Методичні поради, щодо розвитку мовлення учнів допоміжної школи

     Дефекти вимови, що є наслідком не стільки недостатності роботи артикуляційного апарату, скільки порушення звукового аналізу і синтезу слів, різко негативно впливають на подальший розвиток мислення і мовлення розумово відсталої дитини. Невиразно сприймаючи слова, особливо подібні за звучанням фонеми, флективні закінчення, вона не може розрізняти відтінки значень багатьох слів. Це сповільнює засвоєння словника та граматичної будови мови.

     Учні допоміжної школи володіють значними потенційними можливостями необхідними для оволодіння фонетичною будовою рідної мови. Проте, відносно легко долаючи неправильну вимову ізольованих звуків.

     Наявні мовленнєві стереотипи через властиву дітям-олігофренам інертність нервових процесів виявляються патологічно стійкими. Переучування у розумово відсталих відбувається особливо важко. Вони знову і знову повертаються до звичної неправильної вимови. Поставлені звуки автоматизуються повільно, з великими труднощами.

     Аномальний розвиток пізнавальної діяльності учнів допоміжної школи зумовлює відсутність у них інтересу до вимовної сторони мовлення. У свідомості учня слово нерозривно пов'язане лише з його предметним значення. Звукове оформлення слова не привертає уваги цих дітей.

     В усному мовленні більшості розумово відсталих учнів молодших класів основні виразні засоби представлені недостатньо, їх мовлення монотонне, бідне інтонаціями, насичене неправильними наголосами, непотрібними паузами. У деяких (переважно збудливих) олігофренів спостерігається надмірно прискорене мовлення, яке уявляє собою потік слів та звуків переплутаних, незакінчених, проковтнутих. У іншої частини учнів- загальмованих, сором'язливих або ослаблених - мовлення буває патологічно уповільненим. Вони говорять тихо, мляво, розтягуючи слова. Порушення темпу мовлення ускладнює його сприймання і знижує можливості спілкування. З метою розвитку інтонаційної сторони мовлення, в допоміжній школі широко застосовують різноманітні прийоми навчання. А саме: виразне читання завчених віршів, читання в особах або драматизація нескладних казок, оповідань чи байок, вимова однієї й тієї ж фрази з передачею різних почуттів, визначення того, з яким почуттям вимовлене висловлювання вчителем, та ін.

3. Особливості словникового запасу розумово-відсталих учнів

     Словниковий запас розумово відсталих школярів характеризує особливості їхньої пізнавальної діяльності, вміння осмислювати і відобразити в мовленні оточуючу дійсність, а також своєрідність загального психічного розвитку дітей. Бідність словникового запасу у дітей-олігофренів зумовлена багатьма причинами, серед яких основною є низький рівень їх розумового розвитку. Сповільнене оволодіння словником значною мірою є наслідком обмеженості соціальних та вербальних контактів дебілів, а також недостатньої сформованості у них інтересів. Певну роль відіграє і дефектність вербальної пам'яті.

     Діти часто  не знають  назв багатьох добре  знайомих їм предметів .У словнику  першокласників мало слів, які  мають узагальнене значення (меблі, одяг, взуття, овочі). Діти не завжди  вірно розуміють їх значення. Так, пояснюючи слово "фрукти", учениця крім яблука та груші  включила до цієї категорії моркву, цибулю, квітку.

     Рідко зустрічаються в мовленні дебілів слова з абстрактним значенням. Якщо вони і використовуються деякими дітьми, то несвідомо, у вигляді механічно заучених сполучень.

     Між словом і образом предмета у розумово відсталих учнів молодших класів у ряді випадків немає необхідної відповідності (І.Г.Данілкіна). Діти називають предмет, але не можуть впізнати його серед інших. Так, учень, перераховуючи знайомих йому птахів, називає ворону, грака, синичку, але не може показати їх на картинках.

     Дуже обмежене коло слів мають розумово відсталі учнів для позначення дій. Розповідаючи про літній відпочинок, 10 першокласників-олігофренів використали лише 15 дієслів, а 10 першокласників масової школи - 46.

    Якщо розумово  відсталий учень бажає у мовленні  відобразити виконання дій: "відрізав", "приклеїв" і т.п., то в усіх  цих випадках він використовує  одне і те ж саме слово - "зробив". Особливо важко дітям-олігофренам засвоювати і використовувати дієслова з префіксами. Слова "прийшов", "перейшов", "зайшов" вони замінюють словом  "йшов". Лише зрідка з'являються в мовленні олігофренів слова, що характеризують властивості та якості предметів (Т.К.Ульянова, А.В.Усвайська та ін.)

     Н.В.Тарасенко вважала, що розумово відсталі учні початкових класів особливо рідко вживають у своєму мовленні прикметники, які характеризують внутрішні якості людини. Діти зазвичай використовують оціночні прикметники із загальним неточним значенням ("хороший", "поганий"). Часто розумово відсталі учні користуються прикметниками неадекватно.

     Надзвичайно обмежений в учнів початкових класів допоміжної школи запас прислівників. Він містить такі прислівники, як "тут", "там", "потім" та деякі інші. Лише завдяки спеціальному навчанню учні навчаються користуватись такими словами, як "завтра", "багато", "далеко" і т.п. Учні 1 класу допоміжної школи часто змішують різні за значенням прислівники. У ряді випадків, не знаючи, як треба назвати предмет, його частину або дії, діти застосовують вказані займенники ("цей", "той").

     Великі труднощі відчувають розумово відсталі учні при використанні прийменників, яких у їхньому словнику вдвічі менше, ніж у нормальних дітей. Неадекватно учнями допоміжної школи використовуються прийменники, подібні за значенням ("на" - "в", "на" - "над"). Від першокласників часто можна почути  "з стіни", замість "від стіни".

     Бідність словника створює труднощі спілкування розумово відсталої дитини з оточуючими її людьми. В одних випадках ускладнюється розуміння зверненого мовлення, в інших - ускладнюється побудова власних висловлювань. Бідність словника призводить до неправомірно частого вживання однієї й тієї ж групи слів, що робить мовлення одноманітним, шаблонним і неточним.

     При переході учнів із класу в клас їхній словник значно збагачується. Проте усі зміни мають своєрідний характер. Словник школярів значно поповнюється в першу чергу іменниками і дієсловами. В мовленні учнів з'являються і починають займати певне місце слова, що мають узагальнююче значення.

     Можна помітити певні зміни у використанні дієслів. Учні старших класів допоміжної школи починають користуватися дієсловами з префіксами, можуть описати самостійні дії. Разом з тим, зберігається обмеженість їхньої дієслівної лексики. У мовленні учнів мало дієслів, які передають стан, прояви та зміни ознак.

     Дуже повільно  здійснюється накопичення слів, що означають властивості і  якості об'єктів та явищ. Це пов'язано з тим, що у побутовому мовленні дебіли користуються вузьким колом прикметників. Школярі недиференційовано розуміють значення багатьох прикметників, а також невірно утворюють їх ("хвойний дуб", "пісочна стежка"). Особливо повільно відбувається розширення словника прикметниками, що позначають особистісні якості людини. Замість прикметників у цьому випадку розумово відсталі школярі використовують іменники: не "старанний", а "відмінник", не "добрий" або "чуйний".

     Поступово скорочується число помилок у використанні прийменників у тих випадках, коли висловлюються відношення, засвоєні наочно, коли ці відношення конкретні. Якщо ж з допомогою прийменників необхідно відобразити відношення переносного або узагальненого значення, прогрес дебілів є незначним.

     Повільне розширення словника розумово відсталих учнів пов'язано з тим, що вони, сприймаючи текст, не помічають у ньому незнайомих слів. Нове слово вони часто уподібнюють із значенням іншого знайомого слова.

     Отже, словниковий запас, обмежений в учнів початкових класів допоміжної школи, завдяки спеціальному навчанню з часом, без сумніву, збільшується. Проте розширення словникового запасу дебілів, у порівнянні з тим, як це відбувається в нормі, потребує від вчителя більш цілеспрямованої і напруженої роботи, більшого використання дій і наочних прийомів навчання, а також цілої системи спеціальних вправ, які викликають у дітей інтерес і позитивні емоції, спонукають вживати нові слова і закріплювати їх у мовленні.

4. Співвідношення між активним і пасивним словником

     Більша частина всіх слів, відомих учням допоміжної школи, входить до їх пасивного словника і лише відносно невелика використовується активно.

     Виразне розходження між пасивним і активним словником може бути виявлено у розумово відсталих дітей стосовно всіх частин мови. Проте особливо яскраво воно проявляється при вживанні прикметників. До добре знайомих іменників учні підбирають невелику кількість прикметників широкого вживання, які лише приблизно характеризують предмети ("хороший будинок", "великий лев"). Разом з тим, якщо дітям дати слова для довідок, то вони можуть правильно підібрати прикметники ("високий, багато­поверховий, кам'яний будинок", "спритний, швидкий, хижий лев").

     У мовленні олігофренів зустрічається багато слів-паразитів: "значить", "так" та ін. Це свідчить про недостатність активного словника школярів, про різні труднощі, що виникають у них при формулюванні висловлювання.

     В активний словник дитини входять, головним чином, такі слова, які відображають коло її потреб, бажань, інтересів. Слова, які дитина не вживає, не займають великого місця в її житті. Бідність активного словника учнів допоміжної школи, різка обмеженість у ньому слів із спеціалізованими і узагальнюючими значеннями, слів, що виражають відношення між предметами і явищами, свідчать про глибокий недорозвиток не тільки мовлення, а й мислення дебілів.

      Відмова  розумово відсталої дитини від  відповіді або наближене вживання  терміну не завжди означає, що  необхідне слово відсутнє в  її словнику. У ряді випадків  це явище - результат недостатнього  вміння мобілізувати себе, докласти  зусилля до того, щоб активізувати  найбільш підходяще слово. Тобто, можна припустити, що в бідності активного словника виявляється і дефектність мислення та мовлення учнів допоміжної школи, і недостатність їх вольової сфери.

     У ході навчання запас слів розумово відсталих учнів значно зростає. Проте процес його збагачення протікає односторонньо. Відбувається накопичення в основному пасивного словника. Перехід слів в активний словник здійснюється набагато повільніше.

5. Особливості побудови речень учнів допоміжної школи

     Мовлення учнів першого класу допоміжної школи в основному складається із простих речень. Розповіді дітей нагадують ланцюжок із граматично рівноцінних ланок.

     До третього класу розповіді учнів допоміжної школи стають більш розгорненими, проте побудова речень змінюється мало – діти використовують тільки найпростіші структури.

     У порівнянні з дітьми, що нормально розвиваються, олігофрени починають користуватися складними реченнями з великим запізненням (Л.В.Занков, М.Ф.Гнезділов).У літературі є дані про те, що розумово відсталі учні використовують складні речення спочатку у писемному мовленні і лише пізніше - в усному.

     Перехід до вживання складних речень здійснюється в учнів допоміжної школи уповільнено і важко. Діти довго затримуються на тому рівні мовленнєвого розвитку, коли вони вже роблять спроби висловити свої думки з допомогою порівняно складних конструкцій, але ще не можуть надати їм граматично правильної форми. У мовленні учнів 4-5 класів зустрічаються особливі синтаксичні утворення, які займають проміжне місце між простими та складними реченнями.

     Навіть учні старших класів віддають перевагу в мовленні простим реченням. Складність побудованих учнем речень залежить від умов, у яких здійсшоється висловлювання. Так, на уроках української мови та читання восьмикласники використовували складні речення, а на уроках математики, на яких спеціальний контроль за мовленням не здійснювався - прості.

1. Побудова простих речень учнями допоміжної школи

      Розумово відсталі діти, які навчаються в молодших класах допоміжної школи, ще повністю не оволоділи побудовою простих речень. Вони говорять дуже аграматично, порушуючи синтаксичні зв'язки узгодження та підпорядкування ("У нього немає голова", "Хлопчик зробив снігу бабу).  Учні допоміжної школи досить часто пропускають прийменники ("Поклади книгу стіл", "Хлопчик пішов ліс").

     У мовленні олігофренів спостерігаються також порушення прийнятого порядку слів.