Структура капіталу торгового підприємства

ЗМІСТ

ВСТУП

Розширення структури пропозицій на внутрішньому ринку товарів та послуг, створення ефективного конкурентного середовища, стимулювання інноваційного розвитку, відродження підприємницької ініціативи населення, створення додаткових робочих місць та підвищення гнучкості зайнятості, зміцнення регіональних економік – це далеко не всі, але дуже важливі завдання, що стоять перед вітчизняним підприємництвом.

Невід’ємними складовими сучасного підприємництва є малий та середній бізнес, на який покладаються функції прискорення структурної перебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використання національних ресурсів. За умови виваженої державної політики вітчизняний малий та середній бізнес здатний створити тисячі нових робочих місць і сприяти становленню України економічно розвиненою державою.

Вітчизняне підприємництво як самостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовах трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем. На зниження життєздатності суб'єктів малого та середнього бізнесу впливають значний податковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар'єрів, обмеження фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва.

Підприємництво у сфері торгівлі відіграє значну роль в активізації економічних процесів, зокрема: забезпечує встановлення збалансованого ринку, сприяє формуванню оптимальних пропорцій між виробництвом та суміжними сферами, виявляє попит на товари, стимулює виробниче підприємництво, здійснює ефективний товарний оборот, задовольняє потреби населення у товарах та послугах, стимулює діяльність суб'єктів ринку, робить відповідний внесок у формування доходів державного і місцевого бюджетів за рахунок сплати податків. Крім того, підприємництво у сфері торгівлі дозволяє всім учасникам комерційного обороту вигідно співпрацювати на основі планування, реалізації торгових операцій, закладає основу для формування виробничих програм та перспективних напрямів щодо випуску продукції за кількісними та якісними параметрами, асортиментною структурою.

Торгівля посідає особливе місце в структурі національної економіки та в системі економічних відносин. Вона опосередковує товарно-грошовий обмін у величезних розмірах — більше ніж 450 млрд. грн. щороку, формує не менш як 12 % ВВП і, безперечно, є важливим чинником економічного зростання. Крім того, торгівля відіграє неабияку роль у реалізації соціальної політики, ринкової орієнтації національної економіки, формуванні конкурентного середовища.

Особливістю сучасного розвитку внутрішньої торгівлі є позитивна і стійка динаміка її результативних показників. Середньорічні темпи зростання товарообігу починаючи з 2000 року перевищують 15 %, що вдвічі вище від темпів зростання ВВП. Спостерігаються позитивні тенденції в структурі товарообігу, кон'юнктурі ринку, розвитку матеріально-технічного потенціалу.

Приватна форма торгівлі, яку було ліквідовано за соціалізму, відродилась у сучасний період. За короткий термін вона досягла прогресу. По-перше, її частка суттєво зросла, і, по-друге, приватна торгівля представлена не тільки дрібно роздрібною мережею, як було на початку перебудови але й великими і середніми магазинами. Фундаментом цієї форми торгівлі є приватна власність і підприємницька ініціатива. У міру розширення приватної власності приватна торгівля зміцнює свої позиції.

РОЗДІЛ 1. КАПІТАЛ ТОРГОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Структура капіталу  торгового підприємства

Формування вітчизняними виробниками стабільного і відповідного споживчого попиту товарної пропозиції на внутрішньому ринку залежить від їхньої здатності фінансувати товарний, а в торгівлі - споживчий кредит. Тільки удосконалення платіжної системи в країні, стійкість національної валюти, нагромадження підприємствами необхідного розміру власного оборотного капіталу, одержання по доступній вартості кредитних ресурсів зможуть вирішити цю проблему. Товари, що є залежаними в країнах - виробниках, переважають на ринках України саме через забезпечення фінансування їхнього руху. Розширення внутрішнього споживчого ринку залежить не тільки від росту платоспроможного попиту на основі підвищення реальних доходів населення по всіх каналах їхнього одержання, а і від удосконалення механізму взаємодії попиту та пропозиції. Ведуча роль у ньому належить оптовій ланці торгівлі, що в Україні на сьогодні цілком зруйнована.

За експертними оцінками, у даний час, тіньовий сектор економіки фактично зрівнявся з офіційним. Це служить причиною значних втрат бюджетних ресурсів, унеможливлює створення сприятливого інвестиційного простору, дестабілізує грошовий обіг і т.п. Крім того, економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, не стимулює розвитку виробництва, унеможливлює динамічний розвиток внутрішнього ринку, обмежує інвестиційні ресурси, деформує процес довгострокового нагромадження. Загалом, ці фактори стримують рішення соціально-економічних проблем суспільства. Разом з тим, зі зменшенням у структурі грошових доходів оплати праці збільшується частина соціальних виплат, що мають двосторонню оцінку. З однієї сторони, як позитивна, оцінюється турбота держави про населення. З іншого боку, це є ознакою скорочення зайнятості, зростання частини соціально незахищеного населення, недоліком діючої системи соціальних виплат, падіння платоспроможного попиту населення.

Особливістю організації вітчизняного виробництва є існування великих підприємств із високою концентрацією капіталу. Ці підприємства для найбільш ефективного рішення логістичних задач, проблем прогнозування кон'юнктури споживчого ринку, здійснення заглиблених маркетингових досліджень, налагодження зв'язків з роздрібною торгівлею повинні співробітничати з могутньою оптовою ланкою. Саме така конструкція відносин у доведенні товару від виробника до споживача позбавить роздрібну торгівлю від диктату багатьох посередників, що обтяжують власними витратами і прибутками роздрібні ціни, створюючи занадто багато ланок у товароруху.

Формування активів торгового підприємства здійснюється за рахунок інвестованого в них капіталу. Інвестований капітал являє собою фінансові засоби підприємства, спрямовані на формування його активів. У бухгалтерському балансі торгового підприємства інвестований капітал відбивається як його пасив. У залежності від приналежності фінансових засобів, у складі пасиву виділяють власний капітал, що представляє собою фінансові засоби окремого суб'єкта, що господарює, приналежні йому на правах власності і використовування для формування визначеної частини його активів. Ця частина активів, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, звуться "чисті" активи підприємства.

Позиковий капітал являє собою фінансові засоби, залучені торговим підприємством для формування визначеної частини активів із зобов'язанням повернути їх позикодавцю в обумовлений термін. Позиковий капітал здобуває форму фінансових зобов'язань торгового підприємства. По таких зобов'язаннях зовнішнього характеру звичайно виплачують відсотки, що залежать від норми позичкового відсотка на фінансовому ринку, тривалості використання цих ресурсів і ряду інших умов.

Власний капітал торгового підприємства представлений наступними формами:

1. Статутний капітал, що характеризує первісну суму власного капіталу, спрямовану на створення підприємства і початок його господарської діяльності. Його розмір визначається статутом торгового підприємства. Для торгових підприємств ряду організаційних форм (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.
2. Резервний фонд являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначену для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір резервного фонду визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства, а його мінімальний розмір відрахування регулюється законодавством.
3. Цільові фінансові фонди, сформовані в торговому підприємстві, складаються з амортизаційного фонду, фонду стимулювання праці, фонду виробничого розвитку, фонду майбутньої уцінки товарів і ряду інших. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюються статутом і іншими установчими документами торгового підприємства.
4. Нерозподілений прибуток являє собою різницю між сумою отриманого прибутку і розподіленою її частиною, включаючи використану. По своєму економічному змісту вона є однієї з форм резерву власних фінансових засобів торгового підприємства.
5. Інші форми власного капіталу являють собою розрахунки за майно при здачі його в оренду, розрахунки з учасниками по виплаті їм доходів у формі відсотків і дивідендів і деякі інші.
6. Позиковий капітал представлений наступними основними формами:
1. Довгострокові фінансові зобов'язання являють собою усі форми притягнутого позикового капіталу з терміном використання більш одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові кошти (заборгованість за податковим кредитом, заборгованість по фінансовій допомозі, наданої їм), термін погашення яких ще не наступив або не погашений в передбачений термін.
2. Короткострокові фінансові зобов'язання це усі форми використаного позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені в передбачений термін). А також різні форми кредиторської заборгованості торгового підприємства (по товарах, роботам і послугам, по виданих векселях, по отриманих авансах, по розрахунках з бюджетом і позабюджетними фондами, по оплаті праці, з дочірніми підприємствами, з іншими кредиторами) і інші короткострокові зобов'язання.
3. Існує також форма кредитування - овердрафт. Такий кредит видає банк підприємствам торгівлі усього на 2-3 дні для поповнення оборотних коштів. Як тільки вони зменшуються і магазину необхідно в постачальників купити нову партію товарів, він може скористатися овердрафтом, відсотки по який будуть нижче, ніж при довгострокових кредитах.
4. Використовується також ефективна система кредитування магазинів - факторинг, що широко використовують за кордоном. Суть такої системи полягає в тому, що магазин продає банку рахунки свого постачальника товарів і передає свої права банку на покупку таких товарів. У підсумку йде кредитування їхнього виробника, тобто промислового підприємства, яке зацікавлене в постачанні товарів магазину. При такому виді кредитування виникають додаткові ризики, і це відштовхує вітчизняні банки, які б хотіли  впровадити в себе факторинг. Тому для широкого застосування в нашій країні необхідно доповнити ланцюжок "банк - магазин" ще однією ланкою - страховою компанією, що візьме на себе обслуговування страхових ризиків.
5. Діючою ланкою сфери кредитування і фінансової підтримки сфери торгівлі і послуг повинні стати спеціалізовані фонди підтримки підприємництва. За ними, законодавчо повинне бути закріплене право, займатися кредитною діяльністю. Причому основні обсяги кредитування повинні здійснюватися регіональними фондами підтримки.
6. Основними одержувачами кредиту при мікро- кредитуванні є малі підприємства, що займаються торговою діяльністю. Кредити видаються максимум на 2-3 місяця, але найчастіше позичальники беруть їх під оборотні кошти на 1-2 тижні. Оформлення першої позики займає в середньому 5 днів, а повторний кредит може бути отриманий протягом години. Кредити надаються без застави, при відсутності кредитної історії позичальника, проте, норма повернення кредитів близька до 100 %. Крім того, використовується практика "тісного контакту" з позичальником, тобто останній платить відсотки по кредиту раз у 3-4 дня, навіть якщо сума невелика.

7. Особливою формою кредитування  підприємств торгівлі і сфери  послуг може стати фінансовий  лізинг, по суті рівносильний  довгостроковому кредитуванню. У  країнах з розвиненого ринковою  економікою, у даний час на  долю операцій лізингу приходиться  приблизно 30 % всіх інвестицій. В  Україні частка лізингу, у всьому  обсязі інвестицій, не перевищує 3-4 %. Важлива особливість лізингових  компаній діючих на українському  ринку полягає в їх "прихильності" до джерел фінансування, тому  вони є або дочірніми компаніями  банків, або галузевими компаніями, або мають державну або муніципальну  підтримку. Захист лізингової угоди  включає страховий заставний  платіж, страхування устаткування, щомісячні орендні платежі, що  дозволяють контролювати фінансовий  стан лизингоодержувача. Важливим  аспектом лізингових відносин  є юридичне закріплення різного  роду пільг, якими користаються  учасники цих відносин. Таким  чином, лізинг може стати найбільш  ефективним способом, розширення  кредитування підприємств торгівлі  і сфери послуг.

Власний капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

1. Простотою залучення, тому що рішення, зв'язані зі збільшенням власного капіталу, приймаються засновниками або менеджерами торгового підприємства без необхідності одержання згоди інших суб'єктів, що господарюють.
2. Високою віддачею за критерієм норми прибутку на вкладений капітал, тому що не потрібно сплата позичкового відсотка.
3. Зниженням ризику фінансової стійкості і банкрутства підприємства.

Разом з тим, йому властиві наступні недоліки:

1. Обмежений обсяг залучення, а отже і можливостей істотного розширення торгової діяльності при сприятливій кон'юнктурі споживчого ринку.
2. Невикористована можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок експлуатації позикового капіталу.

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

1. Досить широкими можливостями залучення (особливо при наявності чи гарантії застави).
2. Збільшенням фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного зростання обсягів господарської діяльності.
3. Можливістю збільшити приріст рентабельності власного капіталу за рахунок забезпечення розширення господарської діяльності.

У той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки:

1. Складність залучення, тому що воно залежить від рішення інших суб'єктів, що господарюють, (кредиторів), що при визначеному іміджі і фінансовому положенні торгового підприємства взагалі можуть відмовити у видачі кредиту.
2. Необхідність надання в ряді випадків відповідних сторонніх гарантій (страхових компаній, інших суб'єктів, що господарюють,) або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі і супроводжуються звичайно вимогою проведення, аудита господарської діяльності і фінансового стану торгового підприємства.
3. Зниження рівня рентабельності активів, тому що прибуток підприємства зменшується на суму виплачуваних відсотків за кредит.
4. Зниження рівня фінансової стійкості підприємства, а відповідно зростання ризику його банкрутства.

З формуванням капіталу торгового підприємства зв'язане поняття його фінансової структури, що являє собою співвідношення власного і позикового капіталу, використовуваного торговим підприємством у процесі своєї господарської діяльності. Показник фінансової структури капіталу впливає на ефективність торгової діяльності. На формування фінансової структури капіталу впливають багато факторів, до них відносяться:

1. Стабільність реалізації товарів, що визначається рівномірністю реалізації товарів. Чим вище коефіцієнт, рівномірності здійснення реалізації товарів протягом року, тим вище і безпечніше стає використання позикового капіталу.
2. Структура активів підприємства. Чим безпечніша з позицій позикодавця структура активів торгового підприємства (їхня ліквідність, співвідношення основного й оборотного капіталів, частка чистих активів і т.п.), тим більш великими можливостями залучення і використання позикового капіталу воно володіє.
3. Темпи розвитку підприємства. Зростаючі торгові підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, що мають високий рівень конкурентноздатності на своєму сегменті споживчого ринку й у рамках освоєної ринкової ніші, можуть залучати для фінансування своїх активів велику частку позикового капіталу.
4. Рівень рентабельності товарообігу й активів. При високих показниках рентабельності торгової діяльності підприємство має можливість капіталізувати велику частину свого прибутку, знижуючи тим самим потребу в позиковому капіталі.
5. Рівень оподаткування прибутку. Тому що виплата відсотків за використовуваний кредит, знижує суму балансового прибутку, і при високому рівні її оподатковування ефективним стає використання позикового капіталу.
6. Стан кон'юнктури фінансового ринку. У залежності від цього стану зростає або знижується вартість залучення позикового капіталу, що впливає на обсяги його використання торговим підприємством.
7. Відношення позикодавця до торгового підприємства. Незважаючи на високий рівень кредитоспроможності торгового підприємства, тобто його здатності і можливості вчасно розрахуватися по своїх фінансових зобов'язаннях, позикодавцем в оцінці діяльності торгового підприємства можуть керуватися іншими критеріями, що формують негативний його імідж, у підприємницькому середовищі. Це вплине на можливість залучення торговим підприємством позикового капіталу.