Адаптація першокласників до умов школи в залежності від типу сімейного виховання

За своєю  структурою, кількістю членів сім'ї  та їх віком сучасна сім'я неоднорідна. Є сім'ї, які складаються із трьох поколінь - батьків, дітей, онуків; однолітні сім'ї; багатодітні сім'ї, які мають трьох та більше дітей; неповні сім'ї, у яких немає одного з батьків; бездітні сім'ї; сім'ї з дітьми з боку чоловіка чи жінки (при повторному шлюбі); сім'ї, які проживають разом з родичами. За ступенем виховного впливу на дітей дослідники виділяють такі типи сімей:

1. Сім'ї  зі сприятливими виховними умовами. До їх складу входять обидва батьки і не меньш як двоє дітей. У таких сім'ях панує взаєморозуміння, демократичний стиль спілкування та поведінки, позитивна трудова та моральна атмосфера, спільна дозвіллєва діяльність; батьки мають досить високий рівень освіченості, загальної та педагогічної культури. Матеріальне становище такої сім'ї задовільне або добре.

2. Сім'ї  із менш сприятливими виховними умовами. Це сім'ї із дезорганізованою структурою (одна дитина; неповна сім'я; розлучені тощо), де панує атмосфера гіперопіки або вседозволеності. Виховна ситуація ускладнена невизначеністю вимог до дитини з боку дорослих.

3. Сприятливо-нестійкі  сім'ї, які чинять, в основному, позитивний вплив на виховання дітей. До їх складу входять, крім батьків, одна-дві дитини (за структурою це повні або дезорганізовані сім'ї). Моральна, трудова, психологічна атмосфери позитивні, але немає повного взаємопорозуміння між дорослими, часті конфлікти. У батьків, як правило, невисокий рівень загальної та педагогічної культури. Матеріальне становище сім'ї середнє, або у межах середнього.

4. Сім'ї  із несприятливими виховними  умовами. Духовні потреби у  членів сім'ї займають другий  план, панує низький рівень освіченості  і культури, авторитарний стиль  спілкування, взаємне непорозуміння  між дорослими та дітьми, відсутність  спільних інтересів. Батьки приділяють  увагу дітям, але не вміють  вплинути на них педагогічними  засобами. До цього ж типу відносяться  сім'ї з моральним мікрокліматом  і негативним впливом на розвиток дитини. Для них характерна негативна морально-трудова атмостфера, конфліктність, антипедагогічність у відношенні до дітей. Освіченість батьків нижче середнього. Матеріальне становище тяжке або дуже тяжке.

5. Нейтральні  сім'ї характеризуються тим, що  дорослі члени зайняті виключно  заробленням грошей. В основному, це матері, що виховують позашлюбних дітей, або розлучені жінки, яким соціальні умови не дозволяють у повній мірі займатися вихованням дітей. Також це багатодітні сім'ї з послабленими соціально-моральними нормами, з низьким рівнем культури. Матеріальне становище таких сімей нижче середнього.

6. Криміногенні  сім'ї. Внутрішньосімейні стосунки  будуються таким чином, що наносять  значну шкоду духовному та  фізичному розвитку дітей. У  сім'ї панує аморальна атмосфера.  Умови для виховання дітей  повністю відсутні.

Функції сім'ї відтворюють її можливості в якості мети (створення оптимальних  умов соціалізації дітей) і як засобу задовільнення суспільних, групових та індивідуальних потреб. Через свої функції сім'я пов'язана, з одного боку, із суспільством, з другого - з особистістю. Функції сім'ї мають соціальний характер і можуть бути розглянуті як види діяльності сім'ї, що забезпечують найважливіші потреби суспільства, особисті, потреби кожного з членів сім'ї, загальносімейні (групові) потреби .

В.А. Семченко та В.С. Заслуженюк наводять такий перелік  функцій сім'ї:

1) функція  збереження соціального або професійного  статусу сім'ї (домінуюча система  цінностей сім'ї орієнтує дитину  на вибір майбутнього фаху, на  передачу та збереження секретів  професійної майстерності);

2) функція  репродуктивна або відтворення  населення; 

3) виховна  функція; 

4) господарсько-побутова функція;

5) економічна;

6) функція  організації дозвілля;

7) духовне  спілкування між подружжям; 

8) стосунки  з друзями та родичами;

9) розподіл  лідерства в сім'ї; 

10) здійснення  первинного соціального контролю, тобто нормативного регулювання  поведінки її членів;

11) психологічна  функція; 

12) збереження  або підвищення матеріального  стану чи соціального статусу; 

13) сексуальні стосунки.

Найтісніше  з духовною функцією сім'ї пов'язана  її виховна функція. Сучасна сім'я  все більше стає головною ланкою у  вихованні дитини.

Сім'я - перший колектив. Вона надає дитині уявлення про життєві цілі, про те, що необхідно  знати і як себе поводити. У сім'ї  дитина отримує перші навички  застосування цих уявлень у взаємовідношеннях  з іншими людьми, співвідношення свого "Я" з "Я" інших людей; засвоює  норми, які регулюють поведінку  у різних ситуаціях повсякденного  спілкування. Сімейна атмосфера  впливає на формування у дітей  звички поведінки та критеріїв оцінки добра та зла, дозволеного та забороненого, справедливого та несправедливого. Сім'я вводить дітей у світ знань та праці, суспільних прав та обов'язків. Становлення особистості  починається у сім'ї. Відношення батьків до суспільства, до дітей, один до одного, до родичів, сусідів сприймається дітьми як зразок, модель їх власного відношення. У сім'ї формується основи характеру  дитини, її відношення до оточуючого світу, до моральних, ідейних та культурних цінностей.

 

 

 

 

 

 

Типові профілі батьківського  ставлення, що впливають на соціальну  адаптацію дитини [41; 39]

 

 

Розуміючі

Добре знають свою дитину, реально оцінюють її і  її вчинки, адекватно і гнучко реагують на різні ситуації, здатні встати на позицію дитини, прийняти її точку  зору, зозуміють і приймають дитину, якою вона є. Сензитивні, часто говорять про дитину, переживають разом  з нею, здатні захищати її в будь-яких ситуаціях.

Протегуючі 

Добре знають свою дитину, реально оцінюють її і  її вчинки, адекватно реагують на них. Однак у спілкуванні з дитиною  займають позицію старшого, не приймають  діалог, вважають свою точку зору єдино  правильною.

Байдужі

Мало  знають свою дитину і не прагнуть довідатися більше, частіше піклуються про зовнішні результати і факти, ніж про причини  і переживання. Емоційне ставлення  до дитини в них виражено слабко, часто такі батьки зайняті вирішенням своїх проблем. Однак їхні діти добре  одягнені, доглянуті і навчені  поведінці, необхідній в суспільстві.

Пригноблюючі

Відрізняються найбільшим ступенем емоційного відокремлення  дитини, великою кількістю заборон, наказів. Батьки упевнені, що добре  знають дитину, але звичайно не можуть пророчити її поведінку в різних ситуаціях. Відносини відрізняються напруженістю.

Турботливі

Батьки  цієї групи відрізняються підвищеною бентежністю, невпевненістю, насправді  вони непогано знають своїх дітей, сензитивні стосовно них, але не впевнені в правильності своєї поведінки і тому, інколи, жорстокі до дитини. Відносини характеризуються нестійкістю, амбівалентністю.

Відсторонені 

Батьківська позиція вкрай ригідна, повна  відсутність діалогічності у  відносинах з дитиною, підвищені  очікування і вимоги на фоні значної  орієнтації на дитину і великої прихильності до неї.

Відмовляючі

Батьки  цієї групи відсторонені від дитини, не бажають вникати в її проблеми, приділяти їй уваги, зауважувати  зміни. Емоційне ставлення виражене не яскраво, переважає елемент відкидання. Сфера почуттів і переживань дитини закрита для них, вони погано знають своїх дітей, при цьому їхнє уявлення про дитину досить адекватне.

Спостереження показали, що на характер взаємин між  дітьми шкільного віку і їхніми батьками впливають такі фактори:

• особливості особистості батька (екстраверсивні - інтровертивні, упевнені - невпевнені, тривожні й т.ін.) і форм його поведінки (емоційне включення чи відкидання дитини, адекватне чи неадекватне відображення ситуації й ін.);
• особливості особистості дитини (тривожність, невпевненість, комунікативні труднощі й ін.) і форм її поведінки (неадекватне відображення ситуації тощо);
• психолого-педагогічна компетентність і рівень освіти батьків;
• морально-емоційна атмосфера в сім'ї;
• застосовані батьками та іншими дорослими засоби виховного впливу;
• ступінь зайнятості дитини в життєдіяльність і проблеми сім'ї;
• урахування актуальних потреб дитини і ступені їхнього задоволення в сім'ї.

 

                        

 

Компоненти виховного потенціалу сім’ї

Специфіка виховання у сім'ї визначається її типом, умовами проживання, і ступенем підготовленості батьків до реалізації виховної функції у сім'ї. Компоненти виховного потенціалу сім "і:

1) чисельність  і структура сім'ї; 

2) морально-психологічна  атмосфера, характер внутрішньосімейного  спілкування; 

3) життєвий  і професійний досвід батьків,  рівень їхньої освіченості і  педагогічної культури;

4) розподіл  обов'язків у сім'ї; 

5) матеріальні  та побутові умови сім'ї; 

6) організація  сімейного дозвілля, наявність сімейних  традицій;

7) взаємозв'язок  сім'ї зі школою й іншими соціальними інститутами.

Сім'я  та школа по-різному впливають  на процес соціалізації дитини. А.П. Чернявська стверджує, що школа створює можливості для навчання всіх дітей, а сім'я - умови для реалізації цих можливостей [41; 21]. Автор визначає найбільш ефективні форми роботи батьків за участю у навчанні дітей: відвідування батьками класних зборів і зустрічі з учителями, допомога батьків дітям у виконанні домашніх робіт, регулярні розмови батьків з дітьми про важливість навчання, контакт зі школою у випадку виникнення проблем.

Серед основних способів спілкування, як правило, виділяють:

• організацію батьківських конференцій, зборів, індивідуальних зустрічей батьків і вчителів;
• організацію роботи телефонної лінії, за якою батьки можуть зв'язатися з вчителями або одержати консультацію з приводу домашнього завдання і способів його виконання;
• використання засобів телекомунікації і регулярної пошти;
• розробку домашніх завдань, у ході виконання яких діти мають обговорити з батьками те, що відбувається в школі, чи підготувати разом з ними дослідницький проект;
• створення батьківського клубу чи центру в школі;
• проведення неформальних зустрічей батьків, дітей і вчителів (концерти, свята і т.д.);
• видання шкільних газет (вчителі - для батьків і дітей; батьки - для вчителів і дітей; діти - для батьків і вчителів);
• пілкування з урахуванням культурної, релігійної й етнічної належності батьків.

В.А. Сухомлинський: "Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил  духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов батька до матері і матері до батька, глибокою вірою в достоїнство  і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять  один одного і разом з тим люблять  і поважають людей".

 

А.С. Макаренко: "Ваша власна поведінка  — найважливіша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви вдягаєтеся, як ви розмовляєте з  кимось про інших людей, як ви поводитесь з друзями і ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету - усе це має для  дитини велике значення. Найменшу зміну  в тоні дитина бачить чи відчуває, усі  повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Методи та методика дослідження

Психологічна готовність до школи  на сучасному етапі розглядається  як комплексна характеристика дитини, в якій розкриваються рівні розвитку психологічних рис, що є найважливішими передумовами для нормального включення  у шкільне життя і розвитку навичок навчальної діяльності на етапі  шкільного дитинства. Ці психологічні риси згруповані в основні компоненти психологічної готовності до школи:

• інтелектуальна;
• мотиваційна;
• емоційно-вольова;
• комунікативна (готовність до спілкування з однокласниками і вчителем).

Адаптація, як зазначалося вище, - це процес пристосування до успішного  функціонування у певному середовищі і здатність до подальшого психологічного, особистісного і соціального  розвитку.

Відповідно, метою діагностики  шкільного психолога є констатування  успішності чи неуспішності такого процесу  та виявлення причин дезадаптації.

Основна мета психолого-педагогічної підтримки першокласників у цей  період – створити педагогічні та соціально-психологічні умови, які  дозволяють дитині успішно розвиватися  в навчальному середовищі.

Вибір методик для загального дослідження  процесу адаптації має відповідати  таким вимогам:

• вимірювати ключові параметри адаптації-дезадаптації;
• видавати в результаті інформацію, яка не тільки констатує, але й орієнтує психолога у причинах можливої дезадаптації;
• бути економічною за формою проведення і витратами часу [21; 6].

Вивчення  літератури показує, що процес адаптації у першокласників характеризується такими основними змінами:

1. Відбувається фізіологічне підлаштування діяльності функціональних систем організму до нового режиму і навантаження.
2. Формуються і засвоюються способи і прийоми нової діяльності – процесу навчання.
3. Емоційна сфера оцінює зміни в навколишній реальності як суб’єктивно комфортні/дискомфортні і таким чином здійснює регуляцію поведінки і діяльності [21; 7].