Імперичне дослідження студентскуї групи

Міжособистісні  відносини відрізняються трьома ознаками:

ставлення має точно визначений конкретний предмет;

відносини можуть бути специфічними і спільними;

відносини - це специфічна зв'язок з ситуацією дійсності  укладає або в акцентуванні, або в оцінюванні її важливості.

Взаємовідносини характеризують внутригрупповую ситуацію, найтіснішим  чином пов'язані з індивідуально-психологічними здібностями, але в структуру  особистості не входять.

Зазвичай виділяються  два види взаємин: ділові і особисті. З'являються дробові різновиди  взаємовідносин різної спрямованості  та інтенсивності. Взаємовідносини  можуть бути ситуативними і можуть змінюватися в різних видах колективної діяльності.

Рівень відносин людини з світом дуже різний : кожен  індивід вступає у відносини, також вступають у відносини  і цілі групи між собою, і, таким  чином, людина виявляється суб'єктом  численних і різноманітних відносин. В цьому різноманітті необхідно розрізнити два види основних взаємовідносин: суспільні взаємини і те, що В.М. Мясищев називає «психологічні» відносини особистості.

У Росії дослідження  проблеми психологічного впливу традиційно розглядалося у теоретичному плані  як вивчення методів впливу, а в  прикладному - педагогічної та ідеологічної діяльності. Останнім часом особливості  акмеологічного впливу у професійній  діяльності були розглянуті О.В. Кириченко. За рубежем найбільш відомі емпіричні  Йельские дослідження К. Ховланда, які  присвячені комплексному вивченню різних умов, що впливають на прийняття  людиною впливає на нього інформації. Крім того, у зарубіжній психологічній  літературі досліджуються тактики  впливу і маніпулювання, їх ефективність залежно від статусу та посади особи, психологічних особливостей взаємодіючих людей, ситуації.

Численні дослідження  підтверджують, що природа міжособистісних  відносин може бути правильно зрозуміла, якщо їх не ставити в один ряд» з  суспільними відносинами, а побачити в них особливий ряд відносин, що виникає всередині кожного  виду суспільних відносин, не поза ними.

Природа міжособистісних  відносин істотно відрізняється  від природи суспільних відносин: їх найважливіша специфічна риса - емоційна основа. Тому міжособистісні відносини  можна розглядати як фактор психологічного «клімату» групи. Емоційна основа міжособистісних  відносин означає, що вони виникають  і складаються на основі певних почуттів, що народжуються у людей по відношенню один до одного.

Взаємовідносини накладають глибокий відбиток на поведінку окремих  членів всередині групи і групи  в цілому. Розкриваються взаємовідносини  в процесі виконання різних ролей. Важливість категорії соціальної ролі для поведінки людини не раз обговорювалася у вітчизняній і зарубіжній літературі М. Вебер, П. Сорокін, Т. Парсонс, Янг, Фрімен та ін Автори підкреслюють, що соціальне  оточення, усталені традиції вимагають  від людини виконання найрізноманітніших ролей.

При аналізі міжособистісних  відносин дослідники Ст. А. Петровського, А. В. Папкіна, М. А. Туревского, Р. Бейлза, С.Милгрема А. С. Горбатенко, В. о. Абраменковой в першу чергу виділяють таке складне утворення, як положення  особистості в системі внутрішньогрупових відносин. Причому одним з основних чинників положення особистості  в системі внутрішньогрупових координат  є соціометричний статус, який, за визначенням  Л.І. Шумський, являє собою «результат багатофакторного емоційно-згуртованого відносини членів групи до моральних, ділових, особистих та інших якостей даного індивіда»

Неблагополучне  положення в системі міжособистісних  відносин, на думку О.В. Киричук, виступає серйозною перешкодою у формуванні позитивних характеристик якостей  особистості, гальмом у її розвитку. Це положення обумовлює пізнавальну  активність, впливає на ставлення  особистості до колективу і його інтересам, є одним із чинників морального розвитку.

Міжособистісні  відносини надзвичайно динамічні. Аналіз динаміки таких параметрів міжособистісних  відносин, як ціннісно-орієнтаційне єдність, емоційна згуртованість і соціометрична  структура групи, дозволяє судити про розвиток групи в цілому.

Багато дослідників  відзначають важливість вивчення взаємозв'язку, взаємовпливу міжособистісних відносин на індивідуальні особливості особистості. Проблема темпераменту є об'єктом  досліджень світової та вітчизняної  психології, але робіт, присвячених  взаємозв'язкам міжособистісних  відносин з темпераментом, недостатньо багато.

Аналіз сучасної психологічної літератури свідчить про інтерес дослідників до проблеми темпераменту і міжособистісних  відносин. Це пов'язано з їх значущістю в житті і діяльності суспільства, у формуванні особистості. Актуальність проблеми взаємозв'язку властивостей темпераменту і міжособистісних  відносин обґрунтовується відбуваються соціально - економічними процесами в сучасному суспільстві, необхідністю розвитку творчої індивідуальності людини.

Таким чином, міжособистісні відносини є найважливішим елементом  структури колективу і дозволяють судити про успішність його функціонування. Аналіз літератури показав, що досліджені багато сторони темпераменту й особливості  міжособистісних стосунків. Проблема індивідуально типологічних особливостей у взаємозв'язку зі змістовними характеристиками менш вивчена.

Вчення про темперамент  зародилося в античному світі. Початкові  витоки вчення про темперамент примикають до «гуморальної патології» стародавнього  Сходу (Єгипет, Індія), яка відображала  загальні погляди стародавніх народів на природу в цілому.

Подальший розвиток вчення про темперамент в стародавньому  світі пов'язане з іменами Гіппократа, Платона, Арістотеля, Галена та їх послідовників.

Давньогрецький  лікар Гіппократ, що жив у 5 столітті до н.е., описав чотири темпераменту, які  отримали такі назви: сангвінічний темперамент, флегматичний темперамент, холеричний темперамент, меланхолійний темперамент. Він описав основні типи темпераментів, дав їм характеристики, однак зв'язував темперамент не з властивостями  нервової системи, а з співвідношенням  різних рідин в організмі: крові, лімфи і жовчі. Першу класифікацію темпераментів запропонував Гален, і вона у відносно малозміненому  вигляді дійшла до наших днів. Останнім з відомих її описів, яке використовується і в сучасній психології, належить німецькому філософу В. Канту.

В. Кант поділяв  темпераменти людини (прояви темпераменту можна помітити і у вищих тварин) на два типи: темпераменти почуття  і темпераменти діяльності.

Коли говорять про  темперамент, то мають на увазі багато психічних відмінностей між людьми - відмінності по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки і діяльності. Тим не менш, темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

В. Гілфорд за допомогою  факторного аналізу виділив тринадцять факторів, спосіб, структуру темпераменту. Багато з отриманих факторів містять  риси, що характеризують деякі особливості  міжособистісного спілкування урівноваженість  у спілкуванні, вміння не замикатися в собі, довірливість, звернення  до інших людей більше ніж до себе і деякі характеристики емоційності: емоції не дуже збуджуватись, вміння приховувати  почуття, не дратуватися і т.д.). Крім того, включення особливостей міжособистісного спілкування і емоцій виділені в  три самостійних фактора. Один з  них характеризується як схильність до дружнього спілкування, формальним і неформальним контактам, до лідерства, відсутність боязкості і соромливості, відсутності потреби в усамітненні. Це був фактор міжособистісного спілкування, два наступних фактори характеризують емоційність. Перший характеризує, в  основному, динамічні параметри (легкість, збудливість, емоційність, інфантильність). Другий характеризує якісні особливості  емоцій (депресивність, пригніченість, страх, тривогу).

Л. Терстон провів факторний аналіз даних К. Ловелл і отримав шкалу темпераменту), що включає сім факторів, один з  них характеризує деякі особливості  емоцій (врівноваженість, незворушність, спокій), а інший міжособистісне спілкування (люблять знаходитися  в компанії, схильні до співпраці, лагідні, доброзичливі, легко заводять знайомства).

Разом з тим до властивостей темпераменту стали відносити  екстраверсію - інтроверсію. Вперше поняття  екстраверсії-інтроверсії були запропоновані  психоаналітиком К. Юнгом, истолковывающим  ці характеристики, як протилежні напрями лібідо. Надалі його типологія отримала широке поширення. В основі поділу людей на інтровертів та екстравертів лежить ставлення до объекту.Эти поняття визначають, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини - від зовнішніх вражень, що виникають у даний момент (екстраверсія), або від образів, уявлень і думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтроверсія).

У запропонованій Р. Айзенком моделі, що складається із трьох факторів (екстраверсія-інтроверсія, нейротизм - емоційна стабільність, психотизм) два з них включають в себе деякі характеристики емоційності  і спілкування. Так фактор нейротизм - емоційна стабільність характеризується схильністю до злості і роздратування  на одному полюсі і емоційною стабільністю на іншому. Другий фактор (інтроверсія-екстраверсія) поряд з іншими рисами містить  і деякі динамічні параметри  міжособистісного спілкування. Властивості  екстравертів - виразність, жива міміка. Властивості інтровертів - мала виразність (ступінь стриманості).

На думку І.П. Павлова, темпераменти є «основними рисами» індивідуальних особливостей людини. Нижче представлена психологічна характеристика чотирьох типів темпераментів  І.п.павлова:

Сангвінічний темперамент.

Сангвінік швидко сходиться  з людьми, життєрадісний, легко переключається з одного виду діяльності на інший, але не любить одноманітної роботи. Він легко контролює свої емоції, швидко освоюється в новій обстановці, активно вступає в контакти з  людьми. Його мова гучна, швидка, виразна  і супроводжується виразними  мімікою і жестами. Але цей  темперамент характеризується деякою подвійністю. Якщо подразники швидко міняються, увесь час підтримується новизна  й інтерес вражень, у сангвініка створюється стан активного збудження, і він проявляє себе як людина діяльна, активна, енергійна. Якщо ж впливи тривалі  й одноманітні, то вони не підтримують  стани активності, порушення і  сангвінік втрачає інтерес до справи, у неї з'являється байдужність, нудьга, млявість. У сангвініка швидко виникають почуття радості, горя, прихильності і недоброзичливості, але всі ці прояви її почуттів хитливі, не відрізняються тривалістю і глибиною. Вони швидко виникають і можуть так само швидко зникнути або навіть замінитися протилежними. Настрій сангвініка швидко міняється, але, як правило, переважає гарний настрій.

Флегматичний темперамент.

Людина цього  темпераменту повільний, спокійний, неквапливий, урівноважений. У діяльності проявляє грунтовність, продуманість, завзятість. Він, як правило, доводить почате до кінця. Всі психічні процеси у флегматика протікають як би сповільнено. Почуття  флегматика зовні виражаються слабо, вони звичайно невиразні. Причина цього-врівноваженість  і слабка рухливість нервових процесів. У відносинах з людьми флегматик  завжди рівний, спокійний, в міру товариський, настрій у нього стійке. Спокій людини флегматичного темпераменту виявляється й у ставленні  його до подій і явищам життя флегматика нелегко вивести з себе і зачепити емоційно. У людини флегматичного  темпераменту легко виробити витримку, холоднокровність, спокій. Але у  флегматика слід розвивати яких йому якості - велику рухливість, активність, не допускати, щоб він проявляв байдужість до діяльності, млявість, інертність, які  дуже легко можуть сформуватися в  певних умовах. Іноді у людини цього  темпераменту може розвинутися байдуже  ставлення до праці, до навколишнього  життя, до людей і навіть до самого себе.

Холеричний темперамент.

Люди цього темпераменту швидкі, надмірно рухливі, неврівноважені, збудливі, всі психічні процеси протікають у них швидко, інтенсивно. Переважання  збудження над гальмуванням, властиве цьому типу нервової діяльності, яскраво  проявляється у нестриманості, поривчастої, запальності, дратівливості холерика. Звідси і виразна міміка, кваплива мова, різкі жести, нестримані рухи. Почуття людини холеричного темпераменту сильні, зазвичай яскраво виявляються, швидко виникають; настрій іноді  різко змінюється. Неврівноваженість, властива холерикові, яскраво зв'язується і в його діяльності: він із збільшенням і навіть пристрастю береться за справу, показуючи при цьому поривчастість і швидкість рухів, працює з підйомом, долаючи труднощі. Але у людини з холеричним темпераментом запас нервової енергії може швидко виснажитися в процесі роботи і тоді може наступити різкий спад діяльності: підйом і натхнення зникають, настрій різко падає. У спілкуванні з людьми холерик допускає різкість, дратівливість, емоційну нестриманість, що часто не дає йому можливості об'єктивно оцінювати вчинки людей, і на цьому грунті він створює конфліктні ситуації в колективі. Надмірна прямолінійність, запальність, різкість, нетерпимість часом роблять важким і неприємним перебування в колективі таких людей.

Меланхолійний темперамент.

У меланхоліків поволі протікають психічні процеси, вони насилу реагують на сильні подразники; тривала  і сильна напруга викликає у людей  цього темпераменту сповільнену  діяльність, а потім і припинення її. У роботі меланхоліки зазвичай пасивні, часто мало зацікавлені (адже зацікавленість завжди пов'язана з  сильною нервовою напругою). Відчуття і емоційні стани у людей меланхолійного темпераменту виникають поволі, але  відрізняються завглибшки, великою  силою і тривалістю; меланхоліки  легко уразливі, важко переносять образи, засмучення, хоча зовні всі  ці переживання у них виражаються  слабо. Представники меланхолійного темпераменту схильні до замкнутості і самоти, уникають спілкування з малознайомими, новими людьми, часто бентежаться, проявляють велику незручність в новій обстановці. Все нове, незвичайне викликає у  меланхоліків гальмівний стан. Але  в звичній і спокійній обстановці люди з таким темпераментом відчувають себе спокійно і працюють дуже продуктивно. У меланхоліків легко розвивати  і удосконалювати властиву їм глибину  і стійкість відчуттів, підвищену  сприйнятливість до зовнішніх впливів.