Методичні поради, щодо розвитку мовлення учнів допоміжної школи

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………..2                                                                                                           

РОЗДІЛ  I. РОЗВИТОК УСНОГО МОВЛЕННЯ РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ УЧНІВ

1.1 Запізнення розвитку мовлення ………………………..........................4                 

1.2 Формування фонетичної та інтонаційно-виразної сторони мовлення розумово-відсталого учня………………………………………………….6

1.3 Особливості словникового  запасу розумово-відсталих учнів……….8

1.4 Співвідношення між активним і пасивним словником……………...11

1.5. Особливості побудови речень учнів допоміжної школи…………...12

               1.5.1. Побудова простих речень учнями допоміжної школи……...12

1.6. Переказ тексту розумово-відсталими учнями……………………….14

 

РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИТОК ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ УЧНІВ

2.1. Мовлення і пізнавальні  процеси учнів допоміжної школи…………16

2.2. Роль мовлення  в регуляції діяльності розумово відсталих школярів17

2.3. Засвоєння навичок  читання учнями допоміжної школи…………….19

2.4. Засвоєння навичок  письма розумово-відсталими учнями…………..22

2.5. Оволодіння буквеним складом слів учнями допоміжної школи……24

2.6. Здатність розумово-відсталих  учнів до письмового переказу тексту25

 

РОЗДІЛ ІІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ УЧНІВ ДОПОМІЖНОЇ ШКОЛИ

3.1. Цілі, задачі та організація  емпіричного дослідження……………….26

3.2.Обробка результатів  емпіричного дослідження та їх  інтерпретація..28

3.3. Методичні поради, щодо  розвитку мовлення учнів допоміжної школи………………………………………………………………………..30

Висновок……………………………………………………………………………31

Список використаної літератури………………………………………………….33

 

ВСТУП

     Актуальність дослідження. Проблема мовлення - одна з найважливіших в загальній і спеціальній психології, дефектологіїї. Мовлення слугує основним засобом спілкування людей, необхідна основа людського мислення, його знаряддя.

     Мовлення є  засобом регуляції психічної  діяльності людини. Велику роль  відіграє мовлення у формуванні  і протіканні вольових процесів, а також емоційних переживань.

     Вивчення мовлення  розумово відсталих дітей,  дає  можливість на фактичному матеріалі  прослідкувати за тими глибокими  і своєрідними порушеннями, що  характерні для вербального розвитку  дітей-олігофренів і  точніше  зрозуміти роль, яку відіграє  інтелект у формуванні дитячого  мовлення.

     В допоміжній  школі загальні завдання навчання  і виховання вирішуються в  поєднані зі спеціальними, у число  яких входить і корекція порушень  мовленнєвого розвитку розумово  відсталих учнів.

  Проблема формування граматичного ладу мовлення є однією з актуальних проблем мовленнєвого розвитку дітей з інтелектуальним недорозвитком. Характерні риси мовленнєвого розвитку розумово відсталих дітей розкриті в дослідженнях А. К. Аксьонової, М. Ф. Гнездилова, В.Г. Петрової [21].

     Враховуючи  особливості розвитку дітей з  інтелектуальним недорозвитком  та їх можливості в оволодінні  мовленнєвим розвитком взагалі, та граматичним ладом зокрема, слід зазначити, що подібні порушення  можуть бути виправлені тільки  в результаті спеціально організованої  корекційної роботи.

     У розумово відсталої дитини на час вступу до школи практика мовленнєвого спілкування займає менший відрізок часу, ніж у нормальних дітей — усього 3—4 роки (норма — 5,5 років). Темп розвитку її мовлення всі ці роки був різко уповільненим, а мовленнєва активність недостатньою. Це є додатковим чинником ускладнення спілкування з дорослими та однолітками. Дитина рідко бере участь у бесідах, на запитання відповідає односкладно і не завжди правильно. Недостатнє розуміння зверненого мовлення стає на заваді виконання доручень та завдань.

   Одержані результати дозволяють говорити про певну спільність вербального розвитку розумово відсталих та нормальних дітей. Проте не можна забувати, що розумово відсталі і нормальні діти проходять основні стадії мовленнєвого розвитку у різні вікові періоди, і що мовлення дебілів, розвиваючись аномально, має ряд істотних відхилень від норми.

    

     Мета  дослідження – дослідити рівень розвитку усного і писемного мовлення розумово відсталих дітей у допоміжній школі.

     Об ’єкт дослідження – розумово відсталі учні допоміжної школи.

     Предмет дослідження – процес формування усного і писемного мовлення розумово відсталих дітей допоміжної школи.

     Гіпотеза – інтелект відіграє велику роль, у формуванні дитячого мовлення.

     Завдання  дослідження:

1. теоретично дослідити формування усного мовлення розумово відсталих дітей;
2. теоретично дослідити формування письмового мовлення розумово відсталих дітей;
3. теоретично дослідити мовлення і діяльність учнів допоміжної школи;
4. емпірично дослідити рівень розвитку мовлення  розумово-відсталих дітей;
5. зробити висновки стосовно всієї роботи.

     Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення джерел інформації – спостереження, вивчення передового педагогічного досвіду, вивчення та аналіз продуктів дитячої діяльності, порівняльний аналіз результатів дослідження.

     Методологічну і теоретичну основу роботи складають дослідження таких вчених як: Л. С. Виготський, Л. В. Занков, М. Ф. Гнєздилов, Г. М. Дульнєв, А. Н. Леонтьєв, М. П. Феофанов, В. Г. Петрова, М. А. Савченко, Є. Ф. Соботович, Г. А. Каше, М. С. Певзнер та ін.

     Теоретична значущість роботи полягає в тісному зв’язку процесу розвитку мовлення і пізнавальної діяльності.

     Практична значущість  недорозвинення мовлення негативно впливає на загальний психічний розвиток дитини, ускладнює її спілкування з оточенням.

     Структура  роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів,  висновків та списку літератури, який налічує 26 джерел. 

 

РОЗДІЛ  I. РОЗВИТОК УСНОГО МОВЛЕННЯ РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ УЧНІВ

     Формування усного мовлення у розумово відсталої дитини здійснюється уповільнено і досить своєрідно. Своєрідність проявляється у засвоєнні фонетичної сторони мовлення, в оволодінні словниковим складом і будовою речень, у формуванні діалогічного і монологічного мовлення.

 

1. Запізнення розвитку мовлення

     Розумово відсталі діти, не маючи ні пошкоджень слуху, ні різких аномалій будови мовленнєвих органів, оволодівають мовленням значно пізніше своїх ровесників, що розвиваються нормально. [За дослідженнями М.С.Певзнер [26] перші слова розумово відсталі діти починають вимовляти лише на 3-му, 4-му і навіть 5-му році життя]. За даними Касселя, Шлезінгера, М.Зєємана, більше 40% дебілів починають говорити пізніше 3-х років. І.В. Карлін і М.Страззулла стверджують, що дебіли не переходять до спонтанного белькотіння до 12 - 24 місяців; перші слова з'являються у них в 2,5 - 5 років. Розумово відсталі діти пізніше, ніж це буває при нормальному розвитку, переходять до вживання речень. У розумово відсталих поява перших слів віддалена від використання речень значно більшим часовим інтервалом, ніж у нормі. Таким чином, запізнення становлення мовлення проявляється в усіх аспектах мовленнєвої діяльності олігофренів.

     Розумово відсталі діти значно гірше своїх нормальних однолітків розуміють звернене до них мовлення. Якщо висловлювання співрозмовника занадто довгі, то діти швидко втомлюються, перестають слухати. Це особливо помітно у тих випадках, коли відсутні конкретні опори, які б привертали увагу дітей і допомогли б їм зрозуміти, чого від них хотять.

     У розумово відсталої дитини на час вступу до школи практика мовленнєвого спілкування займає менший відрізок часу, ніж у нормі - усього 3-4 роки,у нормі - 5,5 років. Темп розвитку її мовлення всі ці роки різко уповільнений, а мовленнєва активність недостатня. Розмовно-побутове мовлення дитини слабко розвинене. Це ускладнює спілкування з дорослими. Дитина рідко бере участь у бесідах, на питання відповідає односкладно і далеко не завжди правильно. Ускладненим виявляється також виконання доручень та завдань.

     При з'ясуванні причин, що зумовлюють уповільнене формування мовлення у розумово відсталих дітей, слід виходити передусім із характерного для них загального недорозвитку всієї психіки в цілому, який призводить до значних змін і затримок у розумовому розвитку. Одним із безпосередніх наслідків цього є пізній розвиток фонематичного слуху.

    Значну роль в уповільненому розвитку мовлення відіграє характерний для цієї категорії дітей загальний моторний недорозвиток. Він порушує процес дієвого активного знайомства дитини з оточуючим світом і тим самим - накопичення уявлень і відомостей про нього. Порушення моторики позначається на довільності вимови звуків та слів, оскільки для цього потрібен високий рівень координованості рухів органів мовлення.

     У період становлення мовлення дитина краще розрізняє на слух ті звуки, які вже вміє вимовляти. Характерні для розумово відсталих дітей слабкий розвиток фонематичного слуху і недостатня координованість рухів мовленнєвих органів впливають одне на одного і гальмують розвиток мовлення.

     Важливим фактором, який затримує розвиток мовлення розумово відсталих, є також характерна для них недостатність засвоєння семантичної сторони рідної мови. Відомо, що дитина впізнає та вимовляє знайоме слово легше, ніж незнайоме. Отже, значення слова відіграє істотну роль в організації фонематичного слуху дитини. Аномалія загального розвитку створює перешкоди для розуміння розумово відсталою дитиною значення тих слів, які вимовляють інші. Сповільнене, неточне, помилкове засвоєння значень слів гальмує формування мовлення дитини.

     У розумово відсталої дитини внаслідок загального недорозвитку психіки збагачення досвіду, протікає уповільнено і спотворено. Аномально розвинені практична та пізнавальна діяльності не можуть сприяти швидкому накопиченню уявлень і не стимулюють появу нових інтересі та потреб. Дитина не відчуває необхідності у мовленнєвому спілкуванні з оточуючими.

 

2. .Формування фонетичної та інтонаційно-виразної сторони мовлення розумово-відсталого учня

     Про наявність недоліків у фонетичній будові мовлення розумово відсталих дітей говорило багато авторів - А.А.Попова, Г.Я.Трошин, М.Ю.Хватцев, Р.Ю.Левіна, С.С.Ляпідевський, Д.І.Орлова та ін.[19] Всі дослідники визначали в олігофренів значно більшу розповсюдженість порушень вимови, ніж у дітей   з   нормальним   інтелектом. За   характером впливу на подальший мовленнєвий розвиток дитини недоліки вимови можуть бути розділені на дві принципово різні групи.

     До однієї з них відносяться такі недоліки, які зводяться тільки до неточної вимови окремих звуків. Звуко-буквений аналіз при цьому залишається загалом збереженим. Такі дефекти вимови зазвичай відображаються тільки на усному мовленні дитини і не є перешкодою при навчанні грамотів, вони не є характерними для розумово відсталих дітей.

     Друга група порушень вимови специфічна для розумово відсталих учнів. Ці недоліки вимови - один з проявів загального недорозвитку мовлення олігофренів. Вони викликані причинами, в основі яких лежить уповільнене засвоєння дитиною звукової сторони рідної мови. Розумово відсталим дітям властиві фонетико-фонематичні порушення, які проявляються у неточній слуховій диференціації близьких за звучанням фонем і труднощах звукового аналізу слів.

     Поряд з цим діти-олігофрени відчувають значні труднощі артикуляційного характеру. Недостатньо чітко розрізняючи подібні звуки і не вміючи точно координувати рухи своїх моленнєвих органів, дитина не може навчитись правильній вимові, оскільки не має можливості самостійно контролювати і удосконалювати її.

     Порушення вимови звуків у розумово відсталих учнів проявляються у 3-х варіантах.

• Це, по-перше, повне невміння вимовляти той чи інший звук (дитина або пропускає звук, або замінює його іншим).
• По-друге, неправильне використання звуків, що виражається у різноманітних нестійких замінах даного звуку іншими, дещо подібними за звучанням або артикуляцією.
• По-третє, спостерігається спотворена вимова ряду звуків, викликана неправильно сформованим артикулюванням або недиференційованою вимовою  двох або декількох звуків.

      Фонетичні недоліки мовлення проявляються у розумово відсталих дітей з різним ступенем інтенсивності. Г.А.Каше визначила, що 65% учнів першого класу і 60% учнів другого класу допоміжної школи мають більш або менш виразні дефекти вимови. Розповсюдженість фонетичних недоліків мовлення залежить від ступеня виразності розумової відсталості. В імбецилів дефекти вимови зустрічаються значно частіше, ніж у дебілів.