Регулювання розвитку малих підприємств засобами податкової політики

2. Регулююча  функція - за допомогою системи  підтримки можна регулювати процес  розвитку національної економіки та окремих галузей народного господарства;

3. Функція  планування розвитку малого підприємництва - оскільки підтримка малого підприємництва виконується на основі програм розвитку сектора малого підприємництва, то вона являє собою складову програмного розвитку підприємництва;

Варналій  З. відзначає, що комплекс практичних заходів державної підтримки має три напрямки: наведення порядку у зовнішньому середовищі малого підприємництва, здійснення регулюючого впливу на внутрішнє середовище малого підприємництва, перш за все по лінії надання виробничої прямої ресурсної підтримки суб’єктам малого підприємництва, а також організаційну підтримку [15, с. 57].

На думку автора, виходячи з семантики підтримки, а також аналізу трактувань підтримки малого підприємництва, можна виділити два основних типи підтримки малого підприємництва:

1. Зовнішня  підтримка - створення сприятливих  умов діяльності суб’єктів малого підприємництва на основі правових, економічних, організаційних форм. Даний тип підтримки відображає сприяння розвитку сектору малого підприємництва;

2. Внутрішня  підтримка - спрямування бюджетних  коштів безпосередньо в сферу  фінансування: фінансова, інформаційна, консультаційна підтримка малого підприємництва, що представляється у вигляді допомоги.

Таким чином, з урахуванням усього вищевикладеного  можна виділити пряму підтримку, реалізовану шляхом допомоги суб’єктам малого підприємництва і дати їй таке визначення.

За своєю  економічною сутністю пряму підтримку  малого підприємництва (що представляє  собою процес допомоги) можна уявити як специфічну форму економічних відносин між органами, які здійснюють підтримку, і певною категорією сектора малого підприємництва з приводу розподілу, та використання певних видів ресурсів (фінансових, матеріальних і т.д. ) на певних умовах з метою досягнення заданого соціально-економічного ефекту. Одним із шляхів такої підтримки в Україні є застосування спрощеної системи оподаткування.

 

1.2. Розвиток спрощеної системи оподаткування в Україні

 

Офіційно  розвиток підприємництва в Україні  бере початок з 1 березня 1991 року, з  того дня, коли набрав чинності Закон  України «Про підприємництво». До того часу на території усіх постсоціалістичних країн приватне підприємництво було кримінальним злочином. Саме Закон України «Про підприємництво» визначив загальні правові, економічні та соціальні засади, умови здійснення підприємницької діяльності, а також визначив правові основи державного регулювання та підтримки підприємництва, відносин суб’єктів підприємницької діяльності та держави. Положення закону стали відправною точкою стимулювання створення підприємств, фірм, особливо малих форм бізнесу. Так за даними Мінфіну в Україні в 1992 році з усіх створених підприємств 88,8 % було новостворених лише 11,2 % шляхом реорганізації діючих [43].

З тих  пір, майже за два десятиріччя, політика державної підтримки малого підприємництва зазнала багато змін у спробі адаптувати законодавчу базу до сучасних потреб малого бізнесу. Разом з тим, сьогодні в Україні відсутній діючий механізм підтримки, розвитку та захисту бізнесу. Про це свідчать недоліки і труднощі, що зустрічаються в процесі функціонування суб’єктів бізнесу. Тому перед урядом відкривається широке поле діяльності. При цьому синхронно слід розвивати як державну систему підтримки бізнесу, так і ініціативу самих підприємців, малих і середніх підприємств.

Головним  інструментом економічного регулювання всередині країни є податкова система. Реформування податкової системи України як відбувається з урахуванням тенденцій розвитку систем оподаткування у країнах – членах ЄС. Це дозволить Україні зміцнити свої позиції на світовому ринку та досягнути стратегічної мети – інтеграції в ЄС. Зараз реформування податкової системи здійснюється в умовах подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи, зменшення податкових надходжень до державного й місцевих бюджетів, високого рівня бюджетного дефіциту, дефіциту ПФУ, зменшення інвестицій у економіку, падіння ділової активності в реальному секторі економіки та фінансово-кредитній сфері [46, с. 128].

Діяльність  малого бізнесу і сільського господарства є одними з найбільш важливих напрямів розвитку економіки будь-якої країни. Виконання завдань зростання зайнятості населення, швидкого впровадження у практичну господарську діяльність передових розробок науки і техніки, збільшення доходів до бюджетів різних рівнів, забезпечення населення країни продуктами харчування роблять дані галузі одними з пріоритетних. Тому, цим ділянкам завжди приділяється значна увага як в законодавчому регулюванні, так і в дослідженнях науковців.

Підтримка даних галузей є характерною  для всіх розвинутих країн. Для них впроваджуються спрощені системи обліку, оподаткування, звітності, пільгові ставки податків та інші державні методи підтримки і сприяння розвитку.

Першими нормативними документами, що регулювали діяльність підприємств за спрощеними системами обліку, оподаткування  і звітності стали Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» [10] і Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок», що вступили в дію з 1 січня 1999 року [8].

Впровадження  даних законодавчих актів сприяло  розвитку і оптимізації діяльності як малого бізнесу, так і сільськогосподарських  підприємств. Замість багатьох податків сплачувалися лише декулька за розрахунок сум до сплати мав чіткий механізм і був простим для застосування, значно зменшилась кількість звітів, які необхідно було подавати контролюючим органам.

Сплата  єдиного податку відбувалась  щомісячно. Юридичні особи самостійно обирали одну з двох ставок оподаткування: 6 % (при сплаті ПДВ) або 10 % (без сплати ПДВ). Відсотки нараховувались на суму коштів, яка була отримана за звітний  місяць на розрахунковий рахунок  підприємства або в касу за реалізовану  продукцію власного виробництва. Фізичні  особи-підприємці, що перебували на єдиному  податку, сплачували лише від 20 до 200 гривень  щомісячно (залежно від виду діяльності) на рахунки Держказначейства, звідки сума розподілялась між місцевим бюджетом (43 %), Пенсійним фондом (42 %) і на обов’язкове соціальне страхування (15 %). Якщо підприємець використовував найману працю або участь у діяльності брали члени його сім’ї, то сума єдиного податку зростала на 50 % за кожну особу. Для юридичних осіб розподіл сум податку був дещо іншим: місцевий бюджет (23 %), державний бюджет (20 %), Пенсійний фонд (42 %) і на обов’язкове соціальне страхування (15 %).

Однак згодом ця діюча система почала втрачати свою ефективність і доцільність. Було це зумовлено як бажанням державних  органів збільшити наповнення бюджетів і інших фондів, так і бажанням суб’єктів господарювання мінімізувати свої суми податків до сплати.

Єдиний  податок мали право сплачувати фізичні  особи з чисельністю працівників  до 10 осіб (включаючи членів сім’ї, які беруть участь у діяльності) і річним валовим доходом до 500 000 грн. Для юридичних осіб були встановлені межі у 50 осіб і 1 млн. грн.

Часто виникали ситуації коли розвиваючи свою діяльність суб’єкт господарювання на протязі року набирав суму валового доходу, яка практично дорівнювала максимальній. Керівництво у такому випадку мало прийняти рішення з 3-х можливих варіантів [36]:

працювати далі і при перевищенні суми максимально  допустимого доходу перейти на загальну систему оподаткування, що б викликало  збільшення як кількості звітів, що подавались, так і сум податків, які необхідно було б сплачувати в такому випадку;

призупинити діяльність задля уникнення переходу на загальну систему оподаткування;

розробка  і впровадження в дію схеми  діяльності, яка б дозволяла залишатись платником єдиного податку, але, в той же час, і давала б змогу  перевищити встановлений Указом Президента ліміт валового доходу для суб’єкта малого бізнесу. Прикладом такої схеми є створення і реєстрація платником єдиного податку нового суб’єкта господарської діяльності через якого проводилось би оформлення операцій суми яких перевищували допустиму межу валового доходу. Таким чином, бюджети різних рівнів недотримували значні суми надходжень.

І платники єдиного податку, і представники різних бюджетів та фондів були не задоволенні  деякими існуючими положення  спрощеної системи. Так, суб’єкти малого бізнесу вимагали збільшення максимального розміру річного валового доходу для платника. Податкова служба, в свою чергу, звертала увагу на те, що переходом на сплату єдиного податку деякі суб’єкти намагаються ухилитись від сплати податків або принаймні зменшити їх розміри. Окрім того, більше 10 років залишались не змінними фіксовані розміри сум єдиного податку для фізичних осіб – за цей час вони морально застаріли і перестали відповідати сучасним вимогам.

Зміни були необхідні і почались із впровадженням  в дію в середині 2010 року Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [7]. Згідно нього суб’єкти малого бізнесу зобов’язувались додатково (крім сплати єдиного податку) нараховувати і сплачувати суми по єдиному соціальному внеску (ЄСВ) до Пенсійного фонду.

Підприємці  за себе і членів сім’ї, які брали участь у діяльності, сплачували від 34,7 % до 38,11 % мінімальної заробітної плати у вигляді ЄСВ щомісячно залежно від кількості видів страхування за які проводилась оплата. Юридичні особи і підприємці за найманих працівників сплачували як і не платники єдиного податку на загальних підставах: від 36,76 % до 49,7 % від заробітної плати працівника в залежності від групи ризику діяльності суб’єкта господарювання.

У зв’язку з цим підприємці власне єдиного податку сплачували лише 43% від суми, оскільки частка, що мала бути сплачена як внески до Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування включалась до сум перерахованих за ЄСВ.

Таким чином, суми коштів, які доводилось сплачувати платникам єдиного податку до бюджетів і фондів різного рівня  суттєво зросли (власне розмір єдиного  податку становив приблизно лише четверту частину від усієї суми до сплати).

Згодом, при розроблені проекту Податкового  Кодексу суб’єкти малого бізнесу мали бути ще більш обмежені у своїй діяльності. Планувалось юридичним особам взагалі заборонити бути платниками єдиного податку, для фізичних осіб вводились суттєві обмеження по видах діяльності якими мав право займатись підприємець – по суті виходило, що «єдинниками» могли бути лише фізичні особи, що займаються роздрібною торгівлею (згідно проекту було заборонено займатись оптовою торгівлею, однак визначення «оптової торгівлі» так наведено і не було), зменшувались максимальні річні суми доходу тощо.

Зустрівши суттєвий опір суб’єктів малого бізнесу розробники Податкового Кодексу були змушені відправити даний розділ на доопрацювання, а сам Кодекс прийняти без нього. Працювати єдинники продовжували по законодавству, що діяло і раніше. Проте, суттєво обмежити діяльність платників єдиного податку даним документом все ж змогли. Згідно пп. 139.1.12 ПКУ [3] заборонялось відносити на податкові витрати вартість придбаних у «єдинників» товарів (робіт, послуг). Тобто, продовживши і далі працювати з «єдинниками» підприємства зіштовхувались з ситуацією значного зростання податкового навантаження у зв’язку із збільшення суми прибутку підприємства до оподаткування. Це не могло не відобразитись на роботі суб’єктів малого бізнесу – відбувалось значне зменшення об’ємів їх діяльності.

Однак, при  затвердженні розділу ПКУ, що стосується спрощеної системи обліку, оподаткування  та звітності більшість вище зазначених проблем були вирішені.

 

Висновки до розділу 1

 

Мета  державної підтримки бізнесу - створення рівних умов для всіх суб’єктів господарювання, зайнятих у сфері бізнесу. Особливо такої підтримки потребує малий і середній бізнес.

На сьогодні Україна, як самостійна, суверенна держава, гарантує всім підприємцям, незалежно  від обрання ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні  права і створює рівні можливості для функціонування. Вона забезпечує доступ до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, за умови виконання суб’єктами господарювання вимог, передбачених законодавством.

Нові правила застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності є позитивним кроком для розвитку малих суб’єктів підприємницької діяльності. Новими правилами вдвічі було зменшено ставку єдиного податку у відсотках до доходу, збільшено максимально допустимий обсяг річного доходу та дозволену кількість найманих працівників.

Також, нові правила детально регулюють питання щодо порядку переходу та відмови від спрощеної системи оподаткування, встановлює порядок визначення доходу, порядок застосування ставок єдиного податку отримання свідоцтва платника єдиного податку, порядок сплати єдиного податку та отримання, заміни свідоцтва платника єдиного податку тощо.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПЛАТНИКІВ ЄДИНОГО ПОДАТКУ

 

2.1. Контроль за діяльністю платників єдиного податку з боку органів Державної податкової служби

 

За результатами своєї діяльності фізичні та юридичні особи сплачують єдиний податок, який є джерелом наповнення дохідної частини місцевого бюджету. Контроль за своєчасністю, повнотою та правильністю сплати цього податку здійснюють органи податкової служби.

На рис. 2.1 наведена динаміка надходжень єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва за період 2001 – 2012 рр.

 

Рис. 2.1. Динаміка надходжень з єдиного податку  для суб’єктів малого підприємництва в 2001 – 2012 рр.

* статистична інформація з надходжень з єдиного податку за 2012 р. наведена за січень - квітень

 

Аналіз  даних, наведених на рис. 2.1, свідчить про відсутність стабільного  зростання аналізованих показників, що спричинене соціально-економічними умовами, що складалися в Україні  за цей період. Так, в 2009 р. скорочення обсягів надходжень єдиного податку  викликане кризовими явищами, що почалися в 2008 р. та суттєвим скороченням суб’єктів малого підприємництва. Наведені на рис. 2.1 дані також свідчать про відсутність постійного зростання суб’єктів малого підприємництва, що вказує на наявність суттєвих проблем в сфері реалізації податкової політики. В 2011 р. спостерігається суттєве скорочення обсягів надходжень з єдиного податку (на 50,2 % порівняно з показниками 2010 р.), що спричинене відсутністю чіткого законодавчого врегулювання питань, пов’язаних з діяльністю суб’єктів малого підприємництва.