Регулювання розвитку малих підприємств засобами податкової політики

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних  за останнім днем строку сплати суми грошового  зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних  за останнім днем строку сплати суми грошового  зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (пункт 126.1 статті 126 Кодексу).

Відповідно  до пункту 300.1 статті 300 платники єдиного  податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту  сплати сум єдиного податку, а  також за своєчасність подання податкових декларацій.

Разом з  тим, абзацом 2 пункту 7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу визначено, що штрафні санкції до платників єдиного податку за порушення у 2012 році порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій платника єдиного податку та повноти сплати сум єдиного податку платниками не застосовуються. Враховуючи вищезазначене, неподання або несвоєчасне подання платниками єдиного податку - юридичними особами податкових декларацій тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі, встановленому пунктом 120.1 статті 120 Кодексу.

У разі несплати суми грошового зобов’язання у встановлені чинним законодавством строки до платників єдиного податку - юридичних осіб застосовуються штрафні санкції у розмірі, встановленому пунктом 126.1 статті 126 Кодексу.

Якщо  на картці особового рахунку платника єдиного податку - юридичної особи  рахується переплата по єдиному  податку, то сума грошового зобов’язання, зазначеного у податковій декларації, погашається за рахунок переплати, а штрафні санкції за несплату грошового зобов’язання у встановлені чинним законодавством строки до платника не застосовуються.

До платників  єдиного податку - юридичних осіб не застосовуються штрафні санкції, встановлені пунктом 50.1 статті 50 Кодексу  та якщо грошове зобов’язання, зазначене у податковій декларації, сплачено таким платником у встановлені чинним законодавством строки, але не в повному обсязі.

2.2. Показники  та результати діяльності суб’єктів  малого підприємництва в регіональному  розрізі

 

В умовах післякризового відновлення  економіки України значної ролі набуває стимулювання розвитку малого підприємництва у регіонах, завдяки чому стає можливим досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку як регіонів, так і країни в цілому:

– створення нових робочих місць (є особливо важливим для депресивних  регіонів), що сприятиме зменшенню  соціальної напруженості та досягненню соціальної стабільності у суспільстві;

– підвищення рівня доходів (а отже, зростання показників добробуту  населення та його платоспроможності);

– формування на місцевих ринках конкурентного  середовища щодо пропозиції товарів  та послуг, підвищення їх якості;

– пожвавлення економічної активності у регіонах;

– збільшення надходження капіталу до регіональної (та національної) економіки;

– впровадження інноваційних та енергозберігаючих  технологій, розвиток «зеленої економіки», покращення екологічної ситуації на місцях;

– збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів;

– уповільнення обсягів трудової міграції активної частини працездатного  населення за кордон;

– збільшення у суспільстві прошарку середнього класу.

Станом на 2011 р. понад половину малих підприємств від їхньої загальної кількості в Україні зосереджено у семи регіонах: у м. Києві (20,2 %), Донецькому (7,3 %), Дніпропетровському (7,0 %), Харківському (6,8%), Одеському (5,9 %), Львівському (5,8 %) регіонах та АР Крим (4,8 %). За кількістю малих підприємств – юридичних осіб на 10 тис. осіб населення лідером є м. Київ – 250 підприємств; після нього – Харківський (76) та Львівський (70) регіони. Найгірші показники за цим параметром у Вінницькому (35), Сумському (36) та Рівненському (37) регіонах. Найбільшу чисельність суб’єктів малого підприємництва (включаючи фізичних осіб – підприємців) на 10 тис. населення зареєстровано у м. Києві (699), Миколаївському (583) та Одеському регіонах (562), найменше – у Тернопільському (358), Донецькому (398) областях та у АР Крим (372).

За обсягами реалізованої продукції лідирують малі підприємства м. Києва (151,6 млрд. грн.), Дніпропетровського (44,5 млрд. грн.) та Донецького (38,3 млрд. грн.) регіонів. Замикають рейтинг за обсягами реалізованої продукції малі підприємства Чернівецького (3,3 млрд. грн.), Тернопільського (4,1 млрд. грн.) та Рівненського (4,3 млрд. грн.) регіонів. Розмір середньомісячної заробітної плати працівників малих підприємств також різниться за регіонами: найвищий рівень – у м. Києві (1838,19 грн.), у Донецькому (1280,46 грн.), Дніпропетровському (1215,39 грн.) та Запорізькому (1140,76 грн.) регіонах. Найнижча заробітна плата у працівників малих підприємств Волинського (983,83 грн.), Чернігівського (997,86 грн.) та Тернопільського (1000,38 грн.) регіонів [37, c. 305].

Поряд з аналізом регіонів за окремими показниками розвитку малого підприємництва пропонується прокласифікувати ці регіони одночасно за декількома складовими на підставі застосування методу кластерного аналізу. Метод кластерного аналізу дозволяє поділити досліджувану сукупність,яка характеризується безліччю різнорідних показників на однорідні  групи,оскільки в якості групувальної ознаки для включення регіону в кластер використовується відразу декулька показників розвитку малого підприємництва. Для цілей проведеного дослідження були визначені три критерії кластеризації,що наведені в табл. 2.3.

 

 

 

Таблиця 2.3

Основні показники розвитку малого підприємництва в розрізі регіонів

в 2011 р. [43]

Регіон	Кількість малих підприємств, у % до загальної  кількості підприємств відповідного регіону	Обсяг реалізованої продукції, млн. грн.	Обсяги надходжень єдиного податку, млн. грн.
Україна	93,7	523638,2	2195,092
АР Крим	93,8	14284,6	110,930
Вінницький	91,9	10050,8	65,621
Волинський	92,3	5274,4	33,023
Дніпропетровський	92,7	46900,6	147,437
Донецький	93	39962,3	196,087
Житомирський	91,6	6926,5	55,700
Закарпатський	94	4814	49,728
Запорізький	94,3	19097,7	80,050
Івано-Франківський	95,6	6573,5	46,460
Київський	92,6	24081,6	96,887
Кіровоградський	93,5	9080,4	31,972
Луганський	92,5	14398,5	78,392
Львівський	93,7	20718,9	118,228
Миколаївський	94,6	11999,2	56,930
Одеський	94,4	29365,4	127,313
Полтавський	92,4	13726	65,591
Рівненський	92,4	5427,6	43,995
Сумський	91,8	6382,6	42,459
Тернопільський	93,6	4894,5	41,592
Харківський	94,4	33151,2	162,284
Херсонський	93,8	8990,5	48,504
Хмельницький	92,9	7816,2	58,281
Черкаський	91,6	9629,4	53,780
Чернівецький	94	3959,4	40,202
Чернігівський	91,3	6016,9	45,140
м. Київ	95,1	155453,8	267,132
м. Севастополь	93,4	4661,7	31,377

 

Результати кластерного аналізу, наведені на рис. 2.2 і свідчать про те, що найбільш раціональною є розбивка регіонів на три кластери.

При застосуванні методу k-середніх (рис. 2.3) отримані результати свідчать, що до першого кластеру належать регіони, для яких характерні найбільші показники обсягу реалізованої продукції та надходжень єдиного податку, незважаючи на те, що відсоток малих підприємств в загальному обсязі підприємств регіону порівняно з іншими кластерами знаходиться на середньому рівні.

Рис. 2.2. Дендрограма розподілу регіонів за кластерами

 

До складу першого кластеру входять м. Київ, АР Крим, Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Одеський та Харківський регіони.

 

 

Рис. 2.3. Розподіл регіонів за кластерами при застосуванні методу k-середніх

 

До другого кластеру відносяться регіони, яким властиві середні показники обсягу реалізованої продукції та надходжень єдиного податку, тоді як показники кількості малих підприємств в загальному обсязі підприємств в цих регіонах є найбільшими. Такі показники є характерними для Вінницького, Волинського, Житомирського, Київського, Луганського, Полтавського, Рівненського, Сумського, Хмельницького, Черкаського та Чернігівського регіонів.

Що стосується третього кластеру, то до його складу належать регіони, що характеризуються найменшими аналізованими показниками (м. Севастополь, Закарпатський, Запорізький, Івано-Франківський, Кіровоградський, Миколаївський, Тернопільський, Херсонський, Чернівецький).

Виходячи з отриманих результатів, можна зробити висновки, що незважаючи на суттєві перетворення в сфері стимулювання розвитку малого бізнесу, деякі проблеми й досі залишаються не вирішеними.

Розвиток малого підприємництва на регіональному рівні гальмують наступні системні проблеми:

I. Вплив системних проблем, що супроводжують розвиток малого підприємництва на загальнодержавному рівні [44]: 

1. Дефіцит матеріальних ресурсів  у суб’єктів малого підприємництва як наслідок:

- недостатньої фінансової підтримки  з боку держави;

- неврегульованості механізмів  кредитування малого підприємництва  та високої вартості кредитних  ресурсів;

2. Відсутність чіткої системи  податкових преференцій для суб’єктів малого підприємництва.

3. Недостатня допомога з боку  держави у просуванні продукції  вітчизняних малих підприємств  на закордонні ринки, незначне  залучення малого бізнесу до  виконання державних замовлень.

4. Недосконалість нормативно-правового  забезпечення розвитку малого  підприємництва, зокрема, у сфері  обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва.

5. Нерівні умови господарювання  малих та великих підприємств  на ринку, у т.ч.: різні стартові  можливості щодо доступу до  фінансових ресурсів та державних  інвестицій; нестача інформації; брак  коштів на освоєння нової продукції  та отримання сучасних технологій  тощо.

II. На регіональному та місцевому рівні [58]:

1. Недостатнє (негарантоване та  несистематичне) фінансування регіональних  програм підтримки і розвитку  малого підприємництва (наприклад,  у Київській області, незважаючи  на затвердження програми підтримки  малого підприємництва, кошти на  реалізацію її заходів у 2009 – 2010 рр. так і не були виділені).

2. Недосконалість контролю за  використанням коштів, виділених  малим підприємствам, внаслідок  чого частина ресурсів втрачається  за нецільовим призначенням.

3. Відсутність ефективно функціонуючої  системи дієвої взаємодії великого  та малого бізнесу на місцевому  (регіональному) рівні.

4. Нерівномірність розташування  та розвитку малого підприємництва  у регіонах України, що обумовлено  загальною економічною ситуацією  в регіоні. Адже мале підприємництво  напряму залежить від платоспроможного  попиту населення в регіоні,  від стабільного розвитку «точок  росту» та потужних «ареалів»  промислового, аграрного виробництва.  Саме тому у депресивних, периферійних (у т.ч. монофункціональних регіонах) темпи розвитку малого підприємництва  є низькими.

 

Висновки  до розділу 2

 

Незважаючи  на суттєві зміни в податковому  законодавстві, на сьогодні все одно залишається не вирішеним ряд  питань стосовно підтримки та розвитку малого бізнесу як на державному, так і регіональному рівнях. Особливу увагу при цьому слід приділити напрямам підвищення розвитку малих підприємств з боку органів місцевого самоврядування. Оскільки чим ефективнішою є діяльність суб’єктів малого підприємництва, тим більшим буде наповнення дохідної частини місцевих бюджетів за рахунок надходжень з єдиного податку. Однак, як показали, розрахунки, через постійне перетворення податкового законодавства, обсяги відповідних податкових надходжень суттєво зменшилися, що викликане небажанням самих платників податків створювати свою діяльність в нестабільних умовах через наявність значного ризику отримати збитки замість прибутків.