Оборотний капітал

  Твердження, що наявність дебіторської заборгованості значного розміру не є негативним явищем, прийнятне лише для країн з розвинутою ринковою економікою, в яких існує досить розвинута сітка фінансових інститутів і компаній, які надають велику кількість різних фінансових послуг. Дебіторську заборгованість у таких країнах можна без особливих зусиль продати банку, або іншому фінансовому інституту, який займається факторинговими чи форфейтинговими операціями. Проте, на даному етапі в Україні ліквідність дебіторської заборгованості дуже низька і, навіть, прирівнюється за ступенем ліквідності до виробничих запасів (особливо терміном сплати понад б місяців), не говорячи вж про прострочену її частину, ліквідність якої майже нульова.

Такий стан справ можна пояснити багатьма причинами і, перш за все складним фінансовим становищем підприємств, які  не мають змоги погасити свої борги. Іншими причинами є важка економічна ситуація в країні, недосконалість та  нерозвинутість фінансового  ринку в Україні тощо.

Здійснюючи  управління дебіторською заборгованістю для підприємства дуже важливо здійснювати  її аналіз за термінами формування. Важливість такого аналізу насамперед пов'язана з тим, що за його допомогою  підприємство має змогу відслідковувати  зміни ризиковості своїх активів. Крім того, такий аналіз дозволяє виявити  «прострочену дебіторську заборгованість», яка в наш час є безнадійною  щодо повернення. Аналіз цієї частини  дебіторської заборгованості доцільно проводити в розрізі кожного  окремого боржника, що забезпечить  підприємство інформацією стосовно клієнтів, які сформували таку заборгованість і з якими в майбутньому  не доцільно мати ділових стосунків.

Крім  того, такий аналіз корисний і у  випадках подання підприємством  позовів до суду щодо примусового  стягнення боргів з боржників  або визнання ї банкрутами.

Іншим напрямком управління дебіторською заборгованістю є використання сучасних форм її рефінансування, а саме: операцій факторингу, форфейтингу та обліку векселів. Проте, в сьогоднішніх умовах через нерозвинутість фінансового  ринку в Україні, недосконалість законодавства та складні економічні умови, що склались  в державі, використання таких форм рефінансування дебіторської заборгованості досить складне і  тому поки що  активно не застосовується.

Така  політика управління дебіторською заборгованістю повинна призвести до досить відчутних  зрушень в структурі розміщення оборотних коштів, а отже спричинятиме позитивний вплив на загальну ефективність управління оборотними коштам підприємства взагалі. В результаті здійснення таких  заходів зміниться структура  оборотних коштів підприємства в  таких напрямках :

1) ліквідація  «простроченої заборгованості»  (якщо вона мала місце) зменшить  загальну суму дебіторської  заборгованості, в результаті чого підприємство  отримає абсолютно ліквідний  актив - грошові кошти;

2) таке  перегрупування структури оборотних  коштів збільшить ліквідність  його активів взагалі;

3) отримані  грошові кошти підприємство матиме  змогу направити в свій господарський  оборот або використати на  інші цілі (покласти на депозитний  рахунок у банк з метою отримання  їх приросту у вигляді відсотків  з користування,  направити   на погашення  кредиторської  заборгованості, профінансувати певні  заходи тощо).

Значною мірою на уповільнення оборотності  оборотних коштів комбінату впливає  низька оборотність виробничих запасів. Враховуючи цей факт, можна зробити  висновок про те, що основним шляхом поліпшення використання оборотних коштів є ефективне управління виробничими запасами підприємства.

Необхідність  такого управління пов'язана з тим, що виробничі запаси є найменш  ліквідними активами підприємства та з найбільшим ризиком вкладення. Це пояснюється тим, що саме ця частина  оборотних коштів найбільш віддалена  від моменту реалізації і найбільше  підлягає впливу змін кон'юктури  ринку, інфляційних  процесів тощо.

Необхідний  рівень запасів на підприємстві визначається з врахуванням обсягів реалізації продукції, характеру виробництва,  природою запасві (можливостями їх зберігання), з врахуванням можливих перебоїв у постачанні, витратами по придбанню  запасів (можливостями економії від  закупівлі великих партій сировини та матеріалів).

Значні  витрати грошових коштів, пов'язані  з формуванням та зберіганням  запасів, роблять необхідним пошук  шляхів їх скорочення. При цьому, зрозуміло, що  мова йде не про зведення до мінімуму величини витрат по створенню  та зберіганню запасів товарно-матеріальних цінностей. Таке рішення, швидше всього, виявилося неефективним і призвело б до зростання втрат іншого типу (наприклад, від псування та безконтрольного  використання ТМЦ). Задача полягає у  тому, щоб знайти «золоту середину»  між надмірно великими запасами, здатними викликати фінансові ускладнення (нестача грошових коштів) та надмірно малими запасами, які загрожують стабільності виробничого процесу.

Така  задача не може бути вирішена в умовах стихійного формування запасів - необхідна  чітка та налагоджена система  контролю та аналізу їх стану. Їх відсутність, чи незадовільний стан характеризується такими негативними рисами:

- тенденцією  до постійного зростання тривалості  зберігання запасів;

- безперервним  збільшенням розміру запасів,  які помітно випереджають динаміку  зростання обсягів реалізації  продукції;

- часті  простої обладнання через відсутність  сировини;

- незабезпеченість  складськими приміщеннями;

- періодична  відмова від термінових замовлень  через нестачу або відсутність  необхідних запасів;

- значні  суми списання через наявність  застарілих запасів, а також  через їх розкрадання.

Тому, основними цілями контролю та аналізу  стану виробничих    запасів  є :

1. Забезпечення  підтримання ліквідності та поточної  платоспроможності підприємства.

2. Скорочення  витрат виробництва шляхом скорочення  витрат на створення та зберігання  запасів; зменшення витрат робочого  часу через простої обладнання  із-за нестачі сировини та матеріалів; запобігання псуванню, розкраданню  та безконтрольному використанню  матеріальних цінностей.

Досягнення  цих цілей передбачає виконання  певної обліково-аналітичної роботи, а саме :

1) Оцінки  раціональності структури запасів,  яка дозволяє виявити запаси, обсяг яких більший ніж необхідно  для потреб виробництва і запаси, придбання яких необхідно прискорити. Це дозволить уникнути нераціонального  вкладання коштів у матеріали,  потреба в яких скорочується. Не менш важливо, при оцінці  раціональності структури запасів  встановити обсяг та склад  зіпсованих та неходових матеріалів.  Ці заходи дадуть можливість  підтримувати виробничі запаси  в найбільш ліквідному стані  і скоротити кошти, іммобілізовані  в ці активи

2) Визначення  термінів та обсягів закупівлі  матеріальних цінностей - це одна  найважливіших та найскладніших  для сучасних умов господарювання  задач  аналізу стану виробничих  запасів.

При цьому, слід враховувати :

-  середній обсяг витрачання матеріалів  на протязі операційного циклу;

- додатковий  запас (страховий) для поповнення  непередбачуваних витрат матеріалів  або збільшення періоду, необхідного  для формування потрібних запасів.

3) Вибіркове  регулювання виробничих запасів,  яке передбачає, що увагу слід  акцентувати на матеріалах, які  дорого коштують і мають високу  споживну привабливість.

4) Розрахунок  показників обертання основних  груп виробничих запасів і  ї порівняння з аналогічними  показниками минулих періодів  для встановлення відповідності  наявності запасів поточним потребам  підприємства та ефективності  їх використання.

Таким чином, запобігти накопиченню понаднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей  можна, якщо відповідні служби підприємства грамотно визначають потребу підприємства у тих чи інших матеріальних ресурсах, складають угоди на їх закупівлю, виходячи з потреб виробництва, слідкують  за недопущенням порушень постачальниками  строків поставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів. Доцільним  є порядок, при якому всі угоди  на поставку матеріальних ресурсів обов'язково візуються у фінансовому відділі  підприємства.

Крім  того, при нормуванні виробничих запасів  вирішують задачу по мінімізації  поточних затрат по обслуговуванню запасів, яка полягає у визначенні оптимального розміру партії сировини та матеріалів.

Розрахунок  оптимального розміру партії поставки, при якому мінімізуються сукупні  поточні витрати по обслуговуванню запасів здійснюється за такою формулою, відомою під назвою модель Уілсона:

ОР  пп =   2 * Зг * ТЗ і , де

ОР  пп - оптимальний розмір партії поставки;

Зг - необхідний обсяг закупівлі сировини і матеріалів за рік;

ТЗ  і - розмір поточних витрат по розміщенню запасів і їх прийманню розрахунку на одну поставлену партію;

ТЗ 2 - розмір поточних витрат по зберіганню одиниці запасів.

Ще  одним з шляхів удосконалення  управління виробничими запасами є  забезпечення своєчасного залучення  до господарського обороту надлишкових  запасів товарно-матеріальних цінностей, що здійснюється на основі моніторингу  поточної фінансової діяльності (співставлення  нормативного та фактичного розмір запасів). Міроприємства в цьому випадку  розробляються спільно із службою  виробничого менеджменту (при необхідності нормалізації запасів сировини та матеріалів).

Основною  метою цих міроприємств є вивільнення  частини фінансових ресурсів, які  «осіли» у понаднормативних запасах. Розмір таких ресурсів, які вивільняються  через застосування зазначеного  заходу, визначається з формули :

ФСв = Зн - ЗФ = (ЗДн - здф)*ср, де

ФС  в - сума коштів, що вивільняються ;

Зн - норматив запасів в натуральних  одиницях ;

Зо - фактичні запаси в натуральних  одиницях ;

ЗД  н - норматив запасів у днях ;

ЗД  Ф - фактичні запаси у днях ;

СР - середньоденний обсяг витрат запасів  у натуральних одиницях.

Такі   заходи   сприятимуть   вивільненню   грошових   коштів,   що супроводжуватиметься збільшенням ліквідності активів  підприємства, а значить і його платоспроможності.

Таким чином, з огляду на вище сказане можна  зробити висновок, що метою написання  цього розділу роботи було, на основі аналізу ефективності управління оборотними коштами підприємства, запропонувати  можливі шляхи поліпшення ефективності розміщення та використання оборотних  коштів, а отже і шляхи покращення ефективності управління оборотними коштами  підприємства в цілому.

Основними напрямами поліпшення ефективності управління оборотним капіталом  у даному випадку могли б стати :

І. Управління виробничими запасами підприємства в напрямку запобігання накопиченню  понаднормативних запасів та оптимізації  затрат по їх зберіганню шляхом :

• оцінки раціональності структури запасів  з метою виявлення тих з  них, обсяг яких більший, ніж необхідно  для потреб виробництва і запасів,  придбання яких необхідно прискорити (бо недостатній обсяг виробничих запасів веде до дефіциту окремих  їх видів, збоїв у виробничому  процесі, недовантаженню виробничих потужностей, зменшенню обсягів виробництва, реалізації, до недоотримання прибутків  і, навіть, наявності збитків);

• визначення найбільш прийнятних термінів та обсягів закупівлі товарно-матеріальних цінностей;

• розрахунку показників обертання основних груп виробничих запасів для встановлення відповідності наявності запасів  поточним потребам підприємства та ефективності їх використання;

• мінімізації поточних затрат по обслуговуванню запасів шляхом розрахунку оптимального розміру партії поставки;

• забезпечення  своєчасного  залучення  до  господарського  обороту надлишкових  запасів товарно-матеріальних цінностей.

II. Управління дебіторською заборгованістю  підприємства (запобігання  можливості  виникнення «простроченої дебіторської  заборгованості» ) шляхом :

• аналізу дебіторської заборгованості підприємства за термінами її формування   з   метою   виявлення   «простроченої   дебіторське заборгованості», якщо така буде мати місце;

• аналізу «простроченої дебіторської заборгованості» в розрізі кожного  окремого боржника, що забезпечить  підприємство інформацією стосовно клієнтів, які сформували таку заборгованість і з якими недоцільно мати в  майбутньому ділові стосунки;

• використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості, а саме: операцій факторингу, форфейтингу, лізингу, обліку векселів тощо.

Впровадження  вказаних пропозицій у роботу підприємства дасть змогу останньому підвищити  ефективність управління своїми оборотними коштами, а відповідно  поліпшити  свою ліквідність, платоспроможність  та загальний фінансовий стан.

 

3.3 Рекомендації з підвищення ефективності  використання оборотних коштів  ФГ «Тихомир»

Спочатку  визначимо заходи, які мають позитивно  вплинути на стан та ефективність використання оборотних коштів господарства, потім складемо прогнозні баланс та звіт про фінансові результати, за допомогою цифрового матеріалу яких можна буде оцінити ефект пропозицій та рівень покращення фінансового стану.