Стратегічне управління підприємствами готельного господарства

 

ВСТУП

Стратегічне планування має  справу не з майбутніми рішеннями, а  з майбутнім рішень, які приймаються  сьогодні.

                                          Пітер Дракер.

Тема моєї курсової роботи «Стратегічне управління підприємствами готельного господарства».

В умовах економічних змін сучасний готель як і будь-яке підприємство, яке виробляє товари чи послуги, стикаються з багатьма проблемами. Джерелами підвищеної складності управління являється висока ступінь невизначеності ринкової ситуації, сезонна нестабільність попиту на гтельні послуги, посилення конкуренції в готельному бізнесі, нестача фінансових ресурсів та ін. В таких умовах підприємство готельного господарства не може обмежуватись тільки поточним плануванням і оперативним управлінням своєю діяльністю. Назріла необхідність стратегічного мислення, яке повинно втілитись в програму дій, яка уточнює цілі і засоби реалізації вибраного шляху розвитку.

В короткостроковій перспективі успіх  готелю визначається перш за все фінансовою збалансованістю різних напрямків поточної діяльності. Виживання і розвиток на довгострокову перспективу залежить від здатності підприємства готельного господарства своєчасно передбачити зміни на ринку і відповідним чином адаптувати свою організаційну структуру й утримання портфеля заказів на готельні послуги. Націленість на організацію майбутнього стає необхідною складовою активного стратегічного мислення сучасних менеджерів. Їх завдання полягає в тому, щоб освоїти «планування» непередбачуваного і, здійснюючи стратегічний вибір, послідовно втілити його в програми дій підприємства, зробивши їх зрозумілими для всіх працівників.

В умовах жорсткої конкурентної боротьби і швидко змінюваної ситуації підприємства готельного господарства повинні не тільки концентрувати увагу на внутрішньому стані справ, але і виробляти довгострокову стратегію поведінки, яка б дозволяла їм встигати за змінами, які відбуваються навколо. В минулому немало готелів могли успішно функціонувати, звертаючи увагу в основному на повсякденну роботу, на внутрішні проблеми, пов’язані з підвищенням ефективності використання ресурсів в поточній діяльності. Сьогодні ж, хоча і не знімається задача раціонального використання потенціалу в поточній діяльності, особливо важливим стає здійснення такого управління, яке забезпечує адаптацію до швидко змінюваних умов ведення бізнесу. Прискорення змін в навколишньому середовищі, поява нових запитів і зміна позиції споживача, підвищення конкуренції за ресурси, інтернаціоналізація бізнесу, поява нових неочікуваних можливостей для бізнесу, спричинених досягненнями науки і техніки, розвиток інформаційних сіток, які дають можливість надшвидкого поширення і отримування інформації, широка доступність сучасних технологій, зміна ролі людських ресурсів, а також ряд інших причин призвели до різкого підвищення значення стратегічного управління.

Актуальність моєї теми полягає в тому, що стратегічне  управління є необхідною складовою діяльності готельного господарства в сучасних умовах, враховуючи особливості галузі гостинності, яка спеціалізується наданням певного комплексу послуг, що вносить додаткову складність в сферу стратегічного управління.

Мета моєї роботи розглянути питання теоретико-методологічних основ розробки стратегії управління та її роль в діяльності підприємств готельного господарства. Дослідити питання стратегічного управління підприємством готельного господарства. Провести аналіз формування і розробки стратегічного управління підприємством готельного господарства.

Об’єктом дослідження курсової роботи є стратегічне управління на підприємстві готельного господарства «Premier».

Предметом роботи є дослідження та розробка стратегічного управління підприємства готельного господарства «Premier».

Підприємство готельного господарства «Premier» розташоване у центрі міста  Ізмаїл. Готель володіє комфортабельними номерами, оснащеними охоронно-пожежною сигналізацією. В кожному номері є телевізор, кондиціонер, цифровий телефон з міжнародним додзвоном, кодовий сейф, холодильник, повний санвузол.

На прикладі готелю я провела загальну економічну характеристику, розглянула вплив зовнішніх факторів на стратегічне управління підприємствами готельного господарства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи розробки стратегії управління та її роль в діяльності підприємств готельного господарства

 

1. Сутність стратегії управління та її роль в діяльності підприємств

Не існує стратегії, єдиної для всіх компаній, так же, як і не існує єдиного універсального стратегічного управління. Кожне підприємство готельного господарства унікальне у своєму роді, тому і процес розробки стратегії для кожного також унікальний, так як він залежить від позиції на ринку, динаміки його розвитку, потенціалу, поведінки конкурентів, характеристик послуг, які надаються, стану економіки, культурного середовища і ще багатьох факторів. Але в той же час є деякі основні моменти, які дозволяють говорити про деякі узагальнені принципи, розробки стратегії поведінки і здійснення стратегічного управління. [1;21]

Отже, розглянемо сутність стратегії управління підприємствами, її визначення із сторони різних науковців.

Термін «стратегічне управління» був введений в кінці 60-х на початку 70-х років для того, щоб відображати різницю управління, здійснюваного на вищому рівні, від поточного управління на рівні виробництва. Необхідність проведення такої різниці була визвана в першу чергу змінами в умовах здійснення бізнесу. В якості ведучої ідеї, яка відображає сутність переходу до стратегічного управління від оперативного управління, стала ідея необхідності переносу центру уваги вищого керівництва на оточення для того, щоб належним чином і своєчасно реагувати на зміни, які в ньому відбуваються, своєчасно відповідати на виклик, кинутий зовнішнім середовищем.

Стратегічне управління за О.С.Віханським можна визначити  як таке управління організації, яке опирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів,  здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику зі сторони оточення, що дозволять досягнути конкурентних переваг, що в єдності в результаті дозволяє організації виживати і досягати своєї цілі в довгостроковій перспективі. [6;15]

Хоча стратегічне управління являється дуже важливим фактором успішного  виживання в конкурентній боротьбі, яка ускладнюється, в той же час постійно можна спостерігати в діях організацій відсутність стратегічності, що часто їх призводить до поразок в ринковій боротьбі. Відсутність стратегічного управління проявляється перш за все в наступних двох формах.

По-перше, організації планують свою діяльність, виходячи з того, що оточення або не буде зовсім змінюватись, або в ньому не буде відбуватись якісних змін. При нестратегічному управлінні складається план конкретних дій як в теперішній час, так і в майбутньому, який базується на тому, що чітко відомий кінцевий стан і що оточення фактично не буде змінюватись. Складання довгострокових планів в яких передбачається, що і коли робити і пошук у вихідний період рішень на багато років вперед, бажання будувати «на віки», або ж набувати «на довгі роки» – все це ознаки нестратегічного управління. Бачення довгострокової перспективи – дуже важлива складова управління. Однак це ні в якому разі не повинно означати екстраполяцію існуючої практики і існуючого стану оточення на багато років вперед.

По-друге, при нестратегічному  управлінні розробка програми дій починається  з аналізу внутрішніх можливостей  і ресурсів організації. При такому підході все, що організація може визначити на основі аналізу своїх  внутрішніх можливостей, так це те, яку кількість продукту вона може виробити і які затрати при цьому вона може здійснити. Об’єм виробництва і величина затримок не дають відповіді на питання про те, на скільки створений фірмою продукт буде прийнятий ринком – яка кількість буде куплена і по якій ціні, визначить ринок.

Поряд з явними перевагами стратегічне управління має ряд  недоліків і обмежень по його використанню, які вказують на те, що і цей метод  управління, так як і всі інші, не володіє універсальністю застосування в будь-яких ситуаціях для вирішення будь-яких завдань.

По-перше, стратегічне  управління в силу своєї сутності не дає, та й не може дати, точної і  детальної картини майбутнього.

По-друге, стратегічне  управління не може бути зведене до набору рутинних процедур і схем. У  нього немає описової теорії, яка передбачає, що і як робити при вирішенні визначених задач або ж в конкретних ситуаціях. Стратегічне управління – це скоріше, визначена філософія або ідеологія бізнесу і менеджменту. Кожним окремим менеджером воно розуміється і реалізується в значній мірі по-своєму.

По-третє, необхідні величезні  зусилля і затрати часу і ресурсів для того, щоб в організації  почав здійснюватись процес стратегічного  управління. Необхідно утворення  і здійснення стратегічного планування, що цілком відрізняється від розробки довгострокових планів, обов’язкових для виконання в будь-яких умовах. Стратегічний план повинен бути гнучким, він повинен реагувати на зміни всередині і ззовні організації, а для цього потрібні дуже великі зусилля і великі затрати.

По-четверте, різко посилюються негативні наслідки помилок стратегічного передбачення. В умовах, коли в обмежені строки створюються зовсім нові продукти, коли в короткі строки кардинально змінюються напрямки вкладів, коли не очікувано виникають нові можливості, існуючі багато років, ціна розплати за невірне передбачення і відповідно за помилки стратегічного вибору дуже часто стає роковою для організації. Особливо трагічними бувають наслідки невірного прогнозу для організацій, здійснюючих безальтернативний шлях функціонування або ж реалізуючих стратегію, яка не піддається принциповому коректуванню.

По-п’яте, при здійсненні стратегічного управління дуже часто  основний наголос робиться на стратегічне  планування. Насправді ж найважливішою  складовою стратегічного управління являється реалізація стратегічного плану. Це має на увазі в першу чергу створення організаційної культури, яка дозволяє реалізувати стратегію, створення систем мотивації і організації праці, створення певної гнучкості в організації і т.д.

В.Д.Маркова і С.А.Кузнєцова вважають, що сутність стратегічного менеджменту полягає у відповіді на три дуже важливих питання:

• В якому положенні підприємство знаходиться в теперішній час?
• В якому положенні воно б хотіло знаходитись через три, п’ять, десять років?
• Яким способом досягти бажаного положення?

Для того, щоб відповісти на перше питання менеджери повинні  добре розуміти поточну ситуацію, в якій знаходиться підприємство перед тим як вирішувати куди рухатись далі. А для цього необхідна  інформаційна основа, яка забезпечує процес прийняття стратегічних рішень відповідними даними для аналізу минулих, теперішніх і майбутніх ситуацій. [15;61]

Друге питання відображає таку важливу особливість стратегічного  менеджменту, як його орієнтація на майбутнє. Для відповіді на нього необхідно чітко визначити, до чого прагнути і які цілі ставити.

Третє питання стратегічного  менеджменту пов’язане з реалізацією  вибраної стратегії, в ході якої може відбуватись коректування двох попередніх етапів. Дуже важливими складовими або обмеженнями даного етапу являються наявні або доступні ресурси, система управління, організаційна структура і персонал, який буде реалізовувати вибрану стратегію.

По своєму змісту стратегічний менеджмент звертається лише до основних, базових процесів на підприємстві і за його межами, приділяючи увагу не стільки наявним ресурсам і процесам, скільки можливостям нарощування стратегічного потенціалу підприємства. В основі стратегічного менеджменту лежать стратегічні рішення.

Стратегічні рішення  – це управлінські рішення які:

1) орієнтовані на майбутнє  і закладають основу для прийняття  оперативних управлінських рішень;

2) характерні значною  невизначеністю, оскільки враховують  непідконтрольні зовнішні фактори,  які діють та підприємство;

3) пов’язані із залученням  значних ресурсів і можуть мати дуже серйозні, довгострокові наслідки для підприємства.

До числа стратегічних рішень можна віднести:

• реконструкцію підприємства;
• нововведення (нова продукція, нові технології);
• організаційні зміни (зміна організаційно-правової форми підприємства, структури виробництва і управління, нові форми організації і оплати праці);
• вихід на нові ринки збуту і т.д.

Стратегічні  рішення  характеризуються тим, що вони:

• інноваційні по своїй природі, а оскільки людині і організації притаманно відштовхувати всі новинки, то необхідні особливі міри, щоб запобігти відштовхування (переконання, навчання, притягування виконавців до процесу розробки стратегії). Такі рішення повинні бути відкритими і зрозумілими співробітникам, що може бути реалізовано на основі використання внутрішнього маркетингу;
• направлені на перспективні цілі підприємства, на можливості, а не на задачі на майбутнє, а не на теперішній час;
• відрізняються від тактичних рішень тим, що більшість альтернатив не визначено, процедура їх формування грає важливу самостійну роль;
• направлені на майбутнє і являються, відповідно, невизначеними по своїй природі;
• потребують знань – результат, як правило більше залежить від якості рішення, ніж від швидкості або своєчасності його прийняття. Для них немає жорстких часових рамок;
• суб’єктивні по своїй природі і не піддаються, як правило, об’єктивній оцінці;
• необоротні і мають довгострокові наслідки.

Стратегічне управління – це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок розробки та реалізації системи стратегії. [20;12]