Організація пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення географії

Таким чином, при  підготовці та реалізації психологічного аспекту уроку, а саме навчально-пізнавальної діяльності, вчитель повинен виконувати наступне:

• добір і реалізація змісту, методів і засобів формування позитивних, педагогічно доцільних і соціально значущих мотивів навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці;
• формування інтелектуальної сфери особистості (знання, уміння, здібності) за допомогою відповідного змісту навчального матеріалу та способів його реалізації;
• розвиток інтересу учнів до навчально-пізнавальної діяльності та її результатів;
• формування в учнів уміння вибирати раціональні способи дій у розв’язанні навчальних завдань;
• забезпечення оптимального поєднання функцій і способу дій учнів (виконавча, орієнтувальна, контрольна) у навчально-пізнавальній діяльності, спрямування її на пріоритетність орієнтувальної функції;
• забезпечення організації та змісту самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці реконструктивного та творчого характеру [23].

Отже, психологічний аспект уроку інтегрує такі основні його компоненти: психологічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів; пізнавальні психічні процеси і їх розвиток; емоційно-вольові  процеси і їх формування; індивідуально-психологічні особливості учнів. Психологічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів в сою чергу включають: мету, мотиви, різновиди діяльності, інтерес, увагу, мову, стиль спілкування, рефлексію. Характерною ознакою навчально-пізнавальної діяльності є її складність і специфіка, яка полягає в тому, що її об’єкт (учень) є водночас її суб’єктом, метою і результатом зміни самого об’єкта; завдання учень отримує ззовні, його навчально-пізнавальна діяльність розглядається з трьох сторін – мотиваційної, змістової, операційної. Крім того, до пізнавальних психічних процесів особистості відносяться відчуття, сприймання, мислення, уява, пам’ять. Гострою проблемою сьогодення є формування самостійної пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання.

2. Мотивація пізнавальної діяльності

З розбудовою незалежної Української держави змінилися  орієнтири та напрями освітньої  діяльності. Навчати і виховувати дітей, як ми це робили 5—7 років тому, не можна. Наші зарубіжні колеги зазначають, що цивілізований світ сприймає Україну  як незалежну державу, проте не вважає її великою, розвинутою. Серед усіх ознак нерозвиненості на першій позиції стоїть недостатній рівень освіти. Сьогодні за рівнем освіти ми входимо до дев'ятої десятки країн світу. Не зважаючи на кризу а економіці, освіта не може залишитися на тих засадах змісту і технології, які були 20 років тому. Немає руху вперед — немає життя.

Освіта має бути орієнтованою на особистість, на формування високоморальної, мобільної у своєму розвиткові людини, яка добре розуміє, що робить, куди й навіщо йде, яка обов'язково розвине власний талант, здібності, дані їй природою[51].

Ми вважаємо, що один зі шляхів, який допоможе досягти цього, є мотивація. Адже сьогодні учень  не має мотивованого бажання вчитися, а вчитель — умотивованого  бажання вчити, а від того страждає наше майбутнє.

Жоден процес пізнання був  би не можливий без мотивів навчальної, а значить і пізнавальної діяльності. Кожен учитель знає, що якщо учень  не хоче навчатися, то його навчити  не можна. Значить, у кожного учня повинен бути мотив.

Мотивом прийнято вважати внутрішню спонуку до діяльності, що надає їй особистісного змісту. Мотиви конкретизують і спрямовують діяльність людини: вибір предмета майбутньої діяльності є проявом психічної активності внаслідок інтеріоризації зовнішніх чинників через мотиваційно-потребнісну сферу особистості. Інакше кажучи, ми концентруємося тільки на тому, що має особистісну мотивацію.

Мотивацією вважають сукупність мотивів, які спонукають людину до досягнення мети; сукупність психологічних процесів, які дають поведінці вольовий імпульс і спрямованість. Рівень мотивації, за яким діяльність найбільш успішна, називають оптимумом мотивації.

Особистісно значуща  діяльність впливає на:

• ефективність виконання завдання;
• час, витрачений на неї;
• розвиток здібностей.

Емоційна зацікавленість і здібності підсилюють одна одну.

Оскільки формування мотивації тісніше пов'язане з виховним, а не з навчальним процесом, то співвідношення навчання й виховання слід змінити в бік останнього. Якщо в школах і надалі домінуватиме засвоєння знань, а розвиток особистості (зокрема процесу створення внутрішньої мотивації) відставатиме, то психологічне дорослішання учнів ітиме повільно. І навпаки — увага до формування особистісних якостей стимулює вдосконалення пізнавальної діяльності школяра, бо мотивація є не тільки стимулятором учіння, а й результатом сприйняття учнем ефективності особистого учіння. Саме тому у визначення змісту освіти сьогодні включено не тільки досвід пізнавальної діяльності (знання), досвід виконання способів діяльності (вміння), досвід творчої діяльності, а й досвід ставлення до навколишньої дійсності у формі мотиваційно-ціннісних орієнтацій [52]

Перейдемо до розгляду функцій, які виконують мотиви. Серед основних функцій мотиву виділяють: спрямування, регулювання та контроль.

Провідною серед них  є спонукальна функція (спрямування). Спонукальна функція мотиву реалізується тільки через зміст дії, але не визначає його автоматично, він утворюється  як результат самостійного процесу  його побудови. Це складна внутрішня робота, матеріал для будівництва якої формується в процесі виховання й соціалізації.

За дослідженнями сучасних психологів, серед найсуттєвіших  мотивів діяльності підлітка можна  виокремити: емоційне ставлення до діяльності, самоствердження, самореалізація, престижність, особиста користь, орієнтація на педагога, орієнтація на групу однолітків, суспільна значущість, обов'язок, новизна.

А серед вузько-особистісних мотивів можна виокремити:

• прагнення не бути гіршим;
• бути на рівні з товаришами,
• прагнення бути кращим за інших;
• прагнення завоювати симпатії однолітків, представників іншої статі;
• прагнення постояти за себе.

У повсякденній праці  педагоги переважно мають справи не з мотивами, а з мотивуванням учня, тобто тим, чим він пояснює  для нас свої вчинки. Тому вчителеві особливо важливо орієнтуватися в тому, як насправді учень мотивує свою навчальну діяльність. Саме вона є домінуючим об'єктом і нашої уваги.

Під мотивацією навчальної діяльності психологи розуміють усі чинники, що обумовлюють прояви навчальної активності: потреби, мету, установки, почуття обов'язку, інтереси.

Сучасна педагогіка серед  мотивів навчальної діяльності виокремлює: безпосередньо-спонукальні, засновані на емоційних проявах особистості (цікавість, бажання нагороди або запобігання покарання тощо); перспективно-спонукальні (ґрунтуються на розумінні значущості знання взагалі); інтелектуально-спонукальні (базуються на отриманні задоволення від процесу пізнання).Можна об'єднати мотиви учнів у такі групи: мотиви суспільного і морального змісту; мотиви, безпосередньо пов'язані з навчальною діяльністю; мотиви, пов'язані з особистісними життєвими планами й інтересами учнів; мотиви престижу; комунікативні мотиви; мотиви самовиховання; утилітарні мотиви; мотиви тривожності (уникнення неприємностей). Звичайно, одне з провідних місць в ієрархії мотивів учня має посідати потреба в навчанні як один із проявів загальної потреби в пізнанні. Але в більшості учнів вона, на жаль, не сформована. Мотиви дітей у навчальній діяльності здебільшого спрямовані на навчання заради навчання, навчання заради успіху, навчання для запобігання невдач, навчання під тиском, навчання з орієнтуванням на чийсь авторитет тощо [35].

За ступенем впливу чинників навчання на продуктивність навчання мотивація посідає перше місце. Методам навчання в цьому переліку чинників належить 15-те, а типу і структурі уроку – 28-ме місце.

Продуктивність навчання залежить як від внутрішніх стимулів навчання, так і від зовнішніх (педагогічних, суспільних, економічних).

Навчально-пізнавальні  мотиви формуються в процесі самої навчальної діяльності, тому важливо, як ця діяльність здійснюється.

Розглянемо мотивацію  пізнавальної діяльності учнів.

Пізнавальні мотиви. Провідним є інтерес до знань і до процесу їх здобуття, бажання дізнатися якомога більше, розширити свій кругозір, цікавість до певних предметів, явищ. Розрізняють декілька стадій розвитку інтересу: цікавість, допитливість, пізнавальний і теоретичний інтерес.

На стадії цікавості  учні можуть захопитися тим чи іншим  об'єктом, але в них не виникає  прагнення до пізнання їхньої суті. Тому потрібно запропонувати пізнавальні запитання. Ці запитання збуджують пізнавальний інтерес до теми і дають учневі можливість відчути недостатність його знань і вмінь для розв'язання поставленого завдання. Саме інтерес є основою уваги в пізнавальній і дослідницькій діяльності. Зацікавлена людина — захоплена, її увага, погляд, слух спрямовані на об'єкт інтересу. І якщо ставлення учнів до навчання позитивне, то надалі такі учні будуть уважними на уроці [57].

Та, на жаль, не всі школярі характеризуються позитивними ставленнями до навчальної діяльності. Є чимало байдужих до навчання і навіть тих, хто негативно ставиться до школи. У такому разі одним зі шляхів формування позитивного ставлення до навчання є створення позитивних мотивів навчання. Матеріал на етапі навчально-пізнавальної діяльності має подаватися в такій формі, щоб викликати в учнів емоційний відгук, зачепити їхнє самолюбство, тобто бути достатньо складним, добре ілюстрованим, активізувати пізнавальні процеси психіки. Досягти цього можна груповою формою навчальної діяльності. Саме робота в групах дозволяє залучити навіть слабко вмотивованих учнів до виконання поставленого завдання (дивись додаток В). Вони не можуть відмовитися виконувати свою частину роботи, оскільки виникає бажання бути не гіршим за інших . І знання та навички учні отримають як результат власної діяльності.

На цьому ж етапі  уроку на зміну цікавості приходить  допитливість. Пробуджувати й підтримувати її можуть допомогти уроки з вивчення творів українських письменників.

Парадокси в явищах природи  також пробуджують зацікавленість до уроку й інтерес до знань. Але  цього недостатньо для того, щоб  учень захотів пізнати суть тих  чи інших явищ. Щоб зробити дитину допитливою, необхідно зробити її уважною до явищ природи. Однак, щоб підтримати в ній цю допитливість, не треба ніколи поспішати задовольняти її. Якщо поставити доступні розумінню дитини запитання і дати можливість їх розв'язати, вона дізнається не тому, що їй сказали, а тому що вона сама зрозуміла. У запитанні закладений різний рівень активності школярів. Репродуктивні (відтворювальні) запитання спонукають до відтворення баченого, прочитаного — це низький рівень емоційно-пізнавальної активності учнів.

Описово-ілюстративні запитання вимагають конкретних фактів, прикладів — середній рівень пізнавальної активності школярів.

Оцінювальні запитання вимагають гострої мотивації, стимулюють до висловлення своєї точки зору — високий рівень емоційно-пізнавальної активності.

Отже, репродуктивні, описово-ілюстративні й оцінювальні запитання можуть зробити дитину допитливою. "Ми повинні намагатися, щоб усі ті знання, які ми бажаємо повідомити учням, були надані їхнім почуттям, щоб самі предмети зворушували, приводили в рух, привертали почуття, а останні, у свою чергу, — розумом. Отже, щоб не ми говорили учням, а самі речі" (Я. Коменський) [51].

Існують певні особливості  мотивації навчальної діяльності в  підлітковий період, оскільки в цей  період помітним стає зростання свідомості і самосвідомості дітей. Розширюється сфера їхніх знань про себе, про людей, про навколишній світ. Розвиток самосвідомості підлітка, виявляється в зміні мотивів основних видів діяльності: навчання, спілкування та праці. Дитячі мотиви, характерні для молодшого шкільного віку, втрачають свою силу. На їхньому місці виникають нові, "дорослі" мотиви, які призводять до переосмислення змісту мети і завдань діяльності.

Тому вирізняють такі рівні розвитку мотивації навчальної діяльності підлітків:

1-й рівень: характеризується малою кількістю позитивних мотивів. Позитивні мотиви навчання, ситуативні, короткочасні. Підлітки з низьким рівнем мотивації змушені вчитися, бо цього вимагають батьки й викладачі. Пізнавальні інтереси аморфні. Мотиви самоосвіти відсутні. Як правило, відсутні життєві плани, пов'язані з загальною освітою.

2-й рівень мотивації характеризується тим, що підлітки вже усвідомлюють важливість вивчення загальноосвітніх предметів і розвитку пізнавальних процесів. З'являється інтерес, формується почуття відповідальності, обов'язку. Підлітки цієї групи хоча й усвідомлюють важливість навчання та праці, але дуже приблизно. Ці підлітки орієнтовані на задоволення престижних прагнень. Підліток вивчає матеріал тих предметів, які вважає важливими для себе. Працьовитість розвинута мало. Але можливості виховання мотивації в цієї групи підлітків значно ширші.

3-й рівень мотивації характерний розвитком почуття обов'язку, пізнавального інтересу. Мотив навчання для отримання професії перебуває на вершині ієрархії мотивів. Підлітки починають усвідомлювати необхідність володіння вміннями вчитися. Підлітки цієї групи з успіхом можуть застосовувати пропоновані вчителями завдання та вправи, для того щоб розвинути особисті пізнавальні процеси й інтелект.