Основи наукових досліджень

В основі творчості лежить не логіка, а інтуїція³. Інтуїція проходить низку етапів:

— накопичення й несвідоме розподілення образів і абстракцій у пам’яті;

— неусвідомлене комбінування і переробка нагромаджених абстракцій, образів і правил для вирішення  конкретного завдання;

— чітке усвідомлення завдання;

— несвідоме знаходження  рішення, яке задовольняє сформульоване  завдання.

Несподіване знаходження рішення на останньому з етапів завдання називають інсайтом.

Творчі  здібності містять:

— інтереси й схильності;

— темперамент (емоційність);

— розумові здібності.

Мотивацією  творчості можуть бути потреби:

— біологічні (нп. полегшення умов життя, скорочення енерговитрат — при винахідництві);

— соціальні (нп: матеріальна  вигода, слава, відомість, статус);

— ідеальні (нп: жадоба пізнання).

У творчості видом  мислення є уява. Види уяви:

— логічна (виводить майбутнє із сучасного);

— критична (виявляє недосконалості в сучасному й шляхи їх подолання в майбутньому);

— творча (породжує абсолютно  нові ідеї, що базуються на дійсності).

Методи  творчості:

1. Цвіккі: а) сформулювати проблему; б) перелічити всі характеристики об’єкта чи процесу; в) встановити можливі границі зміни цих харакетристик; г) комбінуючи всі варіанти змін характеристик, отримати нові варіанти рішення; ґ) вибрати оптимальні рішення.
2. асоціативні методи: базуються на асоціаціях між словами, поняттями, думками;
3. метод мозкового штурму: дві незалежні й ізольовані групи — одна генерує ідеї, друга їх критикує;
4. метод колективного блокнота: формулюють проблему, її записують у блокноти й роздають на певний час дослідникам, дослідники записують можливі способи її вирішення, через певний час блокноти збирають і роблять колективне обговорення;
5. Кунце: метод каталога: пов’язати проблему з першим словом, узятим з книги, словника тощо;
6. Вайтинг: метод фокальних об’єктів: випадково беруть слово, виділяють його властивості, а далі ці властивості приписують вирішуваній проблемі.

Сучасна наука базується  на колективній творчості.

 

2. Наукове дослідження  та його методологія

 

Наукове дослідження — це вивчення явищ і процесів, аналіз впливу на них різноманітних чинників, а такожє вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень з максимиальним ефектом.

Сучасна наука базується без доведення на таких постулатах:

— про об’єктивне існування навколишнього світу;

— про постійність  його законів;

— про відносність  істини.

Виділяють:

— об’єкт дослідження (фрагмент реального світу, який досліджують);

— предмет дослідження (аспект, який досліджують в об’єкті).

Особливості об’єкта дослідження:

— він повинен бути не до кінця дослідженим;

— динамічність об’єкта (об’єкти змінні в часі, стохастичні);

— подільність об’єкта (до окреми складових об’єкта можна застосовувати різні методи дослідження);

— вказання нових проблем у дослідженні об’єкта.

Об’єкти бувають:

— емпіричні (природні та штучні) й теоретичні;

— прості й складні.

Важливо відділити об’єкт від середовища, яке впливає на нього.

Предметом дослідження можуть бути:

— причини виникнення явища;

— закономірності розвитку й змін явища;

— закономірності зв’язку явища з іншими явищами чи процесами;

— властивості явища, його якості тощо.

Обов’язково визначають мету дослідження та завдання, які ведуть до досягнення цієї мети.

В основі наукового дослідження  лежать філософські закони:

— єдності й боротьби протилежностей;

— переходу кількісних змін у якісні;

— заперечення заперечення.

Сукупність постулатів науки, філософських законів, методів дослідження становлять її методологію.

 

 

3. Методи наукових  досліждень

 

3.1. Класифікація методів

 

Таблиця Х

Методи наукових досліджень

Загальнонаукові методи	Конкретнонаукові  методи
	теоретичні	емпіричні
Аналіз — традиційний — системний Синтез Індукція Дедукція Аналогія Моделювання Абстрагування Конкретизація Ілеалізація Узагальнення	Формалізація Гіпотетичний Аксіоматичний Історичний Логічний	Порівняння Підрахунок Вимірювання Спостереження Експеримент

 

Найчастіше під час  проведення досліжень використовують одночасно кілька методів досліження.

Крім методів, використовують допоміжні теоретичні прийоми дослідження. До їх числа належить класифікація, різновидами якої є групування і типологізація⁴, а також систематизація (групування великих масивів даних).

 

2. Загальнонаукові методи

 

Аналіз (традиційний) — це метод дослідження, в процесі якого виконують практичне або уявне розчленування об’єкта дослідження.

Системний аналіз — це метод дослідження, в процесі якого об’єкт вивчають як сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле.

Система — це цілісний об’єкт, що складається з множини окремих елементів, які перебувають у зв’язках один з одним. Якщо з системи уявно забрати елементи, то те, що залишається, (зв’язки) називають структурою.

Основні системні принципи:

а) об’єкт складається з окремих елементів;

б) система володіє зовсім іншими властивостями, ніж кожен з її елементів;

в) взаємозалежність елементів системи  один від одного, їх залежність від  розташування в системі;

г) залежність поведінки системи  від поведінки її окреммих елементів, їх властивостей і вструктури;

ґ) залежність системи від впливу зовнішнього середовища, пристосування системи до зміни умов;

д) ієрархічна будова системи: кожен  елемент системи може складатися з окремих піделементів і мати свою власну підструктуру.

Синтез — це метод дослідження, в процесі якого виконують практичне або уявне об’єднання в єдине ціле складових об’єкта, розчленованого в процесі аналізу.

Індукція — це метод дослідження, в процесі якого загальний висновок про характеристику всієї множини елементів роблять на підставі вивчення цих характеристик у частині цієї множини.

Дедукція — це метод дослідження, в процесі якого будь-якому елементу множини приписують ті характеристики, які приписано усім елементам множини.

Аналогія — це метод дослідження, в процесі якого висновок про об’єкт чи явище роблять на підставі їх схожості з іншим об’єктом, який є уже відомим.

Моделювання — це метод дослідження, в процесі якого характеристики об’єкта вивчають на іншому об’єкті (моделі), спеціально створеному для такого дослідження.

Модель — це штучно створений людиною (наприклад, журналістом) уявний чи матеріальний об’єкт, що імітує функціонування якогось іншого реального об’єкта чи перебіг якогось процесу. Іншими словами, модель є аналогом, виконаним на іншій матеріальній основі, що з певною точністю відтворює реальний об’єкт. Наприклад, для вивчення новизни інформації журналіст може створити уявну модель отримувача інформації, який має певний банк інформації і на цій основі встановлює, яка саме інформація повідомлення є для нього новою, а яка — відомою.

У журналістикознавстві моделлю іноді називають також різні зразки, які служать еталоном для масового відтворення в повідомленнях ЗМІ.

Подамо кілька класифікацій моделей.

Перша класифікація поділяє моделі на такі види:

а) компонентні моделі (з чого складається Х);

б) прогностичні моделі (як буде поводити себе Х залежно від змін Y, зокрема від часових);

в) імітаційні моделі (зовні  об’єкт Х повинен поводити себе так, як Y).

Друга класифікація виокремлює такі види моделей:

— ідеальні (наприклад: формули  — статистичні, логічні), інформаційні, або кібернетичні (наприклад, масив норм редагування й алгоритми редагування, які є моделлю штучного інтелекту редактора) й матеріальні (наприклад, комп’ютер як модель отримувача інформації);

— аналітичні, або розпізнавальні (наприклад, модель аналізу зібраних журналістом документальних даних для написання в майбутньому повідомлення), чи синтетичні, або породжувальні (наприклад, модель породження — написання — повідомлення для ЗМІ).

Згідно з третьою  класифікацією моделі поділяють на такі види:

— математичні (у вигляді  формул);

— алгоритмічні  (у  вигляді методів й алгоритмів);

— програмні (у вигляді  програм, записаних кодами команд процесора, що функціонують на комп’ютерах).

Розроблення моделі передбачає необхідність створення в уяві ідеального образу реального об’єкта, тобто його „ідеалізації”, а далі — абстрагування від реального об’єкта, тобто усунення в ідеальному образі його неістотних деталей. Розроблення моделі — це результат творчої діяльності дослідника, методи якої поки що мало досліджені.

Виділяють такі етапи  створення моделей:

— дослідження функціонування реального об’єкта;

— системний аналіз об’єкта (поділ його на блоки й елементи і встановлення зв’язків між ними);

— створення (конструювання) гіпотетичної моделі реального об’єкта;

— експериментальна перевірка  гіпотетичної моделі шляхом її тестування (тести — ті ж, що й для реального  об’єкта);

— удосконалення гіпотетичної моделі, тобто створення (конструювання) робочої моделі;

— експериментальне визначення ефективності функціонування робочої моделі шляхом зіставлення результатів роботи реального об’єкта й робочої моделі;

— використання робочої  моделі в дослідницькій та практичній діяльності.

Абстрагування — це метод дослідження, в процесі якого уявно відокремлюють несуттєві характеристики об’єкта від нього самого.

Конкретизація — це метод дослідження, в процесі якого об’єкт наділяють усіма його несуттєвими характеристиками, яких його позбавили в процесі абстрагування.

Ідеалізація — це метод дослідження, в процесі якого для об’єктів, що не можуть бути вивчені в досліді чи реальному світі, утворюють абстрактні об’єкти. Нп: точка, ідеальний газ, абсолютно чорне тіло тощо.

Узагальнення — це метод дослідження, в процесі якого переходять від окремого до загального.

 

3. Конкретнонаукові методи

 

3.1. Теоретичні методи

 

Формалізація — це метод дослідження, в процесі якого об’єкти позначають певними знаками, після чого за певними правилами їх вивчають. Нп: в математиці, хімії тощо.

Аксіоматизація — це метод дослідження, в процесі якого деякі твердження певної науки приймають без доведення як вихідні, а далі на основі цих тверджень за певними правилами виводять інші твердження. Такі множини тверджень називають науковими теоріями.

Гіпотетичний метод — це метод дослідження, в процесі якого формулюють гіпотезу (імовірно істинне твердження про якийсь об’єкт), яка вимагає перевірки — на практиці і в теорії.

Історичний метод — це метод дослідження, в процесі якого вивчають історичні факти і на їх основі уявно відтворюють історичний процес розвитку певного явища в хронологічній послідовності, що дає змогу отримати про нього нові додаткові знання. Основа цього методу — проведення на основі висунутої гіпотези цілеспрямованого пошуку нових додаткових знань (археологічний пошук, археографічнийИ, або, як його ше називають, — документальний). Різновидами історичного методу є також біографічний та історично-порівняльний.

Логічний метод — це метод дослідження, в процесі якого об’єкт вивчають з позиції його відповідності нормам логіки.

 

3.2. Емпіричні методи

 

Порівняння — це метод дослідження, в процесі якого об’єкти зіставляють з метою виявити їх схожі та відмінні характеристики.

Підрахунок  — це метод дослідження, в процесі якого визначають число, що відтворює кількісне співвідношення однотипних об’єктів або їх характеристик. Підрахунок має підвидом цілу низку математико-статистичних методів (кореляційний аналіз, факторний аналіз, шкалювання тощо).

Вимірювання — це метод дослідження, в процесі якого кількісно визначають величину певної характеристики об’єкта шляхом зіставлення цієї величини з еталоном.

Спостереження — це метод дослідження, в процесі якого цілеспрямовано й організовано сприймають об’єкт дослідження та ведуть протокол його змін. Суб’єкт (дослідник) на об’єкт не ровинен впливати. Спостереження може вестися за допомогою спеціальних приладів чи інструментів. Види: хронометраж, анкетування (опитування), діагностика тощо.