо характеристику ролі матері, батька, старшої дочки, молодшого сина і т.д. не Можна представляти роль як щось незмінне: динамізм її в тому, що при збереженні статусу набір функцій, йому відповідають, може сильно варіювати в різних однотипних групах, а головне в ході розвитку як самої групи, так і більш широкої соціальної структури, в яку вона включена. Приклад з сім'єю яскраво ілюструє цю закономірність: зміна ролі подружжя в ході історичного розвитку сім'ї - актуальна тема сучасних соціально-психологічних досліджень.