Емпіричне дослідження динамічних характеристик етносу серед українських студентів

      В основі тих чи інших установок, які є у різних видах діяльності, формуються конкретні національні стереотипи. Національні установки, зазначають В. Крисько та А. Деркач, ніби закладаються в пам’ять представників конкретної етнічної спільноти і «виймаються», при необхідності, автоматично [33].

      Так, автоматично, наприклад, Ваш арабський чи японський співбесідник буде виражати вам люб’язність та приязність. Це певна данина традиції, установка, яка формувалася на протязі віків. Серед арабів існує думка, що тільки така поведінка гідна мусульманина. А, наприклад, серед християн-протестантів, на відміну від православних, існує установка на працю як на богоугодну справу, що потребує усі сили і увесь час людини, тому німців та інші народи, де переважає протестантизм, характеризує дуже сумлінне ставлення до праці.

Отже, етнічні установки, які є складовою  частиною психіки людини, формують певний її колорит, надаючи особливої  специфіки мотивації та цілеспрямованості  людей, засобам їх діяльності.

      Соціальні норми поведінки, взаємодії та спілкування, які є загальноприйнятними у тій чи іншій державі, викликають до життя певні національні установки, яку у свою чергу активізують відповідні до цих норм стереотипи поведінки та діяльності. У тому числі, вони формують стереотипне ставлення як до свого, так і до інших етносів. Як зазначає І.С. Кон, спілкуючись із іншими людьми, людина сприймає та оцінює їх у світлі установок, які у неї вже були сформовані. Через це вона схильна одні речі помічати, а інші - не помічати [24]. М. Горький у своєму романі “Життя Клима Самгіна” цитує слова російського лінгвіста Бодуена де Куртене: “Коли росіянин вкраде, говорять: “Вкрав злодій”, а коли вкраде єврей, говорять: “Вкрав єврей”. Чому? Тому, що у відповідності із стереотипом росіян тої епохи (кінець ХІХ - початок ХХ століття) євреї були шахраями, отже, увага фіксується не стільки на факті крадіжки, скільки – на етносі злочинця.

Н. Єрофеєв у своїй книзі “Туманный Альбион. Англия и англичане глазами русских 1825-1853 гг. “ писав про те, що під впливом французів, із якими у росіян у другій половині ХІХ століття були приязні стосунки, склалося негативне ставлення до англійців. Він, зокрема,  цитує наступне висловлювання Сенковського у “Бібліотеці для читання”: “Взагалі, ми франко-руси, не жалуємо цього народу. Чому? Так,  без причини, начитавшись французьких книжок, наслухавшись суджень французьких гувернерів та гувернанток. Засвоївши мало-помалу усі дурниці цих книжок, усі площини цих суджень, ми дивимося на Англію через упередження та пристрасті наших мудрих наставників та мимовільно надихаємося французьким патріотизмом проти синів підступного Альбіону” [21, с.301]. Отже, у другій половині ХІХ століття у Росії сформувався стереотип англійців як “хитрих рижих ділків, хитрих любителів наживи, безжальних грабіжників” і це при тому, що із Англією у Росії до 1854 не було не тільки серйозних військових зіткнень, але навіть і серйозних політичних конфліктів. Тобто, тут росіяни сприймали англійців не через призму власних інтересів, а через призму поглядів французів [17].

Разом із тим, зазначає Н. Єрофеєв, негативне ставлення росіян до англійців має й більш глибокі корені. “Відому роль відігравала й англійська русофобія, яка у ті роки не слабшала, що, безумовно викликало відповідну реакцію у Росії [21, с. 301]. Справа у тому, наголошує автор, що негативні висловлювання та негативне ставлення одного етносу до іншого діють як бумеранг і завжди повертаються через кордони додому у посиленому вигляді [17]. Так, сьогодні сформовані серед своїх громадян владою Росії українофобські настрої, обернулися русофобією серед громадян України.

На  думку І. Кона, люди, які мають упередження проти певної етнічної групи не усвідомлюють своєї упередженості. Вони впевнені, що їх вороже ставлення до цієї групи є цілком природним, оскільки викликане її поганими якостями або дурною поведінкою. Свої міркування вони зазвичай підкріплюють фактами з особистого спілкування із людьми певної національності [24].  Так, наприклад, під час опитування студенти-психологи говорили, що вони вважають поганими студентів-китайців (“тому що вони у великій кількості їздять зранку у маршрутках та голосно розмовляють”); арабів (“тому що нахабні”), росіян (“тому що вони не люблять нас) і таке інше. Під час більш детального опитування з’ясувалося, що дівчина, яка не любить китайців, не може їх ні в чому звинуватити, окрім того, що їй не подобається, коли вони у великій кількості їздять у тій же маршрутці, що і ця дівчина і інша дівчина не люблять арабів, тому що вони залицяються до українських дівчат. Інші пояснення студентів того, чому вони не люблять представників того чи іншого етносу були також непереконливими.

Отже, будь-якому акту пізнання, спілкування  або праці, наголошує І. Кон, передує установка – певна спрямованість особистості, стан готовності тенденція до певної діяльності, здатної задовольнити ті чи інші потреби людини. На відміну від мотиву, тобто від усвідомленої спонуки, установка – мимовільна і не усвідомлюється самим суб’єктом, але саме вона визначає його ставлення до об’єкту (або суб’єкту) та сам спосіб його сприйняття. Наприклад, часто люди, коли бачать групу циган, притискають до себе сумки, перевіряють наявність гаманців та намагаються відійти від них подалі. При цьому під час бесіди вони не відкидають думки про те, що не усі цигани є злодіями. Серед них є багато творчих людей, бізнесменів, селян. Разом із тим, зустрічаючись із представником певного етносу ми, зазвичай, очікуємо від нього певної поведінки і оцінюємо по тому, наскільки він відповідає (або не відповідає) цьому еталону [24]. Якщо зовнішній вигляд та поведінка зустрічного відповідають еталону, то це вважається правилом, якщо ні – винятком із правила.

Дуже  важко, зазначає І. Кон оцінювати національні звичаї та національний характер. Адже їх оцінка буде залежати від того, хто оцінює і з якої точки зору. І тут, наголошує вчений, потрібна особлива обережність. У народів, також як і у окремих особистостей, недоліки є продовженням достоїнств. Тобто, це ті ж самі якості, але взяті в іншій пропорції або у іншому відношенні. Наприклад широта душі у росіян може переходити у безладність; бережливість та хазяйновитість українців – у жадібність; здібність до соціальної адаптації у євреїв – у хитрість.

Важливим  також є те, що людина схильна  сприймати чужі звичаї, традиції, форми  поведінки перш за все через призму власних звичаїв та традицій, у  яких виховані вони самі. Така схильність розглядати явища і факти чужої  культури, чужого народу через призму культурних традицій і цінностей  власного народу називається етноцентризмом [34].

  Наприклад, у країнах, де домінуючою релігією є християнство негативно сприймається ставлення мусульман до жінок. Наприклад, засуджується практика, коли чоловік має багато дружин, коли жінки мають обов’язково носити хіджаб (а то й – паранджу); коли не прийнято, щоб жінки і чоловіки святкували разом, а також пили вино та їли сало. Але подивимося на ці факти у контексті ситуації, що існує. Мусульманські країни, як правило, дуже бідні. Одинокій слабкий жінці там вижити майже не реально. Чоловіків там менше ніж жінок, адже вони часто гинуть у безкінечних війнах. Разом із тим, якщо вона є навіть третьою, четвертою дружиною, за законами ісламу вона має усе те, що й інші жінки, незалежно від того, улюблена вона чи ні. Отже за такою, ганебною на християнський погляд традицією стоїть мудра традиція турботи про слабких та ніжних жінок. Коли ж говорити про те, що жінки мають носити максимально закритий одяг, то це є насамперед оберегом від аж занадто гарячих чоловіків. І саме для того, щоб не розпалити ще більше гарячу кров, мусульманам не дозволяється пити вино та їсти такий калорійний продукт як свинина. Тобто, коли ми познайомимося ближче із незнайомим та незрозумілим нам народом, побачимо його життєву ситуацію, то їх дивні звички перестануть бути для нас аж надто дивними.

Отже, те що кожній людині звичаї, традиції та форми поведінки, у яких вона вихована та до яких звикла, ближче, ніж інших, - це нормально та зрозуміло. Наприклад, емоційного та розкутого італійця не надто добре буде розуміти стриманий  англієць, і навпаки – гарячому італійцю є незрозумілою англійська прохолодність. Чужі звичаї іноді здаються не тільки дивними, недолугими, але  й неприйнятними. Так, неприйнятними  для європейця є традиція корейців вживати собачатину або традиція деяких африканських племен їсти мавпяче  м’ясо. Цей факт природній і зрозумілий, оскільки природною є самі відмінності  між етнічними групами та їх культурами, що формувалися у найрізноманітніших історичних і природних умовах.

Проблема  виникає лише тоді, коли ці реальні  або ж удавані відмінності  трактуються як головна якість і  перетворюються на ворожу психологічну установку по відношенню до певної етнічної групи, установку, яка роз’єднує  народи. Подібна установка спочатку психологічно, а потім і теоретично обґрунтовує політику дискримінації етносів. Так формується етнічне упередження [24].

Різні автори по-різному визначають це поняття. Так,  у довідковому  посібнику Б. Берельсона і Г. Стейнера “Людська поведінка” упередження визначається як “ворожа установка по відношенню до етнічної групи до або до її членів як таких” [17].

У підручнику соціальної психології Д. Креча, Р. Крачфілда та Е. Баллачі упередження визначається як “несприятлива установка до об’єкта, яка має тенденцію бути гранично стереотипізованою, емоційно зарядженою та важко піддається змінам під впливом протилежної інформації [17].

У “Словнику суспільних наук”, який випущено ЮНЕСКО, надається наступне визначення: “Упередження – це негативна, несприятлива установка до групи  або ж до її окремих членів: вона характеризується стереотипними переконаннями; установка випливає більше із внутрішніх процесів свого носія, ніж із фактичної  перевірки властивостей групи, про які йде мова” [17].

Отже, звідси може випливати висновок, що упередження - це узагальнена установка, що орієнтує на вороже ставлення до усіх членів певної етнічної групи  незалежно від їх індивідуальності; ця установка має характер стереотипу, стандартного емоційно забарвленого образу. Це, власне, підкреслюється самою етимологією  слова  упередження. У російській мові також існує слово “предрассудок”, тобто те, що йде попереду “рассудка” та свідомого переконання. Причому, подібна установка є дуже стійкою і уже погано піддається змінам під впливом раціональних доводів [24].

Наприклад, віками існує упереджене ставлення до євреїв. У деяких країнах  слово “єврей” синонімічне словам “шахрай”, “хитрий”, “віроломний”.  Як зазначалося нами вище, нерідко  люди говорять: “Вкрав злодій”, а коли вкраде єврей, говорять: “Вкрав єврей”. Така ж тенденція існує і щодо циган. Навіть слово «випрошувати»  у народі змінено на слово «циганити».

Деякі автори, наприклад, відомий американський  соціолог Робін М. Вільямс-молодший,  зазначає, що упередження – це така установка, яка не співпадає (і навіть вступає у протиріччя) із певними нормами і цінностями, що номінально прийняті цією культурою. Але з таким висновком, зазначає І. Кон важко погодитися, адже відомі суспільства, у котрих етнічні упередження мали характер офіційно прийнятих соціальних норм. Наприклад, у фашистській Німеччині антисемітизм був прийнятий як державна ідеологія, але від цього він об’єктивно не перестав бути упередженою установкою стосовно євреїв. Такими ж упередженнями, що існували у офіційній ідеології були установки стосовно слов’ян, циган та багатьох інших народів, власне, майже проти усіх, хто не був німцями. Більш складною та заплутаною була ситуація у СРСР, де офіційно декларувалася наступна позиція: “СРСР – це єдина сім’я дружніх рівноправних народів”. Разом із тим, серед цих рівноправних народів був “найрівноправніший” народ – російський, а також народи “більш рівноправні” та менш рівноправні. Що стосувалося євреїв,  то ніде у офіційних документах не було сказано, щоб євреїв не брали до вищих навчальних закладів, не рекомендували на вищі посади тощо. Разом із тим існувало так зване “негласне розпорядження” владних структур про дискримінацію євреїв.

 Після розпаду СРСР, ситуація  із етнічними упередженнями, на жаль, не стала кращою, а навіть, деякою мірою – загострилася і погіршилася. Для прикладу наведемо уривок із книги Т. Стефаненко «Этнопсихология. Практикум». Наводимо його дослівно та без перекладу. «… уровень демонстрации вовлеченности в жизнь группы может намного превосходить степень глубинной идентификации с ней. Например, после распада СССР, «этнические новые русские» (украинцы, татары и др.), стремясь доказать свою связь с этносом, декларируют свою этническую идентичность с помощью национальной одежды, других элементов оформления внешности, стиля речи, т.е. элементов «инсценировок групп», если использовать понятие, предложенное Л. Иониным. Так, члены русских националистических обществ, рассуждая о великом предназначении России и о тайнах русской души, используют архаизованный стиль речи. А украинские политики надевают вышитые рубахи и – в зависимости от пола – отращивают казацкие усы или заплетают косу и сооружают из нее корону на голове» [54]. Ось такий текст у своєму підручнику написала Тетяна Стефаненко, доктор психологічних наук, завідувач кафедри соціальної психології МДУ імені М. В. Ломоносова, фахівець у сфері етнопсихології і міжгрупових відносин. Вона (свідомо чи несвідомо) показала «духовність та високій політ» російських націоналістів і «примітивність та зацикленість на зовнішньому» українських політиків, що відстоювали незалежність України. Це висловлювання викликає асоціацію із виступами двох відомих коміків Радянської доби – Тарапуньки і Штепселя, де один говорив нелітературною українською і був «смішним і пришелепкуватим», а інший – користувався грамотною російською і провокував першого на розповіді про усякі дурниці. Як бачимо, стереотипи та упередження, що виникають на їх основі, є досить стійкими та розповсюдженими.

 Гордон Олпорт підкреслює, що упередження виникає лише там, де ворожа установка будується на хибному та негнучкому узагальненні. Психологічно це вірно, але, наголошує І. Кон, тоді можна зробити припущення, що  може  існувати обґрунтована ворожа установка, що принципово є неможливим [24].

Як ми зазначали вище, люди, що мають  упередження проти певної етнічної групи не усвідомлюють своєї упередженості  і наводять поодинокі приклади для  підтвердження власних суджень: “От у мене були сусіди узбеки, так  вони …” Безумовно, подібне узагальнення не має права на існування, оскільки ніяк не можна судження про одну (або, навіть багато) сім’ю екстраполювати на увесь етнос. Але, не дивлячись  на абсурдність подібного умовиводу, воно багатьом здається зрозумілим. Людям  властиво робити необґрунтовані узагальнення, і це  відбувається не тільки у  сфері міжетнічних стосунків. Тут  варто наголосити, що через різноманіття індивідів, що складають націю та протиріччя у національній культурі, будь яка риса етнічного стереотипу може бути однаково легко як “доведена” так і “спростована”. Але на жаль стереотипізоване мислення не фокусується на протиріччях та “тонкощах”. Воно бере першу-ліпшу рису і через неї оцінює ціле. Яка буде оцінка - залежатиме від установки.