Роль і функції засобів масової інформації в політичному житті

Усе це твємниче  оточення  веде  до  міцного  закріплення  в  пам'яті  такої

відомості. Звідси, повідомляючи "новину  пошепки",  ЗМІ  досягають  найвищої

ефективності  в  подачі   інформації,   і   одночасно   знімають   із   себе

відповідальність за її вірогідність.  І  навіть  подача  інформації  у  виді

спростування "секретної новини" ("Слух про те,  що  такий  видатний  діяч  -

злочинець,  не  підтвердилася")  сприяє  тому,  щоб  у  масовій   свідомості

відклалося протилежне переконання. Тут діє принцип очікуваного  обману:  якщо

люди говорять, виходить, це неспроста.

      Використання дезінформації  - відверто грубий,  але  завжди  ефективний

прийом маніпулювання масовою  свідомістю.  Сила  його  полягає  в  тому,  що

дезінформація викидається звичайно  в  момент  прийняття  якогось  важливого

рішення, а коли з'ясується правда ціль дезінформації вже буде досягнута.  Як

правило,  спростування  дезінформації  в  більшості   випадків   залишається

непоміченим і вже не впливає  на сформовані за допомогою неправди  соціально-

психологічні установки. Дезінформацію  дуже вдало  скористувався  на  виборах

1998 року Генадій Балашов. Він замовив  журналістам  газети  “Торговый  дом”

матеріал, в якому йшлося про  те що Г.Балашова було нагороджено  Нобілевською

премією (не було вказано в якій галузі), і що він обіцяє роздати  її  молодим

людям по  досягненні  їми  18  років  на  започаткування  власного  бізнесу.

Шахрайство розкрили , але було вже пізно - Балашов пройшов у парламент.

      Витік ("скидання") секретної інформації, отриманої  нібито з  надійних,

але анонімних  джерел,  організується  найчастіше  для  того,  щоб  провести

зондування суспільної думки по тому чи іншому питанню. У  випадку  одержання

негативної реакції суспільна  думка піддається посиленій додатковій  обробці,

щоб підготувати її до "належного" сприйняття запланованої політичної  акції.

А якщо реакція є остаточно негативною, то завжди є  можливість  "спростувати"

сенсаційну інформацію, оголосивши її "вигадками журналістів".

      В арсеналі маніпуляторів  існує багато різних трюків.  Однак,  говорячи

про маніпулювання, потрібно пам'ятати, що  маніпулятивні  технології  можуть

використовуватися не тільки свідомо, тобто з конкретною зловмисною метою,  а

і цілком щиросердно і  незловмисно.  Особливо  зловживають  цим  журналісти,

створюючи  міфи  про  "героїв  нашого  часу".  Так,  наприклад,   в   описах

кандидатів, яких підтримують журналісти  чи  ЗМІ,  незалежно  від  видань  і

регіонів,   обов'язково   фігурує   той   самий   "джентльменський    набір"

стереотипних рис і ознак. Найчастіше використовуються наступні стереотипи:

       16. доброта, людяність,  увага до людей;

       17. близькість  до народу, простота, розуміння народних  сподівань;

       18. чесність, щирість,  прямота, уміння визнавати   помилки  і  робити

           висновки;

       19. сильний характер, залізна воля, цілеспрямованість,  напористість,

           уміння мобілізуватися в критичній ситуації;

       20. досвід, передбачуваність  вчинків, вірність ідеалам і  принципам;

       21. працьовитість, гарні фізичні дані.

      Що  стосується  негативних  характеристик  людей,   що   прагнуть   до

політичної  діяльності,  то   і   вони   досить   стереотипні:   жадібність,

властолюбство,  нестриманість,  брутальність,   приналежність   до   "чужих"

(представник некорінної національності, виходець з іншого міста чи  регіону,

іншого соціального походження, "не такої" зовнішності і т.п.).

      Зрозуміло, що  можливості маніпулятивного впливу  не слід переоцінювати.

Більшість  людей  у  принципі  мають  досить  міцні  захисні  механізми.  Як

свідчать  дослідження  соціальної  психології,  під  тиском  маніпулятивного

впливу можуть змінитися тільки набуті в зрілому віці якості  і  переконання,

але ніяк не фундаментальні установки  й особистісні риси.

      Однак і применшувати  ефективність маніпулювання не  варто.  Саме  тому

журналісти  зобов'язані  протистояти  спробам  утягування  засобів   масової

інформації в інтригу політичного  маніпулювання суспільною свідомістю.

     a) Публікація рейтингів як маніпулятивна  техніка, що  використовується окремими видами ЗМІ

      Усякий  раз   з  наближенням  виборів   активізуються   соціологічні   і

псевдосоціологічні служби, а також  замовники  опитувань  суспільної  думки.

Частково тут відіграє звичайна цікавість громадян і політиків  до  підсумків

майбутніх виборів.  Однак  головна  причина  криється  в  бажанні  політиків

"допомогти" громадянам визначити "свій" вибір. І ЗМІ тут грають  не  останню

роль. Вплив на виборців за  допомогою  публікації  рейтингів  отримав  назву

"ефект фургона з оркестром".

      Соціологи (українські, як і американські, російські  й інші) не прийшли

до  остаточного  висновку  щодо  впливу  публікацій  рейтингів  на  виборчий

процес. У літературі представлені в основному три погляди.

      Перший,  найбільш  екстреміський,  належить   французькому   соціологу

Патрику Шампаню, що вважає, що впливають  досить сильно.  Тому  він  пропонує

публікацію рейтингів (а краще - самі рейтинги) заборонити.

      Другий належить  авторам  однієї  з  перших  опублікованих  в  Україні

методик  прогнозування  результатів  виборів  Олегу  Петрову  і   Володимиру

Полтораку, що оцінюють вплив лідерства в рейтингах на кінцевий  результат у

межах 2-3 відсотків.

      Третій погляд  представляє Олександр Вишняк,  що  слідом  за  класиками

американської  електоральної  соціології  вважає,  що  "ефекту   фургона   з

оркестром" не існує.

      Однак безперечно, що не можна не враховувати   факт  впливу  публікації

рейтингів на відповідні дії виборчих штабів  кандидатів  і  партій.  Ці  дії

змінюють поточну конфігурацію виборів. Крім того, значна перевага однієї  зі

сторін схиляє виборців орієнтуватися на соціально  схвалені  кандидатури  до

виборів. У ході самих виборів  це не заважає  підтримати  кандидата,  кращого

для самого виборця, як правило - не лідера опублікованих рейтингів.

      Фальсифікація рейтингів  -  одна  з  найбільш  брудних маніпуляційних

технологій. Поява фальшивих рейтингів  у ЗМІ  не  залишається  непоміченою  і

легко  обертається  проти  автора.  Тому   якщо   підробляються   результати

серйозного  дослідження,  то  звичайно  або  вставляють  у  реальне  питання

"фальсифіковану" позицію (на  зразок: " чи  знаєте  ви,  що  ім'ярек  ...,  і

навіть  ...?"),   або   грубо   підмінюють   результат.   Наприклад,   можна

"переплутати" цифри рейтингу  в реальному опитуванні в ході  публікації  його

результатів.

Список  розглянутих маніпулятивних технік не  є  вичерпним.  Безумовно

існують  і  інші  види,  але  розглянуті  вище  частіше  використовуються  в

журналістській практиці.

      Важливою особливістю  перерахованих прийомів є їх  маніпулятивна основа:

адже завдяки  такого  роду  технікам громадськість ніколи  не  дізнається

"об'єктивної істини"  і   не  буде  мати  уявлення  про   те,  що  ж  усе-таки

відбувалося і відбувається насправді.

      Підводячи підсумок  даної  глави,  можна  зазначити,  що  маніпулятивні

техніки ЗМІ величезні і їх ні в якому разі не можна  применшувати,  оскільки

за допомогою численних прийомів і "вивертів" ЗМІ сьогодні не  просто  беруть

участь у констатації і висвітленні  політичних  подій,  а  створюють  власний

художньо-ілюзорний простір, що видають за реальну модель політичного світу.

 

 

 

 ІІІ. ПРАКТИЧНА  ЧАСТИНА

 

 

      1.Інформаційні стратегії

      учасників виборів 2002 року

 

      Очевидно, що на  виборах 2002 року власні інформаційні  стратегії  мали

далеко не всі  гравці  політичного  поля  України.  Якщо  судити  на  основі

присутності в інформаційному просторі, то в Україні  не  так  вже  й  багато

активних політичних сил. Умовно їх можна поділити на три категорії:

        1) ті, що "контролюють  ЗМІ",

        2) ті, що "допущені  до ЗМІ",

        3) ті, що "відлучені від ЗМІ" -опозиція.

      До  першої  групи   можна  віднести  лідерів   української   політичної

комунікації:

      Найбільше  системно   сьогодні   працює   над   розвитком   політичної

комунікації Соціал-Демократична Партія (об'єднана). Крім партійного  видання

"Наша газета+", партія має  власне видавництво "Основні  цінності"  і  впливає

на роботу мережі популярних українських  ЗМІ -  телеканалів  "Тет",  "Інтер",

"Студія  1+1",  газет  "День","Закон   і   бізнес",   "Київські  відомості".

Телеканали "Тет" і УТ-2 регулярно  транслюють  передачі  "Право",  "Людина  і

закон", створені за підтримкою партії.

      Лідером  медіа-ресурсу   в  кількісному  вимірі  можна   вважати  партію

"Трудова Україна", що не  має офіційного партійного  видання,  але контролює

мережу впливових ЗМІ (ТРК "Ера", СТБ, ICTV, Новий канал, регіональні  мережі

радіомовлення, газети "Київський  телеграфъ",  "Столичные  новости",  "Новый

век", "Факты и комментарии")  і постійно прагне розширити  цей  вплив.  Крім

того, партія має вплив на політику Національної ради з питань телебачення  і

радіомовлення.

      Саме між СДП(о)  і "Трудовою  Україною"  відбуваються  постійні  медіа-

війни.

      Партія "Демократичний  союз" проводить активну інформаційну  кампанію за

допомогою публічних акцій, власного інформаційного видання  "Медіа-простір",

а також значного впливу на  журнал  "ПіК",  телеканали  "Гравіс"  і  "Студія

1+1".  Партія  також  підтримує   радіо  "Ностальжі".  Торік  "Демсоюз"  став

лідером політичної реклами, витративши на неї рекордні для України кошти.

      Народно-демократична  партія використовує  для  політичної  комунікації

залишки адмінресурса, а також видає  суспільно-політичну  газету  "Україна  і

світ сьогодні" і патронує деякі  інформаційно-аналітичні програми на УТ-1.

      До другої групи  належать політичні сили, що займають  значне  місце  в

інформаційно-політичному просторі  України,  але  не  мають  безпосереднього

впливу на процес здійснення політичної комунікації:

      Партія  "Яблуко",  що  проводить  інтенсивну  саморекламну   кампанію,

потрапляючи в поле зору преси і  публіки завдяки досить ноднозначним  акціям,

шоу і заявам, претендує  на  місце  чемпіона  політичної  реклами.  Офіційне

видання  партії  -  газета  "Яблуко"  (оголошений  тираж  понад   1,5   млн.

екземплярів). Неофіційний рупор  партії - газета "Бізнес і політика".

      Відсутність власних  засобів масової інформації є  слабким місцем Партії

зелених, що повною мірою компенсується  інтенсивною політичною рекламою  (від

публічних акцій  до «гри  у виживання» - “Останній  герой”,  перетвореної  у

передвиборне телешоу).

Партія регіонів України поки також  не  має  власних  засобів  масової

інформації, що компенсується наявністю  адмінресурса  (а  звідси,  можливості

використовувати  державні,  напівдержавні  і  муніципальні  ЗМІ  в   Східній

Україні), а  також  наявністю  медіа-ресурсу  в  партій-партнерів  по  блоку

"ЗаЄдУ" і частими прес-конференціями  і заявами лідерів партії -  глави  ДПАУ

М.Азарова, віце-прем'єр-міністра  України  В.Семиноженко й інших керівних

партійців.

      Досить часто з'являються  на телеекранах і в пресі   лідери  обох  Рухів

(НРУ й УНР), присутність яких  в інформаційному просторі  крім  членства  цих

партій у блоці  В.Ющенка  "Наша  Україна",  інтерв'ю  лідерів  і  скандалів,

пов'язаних з розколом і діяльністю "третього Руху", забезпечується  газетами

"Час", "Слово" (НРУ), "Рух"  і "Українське слово"  (УНР),  а  також  "Високий

замок" і іншими регіональними  виданнями Західної України.

      До  третьої   групи  відносяться  політичні  сили,  чия  присутність  в

інформаційному полі пильно контролюється:

      Незважаючи  на  практичну  відсутність  доступу   до  телебачення,  СПУ

відіграє значну роль у процесі  політичної  комунікації  насамперед  завдяки

ролі її лідера  А.Мороза  в  "касетному  скандалі"  і  діяльності  опозиції.

Друкованим органом  СПУ  є  газета  "Товариш".  СПУ  впливає  на  редакційну

політику однієї з найбільш тиражних газет України -  "Сільські  вісті",  має

відношення  до  видання  опозиційної  газети  "Грані"  (у  тому   числі   її

електронної версії) і активно є  присутньою в інтернеті.

      У  подібній  ситуації  виявилася  "Батьківщина",  що   незважаючи   на

практично повну відрізаність від  телеефіру (за винятком присутності  в  ньому

А.Турчинова  в   статусі   голови   парламентського   бюджетного   комітету)