Експериментальне дослідження дітей із затримкою психічного розвитку – на прикладі учнів Широколанівської спеціальної загальноосвітньо

Подвійний сенс мають ситуації на мал. 2 (дитина і мати з немовлям), 4 (одягання), 6 (вкладання спати на самоті), 7 (умивання), 9 (ігнорування), 11 (прибирання іграшок) і 14 (їжа на самоті). Особливо високим проективним значенням мають мал. 4 (одягання), 6 (вкладання спати на самоті) і 14 (їжа на самоті). Діти, що роблять в цих ситуаціях негативний емоційний вибір, з високим ступенем вірогідності можуть володіти високим ступенем тривожності. Діти, що роблять негативний емоційний вибір в ситуаціях 2 (дитина і мати з немовлям), 7 (умивання), 9 (ігнорування) та 11 (прибирання іграшок) з великою ймовірністю можуть володіти високим або середнім рівнем тривожності.  
Для уточнення джерела тривожності ситуації, що моделюються на малюнках, можна розділити за типом міжособистісних відносин. Так, ситуації на мал. 1, 3, 5,1 0 і 12 моделюють взаємини між дітьми (дитина-дитина); ситуації на мал. 2, 6, 8, 9, 11 і 13 - взаємини між дитиною і дорослими (дитина-дорослий); ситуації на мал. 4, 6, 7 і 14 моделюють повсякденну діяльність дитини, яку він здійснює один; ситуація на мал. 6 з однаковим підставою може бути віднесена як до ситуацій типу "дитина-дорослий", так і до ситуацій "дитина-дитина".

При інтерпретації даних  тривожність, відчуваємо дитиною в  тій чи іншій ситуації, розглядається  як прояв його негативного емоційного досвіду в цій чи аналогічній  ситуації. Високий рівень тривожності свідчить про недостатню емоційної пристосованості дитини до тих чи інших життєвих ситуацій. Емоційно позитивний чи емоційно негативний досвід побічно дозволяють судити про особливості взаємин дитини з однолітками, дорослими в сім'ї, в дитячому садку, школі.

Модифікація методики. При  пред'явленні малюнків весь час дають одну і ту ж інструкцію: "Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини?" Після відповіді, який заносять в протокол, задають питання "Чому?" Дані зміни в процедуру обстеження були внесені з метою розширення проективних можливостей методики. При використанні авторського варіанту діти в більшості випадків повторювали розкривається експериментатором зміст картинки. У модифікованому варіанті зростає ступінь свободи для відповідей дітей, а отже, розширюється перелік джерел пережитої тривоги.

При інтерпретації  результатів Тесту тривожності для дітей молодшого шкільного віку стало видно, що у 74% розумово відсталих дітей середня оцінка від 45 до 65 балів, що розглядається, як показник високого рівня тривожності. Це пояснюється тим, що вони намагаються піти від насущних проблем, труднощів, хвилювань. Прагнуть подолати бар'єр, який на їхню думку відокремлює їх від інших - ці діти вважають існуючу обстановку ворожою і вимагає від них занадто багато. Піддослідні страждають від впливу обставин, визнаних в існуючий момент несприятливими і наполегливо їм чинять опір, емоційно засмучені. Високий рівень тривожності свідчить про недостатню емоційної пристосованості дитини до тих чи інших життєвих ситуацій. У ситуаціях спілкування з дорослими спостерігається основна маса негативного сприйняття зображеної ситуації. Це свідчить про наявний негативний емоційному досвіді взаємодії.

Середня оцінка у нормальних дітей від 0 до 20 балів, - це показник низького рівня тривожності. Нормальні  діти, на відміну від дітей-з відхиленнями шукають розкоші, чуттєвого комфорту, намагаються поліпшити своє становище і престиж, і і труднощі не викликають у них високої тривожності. Ці учні охоче беруть участь в усьому, що обіцяє їм збудження або відчуття повноти життя, хочуть відчувати себе веселими, бадьорими.  
Часто знаходяться в компанії друзів, намагаються якомога більше спілкуватися, ділитися досвідом, ведуть активний спосіб життя, не переживаючи за те, що може відбутися сьогодні або в майбутньому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПОРАДИ БАТЬКАМ ТА ПЕДАГОГАМ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

 

3.1. Псилогічна допомога сім’ям, що мають дітей із ЗПР

 

Основна мета психологічної допомоги сім'ям, що мають дітей із ЗПР, полягає у вдосконаленні внутрішньосімейних стосунків, сприяючих індивідуально-особовому розвитку дитини. Психологічне консультування ведеться по декількох напрямах:

1) оцінка рівня психологічного  здоров'я дитини;

2) інформування батьків про психологічні особливості дитини;

3) підвищення їх загальної психологічної  грамотності; 

4) надання професійної допомоги  у вирішенні заявленої проблеми;

5) мобілізація прихованих психологічних  ресурсів дитини, що забезпечують  самостійне рішення проблеми;

6) корекція порушень адаптації  і особових дисгармоній дитини;

7) виявлення психологічних ресурсів  для подальшого розвитку особистості  дитини.

У системі стосунків батьків  і дітей найчастіше використовуються такі способи контролю за поведінкою дитини, як:

1) негативні (покарання, вказівка, накази);

2) нейтральні (безоціночне відтворення  поведінкових реакцій дітей);

3) позитивні (прохання, заохочення, стимулювання, дружня підтримка).

Система навчання батьків ефективним способам взаємодії з дітьми не припускає повного виключення якоїсь групи способів контролю за поведінкою дитини, проте спрямована на зміну фіксованих негативних способів. Чим ширше арсенал способів контролю за поведінкою дитини, чим адекватніше вони використовуються, тим ефективніше взаємодія з дітьми.

Спочатку консультативна робота з  батьками, що мають дітей із ЗПР, повинна здійснюватися індивідуально. На цьому етапі роботи необхідно  інформувати батьків про ту логіку розвитку, яка характерна для їх дитини, і про ті можливі прогнози, які будуть далі в ситуації скоординованої і не скоординованої дії. Бажано на цьому етапі сформувати позитивне відношення батьків до перспектив спільної роботи і їх упевненість в тому, що їх участь стане найістотнішим елементом допомоги їх дитині, оскільки воно буде систематичним, зацікавленим і матиме глибокий емоційно-ціннісний зміст.

В ході цього етапу доцільно орієнтуватися  на міні-лекції, дискусії, на використання наочної інформації. Головним підсумком  роботи може стати визначеність у  позиції батьків, спрямована на забезпечення емоційно-позитивної і ефективної взаємодії з їх дитиною.

Включаючись в наступний етап консультативної  роботи, після того, як батьки взяли  до відома загальні рекомендації, необхідно  здійснювати процес консультування, враховуючи індивідуальні особливості конкретної дитини, а також особливості внутрішньосімейної взаємодії.

Наступний етап консультування припускає  навчання батьків ефективним способам взаємодії через проектування і  модифікування реальних ситуацій спілкування з дітьми.

Наступний етап роботи з батьками включає методи саморегуляції їх станів. Від того, наскільки батьки здатні координувати свої власні реакції, залежить ефективність їх взаємодії  з дитиною.

Завершальний етап консультативної  роботи припускає залучення дітей із ЗПР в практику консультаційного процесу, тобто відробіток прийомів ефективної взаємодії батьків і дітей в модельованих ситуаціях за участю психолога. Цей етап повинен здійснюватися поступово. Спочатку бажано включати дитину в роботу як би випадково, ненавмисно, і тільки потім ввести ії на позицію активного учасника. У разі недотримання цієї послідовності дитина може відгородитися, замкнутися або, навпаки, різко виражати свої реакції. Роботу на цьому етапі рекомендується проводити в ігровій формі.

При спільному  консультуванні дітей із ЗПР і  їх батьків можна використовувати  наступну техніку ігрової терапії :

1. Техніка «Зміна ролей». Дитині і батькам пропонується помінятися місцями. Дитина вибирає ситуацію, в якій, на його думку, демонструвалася невірна позиція батька: спочатку він зображує її, а потім змінює згідно зі своїм представленням. Батьки, займаючи позицію дитини, поводяться так, як поводилася дитина в цій ситуації, а потім показують у своїй поведінці ті реакції, які хотіли б бачити у своєї дитини. Робота ведеться і «дітьми», і «батьками» від першої особи.

2. Техніка «Будівництво». Батьки разом з дітьми, використовуючи допомогу психолога, будують будівлю хороших стосунків, цеглою якої є ті стосунки, які приймаються одночасно і дітьми, і батьками. Наприклад, ввічливість — взаємоввічливість, терплячість — взаємотерплячість та ін.

3. Техніка «Ризик відповідальності». Батьки і діти вчаться переймати на себе відповідальність спочатку в тих ситуаціях, в яких доля ризику невелика, а потім відповідальність, один за одного.

4. Техніка позитивних стосунків. Спочатку батькам, потім дітям психолог пропонує використати внутрішній діалог один з одним, що складається тільки з позитивних тверджень, і знайти в кожному ті достоїнства і позитивні якості, які до цього моменту вони приймали як само собою зрозуміле.

Також слід включити в систему практичної роботи з дітьми із ЗПР програму тренінгу оптимізації міжособових  стосунків в середовищі однолітків.

Метою тренінгу є розвиток продуктивних стратегій міжособової взаємодії в системі дитина із ЗПР — однолітки.

Завдання:

1) освоєння тактики продуктивної  взаємодії дитини із ЗПР в  середовищі однолітків;

2) формування  у дітей із ЗПР уявлень про  стратегію продуктивних міжособових  стосунків з однолітками за допомогою активної спільної діяльності;

3) закріплення  і перенесення умінь і навичок  продуктивної взаємодії в реальні  життєві ситуації.

При формуванні групи необхідно враховувати  особливості дітей із ЗПР, які  припускають обмеження у кількості  дітей — учасників групи (їх число не повинне перевищувати 10 чоловік). Час проведення зайняття 45— 50 хвилин. Для успішнішої роботи рекомендується дотримуватися наступних умов:

1) бажано, щоб  зайняття проводили одночасно  два тренери; 

2) бажано, щоб  була годинно-півторагодинна перерва між початком проведення тренінгового зайняття і зайняттям в школі;

3) бажано проводити  тренінг в підготовленому приміщенні, в якому досить вільного простору  і є необхідне устаткування.

Основна форма  проведення тренінгу з дітьми із ЗПР — практична робота, під час якої відпрацьовуються конкретні навички ефективної взаємодії. У роботі використовуються такі методичні засоби тренінгу, як ролева гра, методи проектного малювання, психогімнастика та ін.

Одним з шляхів реабілітації може служити відвідування дітьми спеціалізованих корекційних класів (КРО) з адаптованою програмою, не випробовуючи при цьому істотних проблем, що важливо для формування адекватної самооцінки і самоповаги. Там з ними займаються фахівці - логопеди, дефектологи, а також вчителі, що мають спеціальну підготовку. Направити дитину до такої установи може тільки психолого - медіко-педагогічна комісія - ПМПК. Природно, зусилля педагогів і лікарів повинні підкріплюватися домашньою роботою батьків з дітьми.

Варто ще раз підкреслити, що при належній увазі батьків до цієї проблеми, затримки психічного розвитку мають тенденцію до згладжування і навіть повного зникнення до середнього шкільного віку.

 

3.2. Поради  педагогам, що мають справу  з дітьми із ЗПР

Також необхідно  дати деякі рекомендації педагогам, що мають справу з дітьми із ЗПР.

· Необхідно  постійно підтримувати упевненість  у своїх силах, забезпечити учневі суб'єктивне переживання успіху при певних зусиллях. Важкість завдань  повинна зростати поступово, пропорційно  можливостям дитини.

· Не треба вимагати негайного включення в роботу. На кожному уроці обов'язково вводити  орг. момент, оскільки школярі із ЗПР  насилу перемикаються з попередньої  діяльності.

· Не треба ставити  дитину в ситуацію несподіваного  питання і швидкої відповіді, обов'язково дати деякий час для обдумування.

· Не рекомендується давати для засвоєння в обмежений  проміжок часу великий і складний матеріал, необхідно розділити його на окремі частини і давати їх поступово.

· Не вимагати від  дитини із ЗПР зміни невдалої відповіді, краще попросити його відповісти через деякий час.

· У момент виконання  завдання неприпустимо відволікати  учня на які-небудь доповнення, уточнення, інструкції, оскільки процес перемикання  у них дуже понижений.

· Намагатися полегшити учбову діяльність використанням зорових опор на уроках (картин, схем, таблиць), але не захоплюватися занадто, оскільки об'єм сприйняття понижений.

· Активізувати роботу усіх аналізаторів (рухового, зорового, слухового, кінестетичного). Діти повинні  слухати, дивитися, промовляти і так далі.

· Необхідно  розвивати самоконтроль, давати можливість самостійно знаходити помилки у  себе і у товаришів, але робити це тактовно, використовуючи ігрові прийоми.

· Потрібна ретельна підготовка перед кожним уроком. Важлива не швидкість і кількість зробленого, а ретельність і правильність виконання найпростіших завдань.

· Учитель не повинен забувати про особливості  розвитку таких дітей, давати короткочасну можливість для відпочинку з метою  попередження перевтоми, проводити рівномірні включення в урок динамічних пауз (через 10 хв.)

· Не треба давати на уроці більше двох нових понять. У роботі намагатися активізувати не стільки механічну, скільки смислову пам'ять.

· Для концентрації розсіяної уваги необхідно робити паузи перед завданням, інтонацію і прийоми несподіванки (стук, хлопання, муз. інструменти, дзвоник і тому подібне)

· Необхідно  прибігати до додаткової стимуляції (похвала, змагання, жетони, фішки, наклейки та ін.). Використати на зайнятті гру  і ігрову ситуацію.