Стратегічне управління підприємствами готельного господарства

Концепція стратегічного  управління лежить в основі стратегічного мислення і знаходить вираз у певних характерних рисах її застосування:

1. Базується на певному  поєднанні теорії: системному, ситуаційному  та цільовому підходах до діяльності  підприємства, що трактується як  відкрита соціально-економічна система. Використання тільки однієї із зазначених засад не дає змоги досягти потрібних результатів розвитку підприємства у довгостроковій перспективі.

2. Орієнтує на вивчення  умов, в яких функціонує підприємство. Це дозволяє створити адекватні  цим умовам системи стратегічного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища.

3. Концентрує увагу  на необхідності збору та застосування  баз стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дає змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації.

4. Дозволяє прогнозувати  наслідки рішень, що приймаються,  впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.

5. Передбачає застосування  певних інструментів та методів  розвитку підприємств (цілей,  “дерева цілей”, стратегій, “Стратегічного  набору”, стратегічних планів, проектів і програм, стратегічного планування та контролю тощо).

Наведені характеристики не вичерпують сутність концепції стратегічного  управління, але дають змогу визначити  найбільш суттєві складові, що й  будуть розглянуті далі.

Мета стратегічного  управління – це визначення місії, цілей та стратегій, розробка і забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з  удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою  для забезпечення його конкурентоспроможності існування в довгостроковій перспективі.

Отже, зміни в законодавстві, цінах на енергоносії та інші види товарів, послуг, в технології, організаційних формах підприємств і формах їхньої власності, наявність конкуренції  не лише з вітчизняними фірмами, тощо доводять, що ми живемо в світі, який швидко змінюється і найчастіше не в тих напрямках, які нам були б до вподоби. Підприємства стикаються з невизначеністю, непередбачуваними ситуаціями, коли еволюційний підхід, екстраполяційні прогнози та плани, які побудовані за прирістними методами, не можуть забезпечити правильної орієнтації та підготовки підприємства до майбутнього, а отже і виживання.

Розглядаючи думки різних науковців, можу зробити висновок, що в сучасних умовах стратегічне управління стає необхідним в діяльності підприємства в цілому.

Отож, стратегічне управління в моєму розумінні – це процес, за допомогою якого менеджери  здійснюють довгострокове керівництво  організацією, визначають специфічні цілі діяльності; розробляють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись і змінюючись.

 

 

 

 

1. 2. Характеристика етапів стратегічного управління підприємством

Стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність п’яти взаємопов’язаних управлінських процесів. Ці процеси логічно випливають один із другого. Однак існує стійкий оборотній зв’язок і, відповідно оборотній вплив кожного процесу на інші і на всю їх сукупність. Це являється важливою особливістю системи стратегічного управління. Схематично структура стратегічного управління зображена на рис.1.1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Структура стратегічного управління

 

Розглянемо етапи стратегічного  управління більш детально.

Аналіз середовища.

Будь-яка організація знаходиться  і функціонує в середовищі. Кожна  дія всіх без винятку організацій  можлива тільки в тому випадку, якщо, середовище допускає її здійснення. Внутрішнє  середовище організації являється  джерелом її життєвої сили. Воно заключає в собі той потенціал, який дає можливість організації функціонувати, тобто існувати і виживати у визначеному терміні часу. Але внутрішнє середовище може також бути і джерелом проблем і навіть загибелі організації в тому випадку, якщо воно не забезпечує необхідного функціонування організації.

Зовнішнє середовище являється  джерелом, яке постачає організацію  ресурсами, необхідними для підтримки  її внутрішнього потенціалу на необмеженому рівні. Організація знаходиться  в стані постійного обміну із зовнішнім середовищем, забезпечуючи тим самим собі можливість виживання. Але ресурси зовнішнього середовища не є невичерпними. І на них претендують багато інших організацій, які знаходяться в тому ж середовищі. Тому завжди існує можливість того, що організація не зможе отримати необхідні ресурси із зовнішнього середовища. Це може послабити її потенціал і призвести до багатьох негативних для організації наслідків. Завдання стратегічного управління складається із забезпечення такої взаємодії організації із середовищем, яке б дозволяло їй підтримувати її потенціал на рівні, необхідному для досягнення її цілей, і тим самим давало б їй можливість виживати в довгостроковій перспективі. [28;84]

Для того, щоб визначити стратегію  поведінки організації і ввести цю стратегію в життя, керівництво повинно мати поглиблене уявлення як про внутрішнє середовище організації, її потенціал і тенденції розвитку, так і про зовнішнє середовище, тенденції його розвитку і місце, яке в ньому займає організація. При цьому і внутрішнє середовище і зовнішнє оточення вивчаються стратегічним управлінням в першу чергу для того, щоб визначити ті загрози і можливості, які організація повинна брати до уваги при визначенні своїх і при їх досягненні.

Внутрішнє середовище організації – це та частина загального середовища, яка знаходиться в рамках організації. Вона здійснює постійний і самий безпосередній вплив на функціонування організації.

Для того, щоб успішно виживати в довгостроковій перспективі, організація  повинна вміти прогнозувати те, які труднощі можуть виникнути на її шляху в майбутньому і те, які нові можливості можуть відкритися для неї. Тому стратегічне управління, вивчаючи внутрішнє середовище, концентрує увагу на вияснення того, які загрози і які можливості приховує в собі внутрішнє середовище.

Підсумовуючи вищесказане, можна  констатувати, що аналіз середовища, як він проводиться в стратегічному  управлінні, направлений на виявлення  загроз і можливостей, які можуть виникнути у внутрішньому середовищі по відношенню до організації, а також сильних і слабких сторін, якими володіє організація. Саме для вирішення цієї задачі і розроблені визначені прийому аналізу середовища, які застосовуються в стратегічному управлінні.

Метод SWOT, який застосовується для аналізу середовища (абревіатура складена з перших букв англійських слів: сила, слабкість, можливості і загрози), являється широко признаним підходом, який дозволяє провести спільне вивчення зовнішнього і внутрішнього середовища. Застосовуючи метод SWOT, вдається установити лінії зв’язку між силою і слабкістю, які притаманні організації і зовнішнім загрозам і можливостям. Методологія SWOT припускає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, а також загроз і можливостей, а далі – встановлення ланцюжка зв’язків між ними, які в подальшому можуть бути використані для формулювання стратегії організації.

Як бачимо, аналіз середовища –  дуже важливий для розробки стратегії  організації і дуже складний процес, потребуючий уважного дослідження  процесів, які відбуваються в середовищі, оцінки факторів і встановлення зв’язку між факторами і тими сильними і слабкими сторонами, а також можливостями і загрозами, які існують у зовнішньому середовищі. Очевидно, ще, не знаючи середовища, організація не зможе існувати. Однак вона не пливе в оточенні, як човен, немаючий керма, весел чи вітрила. Організація вивчає середовище, щоб забезпечити собі успішне просування до своїх цілей. Тому в структурі процесу стратегічного управління за аналізом середовища слідує встановлення місії організації і її цілей.

Визначення місії і  цілей.

Організація не може функціонувати  без цільових орієнтирів. Цільова  основа в діяльності організації  задається, в першу чергу, тим, що її діяльність знаходиться під впливом  інтересів різних груп людей. Цільова  основа в функціонуванні організації відображає інтереси таких груп або сукупності людей, як власники організації, покупці, ділові партнери, місцеве суспільство і суспільство в цілому.

Виділяються дві основні  складові цільової основи в діяльності організації: місія і цілі.

Місія може розумітись в широкому змісті, як філософія, зміст існування  організації, у вузькому – як сформульоване, досить деталізоване ствердження відносно того, для чого існує організація. Добре сформульована місія включає  в себе опис орієнтирів, сфери діяльності, філософії організації, можливостей і способів здійснення діяльності, а також бажаного іміджу організації.

Цілі організації описують конкретний стан окремих параметрів, яких вона бажала б досягти через визначений відрізок часу. Цілі бувають довгостроковими і короткостроковими. Цілі розрізняються також по сферам життєдіяльності організації і рівнем ієрархії. Цілі повинні відповідати деяким обов’язковим вимогам. Вони повинні бути досяжними, гнучкими, конкретними, вимірюваними, спільними і прийнятними.

Правильно організований процес розробки цілей припускає проходження  чотирьох фаз:

• виявлення і аналіз тих тенденцій, які спостерігаються в оточенні;
• встановлення цілей для організації в цілому;
• побудова ієрархії цілей;
• встановлення індивідуальних цілей.

Вибір і виконання стратегії.

Вибір стратегії і її виконання  являються основними частинами  стратегічного управління. Стратегія  в стратегічному управлінні розуміється  як довгострокове, якісно визначене  направлення розвитку організації, яке відноситься до таких сторін її діяльності, як сфера, засоби і форма.

Вибір стратегії залежить від ситуації, в якій знаходиться організація. Однак існують певні підходи  у виборі стратегії і певні  рамки, в які вписуються стратегії.

Вибір стратегій пов’язаний з вирішенням з приводу одного із наступних трьох моментів функціонування фірми:

1. припинення певного бізнесу;
2. продовження певного бізнесу;
3. перехід в певний бізнес.

При цьому фірма виробляє стратегію  в наступних основних областях:

• лідерство в мінімізації затримок виробництва;
• спеціалізація у виробництві продукції;
• фіксація певного сегменту ринку.

Існує декілька груп еталонних стратегій  розвитку бізнесу.

Першу групу еталонних стратегій складають так звані стратегії концентрованого росту. Сюди попадають ті стратегії, які пов’язані із зміною продукту або ринку і не торкаються трьох інших елементів.

Другу групу еталонних стратегій складають такі стратегії бізнесу, які припускають розширення фірми шляхом додавання нових структур.

Ці стратегії називаються  стратегіями інтегрованого росту.

 Третьою групою еталонних стратегій розвитку бізнесу являються стратегії диверсифікованого росту. Ці стратегії реалізуються в тому, випадку, якщо фірми далі не можуть розвиватись на даному ринку з даним продуктом в рамках даної галузі.

Четвертим типом еталонних стратегій розвитку бізнесу є стратегії скорочення. Дані стратегії реалізуються тоді, коли фірма має потребу в перегрупуванні сил після довгочасного періоду росту або в зв’язку з необхідністю підвищення ефективності, коли спостерігаються спади і кардинальні зміни в економіці.

В практиці фірма може одночасно  реалізувати декілька стратегій. Вибір  стратегії фірми здійснюється керівництвом на основі аналізу ключових факторів, які характеризують стан фірми, з  врахуванням результатів аналізу портфеля продукції, а також характеру і сутності реалізованих стратегій.

 

Виконання стратегії.

На перший погляд, може здатися, що виконання стратегії – це майже  теж саме, що і «звичайне» управління. Дійсно, якщо стратегія фірми визначена, то далі повинна починатися рутинна робота по її виконанні, яка дуже далека від стратегічного управління. Насправді такі судження є помилковими. Для розуміння ролі сутності стадії виконання стратегії дуже важливо мати на увазі наступне. Виконання стратегії не грає роль пасивного по відношенню до прийнятої стратегії засобу її впровадження в життя. Важливою властивістю виконання стратегії являється те, що вона не тільки може в силу поганого здійснення реалізації хорошої стратегії створити для організації труднощі, але й те, що при умові хорошого здійснення вона може дати організації шанс на успіх, навіть якщо і були допущені помилки при розробці стратегії. Добре виконання стратегії володіє особливістю компенсації негативних наслідків, які можуть виникати при здійсненні стратегії по причині наявних у неї недоліків або ж в силу появи в середовищі непередбачених змін.