Роль і функції засобів масової інформації в політичному житті

шляхом прийняття відповідних  правових документів. Що, у  свою  чергу,  також

дасть  можливість  вивести  реальних  власників  ЗМІ   з   тіньової   сфери.

Відповідно,  зникне  і  система  подвійної  оплати  праці  журналістів,   що

практикується  в  абсолютній  більшості  олігархічних  медіа   і   додатково

підсилює залежність журналістів.

      Тепер щодо другої  групи проблем, які  можна   вирішити  без  додаткової

законодавчої  бази,  але  яка  не  менш  складна,   оскільки   пов'язана   з

психологічними особливостями  взаємин у журналістському середовищі.  Сьогодні

в Україні існує серія загальних  проблем,  що  змушують  журналістів  шукати

систему єдиних  правил  поведінки,  кодекс  професійної  етики,  дотримувати

свого  роду  аполітичної  солідарності.  Якщо  олігархи-політики  не  здатні

виробити визначені правила поведінки в інформаційному просторі,  то  можливо

виробити неписані правила  поведінки  в  середовищі  журналістів  на  умовах

солідарності.

      Проблема складається  ще й у тім, що в старшому  поколінні  працівників

ЗМІ утворився певний поділ, у якому складно  визначити  загальнонаціональних

лідерів і авторитетів у цій  галузі. Тому більш важливим тут  виступає  молода

генерація   журналістів,   ще   остаточно   не   розподілене    олігархічною

інфраструктурою  національного   медіа-ринку   Історична   місія   молодшого

покоління українських журналістів  полягає в тому,  щоб  спробувати  самим  і

переконати старше покоління діяти  за загальними правилами. Правилам,  що  не

урегульовані законодавством,  але  які  є  загальноприйнятими  в  середовищі

журналістів.  Наприклад,  не  ставити  своє  прізвище  під   матеріалом   на

замовлення, до якого журналіст  не має ніякого відношення; боротися за  кожне

слово у власних матеріалах.

      Крім етичних,  існують і фінансові правила  поведінки, що  дуже  важливі

для   посилення   конкурентоздатності   професії.   Наприклад,   у   деяких

українських  представництвах   західних   компаній   журналісти   діяли   по

визначених загальних правилах поведінки. Але  в  процесі  зміни  керівництва

молоде покоління журналістів їх зруйнувало, погодившись на  меншу  оплату  й

абсолютно інший формат відносин із засновниками.

      “Сьогодні український  ринок медіа  знаходиться між двома серйозними

загрозами Перша – це тіньова  олігархічна сфера,  що  діє  за  рамками  яких-

небудь правил поведінки і не хоче бачити  журналіста  самостійним  суб'єктом

взаємин. Такий підхід заохочує своєрідну  журналістську “проституцію.  Друга

серйозна проблема для  української  журналістики  –  це  поступове  знищення

українського  медіа-ринку,  що  ще  недостатньо   сформувався.   В   Україні

користаються попитом російські  й  інші  закордонні  інформаційні  проекти,у

яких українські журналісти тільки обслуговують ідеї тих, хто ніколи  не  жив

в Україні,  але  претендує  на  її  краще  знання.  Це  не  тільки  принижує

українську   журналістику,   це   є   погрозою   формуванню    цивілізованої

національної школи ЗМІ”. [18, c.12].

      Крім вищезгаданих  проблем, які можна вирішити  без  високої  політики,

інші, безумовно, безпосередньо залежать від характеру політичного процесу  в

Україні. Ключовою фігурою, що визначає природу політичного режиму  в  країні

є Президент зі своєю командою.  Багато  експертів  схильні  вважати,  що  до

приходу  нового  президента  неможливо   говорити   про   якісні   зміни   в

інформаційній політиці і, відповідно, забезпечення принципів  свободи  слова

в Україні.

      Політична комунікація  в Україні має ще одну нездоланну  рису - українці

продовжують   демонструвати   немислиму   для   громадянського   суспільства

толерантність до попереджень про можливі (і які вже  мали  місце)  порушення

законодавства  взагалі  і  законодавства  по  забезпеченню   свободи   слова

зокрема.

   a) Українські ЗМІ на виборах 2002 року

      У рамках української  політичної системи комунікація між її елементами,

а також між політичною системою і суспільством,  звичайно  зводиться  (через

недостатній  розвиток  інформаційного  обміну  між  політичною  системою   і

суспільством) до досить обмеженого кола функцій:

       11. передачі "потрібної" інформації фінансово-політ-медіа-групами й

           окремими  "агентами  впливу"  "головному   читачу"  і  "головному

           глядачу"  держави;

       12. політичної  реклами "своїх" гравців;

       13. компрометації політичних конкурентів;

       14. "розвідка" реакції конкурентів і вищестоящих гравців політичного

           поля  на конкретні ідеї з  метою  "випробовування"  можливості  і

           наслідків  їхньої реалізації;

       15. створення відповідного  медіа-клімату.

      Для розуміння   стану  медіа-ринку  на  виборах  2002  року,  що  більш

докладно буде розглянуто в практичній частині даної роботи, головним  є  те,

що основний загальнонаціональний ресурс розподілений між різними  фінансово-

політичними угрупованнями, кожне  з  яких  визначило  свої  власні  принципи

роботи.

      Ситуація виглядала  таким чином, що незважаючи  на  вимоги  закону  про

вибори, практично не були  забезпечені  рівні  можливості  різних  суб'єктів

виборчого процесу. Це підтверджує  і безпрецедентний для демократичних  країн

випадок із проектом проведення теледебатів,  профінансувати  які  пропонував

міжнародний фонд “Відродження. Жоден із  загальнонаціональних  каналів не

погодився на умови Фонду щодо рівної  участі  в  теледебатах  усіх,  у  тому

числі й опозиційних, партій і виборчих блоків. Запропоновані гроші ніхто  не

отримав – таке можливо  тільки  в  країні,  де  відсутні  комерційні  засоби

масової інформації.

      Політичні партії, що  не  мають  доступу   до  медіа-ринку,  але  мають

депутатів  у  Верховній  Раді,   знайшли   ще   один   безпрецедентний   для

демократичних  країн  механізм  впливу  на  ситуацію  –  тверде  законодавче

регулювання теледебатів. Парадоксальність даної ситуації  могла  бути  знята

єдиним  способом  –  констатацією  недемократичності   політичного   режиму.

Ситуація  на  медіа-ринку  є  результатом  олігархічного  стану  політичного

режиму, тому на сучасному етапі  передчасно говорити про можливість  реальних

змін на ринку ЗМІ.

 

3.ЗМІ  як інструмент політичних маніпуляцій

 

     a) Підстави політичного маніпулювання

      Найбільшу небезпеку  для громадян і  демократичного  державного  устрою

представляє використання ЗМІ для  політичного  маніпулювання  -  прихованого

керування політичною свідомістю і  поводженням людей  з  метою  примусити  їх

діяти чи не діяти  всупереч  власним  інтересам.  Без  належної  боротьби  з

маніпулюванням воно може стати  головною  функцією  ЗМІ  і  звести  нанівець

офіційно проголошувані державою демократичні принципи.

      У передвиборчий  гонці вагомо зростає потік інформації, що вихлюпується

на  екрани  і  сторінки  періодичних  видань  з  метою  нібито  інформування

громадськості.  Значна  частина  цієї  інформації  виявляється  препарованою

певним чином для маніпулювання  виборцями.

      Технологіями  маніпулювання інформацією називають послідовну сукупність

методів,  прийомів  і  засобів  маніпулятивного  впливу,   метою   якого   є

підштовхування  суб'єкта  до  заздалегідь  визначеного  рішення   визначеної

задачі.  Грамотний   підбор   технологій   дозволяє   маніпулятору   досягти

запланованого результату шляхом формування  в  масовій  свідомості  найбільш

сприятливих для нього суспільних і дієвих алгоритмів.

      Вимагаючи  більшої   гнучкості  в  політиці,  маніпулювання  як  спосіб

соціального керування має для його суб'єктів ряд  переваг  у  порівнянні  із

силовими й економічними методами панування. Воно здійснюється непомітно  для

керованих, не спричиняє прямих  жертв  і  не  вимагає  великих  матеріальних

витрат.  Очевидно,  що  саме  ЗМІ  є   основним   інструментом   політичного

маніпулювання,  оскільки  мають  багаті  і  фактично   необмежені   ресурсні

можливості впливу на масову свідомість.

      У сучасному світі  теорія і практика політичного  маніпулювання отримали

досить  глибоку  наукову  розробку  і   практичне   застосування.   Загальна

технологія   глобального,    загальнодержавного    маніпулювання    звичайно

ґрунтується на спробі вплинути на людину  по  каналах,  які  меньше  за  все

контролюються усвідомлено, і в  такий спосіб впровадити в  масову  свідомість

соціально-політичні  міфи  -  ілюзорні  ідеї,  що   затверджують   визначені

цінності  і  норми  і  сприйняті  переважно  на  віру,  без   раціонального,

критичного осмислення.

      Міфи складають  фундамент всієї ілюзорної   картини  світу,  створюваної

маніпуляторами.  Так,  наприклад,  "несущими  конструкціями"   комуністичної

системи маніпулювання виступали  міфи про приватну власність як  про  головне

джерело соціального зла,  про  неминучість  краху  капіталізму  і  торжества

комунізму, про керівну роль робітничого  класу і його  комуністичної  партії,

про єдино вірне соціальне вчення - марксизм-ленінізмі.

      У США, на думку  професора Г.Шиллера, головними ідеями, що затверджують

панування правлячої еліти, виступають п'ять соціальних міфів:

           1) Про  індивідуальну волю й особистий  вибір громадян;

           2) Про  нейтралітет найважливіших політичних  інститутів: конгресу,

              суду, президентської влади і  ЗМІ;

           3) Про  незмінну егоїстичну  природу   людини,  його  агресивності,

              схильності до накопичення і  споживання;

           4)  Про  відсутність   у   суспільстві   соціальних   конфліктів,

              експлуатації і гноблення;

           5) Про  плюралізм  ЗМІ,  що  у  дійсності,  незважаючи  на  їхній

              достаток,     контролюються      великими      рекламодавцями,

              медіамагнатами й урядовими структурами  і являють  собою  єдину

              індустрію ілюзорної свідомості.

      Останній висновок підтверджують  і слова відомого соціолога   М.Паренті:

"ЗМІ   відбирають  велику  частину   інформації  і  дезінформації,  якими   ми

користаємося  для оцінки соціально-політичної дійсності. Наше  відношення  до

проблем і явищ, навіть сам підхід до того, що вважати проблемою  чи  явищем,

багато  в чому визначені тими, хто контролює  світ комунікацій".

      Таким  чином,  основою  політичного   маніпулювання  є  створювана  ЗМІ

художня реальність, що може в корені  змінити  пропорції  справжньої  моделі

світу. Важливою передумовою для маніпуляції  можна вважати також і той  факт,

що, володіючи монополією на інформацію,  ЗМІ  задають  пріоритети  подій.  У

світі  відбуваються  мільйони  подій,  але  обговорюється  тільки  та   їхня

частина, що ЗМІ вводять у сферу  уваги респондента.

      Поряд з фактором  добору  інформації  існує   не  менш  важливе  джерело

маніпулятивної сили ЗМІ - слово. Можливість передавати  думку  за  допомогою

різних  словосполучень  дозволяє  одній  людині   впливати   на   сприйняття

навколишньої дійсності іншою людиною.

      Маніпулятивні можливості  ЗМІ втілені й у  необхідності  інтерпретувати

факти, коментувати їх. Тут усе  визначає рівень  соціальної  відповідальності

журналіста: у який контекст він  вмонтує факти,  якими словами  опише  їх,  що

підкреслить, про що приховає, як оцінить.

      Найбільше відверто  ЗМІ виявляють свої маніпулятивні можливості в ході

виборчих   кампаній. А   новинкою   цьогорічних   виборів   стала    особлива

ефективність маніпулювання результатами соціологічних опитувань.

     a)  Методи політичного маніпулювання, що використовують засоби масової інформації

      Цивілізований   підхід  засобів   масової   комунікації   до   виборчих

технологій,  до  форм  і   методів   висвітлення   передвиборчої   кампанії,

передбачає їх  відповідність  чинному  законодавству,  етичним  і  моральним

нормам, що склалися в суспільстві. Саме в рамках цього легітимного  поля  ЗМІ

повинні  надавати  інформаційні  послуги  як  стосовно  кандидатів,  так   і

стосовно виборців.

      Але завжди існує  спокуса звернутися до брудних, маніпулятивних  акцій,

так називаних "сірих" чи "брудних" виборчих технологій. До  них  відноситься

сукупність дій, спрямованих  на  нейтралізацію  чи  усунення  тих  чи  інших

учасників виборчої боротьби. У межах  такої  діяльності  кандидат  разом  зі

своєю командою і підтримуючими  його ЗМІ використовує форми і  методи  впливу

на  виборців  і  опонентів,  що  суперечать  нормам  суспільної   моралі   і

балансують на грані законів  України (і навіть порушують їх).

      Ціль даної глави - спробувати максимально об'єктивно описати існуючі в

рамках політичних технологій найбільш відомі методики  впливу  на  суспільну