Організація пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення географії

Пізнавальні мотиви і  почуття підлітків можна спостерігати на уроках: з яким інтересом учні сприймають знання, вирішують завдання контрольної роботи. Крім того, пізнавальну мотивацію, цілеспрямованість навчальної діяльності можна визначити за повсякденним ставленням кожного учня до виконання домашніх завдань, за схильністю до читання, за начитаністю, поінформованістю [34].

Для діагностики рівня  мотивації навчальної й пізнавальної діяльності можна скористатися і  спеціальними методами (дивись додаток Г).

Діагностування мотивації є складною проблемою. Ось деякі чинники, що ускладнюють її визначення:

• Щоб дослідити мотивації дитини, потрібно виявити широкий спектр рис особистості: потреби, схильності, звички, які дають їй задоволення; засоби, якими вона їх задовольняє; ситуації, стани, які стимулюють ту чи іншу поведінку; особливості установки дитини, які впливають на мотивацію того чи іншого типу поведінки; здатність до самомотивації; баланс між потребами і почуттям обов'язку; і, нарешті, загальну спрямованість особистості.
• Мотивація належить до релятивних властивостей особистості й може ситуативно змінюватися, тому однією з важливих проблем залишається проблема стійкості мотивації.
• Мотиви часто не усвідомлені учнями. На жаль, не тільки учнями. За дослідженнями, зі збільшенням стажу вчителів зменшується адекватність їхнього уявлення про мотивації учнів. До того ж, дорослі переважно не пам'ятають своїх спонук юності.

• Існують великі індивідуальні  розбіжності в мотивах учнів. Достеменно не відомі всі мотиви.

• Кожна людина має систему мотивів, що конкурують між собою.
• Складнощі у визначенні мотивації виникають часто й тому, що себе ми оцінюємо переважно за мотивами, а інших — за результатами діяльності.

• Для розробки психологічних  засад процесу виховання підлітків  особливе значення має ієрархія мотивів  їхньої діяльності, а виявлення супідрядності  мотивів — надзвичайно складне  завдання.

Дослідження бажано починати з підліткового віку, коли вплив зовнішніх мотивів зменшується, а вплив внутрішніх — збільшується.

Діагностику можна здійснити  за допомогою методики "Карта інтересів", ЦОЛ, методики "Ціннісні орієнтації", "Запитальник для оцінки потреб у досягненні успіху". Спрямованість учня: на себе (Я), на спілкування (С), на справу (Сп) можна виявити відповідними тестами.

Враховуючи релятивний характер багатьох мотивів учнів, можна  щороку визначати навчальну мотивацію  за допомогою простого опитування "закінчи речення":

"Я вчуся тому, що...",

"Я вчуся для того, щоб...".

Результати діагностики  допоможуть визначити провідні напрями  роботи з конкретними учнями та учнівськими  колективами.

Створення позитивної навчальної мотивації — процес формування й закріплення в дітей позитивних спонук до навчальної діяльності. Для цього процесу педагогіка має твердий ґрунт, оскільки в основі людського потягу до знань лежать не тільки негативні детермінанти (тривога, страх, прагнення до пристосування), а й позитивні імпульси — цікавість, потреба в розумінні тощо, які складають основу пізнавальної мотивації.

Пізнавальна мотивація включає прагнення до пізнання навколишнього світу, розширення кругозору, пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, інтересу до певних предметів і до процесу учіння, прагнення до оволодіння способами самостійної розумової праці. Інваріантною складовою розвиненої навчальної мотивації є пізнавальна активність дитини. Вона визначається на підставі наявності стійкої працездатності, вміння долати перешкоди та вносити корективи в процес навчання. Ознаками її наявності є стійка увага протягом уроку. Пізнавальна активність визначає:

• види пізнавальних труднощів, які здатен долати учень;
• реакцію на невдачі в навчанні;
• здатність визнавати помилки;
• здатність примушувати себе переробляти неякісну роботу.

Пізнавальна мотивація  в широкому розумінні наявна у  всіх дітей (вона виявлена навіть у  приматів). Але наявність пізнавального  інтересу ще не означає прийняття  навчального завдання. Для цього  потрібно щоб пізнавальний інтерес  був спрямований саме на навчання, й визначальна роль тут належить мотивації. Досліджено, що у випадку відсутності мотивації до навчання задатки не перетворюються на здібності, а інтелектуальний і особистісний розвиток відбувається повільно. Але й мотивація не забезпечить успіхів у навчанні, якщо вона не підкріплена іншими чинниками, як-от постійними специфічними детермінантами мислення людини (інтелектом, особистісними рисами, характером знань) і постійними неспецифічними (працелюбністю, відповідальністю, самостійністю, ініціативністю тощо). Для розвивального підходу також необхідно, щоб пізнавальні потреби прогресували у двох напрямах: потреби в отриманні готових знань і потреби в продукуванні нових. Саме це сприятиме народженню глибоких пізнавальних інтересів (мотивів), без наявності яких неможлива робота із самовдосконалення індивіда.

Хоча мотиви значною  мірою формуються до школи, оптимістичним  для педагогів є те, що вони піддаються впливу шкільного навчання, як вважають дослідники. Учні освоюють усе більше соціальних ролей, у процесі цього виникають нові мотиви, відбувається їх упорядкування, видозмінюється система поглядів, етичних норм і стосунків. На жаль, зараз із багатьох соціальних причин цей процес здебільшого відбувається стихійно. Тому особливо важливо, щоб школа приділила даному питанню належну увагу. Оскільки розвиток мотиву — індивідуальний шлях особистості, то ефективніше цей процес відбувається в рамках особистісно-зорієнтованого підходу [1].

В організації коригувальних впливів на пізнавальну мотивацію вчителі повинні дотримуватися певних положень (дивись додаток Д).

Мотиви учбової діяльності діляться на зовнішніх і внутрішні. Зовнішні мотиви не пов'язані із засвоюваними знаннями і виконуваною діяльністю. В цьому випадку навчання служить учню засобом досягнення інших цілей. При внутрішній мотивації мотивом служить пізнавальний інтерес, пов'язаний з даним предметом. В цьому випадку отримання знань виступає не як засіб досягнення якихось інших цілей, а як сама мета діяльності учня. Тільки в цьому випадку має місце власне навчання, яке безпосередньо задовольняє пізнавальний інтерес. У інших же випадках учень вчиться заради задоволення інших потреб, непізнавальних. У цих випадках говорять, що в учнів мотив не співпадає з метою. Насправді, мета учбової діяльності – отримання знань. Але якщо учень не має потреби в цих знаннях, то досягнення цієї мети здається безглуздим, якщо учбова діяльність не задовольняє якоїсь іншої потреби, але вже не прямо, а опосередковано. Так, наприклад, учень вчиться тому, що хоче мати престижну професію, це його цікавить, це є його кінцевою метою. Отже, навчання може мати різний психологічний сенс для учня: а) відповідати пізнавальній потребі, яка і виступає як мотив навчання, тобто як "двигун" його учбової діяльності; б) служити засобом досягнення інших цілей. В цьому випадку мотивом, що примушує виконувати навчальну діяльність, є ця інша ціль.

Зовні діяльність всіх учнів  схожа, внутрішньо, психологічно вона вельми різна. Ця відмінність визначається перш за все мотивами діяльності. Саме вони визначають сенс для людини виконуваної ним діяльності. Характер учбових мотивів є вирішальною ланкою, коли мова йде про шляхи підвищення ефективності навчальної діяльності.

Пояснюється це тим, що навчання по самій своїй суті покликане  задовольняти саме пізнавальну потребу. У зв’язку з цим прийнято вважати, що внутрішня мотивація завжди сильніша зовнішньої. Проте це не так. Наприклад, учень не любить даний предмет, але він йому дуже потрібний для справи, яка його захоплює. Якщо любов до цієї справи сильна, то учень буде позитивно ставитися до вивчення нелюбимого предмету. Іншими словами, не слід плутати зміст мотиву (що мотивує) і рівень його дієвості (силу мотивації).

Більш того, формування лише пізнавальної мотивації по відношенню до навчального предмету без урахування мотиваційної направленості особи може привести до своєрідного снобізму. Людина прагнутиме задовольняти лише свою потребу в знаннях, не думаючи про обов'язки перед суспільством. От чому учбово-пізнавальна мотивація завжди повинна бути підпорядкована соціальній. Зрештою учень повинен прагнути до пізнання, щоб бути корисним суспільству [50, с. 80-87].

Діяльність учня специфічна за своєю метою, умовами, мотивами. Поняття мотивації включає сукупність факторів, механізмів, процесів, які сприяють виникненню спонукань до реальної або потенційної конкретно-направленої активності. Стійкий і сильний науково-пізнавальний мотив сприяє тому, що особистість не має потреби в зовнішніх стимулах і її рівень самостійності досить високий.

Серед навчальних мотивів виділяють знані, тобто такі, що розуміються, вони практично не сприяють активній діяльності і реально діючі, які ефективно спонукують діяльність, впливають на постановку і досягнення цілей. Серед останніх розрізняють "коротку мотивацію" і "перспективні" мотиви. Мотиви першої з цих груп мають внутрішню мотивацію, несуть особистісний сенс. Якщо вони позбавлені сенсоутворюючої функції, то навіть при високій ефективності вони залишаються короткочасними "мотивами-стимулами" .

Безпосередня мотивація навчання розвивається в ході навчально-пізнавальної діяльності учня. За даними сучасних досліджень оптимальною є та навчальна мотивація, в якій переважають позитивні установки, стійкі і збалансовані соціальні, пізнавальні мотиви, а провідними є мотиви орієнтовані на перспективу. Формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності означає створення певного функціонального стану індивідуального мотиваційного поля, яке узгоджуючись з іншими індивідуальними полями складає колективне мотиваційне поле. Тому виникає можливість формування мотивації спільної навчальної діяльності, тобто створення загального позитивного відношення до предмету, що вивчається [14].

Таким чином, мотивація пізнавальної діяльності виступає неодмінною складовою і пізнавальної діяльності, і освітнього процесу загалом. Їй відводиться важлива роль, особливо в реаліях сьогодення, коли багато цінностей втрачено або призабуто сучасним підростаючим поколінням. Сучасні учні керуються зовсім іншою системою мотивації, ніж та що була раніше. Ще близько десяти років тому учням прищеплювалася одна мотиваційна сфера, яка була на той час досить ефективною, але зараз її застосувати так як і раніше не можливо. Трансформувалося суспільство і в першу чергу молодь як виразник всього нового, тому потрібне переосмислення, доопрацювання методики мотивації пізнавальної діяльності учнів. На нашу думку, для ефективної розробки методики мотивації є дуже важливим проведення її діагностики в учнів і на основі отриманих даних робити нововведення в технологію формування мотивації пізнавальної діяльності учнів на уроках географії.

3. Активізація та організація пізнавальної діяльності

У час розбудови національної школи актуального значення набула проблема розвитку пізнавальних інтересів  учнів, що на нашу думку, є неодмінною складовою активізації пізнавальної діяльності. Розв'язуючи її, педагогічні колективи шкіл України прагнуть до того, щоб кожний урок сприяв становленню навчальних інтересів учнів, набуттю ними навичок самостійного поповнення знань. Адже без активної самостійної праці не можна досягти глибоких і міцних знань, оволодіти раціональними прийомами навчальної діяльності.

Проблема розвитку пізнавальних інтересів завжди цікавила вітчизняних  педагогів і психологів. Однак  через багатоплановість і різноаспектність ця проблема не підпадає під просте й однозначне вирішення [60].

Як свідчить аналіз розгляду її у психолого-педагогічній і методичній літературі, теоретичні основи розвитку пізнавальних інтересів учнів при  вивченні природничого циклу ще не знайшли свого достатнього висвітлення. А питання цілеспрямованого розвитку інтересів у зв'язку з вивченням рідного краю, фізичної та економічної географії також чекають своєї розробки. Мова йде передусім про використання з вказаною метою проблемного викладу знань, про розвиток самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів, про забезпечення єдності раціонального і емоційного навчання в цій діяльності, дидактичних ігор, зацікавленості, системи пізнавальних знань, форм і методів навчання та краєзнавчого принципу у навчанні [59].

Однією з необхідних умов підвищення ефективності шкільного  навчання є розвиток пізнавальних сил  учнів, які стимулюють їх пізнавальну  активність, спрямовану на оволодіння знаннями, безперервне збагачення і  застосування останніх. У цьому зв'язку стимулом пізнавальної діяльності є пізнавальний інтерес, який визначається як вибіркова спрямованість особистості, звернена до галузі пізнання.

Досліджуючи проблему пізнавального інтересу, психологи і педагоги сходяться на тому, що закономірності розвитку природи і суспільства становлять неабиякий інтерес для учнів. Він стимулює розвиток їх творчого мислення, розвиває творчу індивідуальність. У результаті виникають можливості для управління процесом пізнавальної діяльності учнів

Серед важливих засобів  розвитку пізнавальних інтересів у психолого-педагогічній і методичній літературі називаються пізнавальні завдання, дидактичні ігри, читацькі конференції, олімпіади, конкурси, вікторини, інші засоби, під впливом яких пізнавальні інтереси учнів стають стійкими і дійовими.