Адаптація першокласників до умов школи в залежності від типу сімейного виховання

Отже, для  дослідження рівня адаптації  першокласників до умов школи в залежності від типу сімейного виховання, ми спланували роботу наступним чином:

1. продіагностувати першокласників за допомогою методики Ю.З.Гільбуха «Діагностика психологічної готовності дітей до школи», оскільки саме у дітей з недостатнім рівнем психологічної готовності до умов школи набагато важче і триваліше проходить період адаптації, у них набагато частіше проявляються різні труднощі у навчанні;
2. провести  опитування батьків за допомогою використання методики «Аналіз сімейних взаємин», для з’ясування наявного стану взаємин дорослих і дітей у сім’ї та, при необхідності, розробити рекомендації для покращення взаємин з дитиною у сім’ї;
3. здійснити спостереження разом з класоводом за допомогою «Опитувальника для визначення рівня адаптації дитини до школи» (Л.Ковальова, Н.Тарасенко).

 

 

 

 

 

 

2.1. Методичні підходи до організації дослідження психологічної готовності першокласників до школи

Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але не менш важлива готовність психологічна.

Складовим психологічної готовності (шкільної зрілості) є:

• особистісна;
• вольова;
• інтелектуальна.

           Вибір методики для визначення психологічної готовності до школи (Ю.З.Гільбух) зумовлений тим, що вона складається з п’яти завдань, які проводяться з першокласниками в ігровій формі і дають змогу з’ясувати рівень сформованості (високий, середній, низький) шести психічних властивостей дитини, а саме: фонематичний слух, саморегуляція навчальної діяльності, словниковий запас, короткочасна пам'ять, логічне мислення. Дуже важливим у даній методиці є визначення рівня розумової активності першокласника, що також має три рівні (Високий, середній та низький). Психолог під час виконання дитиною всіх завдань спостерігає за тим, який інтерес викликає в першокласника виконання нових для нього завдань, чи підтримує вона розмову із дорослим, які ставить запитання, чи вносить в ігрову ситуацію елементи ініціативи, фантазування, творчості тощо.

  Дана методика є індивідуальною, витрати часу становлять 25-30 хвилин на одну дитину [10, 165-210].

Дослідження проводилось у першому  класі (18 учнів, серед них 8 хлопчиків  та 10 дівчаток) у жовтні 2010 року.

 

 

 

 

 

2.2. Методичні підходи до організації дослідження рівня адаптації першокласників до умов школи

Слід зауважити, що чимало цінної інформації про учнів психолог може отримати від учителя-класовода. Саме він  постійно спостерігає за дитиною  в різних моментах її діяльності. Отже, для отримання цілісної картини  активності малюка в школі при  нашому дослідженні ми використали  «Опитувальник для визначення рівня  адаптації дитини до школи», розроблений  Л.Ковальовою та Н.Тарасенко, який ставить  на меті допомогти педагогові та психологу  систематизувати свої уявлення про  дитину. Опитувальник містить 46 тверджень  із різноманітних сфер життя і  діяльності дитини [21, 13-14].

При обробці результатів опитувальника  ми визначаємо суму балів, яку набрав кожен учень і визначаємо коефіцієнт дезадаптованості (К=п/70*100, де п – кількість балів набрана першокласником).

Аналіз отриманих даних дозволяє інтерпретувати значення коефіцієнта  дезадаптації таким чином:

• показник до 14 % - є нормальним;
• від 15 % до 30 % - свідчить про середній ступінь дезадаптації;
• вищий від 30 % - вказує на високий ступінь дезадаптації;
• вищий від 40 % - дитина, як правило, потребує консультації психоневролога.

У бланку відповідей (додаток Б) усі номери тверджень згруповані за факторами поведінки:

• БС – батьківське ставлення;
• НГШ – неготовність до школи;
• Л – ліворукість;
• НС – невротичні симптоми;
• І – інфантилізм;
• ГС – гіперкінетичний синдром, надмірна розгальмованість;
• ІНС – інертність нервової системи;
• НП – недостатня довільність психічних функцій;
• НМ – низька мотивація до навчальної діяльності;
• АС – астенічний синдром;
• ПІД – порушення інтелектуальної діяльності.

Опитування вчителя проводилося у листопаді 2010 року.

 

 

 

 

2.3. Методичні підходи до організації дослідження типів сімейного виховання

У загальноосвітній школі психолог спілкується з  трьома категоріями людей: учнями, вчителями і батьками. Робота з першими двома категоріями відбувається протягом робочого дня за затвердженим адміністрацією планом, згідно з вимогами і завданнями школи.

Спілкування з батьками, як правило, носить епізодичний  характер. Але воно є складовою  розуміння виховних умов, в яких перебуває дитина і необхідне для надання своєчасної психологічної допомоги учасникам виховного процесу. Адже батьки посідають значне місце серед суб’єктів виховання. Саме вони виступають джерелом соціального досвіду на ранніх етапах розвитку молодої особи. У сім’ї беруть початок світогляд, ціннісні орієнтації, норми поведінки, трудові навички, які згодом утворюють кістяк особистості з етичними та естетичними ідеалами й смаками, моральними та ідеальними переконаннями, ієрархією соціальних і особистісних цінностей. У період шкільного дитинства сім’я суттєво коригує психічний і соціальний розвиток учня. Батьки справляють виховний вплив на дітей передусім своєю особистістю, життєвою позицією і громадянською свідомістю. На формування індивідуальної свідомості (також індивідуальних особливостей) молодої людини впливають характер стосунків між батьками і між дорослими і дітьми у сім’ї, ставлення батьків до людей, до праці, навчання, захоплень, активність у суспільному і сімейному житті, загальний і культурний рівень оточення.

Батьки  здебільшого не мають спеціальної  психологічної або педагогічної освіти. Але питання виховання  дітей, налагодження стосунків у  сім’ї, взаєморозуміння дорослих і  дітей тощо цікавлять батьків.

Для того, щоб дослідити вплив сімейного  виховання на успішність адаптації  першокласників до умов школи нами була використана методика «Аналіз сімейних взаємин» [30;105-130], яка була розроблена співробітниками Науково-дослідного психоневрологічного інституту імені В.М.Бехтєрєва і кафедри психотерапії Державного інституту вдосконалення лікарів імені С.М.Кірова (м.Санкт-Петербург) і апробована  на батьках дітей молодшого і  підліткового віку у 1972-1987 роках. Методика містить опитувальник для батьків, бланки відповідей для батьків (додаток Г), бланк шкал і діагностичних значень для психолога (додаток Ґ), опис типів виховання у сім’ї. Опитувальник складається із 130 тверджень, сформульованих чітко, доступно для розуміння, їх зміст обіймає майже всі сторони життєдіяльності кожної сім’ї.

Характеристика  шкал:

Г+ - гіперпротекція;

Г- - гіпопротекція;

У+ - задоволення  потреб дитини;

У- - недостатнє задоволення потреб дитини;

В+ - надмірність  вимог;

В- - недостатність  вимог;

З+ - надмірність  заборон;

З- - недостатність  заборон;

С+ - надмірне використання санкцій;

С- - недостатнє використання санкцій;

Н – нестійкість  стилю виховання;

РБП – розширення батьківських почуттів;

НПДЯ –  надання переваги дитячим якостям;

ВН – виховна  невпевненість;

ФВ – фобія  втрати;

НБП – нерозвиненість батьківських почуттів;

ПНЯ – перенесення  небажаних якостей;

ВК – виникнення конфлікту;

НПЧЯ –  надання переваги чоловічим якостям;

НПЖЯ –  надання переваги жіночим якостям.

Стійкі  поєднання різних рис виховання  є типом негармонійного виховання (додаток Е).

Потураюча гіперпротекція (поєднання рис, відбитих в шкалах Г+, У+, при Т-, З-, С-). Дитина знаходиться в центрі уваги сім'ї, яка прагне до максимального задоволення його потреб. Цей тип виховання сприяє розвитку демонстративних (істероїдних) і гіпертимних рис особи у дитини.

Домінуюча гіперпротекція (Г+, У±, Т±, 3+, С±). Дитина також в центрі уваги батьків, які віддають йому багато сил і часу. Проте в той же час позбавляють його самостійності, ставлячи багаточисельні обмеження і заборони. У гіпертимних дітей такі заборони підсилюють реакцію емансипації і обумовлюють гострі афектні реакції экстрапунітивного типу. При недовірливому (психостенічному), сенситивному, астенічному типах акцентуації особи домінуюча гіперпротекція підсилює астенічні риси.

Емоційне відкидання (Г-, У-, Т±, 3±, С±). У крайньому варіанті це виховання за типом «Попелюшки». У основі емоційного відкидання лежить усвідомлюване або, частіше, неусвідомлюване ототожнення батьками дитини з якими-небудь негативними моментами у власному житті. Дитина в цій ситуації може відчувати себе перешкодою в житті батьків, які встановлюють в стосунках з ним велику дистанцію.

При жорстокому поводженні батьків  з дітьми (Г-, У-, Т±, 3±, С+) на перший план виходить емоційне відкидання, що виявляється покараннями у формі биття і катувань, позбавленням задоволень, незадоволенням їх потреб.

Гіпопротекція (гіпоопіка – Г-, У-, Т-, 3-, С+). Дитина надана самій собі, батьки не цікавляться нею і не контролюють її. Таке виховання особливо несприятливе при акцентуації гіпертимного і нестійкого типів.

Методика  була проведена серед батьків  першокласників у жовтні 2010 року. В  опитуванні взяли участь 36 чоловік, а саме: батьки 12-ти дітей – батько й мати, 6-ти дітей – тільки мати. Батьки були запрошені до школи на батьківські збори. Їм було пояснено мету дослідження, надана точна інструкція, роздані бланки відповідей. Твердження опитувальника зачитувалися голосно і чітко зі встановленим темпом читання, орієнтованим на найповільнішого члена групи.

Перед початком роботи батькам пропонувалася наступна бесіда: «Виховання дітей у сім’ї  – дуже важлива, важка і відповідальна  справа. Щоб успішно діяти, спілкуватися з дітьми, розуміти їх, мати підтримку, професійну оцінку власних зусиль, потрібна доцільна консультація зі спеціалістами-психологами. Шкільний психолог спостерігає вашу дитину у стосунках з однолітками  класу, знає відгуки вчителів, шкільні  успіхи дитини, має змогу сприяти подоланню труднощів навчання та оптимізації спілкування разом з учителями й вихователями. Але певний час дитина проводить в сім’ї. Отже, вплив сім’ї на будь-якому віковому етапі дуже великий. По-різному діти сприймають батьків, по-різному піддаються сімейному впливові. Але кожна дитина повноцінна людина, яка протягом певного періоду зазнає якісних змін у фізичному, психічному й соціальному розвитку. Якщо ви бажаєте дізнатися про особливості виховного процесу у власній сім’ї, про відповідність його вимогам віку дитини, пропоную спеціальну методику «Аналіз сімейних взаємин».

 

 

ІІІ. Адаптація першокласників до умов школи в залежності від типу сімейного виховання

1. Рівень психологічної готовності першокласників до школи

За методикою  Ю.З.Гільбуха  вивчався рівень розвитку у першокласників фонематичного  слуху, саморегуляції, словникового запасу, короткочасної пам’яті та здатності  логічно мислити.

Дослідження проводилось у першому класі (18 учнів) Водотиївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Брусилівського району Житомирської області.

Опрацювавши результати проведеного дослідження, маємо наступні результати:

• фонематичний слух – високий рівень – 9 учнів (50 %), середній – 5 учнів (27,5 %), низький – 4 учні (22,5 %);
• саморегуляція – високий рівень – 10 учнів (55 %), середній – 4 учні (22,5 %), низький – 4 учні (22,5 %);
• словниковий запас – високий рівень – 4 учні (22,5 %), середній рівень – 9 учнів (50 %), низький – 5 учнів (27,5 %);
• короткочасна пам’ять – високий рівень – 6 учнів (33,5 %), середній – 8 учнів (44 %), низький – 4 учні (22,5 %);
• здатність робити найпростіші умовисновки (розвиток логічного мислення) – високий рівень – 7 учнів (39 %), середній – 7 учнів (39 %), низький – 4 учні (22 %);
• розумова активність – високий рівень – 7 учнів (39 %), середній – 5 учнів (27,5 %), низький – 6 учнів (33,5 %).

Результати даного дослідження  показані у таблиці «Вивчення  рівня психологічної готовності дітей шестирічного віку до школи  у Водотиївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів» (додаток А).