Особливості перекладу метафор у художньому творі Артура Хейлі "Аеропорт"

До  ознак, що вказують на процес метафоризації, відносять двоплановість, наявність  оцінної та образної функції (образності, оцінності). Тож, в основі самої метафори лежить співіснування або паралелізм основного чи переносного значень – протиставлення первісного значеннєвого відтінку та нового, який творився в процесі метафоризації і є важливим образним засобом, до якого так чи інакше прагнуть журналісти. Характерним є те, що значення нові, що накладаються на старі, - переважно характеристичні. «Метафора не називає, а головним чином характеризує, підсилює переважно якісні ознаки»[16]. Елемент порівняння та зіставлення, що лежить в основі – прихований (схований), він є тим внутрішнім елементом, що виокремлює метафору від порівняння.

Підводячи підсумок, хотілось би зазначити,що основна властивість  метафоричних засобів (так само як і  метафори) – їх образність, орієнтація на адресата – на його здатність розгадати метафору не тільки інтелектуально, але й оцінюючи те, що позначає образ, який лежить в основі. Метафоричні засоби поширені і широковикористовуються у всіх жанрах мови, присутні у багатьох матеріалах розважально - мистецького характеру, призначених для впливу на емоції та уяву реципієнта. Необхідність вживання метафори у вислові виявляється особливо наочно в тих випадках, коли нею виражаються складні й невиразні низки думок, збуджених невизначеною множиною дій, слів, подій.

 

1.3. Способи перекладу метафори як наукова проблема

Переклад як термін має полісемантичну природу, його найбільш розповсюджене  і здебільшого узагальнююче значення пов’язують з процесом передачі значення/змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови оригіналу на мову перекладу [24]. Поняття «переклад» можна визначити наступним чином: заміна текстового матеріалу однієї мові (мови оригіналу) еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови (мови перекладу) [13]. Головною метою будь - якого перекладу – є досягнення адекватності. Адекватність - це вичерпна передача смислового змісту оригіналу і повна функціонально - стилістична відповідність йому. Оскільки зрозуміло, що було б непогано, якби зміст оригіналу та перекладу були тотожними, то можна зробити висновок, що переклад має повністю зберігати зміст оригіналу: повноцінність перекладу означає вичерпну передачу смислового змісту оригіналу  і повноцінну функціонально-стилістичну відповідність йому [22]. Але Л.С. Бархударов [5] вважає, що про повну відповідність можна говорити лише відносно, адже за його словами при перекладі уникнути втрат неможливо, тобто має місце неповна передача значень, що містить їх текст оригіналу. Виходячи з цього Л.С. Бархударов робить закономірний висновок, що текст перекладу ніколи не може бути повним та абсолютним еквівалентом тексту оригіналу. Схожої ж думки дотримується і Ю. Найда [23] , за словами якої намагання досягти еквівалентності може призвести до значного відходу від оригіналу. Саме тут необхідно зазначити, що терміни «адекватність» і «еквівалентність» дещо відрізняються один від одного.

Еквівалентність виступає в якості основи комунікативної рівноцінності, наявність якої і робить текст  перекладом.

Під поняттям еквівалентності перекладу  розуміють передачу в перекладі змісту оригіналу, який розглядається як сукупність інформації, яка вона міститься в тексті, включаючи емотивні, стилістичні, образні, естетичні функції мовних одиниць. Таким чином, еквівалентність - поняття ширше, ніж «точність перекладу», під яким зазвичай розуміють лише збереження «предметно – логічного змісту» оригіналу. Іншими словами, норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал.

Адекватний переклад є по означенню  еквівалентним, хоча ступінь смислової спільності між оригіналом та перекладом може бути різною. Найбільш повна еквівалентність (на рівні мовних знаків) означає максимально можливу наближеність змісту різномовних текстів. Еквівалентний переклад не завжди буде вважатись адекватним, через те що він буде лише задовольняти вимогу смислової наближеності до оригіналу[13].

Загальна теорія перекладу, за переконанням А.Д. Швейцера, охоплює всі різновиди  перекладацької діяльності. Реальна  перекладацька діяльність здійснюється перекладачами в різних умовах; перекладні тексти надзвичайно різноманітні за тематикою, мовою, жанровою приналежністю; переклади виконуються в письмовій чи усній формі. Усе це зумовлює існування різних видів перекладу.

Традиційно ж у теорії перекладу  існує дві найпопулярніші класифікації видів перекладу: за характером перекладних текстів і за характером дій перекладача в процесі перекладу. Відносно до жанрово-стилістичної класифікації перекладу В.В.Сдобніков, О.В.Петрова, Л. Нелюбін та ін. теоретики перекладознавства розрізняють два функціональні виду перекладу: художній та інформативний переклад. До таких текстів належать усі матеріали наукового, ділового, суспільно-політичного та т. ін. характеру.

Перед тим, як почати розгляд художнього стилю, необхідно одразу зауважити, що художні тексти рідко перекладаються для друку повністю та в «чистому вигляді». При цьому переклад замінюється більш коротким реферативним викладом[22].

Перекладачу художньої літератури часто доводиться перекладати твори індивідуального характеру англійських та американських авторів і перекладач має бути добре ознайомлений зі стилістичними особливостями самого письменника з інших перекладів його творів.

За А.В. Федоровим існують 3 основних принципи перекладу метафор у теорії й практиці перекладу [31]:

1) Калькування - збереження образу, коли це можливо. Калькування - це спосіб перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складових частин - морфем або слів (у випадку сталих словосполучень) їхніми лексичними відповідностями в мові перекладу. Сутність калькування полягає в створенні нового слова або стійкого сполучення , що копіює структуру вихідної лексичної одиниці. Саме так чинить перекладач, перекладаючи an emerald ribbon of fields and foliage як «окаймляти смарагдовою зеленню полей та дерев», the Red Land of the ancient texts як «в давніх свитках названа Красною Землею», black frost як «тріскучий мороз». У ряді випадків використання прийому калькування супроводжується зміною порядку проходження елементів, що калькуються : first-strike weapon - зброя першого удару, land-based missile - ракета наземного базування,

2) Додавання  \ опущення використовується в  тих випадках, коли міра припускаємої  подібності у вихідній мові  та мовах, що перекладають, різна.  Інколи потрібна експлікація припускаємого у вихідному тексті змісту (прийом додавання): It would require more than unsuitably clad, garrulous crowds to rob the Valley of the Kings of its grandeur. Потрібно щось більш  серйозне, ніж натовпи крикливо одягнених, балакучих туристів, щоб лишити величаву Домну Царів її пишності. Експлікація як спосіб перекладу дозволяє заповнити ефект конфлікту двох способів вербального відображення дійсності. Очевидно, англійськими читачами авторська відстороненність буде сприйматися як нормативний спосіб відображення подій, росіянами - як емоційне «замовчування». У вихідному тексті домінують засоби, що створюють эмотивний ефект.

 Однак у  деяких випадках перекладачеві  доводиться діяти протилежним  чином, тобто імплікувати інформацію  – опускати  словесно виражене у вихідному тексті.

3) Заміна образу - щоб передати ту думку, що  закодована в авторській метафорі, перекладач прибігає до заміни  на образ більш традиційний  і зрозумілий для читача: flag-waver - агресивно або патріотично настроєна людина; будь-яка пісня, книга, п’єса на патріотичну тему; star-gazer   - ідеаліст. Заміни необхідні через розходження в обох мовах. Що можливо в одній, то часто буває неможливо в іншій. Перекладач теж змушений вдатися до замін через мовні невідповідності.

Вміння прибігати  до адекватних замін, жертвувати менш істотним заради досягнення рівноцінного ефекту вимагає від перекладача  такту, спритності й винахідливості. Тільки при наявності цих якостей  перекладач може досягти адекватності при перекладі.

Однією із причин, що викликає труднощі при перекладі, є складність семантичної структури метафори, тому нами робиться спроба зіставлення метафор вихідного тексту і їхніх відповідностей у тексті перекладу після того, як розкрита їхня семантична структура.

Порівняння семантичних структур відповідностей метафор перекладу із семантичними структурами метафор оригіналу показало, що на підставі принципу еквівалентності всі відповідності перекладу можна розділити на дві групи:

1. Структурно-еквівалентні. До цієї групи можна віднести всі випадки перекладу метафоричних висловлень метафоричними висловленнями, коли метафори, вихідні структури яких містять інформацію, еквівалентну інформації оригіналу. або метафори, структура яких  несе більш широку інформацію у порівнянні зі структурою оригіналу . 

2. Структурно-нееквівалентні. В групі структурно-нееквівалентних відповідностей можна виділити  переклад метафори нейтральним засобом або образом, не еквівалентним оригіналу, що приводить до втрати її структури й прагматики, і, отже, веде до втрати образа або переклад метафори порівнянням, при якому в структурі порівняння перекладу найчастіше явно виражені відносини між поняттями метафори, причому об'єкт метафори входить у порівняльний зворот.

Отже, переклад таких явищ як метафора потребує особливої уваги та максимальної точності, так як текст,що ми перекладаємо несе у собі образи автора як носія мови, культурних реалій та асоціацій, та образи перекладача як носія своєї мови і культури. Основою передачі метафори у різних мовах основані на загальнолюдських уявленнях про реальність або специфічні поняття для окремої культури, тобто основані на уявленнях, властиві лише носіям даної культури, і котрі незрозумілі для носія іншої культури.

Метафорично-образні  засоби сучасних розважальних ЗМІ – не тільки прийом зображення, - це засіб мислення, сприйняття світу. Ці засоби мають соціальний характер: метафора  показує, як образ світу відбивається у суспільній свідомості і яким він є.

 

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

В сучасній мовознавчій  науці яскраво проявляється тенденція використовувати метафору в різних напрямах: семіотиці, психолінгвістиці, соціолінгвістиці, когнітивному мовознавстві, структурній лінгвістиці і, звичайно, стилістиці.

1. У ході дослідження  було розкрито поняття метафори у сучасному мовознавстві. У лінгвістику метафора прийшла з риторики, де вона розглядалась як засіб образотворчого мовлення та естетики. Термін «метафора» вперше був вжитий Ізократом в «Evagorus» (383 р. до н.е.). Слово «метафора» із грецького - переносити. Найбільш загальне визначення метафори - троп, перенесення властивостей одного предмета (явища) на іншій на підставі ознаки, загальної для обох членів, що зіставляються.

Також лінгвісти  намагались дістатися суті метафори, дослідити її природу і механізми, розглядаючи метафору під різними кутами зору. Це зумовило появу численних типологій. Таким чином, за структурним принципом метафори поділяються на прості та поширені. Згідно класифікації, яку запропонувала Н. Д. Арутюнова, можна виділити образні, номінативні, когнітивні і генарелізуючі метафори. На основі морфологічного підходу до структурної класифікації виділяють такі метафори: іменникові, прикметникові та дієслівні.

2. Визначені  стилістичні функції метафори. Головною  серед них є збереження образності. Відомо, що образи постійно викликають у пам'яті людини зорові, слухові й тактильні відчуття. Але тільки яскраві, основані на відчуттєвому сприйнятті образи, збуджують діяльність уяви та здатні призвести до художнього ефекту і передати суб'єктивну модальність авторського ставлення. Що ж стосується так званих мертвих образів, яких набагато більше  у будь-якому журналістському тексті, в будь-якій мові,  вони теж здатні стати основою стилістичної авторської системи, як це відбувається, наприклад, у Стендаля, де формується зовсім особливий індивідуальний антистиль із своїми механізмами формування авторської «необразної» модальності.

3. У роботі  теоретично обґрунтовані способи  перекладу метафори як наукова  проблема. При перекладі метафор в  використовуються такі способи: 1) Калькування – збереження образу, коли це можливо.            2) Додавання \ опущення використовується в тих випадках, коли міра припускаємої  подібності у вихідній мові та мовах, що перекладають, різна. 3) Заміна образу – щоб передати ту думку, що закодована в авторській метафорі, перекладач прибігає до заміни на образ більш традиційний і зрозумілий для читача. Заміни необхідні через розходження в обох мовах. Що можливо в одній, то часто буває неможливо в іншій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  ПЕРЕКЛАДУ МЕТАФОР У ТВОРІ  «АЕРОПОРТ» АРТУРА ХЕЙЛІ

2.1. Загальна  характеристика метафор у творі  «Аеропорт» Артура Хейлі

У вивченні метафор  головне значення відводиться основним лексичним значенням слова. Але  й тут існують деякі проблеми, тому що в даному випадку мова йде про іменник у ролі метафори до позиції предиката, додатки і до поєднання з родовим відмінком іншого іменника. Але характеризує функція метафори вимагає свого вираження у формі присудка. Н.Д. Арутюнова пише: «Теза про те, що метафора співвіднесена з позицією предиката, не передбачає, що будь-яке фігуральне за своїм змістом присудок є метафорою. Метафора в присудок стикається з обмеженнями, обумовленими морфологічними та лексико-семантичними чинниками » [3, с. 5]. Питання про синтаксичному оформленні метафор також вважається невирішеним, і складність його посилюється можливістю поєднання в одній і тій же мовної одиниці декількох тропів. Так, метафора може бути гіперболічної, метонімічно, іронічної, існують метафоричні порівняння, метафоричні перифрази.

Більша продуктивність дієслова в процесі метафоризації  пояснюється саме природою тієї частини  мови, яка має чимало синонімічних форм, що представлені категоріями  виду, часу, особи, стану. Причому, семантика  дієслова відрізняється абстрактністю, що дає більші можливості для узагальнення характеру дії, перенесення його на інші предмети і явища.[3]

Дієслівні ознаки відкривають невичерпні можливості для виникнення найбільш різноманітних  семантичних відношень. Що стосується художніх текстів, то в цьому жанрі, за влучним виразом В.Русанівського, «метафоричний образ, побудований на дієсловах, виступає як спосіб подвоєного бачення світу: реальне представляється на фоні фантастичного, створеного уявою поета» [18].

У чималій кількості  прикладів із творчості англійського письменника Артура Хейлі розкривається процес метафоризації тематичних груп дієслів, що позначають внутрішній світ людини, фізичні дії, а також багато інших аспектів руху чи стану атрибутів реальної дійсності. Найбільш поширеними є метафори, що відображають внутрішній світ людини. Переважно це словосполучення (як прислівні, так і не прислівні) типу «дієслово + іменник» [18]. Так, наприклад: