Особливості перекладу метафор у художньому творі Артура Хейлі "Аеропорт"

У сучасній лінгвістиці можна виділити три основних погляди на її лінгвістичну природу метафор:

• метафора як спосіб існування значення слова;
• метафора як явище синтаксичної семантики;
• метафора як спосіб передачі сенсу в комунікативному акті.

У першому випадку  метафора розглядається як лексикологічне явище. Такий підхід є найбільш традиційним, оскільки досить тісно пов'язаний з  уявленням про мову як відносно автономної від мовленнєвої діяльності та стабільної системи. Згідно з цим представники даного підходу вважають, що метафора реалізується у структурі мовленнєвого значення слова.

У другому підході основна  увага приділяється метафоричному  значенню, яке з’являється при взаємодії слів у структурі словосполучення та речення. Він є найбільш розповсюдженим: для нього межі метафори більш широкі ― вона розглядається на рівні синтаксичної сполучуваності слів. Найбільш яскраво його позиція відображена в теорії М. Блека [6].

Третій підхід розглядає  метафору як механізм формулювання значення змісту висловлювання у різних функціональних видах мови. Для даного підходу  метафора – це функціонально-комунікативне  явище, яке реалізовується у висловлюванні/тексті.

 У лінгвістику метафора прийшла з риторики, де вона розглядалась як засіб образотворчого мовлення та естетики. Термін «метафора» вперше був вжитий Ізократом в «Evagorus» (383 р. до н.е.). Але основа теорії метафори була закладена давньогрецьким вченим і філософом Аристотелем. Він вважав, що метафора - це перенесення слова зі зміненим значенням із роду у вид, з виду у рід, з виду у вид, або за аналогією. Визначення метафори по Аристотелю можна узагальнити таким чином, що метафора - це  порушення язикового порядку, але це порушення актуалізує пізнання родинних зв'язків предметів. У Аристотеля метафора являє собою щось позначуване одним словом. Він розглядає метафору поза її оточенням, як окремо взяте слово поза мікро- і макроконтекстом.

Слово «метафора» із грецького - переносити. Найбільш загальне визначення метафори - троп, перенесення властивостей одного предмета (явища) на іншій на підставі ознаки, загальної для обох членів, що зіставляються. Таке визначення дає «Радянський енциклопедичний словник» 1979-го року. Класичний же словник Міхельсона "Російська думка й мовлення" визначає метафору ще простіше: «Метафора - иносказание - в переносном смысле сказанное».

Тлумачний словник російської мови під редакцією С. И. Ожегова,         Н. Ю. Шведова дає таке визначення метафори: Метафора - 1. Вид тропа - скрытое образное сравнение, уподобление одного предмета, явления другому (напр. чаша бытия), а также вообще образное сравнение в разных видах искусств (спец.). Символическая, романтическая м. М. в кино, у живописи. Развернутая м. 2. В лингвистике: переносное употребление слова, создание такого значения.

Гальперін І.В. називає метафорою відношення предметно-логічного значення й значення контекстуального, засноване на подібності ознак двох понять [11].

На думку  Н. Д. Арутюнової, метафора - це «троп або механізм мовлення, що полягає у вживанні слова, що позначає деякий клас предметів, явищ, для характеризації або найменування об'єкта, що входить в інший клас, або для найменування іншого класу об'єктів, аналогічного даного в будь-якому відношенні» [4].

За словами Х. Отеги-и-Гассета, «метафора - незамінне знаряддя розуму, форма наукового мислення... метафора - це перенесення імені».

 Ю. С. Степанова стверджує, що «метафора - фундаментальна властивість мови... за допомогою метафори мовець... відокремлює... з тісного кола, що прилягає до його тіла, і співпадаючого з моментом його мовлення, інші світи» [26].

Дослідження Айвора Ричардса частково відбиті в роботах Макса Блека,, що розробив так званий «интеракційний підхід» [6]. В основі даного підходу лежить твердження, що метафора - це органічний феномен мови, що діє на більш глибоких рівнях, ніж рівень словесних комбінацій, і проявляється у взаємодіях (интеракціях) концептуальних структур, що лежать в основі слів.

В класичній  риториці метафора була представлена в основному як відхилення від  норми - перенесення імені одного предмета на іншій. Ціль даного переносу - або заповнити лексичну лакуну (номінативна функція), або «прикрасити» мовлення, переконати (головна мета риторичного мовлення). У глибинах античної науки сформувався, отримавши розвиток у ХХ ст., погляд на метафору як невід'ємний атрибут мови, необхідний для комунікативних, номінативних, пізнавальних цілей.

Далі проблема метафори вийшла з ведення риторики й перемістилася в лінгвістику. Так з'явилася порівняльна концепція  метафори. Відповідно до цієї версії метафора - це образотворче переосмислення «звичайного» найменування. Метафора представлялася як сховане порівняння. Теорія порівняння стверджувала, що метафоричне висловлення пов'язане з порівнянням двох або більше об'єктів. Порівняльна теорія метафори дуже довго була основною в риториці та у лінгвістиці. Всі інші найбільш значущі теорії метафори, що виникли пізніше, тією чи іншою мірою базувались на порівняльній теорії.

Пізніше, в XIX - XX ст. з виникненням семантичної  теорії мови порівняльна точка зору зазнала серйозної критики. Головними  опонентами цієї точки зору були Дж. Серль і М. Блек, Дж. Серль, стверджуючи, що метафора пов'язана з вербальною опозицією або взаємодією двох семантичних змістів: метафорично вжитого висловлювання й навколишнього буквального контексту [6].

 М. Блек  був одним з перших,  хто чітко обґрунтував наступне положення: «У ряді випадків було б більш правильно говорити, що метафора саме створює, а не виражає подібність»[6; c.162]. У відповідь порівняльної теорії метафори М. Блек, а за ним і багато інших дослідників, зайнялися розробкою, так званої теорії семантичної взаємодії. Вони також відзначали, що метафора не розкриває подібність, а скоріше створює її. Вона розкриває подібність між речами, які до цього нікому не спадало на думку порівнювати.

Існуючі концепції  метафори Г.Г. Кулієв розділяє на теорії заміщення і теорії предикації. Обидва підходи доповнюють один одного. Перша група теорій метафори розглядає її в якості формули заміни слова, лексеми, концепту, імені (номінативної конструкції) або «уявлення» іншим словом, лексемою, концептом, поняттям або контекстуальною конструкцією («світильник розуму», «очі – дзеркало душі», «сила слова»). Друга група теорій стосується до методичної ідеї «семантичної аномалії» або «парадоксальної предикації». Таке трактування метафори робить акцент на прагматиці метафоричного конструювання, мовної або інтелектуальної дії, акцентує функціональний сенс використовуваного семантичного зближення або об’єднання двох значень («дзеркало дзеркалу сниться»,  
«в пам’яті у гостях», «біди сумують без нас»).

Лінгвісти намагались дістатися  суті метафори, дослідити її природу  і механізми, розглядаючи метафору під різними кутами зору. Це обумовило  появу численних типологій. Таким  чином, за структурним принципом  метафори поділяються на:

• прості (елементарні) (simple or elementary) [3];
• розгорнені (поширені) (prolonged or sustained) [3].

Проста метафора - метафора, фокус якої представлений  одним словом чи словосполученням, що виконують в реченні одну синтаксичну  функцію [3].

Розгорнута  метафора представляє складний концепт і реалізується або структурно складним метафоричним фокусом, або поширеними, метафорично осмисленими рамками [3].

З часів античності існують описи деяких традиційних  видів метафор:

– стерті метафори (загальномовні) (trite or dead) [3], в яких уже втрачено свіжість, несподіваність асоціативного зв'язку між віддаленими предметами. Їх вживають усі мовці, не відчуваючи фігуральності, відхилення.

– метафори-формули (фразеологічні метафори) (phraseological). Створені в поезії, Біблії, в образній прозі, дістали широке розповсюдження і стали відомими всім. Експресивна сила цих метафор була частково стерта, але не втрачена в цілому [24].

– оригінальні  метафори (original metaphors) [24]. Ці метафори вражають новизною, виразністю, несподіваністю і непередбачуваністю асоціативного зв'язку. Створені уявою мовця, оригінальні метафори не є канонізованими, не зареєстровані в словниках.

Між стертими та оригінальними метафорами відбувається постійна взаємодія. Внаслідок багаторазового повторення оригінальні метафори стають загальновживаними, канонізованими, передбачуваними. Стерті метафори, навпаки, можуть поширюватись, доповнюватись, реалізовуватись в нових непередбачуваних контекстах, відновлюючи свою свіжість, оригінальність.

• різка метафора представляє собою метафору, яка зводить далеко стоячу один від одного поняття.

Згідно класифікації, яку запропонувала Н. Д. Арутюнова, метафори поділяються на:

– номінативні  метафори (nominal) [3], які являють собою  заміну одного дескриптивного значення іншим і які являються джерелом омонімії: money launder – відмивання грошей; zombie – компанії; godfather offer – агресивна тактика захоплення, пропонування великих компенсацій;

• образні метафори (imaginative, or figurative) [3], які сприяють розвитку фігуральних значень та синонімічних засобів мови: Time was bleeding away – час вийшов;
• когнітивні метафори (cognitive) [3], що виникають у результаті зміщення в поєднанні предикативних слів (переносне значення) і створюють полісемію: to restore the health of the economy – оздоровити економіку;
• генералізуючі метафори (як кінцевий результат когнітивної метафори), які стирають у лексичному значенні слова межі  між логічними порядками та стимулюють виникнення логічної полісемії: one day has died – пройшов день.

Існують інші погляди  на класифікацію метафор. На приклад,                Дж. Лакофф і М. Джонсон виокремлюють два типи метафор, які розглядаються відносно часу і простору: онтологічні, тобто метафори, які дозволяють бачити події, дії, емоції, ідеї як деяку субстанцію (the mind is an entity, the mind is a fragile thing), і орієнтовані, тобто є метафори, які не визначають один концепт у термінах іншого, але організовують всю систему концептів по відношенню один до одного (happy is up, sad is down; conscious is up, unconscious is down).

Синтаксичний  підхід до структурної класифікації метафор                            М. Гумільова:

• проста метафора - метафора, фокус якої представлений одним словом, що виконує в реченні певну синтаксичну функцію.
• поширена метафора - це метафора, що представляє складний концепт, який має один семантичний центр, і реалізується або структурно складним метафоричним фокусом, або поширеними рамками, котрі у більшості прикладів осмислені метафорично. За своєю синтаксичною структурою така метафора може бути співвіднесена з поширеним членом речення, усі компоненти якого метафоризовані.
• розгорнута метафора - це метафора, що розкриває комплексний метафоричний концепт, який реалізується одним центральним і кількома залежними від нього допоміжними фокусами, котрі перебувають в ієрархічній підпорядкованості центральному фокус.
• розгалужена метафора – це проста або складна (поширена, розгорнута) метафора, ускладнена порівнянням, метонімією, символом або будь-яким іншим тропом. Порівняння як близький метафорі троп часто ускладнює метафоричні конструкції.

Що стосується синтаксичного підходу до структурної  класифікації метафор у політичному  дискурсі, то тут типологія метафор  визначається тими конструкціями, в  яких метафори реалізуються в мовленні. Більшість політичних метафор належать до структурно-синтаксичного типу метафори-слова, хоча його переносне значення можна виявити лише з найближчого контексту — словосполучення, другий компонент якого, вжитий у прямому значенні, стосується реалій зі сфери політики.

Структурна  класифікація метафор за морфологічним принципом дає змогу зрозуміти, як впливає на реалізацію інформативних та прагматичних стратегій автора вибір тої чи іншої частини мови для метафоричного перенесення. Іменник створює нову номінацію з яскраво вираженою оцінкою та експресією; прикметник пом’якшує оцінку; дієслово вказує на процесуальність та дію, проектуючи політичні реалії переважно на життєдіяльність людини, тим самим наближаючи політику до добре відомого реципієнтам повсякдення. Структурно-синтаксична типологія політичних метафор дає ключ до розуміння того, наскільки широкою може бути площина перехрещення реалій політики з іншими сферами людського життя і як у цьому виявляється гіпотетична функція метафори:

а) іменникові метафори;

Іменники використовуються в основному для називання предметної дійсності. Тому іменникова метафора — це метафора-номінація, що переважно має емоційно-оцінне навантаження. Визначальну роль у процесі метафоризації відіграють ознаки предмета чи явища, назва якого набуває переносного значення, конотації, що супроводжують слово-оболонку. Іменникові метафори становлять основний масив метафорики в політичному дискурсі: exchange rate band, cabal.

Метафоричне значення іменника найчастіше реалізується у сполученні з прикметником, який стосується реалій політичного життя. Іменникові метафори можуть виступати ключовими для цілого ряду похідних — як іменникових, так і прикметникових та дієслівних метафор. Так, від ключової іменникової метафори утворюються похідні іменникові метафори, прикметникові метафори, дієслівні метафори.

Іменникові  метафори становлять основний масив  метафорики і охоплюють всі класи  іменників. Джерела утворення:

– Метафоризація  ознак іменників-неістот різних лексико- семантичних класів.

– Метафоризація  ознак іменників-істот різних лексико-семантичних  класів.

– Перенесення ознак з  іменників-істот на іменники-неістоти та навпаки.

б) прикметникові метафори;

За допомогою прикметника  виражається пасивна ознака предмета чи явища. Прикметникова метафора — це метафора-характеристика, що виражає пасивну ознаку предмета чи явища, поєднує функції номінації і дескрипції з акцентом на дескриптивність метафоричного вислову. Прикметникова метафора трапляється в сучасному українському політичному дискурсі дуже рідко. Прикметникові метафори часто функціонують паралельно з відповідними за змістом іменниковими метафорами: sick economy, shadow angle, newborn country[12].