Поняття і значення сучасної кадрової політики підприємств

2. У залежності від  ступеня відкритості стосовно  зовнішнього середовища при формуванні  кадрового складу (принципової орієнтації  підприємства на власний персонал  або на зовнішній персонал) виділяють  такі типи кадрової політики:

2.1. Відкрита кадрова політика: підприємство готове прийняти  на роботу будь-якого фахівця,  якщо він має відповідну кваліфікацію, без урахування досвіду роботи  у цьому або спорідненому йому  підприємстві.

Відкрита кадрова політика характеризується тим, що підприємство прозоре для потенційних працівників  на будь-якому рівні; у ньому можна  почати працювати як із самої низової  посади, так і з посади на рівні  вищого керівництва. Таким типом  кадрової політики характеризуються сучасні  телекомунікаційні компанії та автомобільні концерни, що готові "купувати" людей  на будь-які посадові рівні незалежно  від того, чи працювали вони раніше в подібних підприємствах. Такого типу кадрова політика може бути адекватна  для нових підприємств, що ведуть агресивну політику завоювання ринку, орієнтованих на швидке зростання і  стрімкий вихід на передові позиції  у своїй галузі.

2.2. Закрита кадрова політика: підприємство орієнтується на  включення нового персоналу тільки  нижчого посадового рівня, а  заміщення відбувається з числа  працівників підприємства.

Такого типу кадрова політика характерна для підприємств, орієнтованих на створення певної корпоративної  атмосфери, формування особливого духу причетності, а також для підприємств, що працюють в умовах дефіциту кадрових ресурсів.

Відкриваючи представництво в новому місті, компанія "Консоль" (ринок нерухомості, будівництво) дотримується принципу: займати ключові позиції, а тим більше очолювати регіональну  структуру повинні люди, які не один рік пропрацювали у компанії, нехай для цього їх навіть потрібно буде переселити в інші регіони. Тобто, на підприємстві проводиться закрита  кадрова політика. "Для того, щоб  організувати щось на новій території, потрібен не просто висококласний фахівець – потрібна людина, що сприйняла  філософію компанії, – вважає Микола Ільяшенко, генеральний директор компанії "Консоль". – У нас був  досвід прийому на роботу у регіональних представництвах керівників ззовні, однак більшість таких людей, нехай навіть з гарними даними І багатим досвідом, не приживаються". Керівники, що працюють у філіях, відповідають не тільки за технічні питання будівництва, але і за одержання різних дозвільно  – узгоджувальних документів, і  за економіку об'єкту. Вони повинні  продавати площі, просувати товар, утримувати позицію на ринку. Керівникам такого рівня необхідно вирости  у компанії. [97].

Порівняння відкритої  і закритої кадрової політики по основних аспектах роботи з персоналом ілюструє табл. 5.1.

Ще одна типологія кадрової політики заснована на визначенні цінностей, які лежать в її основі. Так, Д. МакГрегор  сформулював ознаки автократичного стилю управління у вигляді теорії "X", а демократичного – теорії "У". Перша передбачає, що людина – істота від природи безвідповідальна, намагається працювати якомога  менше.

Таблиця 5.1. Порівняльна характеристика відкритої і закритої кадрової політики

Аспекти роботи з персоналом	Тип кадрової політики
	Відкрита	Закрита
Набір персоналу	Ситуація високої конкуренції  на ринку праці	Ситуація дефіциту робочої  сили
Адаптація персоналу	Можливість швидкого включення  до конкурентних відносин, впровадження нових підходів	Ефективна адаптація за рахунок  навчання, високої згуртованості  колективу, включення до традиційних  підходів
Навчання і розвиток персоналу	Часто проводиться у зовнішніх  центрах, сприяє запозиченню нового	Часто проводиться у межах  підприємства, сприяє формуванню єдиного  погляду, загальних технологій, адаптовано до роботи підприємства
Просування персоналу	Ускладнена можливість зростання, оскільки переважає тенденція набору персоналу	Перевага при призначенні  на вищі посади завжди надається працівникам  підприємства, проводиться планування кар'єри
Мотивація і стимулювання	Перевага надається питанням стимулювання (зовнішній мотивації)	Перевага надається питанням мотивації (задоволення потреби  у стабільності, безпеці, соціальному  прийнятті)
Впровадження інновацій	Постійний інноваційний вплив  з боку нових працівників, основний механізм інновацій – контракт, визначення відповідальності робітника  підприємства	Необхідність спеціально ініціювати процес розробки інновацій, високе почуття причетності, відповідальності за зміни

Тому управління персоналом, або кадрова політика, повинна  будуватися на зовнішньому спонуканні, прямому регулюванні та контролі. Теорія "У" передбачає, що людина працелюбна, схильна до успіху, прагне до відповідальності, внутрішньо мотивована до праці. Тому управління персоналом повинно будуватися на принципі розподілу  відповідальності і довірчих відносин.

З цих позицій кадрова  політика може мати як демократичну, так  і авторитарну орієнтацію. Однак  зміни в зростанні кваліфікації працівників і ускладнення виробничих процесів, що відбулися в останні  десятиріччя, потребують демократичного стилю управління.

В процесі формування кадрової політики підприємства повинно відбуватися  узгодження наступних аспектів:

• розробка загальних принципів  кадрової політики, визначення пріоритетів  цілей;

• організаційно-штатна політика – планування потреби у персоналі, формування структури і штату, призначення, створення резерву, переміщення;

• інформаційна політика –  створення і підтримка системи  руху кадрової інформації;

• фінансова політика –  формулювання принципів розподілу  засобів, забезпечення ефективної системи  стимулювання праці;

• політика розвитку персоналу  – забезпечення програми розвитку, профорієнтація і адаптація працівників, планування індивідуального просування, формування команд, професійна підготовка і підвищення кваліфікації;

• оцінка результатів діяльності – аналіз відповідності кадрової політики і стратегії підприємства, виявлення проблем у кадровій роботі, оцінка кадрового потенціалу.

Якщо підприємство створюється  і його керівництво зацікавлене  у тому, щоб кадрова політика проводилася  усвідомлено, то необхідно здійснити  ряд етапів по проектуванню кадрової політики.

Базаров Т.Ю. виділяє такі етапи проектування кадрової політики підприємства [2]:

1. Нормування

Мета даного етапу –  узгодження принципів і цілей  роботи з персоналом із принципами і цілями підприємства в цілому, стратегією та етапом його розвитку. Необхідно  провести аналіз корпоративної культури, стратегії та етапу розвитку підприємства, прогнозувати можливі зміни, конкретизувати образ бажаного працівника, шляхи  його формування і цілі роботи з  персоналом. Наприклад, доцільно описати  вимоги до працівника підприємства, принципи його роботи у підприємстві, можливості зростання, вимоги до розвитку певних здібностей і т.д.

2. Програмування

Мета даного етапу –  розробка програм, шляхів досягнення цілей  кадрової роботи, конкретизованих з  урахуванням умов теперішніх і можливих змін ситуації. Необхідно побудувати систему процедур і заходів щодо досягнення цілей з урахуванням  як теперішнього стану, так і можливостей  змін.

Важливий параметр, що впливає  на розробку таких програм, – представлення  про прийнятні інструменти і  способи впливу, їхнє узгодження з  цінностями підприємства. Наприклад, у  ситуації закритої кадрової політики нелогічно розробляти і використовувати  програми інтенсивного набору персоналу  через кадрові агентства, засоби масової інформації. У цьому випадку  при наборі важливо звертати увагу  на знайомих своїх працівників, учнів  корпоративних навчальних закладів. Для корпоративної культури з  елементами органічної організаційної культури, що культивує дух "єдиної родини", недоцільно при наборі використовувати  строгі і жорстокі психологічні тести, більше уваги варто приділяти  процедурам співбесід, груповим заходам, моделюванню реальних виробничих ситуацій і т.д.

3. Моніторинг персоналу

Мета даного етапу –  розробка процедур діагностики і  прогнозування кадрової ситуації. Необхідно  виділити індикатори стану кадрового  потенціалу, розробити програму постійної  діагностики і механізм вироблення конкретних заходів для розвитку і використання знань, умінь і  навичок персоналу.

При цьому є доцільною  оцінка ефективності кадрових програм  і розробка методики їхньої оцінки. Для підприємств, що проводять постійний  моніторинг персоналу, безліч окремих  програм кадрової роботи (оцінка і  атестація, планування кар'єри, підтримка  ефективного робочого клімату, планування і т.д.) включаються в єдину  систему внутрішньо пов'язаних задач, способів діагностики і впливу, способів прийняття і реалізації рішень. У  такому випадку можна говорити про  існування кадрової політики як інструменту  управління підприємством.

Англійський спеціаліст у  сфері кадрового менеджменту  Д. Грест вважає, що кадрова політика підприємства повинна забезпечити:

• організаційну інтеграцію – вище керівництво і лінійні  керівники приймають розроблену та добре скоординовану стратегію  управління людськими ресурсами  як "свою власну" і реалізують її у своїй оперативній роботі, тісно взаємодіючи з функціональними  службами;

• високий рівень відповідальності усіх працівників, під яким розуміють  як ідентифікацію з базовими цінностями підприємства, так і наполегливу  реалізацію визначених цілей у практичній роботі;

• функціональність – варіантність функціональних завдань, що передбачає відмову від традиційного, жорсткого  розмежування різних видів робіт, а  також використання різноманітних  форм трудових контрактів (повна, часткова і погодинна зайнятість);

• структурність – адаптація  до безперервного навчання, організаційних змін, гнучкість організаційно-кадрового  потенціалу, висока якість роботи і  її результатів, умов праці (робоче середовище, зміст роботи, задоволеність працівників).

Таким чином, для реалізації сучасної кадрової політики потрібна нова когорта менеджерів у сфері  персоналу.

5.2. Стратегії управління  персоналом підприємства

Під управлінською стратегією розуміється загальна концепція  того, як досягаються головні цілі підприємства, вирішуються проблеми, що стоять перед ним, і розподіляються необхідні для цього обмежені ресурси. Будь-яка стратегія повинна  бути внутрішньо цілісною, сумісною із середовищем, збалансованою по ресурсах, реальною, у міру ризикованою та органічно сполучати довгострокові  і короткострокові цілі підприємства.

На практиці стратегія  являє собою систему управлінських  і організаційних рішень, спрямованих  на реалізацію місії, цілей і задач  підприємства або пов'язаних з її розвитком, і містить у собі кілька елементів. Насамперед, до них відноситься  система цілей, до якої входять місія, загальноорганізаційні і специфічні цілі.

Інший елемент стратегії  – пріоритети, або ведучі принципи розподілу ресурсів (у даному випадку  – людських). їх можна, наприклад, у  першу чергу направляти на рішення  найбільш важливих для підприємства проблем; виділяти пропорційно потребам; надавати усім підрозділам порівну, якщо вони близькі за розмірами і  займаються подібними видами діяльності. Перший підхід у більшому ступені доцільний у переломні моменти діяльності підприємства, коли сили потрібно концентрувати на вирішальних напрямках, другий і третій – у період спокійного розвитку.

Елементом стратегії є  також правила здійснення управлінських  дій, зокрема, роботи з кадрами. Для  розробки стратегії необхідна спільна  робота багатьох людей, тому у великих  західних фірмах для цієї мети часто  створюються спеціальні групи у 10-15 чоловік, що складаються з керівників основних підрозділів і фахівців вищої кваліфікації, представників  колективу, зовнішніх консультантів. їхніми зусиллями розробляються  ключові принципи стратегії, її альтернативні  моделі і сценарії подій.

У більшості випадків підприємства мають не одну, а кілька стратегій, що визначають їхню діяльність у різних напрямках. Основною стратегією, що відображає способи досягнення місії підприємства, є генеральна стратегія. Відповідно до генеральної стратегії розробляються  функціональні стратегії, які відображають шляхи досягнення специфічних цілей  підприємства, що стоять перед його окремими функціональними підрозділами.

Так, в умовах ринку однією з найважливіших функціональних стратегій підприємства є кадрова  стратегія.

Кадрова стратегія (стратегія  управління персоналом) – це специфічний  набір основних принципів, правил і  цілей роботи з персоналом, конкретизованих  з урахуванням типів організаційної стратегії, організаційного і кадрового  потенціалу, а також типу кадрової політики [2].

Слід зазначити, що існує  два типи кадрових стратегій. По-перше, це стратегії організацій, головним продуктом діяльності яких є самі кадри, наприклад навчальні заклади  або фірми щодо лізингу персоналу. У даному випадку кадрові стратегії  мають самостійне значення і є  генеральними для організацій. По-друге, це організації, у яких персонал є  одним з факторів їхньої діяльності. У даному випадку кадрова стратегія  належить до групи функціональних, тобто підлеглих задачі реалізації головної стратегії. Тому вона залежить від останньої, розвиває і деталізує  її.

У залежності від масштабів, специфіки діяльності, ринків, на яких функціонує підприємство, кадрова стратегія  може виступати в двох формах –  концентрованій і диверсифікованій.

Так, диверсифіковану стратегію  варто використовувати великим  підприємствам, що здійснюють різні  напрямки діяльності, підрозділи яких функціонують у різних природнокліматичних  зонах, з різною демографічною ситуацією, станом ринку праці, культурними  традиціями і т.п. При цьому основною задачею даної стратегії є  забезпечення незалежного розвитку об'єктів на основі взаємної підтримки  і взаємодопомоги.