Особливості імпортної діяльності України

 

У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась  частка транспортних засобів та шляхового  обладнання з 4,8% до 6,0%, недорогоцінні  метали та вироби з них збільшилися  майже на 1 %. Разом з тим, значно зменшилась частка продуктів тваринного походження з 2,8% до 2,0%, продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості  з 11,7 % до 10,7%. Всі інші товари в 2011 році у відсотковому відношенні незначно змінилися, хоча обсяг імпорту товарів в 2011 році зріс на 15309,1 млн. дол.

                                                                                                      Таблиця 1.6

Структура імпорту послуг в 2009-2010 роках

Види послуг	Усього 2009 р.	Частка в загальному обсязі, %	Усього 2010 р.	Частка в загальному обсязі, %
Транспортні послуги	996,9	19,3	1170,7	21,4
Подорожі	283,0	5,5	347,2	6,4
Послуги зв’язку	155,6	2,9	125,8	2,3
Будівельні послуги	158,8	3,0	106,6	2,0
Страхові послуги	138,3	2,7	113,2	2,1
Фінансові послуги	1319,1	25,5	1085,5	19,9
Комп’ютерні послуги	158,3	3,1	179,5	3,3
Роялті та ліцензійні послуги	259,5	5,0	435,3	8,0
Інші ділові послуги	159,7	3,1	233,4	4,3
Різні ділові, професійні та технічні послуги	895,2	17,3	878,1	16,1
Послуги приватним особам та послуги  в галузі культури та відпочинку	143,5	2,8	194,7	3,6
Державні послуги, не віднесені до інших категорій	459,3	8,9	529,6	9,7
Послуги з ремонту	46,3	0,9	47,9	0,9
Усього	5173,5	100	5447,5	100

 

Найбільшу частку в загальному обсязі в 2010 році українського імпорту займали транспортні  послуги (21,4 %), фінансові послуги (19,9%), ділові, професійні та технічні послуги (16,1 %). Імпорт послуг в 2010 році порівняно  з 2009 роком зріс на 274 млн. дол. Одночасно  зросли на 173,8 млн дол. (на 2,1%) транспортні  послуги, на 64,2 млн дол. (на 0,9 %) - подорожі, роялті та ліцензійні послуги зросли на 175,8 млн. дол. (на 3%). Зменшилася частка фінансових послуг – на 5,6%, будівельних послуг – на 1 %.

Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг України  в 2000-2010 роках характеризується наступними даними:

                                                                                                      Таблиця 1.7

Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг України  в 2000-2010

імпорт економіка інвестиційний  експорт

Період	Зовнішньоторговий оборот (млрд.. грн.)	В тому числі
		імпорт	експорт
2001	33,2	15,1	18,1
2002	36,7	16,9	19,8
2003	40,2	18,2	22,0
2004	51,8	24,5	27,3
2005	69,1	31,1	38,0
2006	79,5	39,1	40,4
2007	94,7	48,8	45,9
2008	123,9	65,6	58,3
2009	170,7	92,0	78,7
2010	99,9	50,6	49,3
2011	129,4	66,2	63,2

 

Розрахуємо  сальдо: сальдо в Україні до 2006 року було позитивним, а з 2006 року і до сьогоднішнього дня воно негативне  – імпорт товарів та послуг перевищує  експорт. Тобто Україна – це країна імпортер. Розрахуємо відносні величині структури, котрі характеризують частку експорту та імпорту зовнішньоторгового обороту України, а також відносні величини координації, які характеризують співвідношення експорту та імпорту. Відносні показники структури використовують для виявлення співвідношень частини та цілого. В нашому випадку ціле - це зовнішньоторговий оборот, а його частини – експорт та імпорт, тобто потрібно зіставити значення експорту (імпорту) та зовнішньоторгового обороту в цілому.

 

 

 

                                                                                                      Таблиця 1.8

Показники зовнішньої торгівлі України в 2001- 2011 роках

Рік	Чисельність імпорту млрд. дол.	Абсолютний приріст		Темп зростання		Темп приросту		Абсолютне значення 1% приросту, млрд. дол.
		Базисний	Поточний	Базисний	Поточний	Базисний	Поточний
2001	15,1	0,0	-	1,0	-	0,0	-	-
2002	16,9	1,8	1,8	1,119	1,119	0,119	0,119	0,151
2003	18,2	3,1	1,3	1,205	1,077	0,205	0,077	0,169
2004	24,5	9,4	6,3	1,623	1,346	0,623	0,346	0,182
2005	31,1	16,0	6,6	2,060	1,269	1,060	0,269	0,245
2006	39,1	24,0	8,0	2,589	1,257	1,589	0,257	0,311
2007	48,8	33,7	9,7	3,232	1,248	2,232	0,248	0,391
2008	65,6	50,5	16,8	4,344	1,344	3,344	0,344	0,488
2009	92,0	76,9	26,4	6,093	1,402	5,093	0,402	0,656
2010	50,6	35,5	-41,4	3,351	0,550	2,351	-0,450	0,920
2011	66,2	51,1	15,6	4,384	1,308	3,384	0,308	0,506

 

Виходячи з даних таблиці 1.7 можна  зробити висновок, про те що в Україні негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами. Сальдо зовнішньоторговельного балансу України за 2010 р. збільшилося в 2,3 рази - до 3 млрд. дол. Експорт збільшився на 27,9% - до 63 млрд. 67,1 млн. дол., імпорт - на 30,7%, до 66 млрд. 180,2 млн. дол.

Імпорт товарів та послуг в Україні  значно зріс, мінімальне значення імпорту становить 15,1% у 2001 році, а максимальне - 92% в 2009. З 2001 року до 2009 року спостерігається ріст імпорту товарів та послуг, а в 2010 році відбувся значний спад. Це можна пояснити нестабільною ситуацією в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  ІМПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  УКРАЇНИ

3.1.Специфічні проблеми  підвищення ефективності імпортної  діяльності України 

3.2.Напрями підвищення  ефективності імпортної діяльності  України.

3.3. Напрями підвищення  ефективності зовнішнішньоторговельної  діяльності України в цілому.

         В умовах глобалізації економіка кожної держави відчуває все більшу залежність від розвитку світового господарства. Сила впливу зовнішніх факторів (міжнародна торгівля, рух капіталу, міграція робочої сили)  визначається ступенем інтеграції певної національної економіки у світовий економічний простір. Сучасна світова фінансова криза, що переросла в економічну, продемонструвала, що при всіх перевагах тісного міжнародного співробітництва глобалізація здатна стрімко поширювати його негативи в планетарних масштабах.

     Саме тому економічна політика суб’єктів міжнародних економічних відносин має включати засоби запобігання викликам глобального процесу. Маючи на увазі високу ступінь інтегрованості України у світову торгівлю, особливої уваги заслуговує проблема удосконалення структури українського імпорту як антикризового фактора і засобу економічного зростання.

   Окремі аспекти розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країн  із  трансформаційною  економікою та їх значення для розвитку економіки перехідних країн в умовах економічної  глобалізації  аналізувались в роботах  О. Білоруса,  О. Богомолова,   М. Делягіна, В. Іноземцева, Г. Колодко, Н. Косолапова, В. Новицького, Дж. Сороса, А. Філіпенка,  Т. Фридмана,   Ю. Шишкова,  О. Шниркова та ін.

      Однак наразі в умовах  сучасного стану світової економіки  особливої актуальності набуває проблема підвищення ефективності імпортних операцій. Саме тому автор ставить мету: показати як недосконала структура імпорту впливає на економічний розвиток України і запропонувати шляхи підвищення ефективності імпортних операцій. Це дозволить убезпечити національну економіку від значних втрат навіть в умовах несприятливої світової ринкової кон’юнктури.

        З метою скорочення інфляції за умов недостатньої внутрішньої пропозиції окремих товарів зростає їх імпорт в Україну. Подібна практика при її тривалому застосуванні може підірвати вітчизняний бізнес, скоротивши конкурентоспроможність українських товарів. Отже, збільшення імпорту товарів, якими країна здатна забезпечити власне населення, має бути обмеженим у часі. За цей час необхідно створити  всі умови для розвитку імпортозамінного типу економічного зростання.

       Реалізації цього завдання сприяє та обставина, що в 2007 р.  у структурі українського імпорту 30,4% припадало  на продукцію машинобудування. Зазначена величина вперше перевищила питому вагу   енергоносіїв  в імпорті країни [1, с.7]. Однак залишається надзвичайно високою залежність економіки України від постачання енергоресурсів із зовнішніх джерел. Їх частка в імпорті перевищує 30%, і насамперед природного газу, поставки якого у 2007 р. зросли на 54,6%, що пояснюється попитом на нього з боку енергомістких експортних  галузей – металургії та важкого машинобудування. Таким чином спостерігається  залежність імпорту від структури експорту [2, с. 3].

      У загальному обсязі споживання  первинної енергії Україною 60% припадає на нафту й газ, з них 40 – 45% складає газ. Маючи власний видобуток нафти й газового конденсату в обсязі, який не покриває  20% мінімальної   потреби, Україна імпортує 74,5% нафти й газу. Такий стан  призводить до  загрози енергетичній безпеці держави. Світовий досвід показує, що при імпорті понад  30%  енергоресурсів втрачається незалежність у здійсненні економічної політики держави [3, с. 11-12].

 

Загроза втрати суверенітету значно посилюється за умов відсутності диверсифікованого  постачання ресурсів з-за кордону. Країни-постачальники  енергоносіїв усвідомлюють, що наявність  стратегічно важливих ресурсів дає  їм можливість суттєво впливати на світову економіку і зовнішню політику. Так, згідно з офіційною  енергетичною стратегією Російської Федерації, «потужний енергетичний сектор –  це інструмент для проведення її внутрішньої  і зовнішньої політики» і «роль  країни на світових енергетичних ринках значною мірою визначає її геополітичний  вплив» [4, с. 8].

        Сутність зазначеної позиції  щодо місії енергетичного сектора  була відверто сформульована  Олексієм Міллером у виступі  перед послами  країн ЄС  у квітні 2006 р. «Регулювання із  єдиного центру умов видобутку,  транспортування, підземного зберігання  й продажу» [5, с.1]. Однак така позиція  і наміри світового домінування  суперечать практиці міжнародних  відносин, що склалися в Євросоюзі  і не відповідає економічним  та політичним інтересам держав-імпортерів  російських  енергоносіїв.

       Саме тому у березні 2007 р.  Європейська Рада прийняла  План  Дій, включивши в нього більшість  рекомендацій Єврокомісії та  додавши ще більш жорсткі методи  регулювання.  Серед них – необхідність  відповідальних дій щодо впливу  на внутрішні ринки вертикально  інтегрованих енергетичних компаній  із третіх країн та утвердження  принципів взаємної вигоди в  торговельних відносинах [6]. Єврокомісія  пропонує ЄС висунути вимоги  щодо необхідності демонополізації  компаній, які планують вкладати  капітал у енергетичну інфраструктуру  Євросоюзу. 

     Для скорочення залежності від  постачання  закордонних енергетичних  ресурсів Україна прагне знизити   імпорт енергоносіїв  на 12% до 2030 р. за рахунок розширення вітчизняної  вугільної промисловості. З цією  метою передбачається перехід  на нову модель фінансування  галузі. Вона включає надання  державних гарантій на залучення  кредитних ресурсів з виплатою  відсотків з державного бюджету,  значне збільшення  державних  та  приватних  інвестицій у   вугільну галузь [7, с. 4-5].

      Таким чином, структура імпорту  України не сприяє прискореному  виходу економіки з кризового  стану та розбудові інноваційної  моделі розвитку.

       З метою  вирішення проблеми  необхідно  розробити комплексну програму  енергозбереження, яка  крім інвестування  імпортозамінних виробників енергоресурсів  включала б також систему податкових  пільг, і застосування безвідсоткових  кредитів для підприємств, які  розробляють і використовують  енергозаощаджувальні технології. Для зменшення критичного імпорту  енергоносіїв слід зосередити  увагу на розвитку відновлюваних  джерел енергоресурсів. Крім того, доцільно застосувати систему  нормативів щодо споживання різних  видів енергоносіїв, заохочення  до їх збереження і встановлення  додаткової плати за понаднормативне  в

3.2. Напрями підвищення ефективності імпортної діяльності України.

       Характеризуючи реальний стан речей в українському імпорті, слід відзначити цікаву геополітичну домінанту: залежність держави від великих поставок енергоносіїв з-за кордону автоматично перетворює країни — постачальники нафти та газу на провідні джерела імпортних товарних потоків. І якщо протягом 90-х років ХХ ст. відбулася помітна диверсифікація експорту, то на початку нового століття безумовним лідером поміж інших країн — постачальників продукції до України залишається Росія, що, звичайно, пояснюється великими енергетичними поставками. Як наслідок, протягом другої половини 90-х років Україна мала сумарний дефіцит у торгівлі з Росією близько 15 млрд дол. Це на третину перевищує середній річний експорт, що його мала наша держава наприкінці століття. Разом з тим державна політика, яка спрямована на забезпечення альтернативних каналів енергопоставок, може збільшити значення інших держав, зокрема Азербайджану, в разі досягнення відповідних домовленостей та створення необхідної транспортно-трубопровідної інфраструктури.