Особливості імпортної діяльності України

%,

де К_Е — квота експортна;

Е — річний обсяг експорту країни;

ВВП — валовий внутрішній продукт  країни за аналогічний період.

Імпортна квота як частка імпорту  у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і  послуг. Розраховується за формулою:

де К_і — квота імпортна;

І — обсяг імпорту країни за певний рік;

ВВП — валовий внутрішній продукт  країни за аналогічний період.

Зовнішньоторговельна квота:

де К_ЗТ — квота зовнішньоторговельна;

     Е, І — обсяг  відповідно експорту та імпорту  країни за певний рік;

     ВВП — валовий внутрішній продукт  країни за аналогічний період.

Інтенсивність внутрішньогалузевого обміну в міжнародній торгівлі відображає паралельний експорт та імпорт виробів тієї самої галузі даної країни (або групи країн) за певний період (частіше за рік). До внутрішньогалузевого обміну належать такі його види:

• обмін диференційованими виробами, в т. ч.:

а) виробами, що задовольняють однакові або схожі потреби, але потребують різних факторів виробництва (наприклад  вовняні тканини);

б) виробами, що потребують однакових  факторів виробництва, але задовольняють  різні потреби (наприклад, бензин і  парафін);

в) виробами, що диференціюються за якістю, стилем, дизайном тощо (наприклад, різні марки автомобілів);

• обмін деталями, вузлами, напівфабрикатами, які, беручи участь у створенні того самого кінцевого продукту, належать до однієї галузі;
• обмін функціонально однорідними виробами, який здійснюється за специфічних умов:

а) реекспорт, тобто імпорт товару з метою його подальшого експорту (з безмитних зон, після відповідної  доробки тощо);

б) прикордонна торгівля (наприклад, товари, що мають високі витрати  на перевезення відносно ціни самого виробу);

в) експорт та імпорт субститутів (товарів-замінників) у різні сезони року (особливо це стосується сільгосппродуктів).

Показники внутрішньогалузевої торгівлі розраховуються за методикою Грубела-Ллойда. Рівень внутрішньогалузевої торгівлі визначається як різниця загального обігу даної галузі та обсягу міжгалузевої торгівлі цієї галузі:

Н_і=(Е_і +І_і)-|Е_і -І_і| ,

де Ні — рівень внутрішньогалузевої  торгівлі;

    Е_і, І_і, — відповідно експорт та імпорт галузі і;

    (Е_і + І_і) — вартість зовнішньоторговельного обігу галузі і;

|Еі – І_і| — абсолютна вартість різниці між експортом та імпортом виробів даної галузі, що дорівнює обсягу міжгалузевої торгівлі галузі і.

Інтенсивність внутрішньогалузевої  торгівлі між країнами визначається за формулою:

або

де U_i — інтенсивність внутрішньогалузевої торгівлі між країнами;

    Ні — рівень внутрішньогалузевої  торгівлі;

    Е_і, І_і, — відповідно експорт та імпорт галузі.

Макроекономічний показник ефективності зовнішньоторговельного обігу

де Е_то — ефективність зовнішньоторговельного обігу;

    В_і — економія витрат у результаті імпорту;

     В_Е— національні витрати на експорт.

Для національної економіки в цілому важливо, щоб національні витрати  на експорт (В_Е) були меншими за розмір економії витрат у результаті імпорту (В_і). Тільки в даному разі країна економить національну працю, беручи участь у міжнародному товарообміні.

Макроекономічний показник ефективності експорту.

де E_E — ефективність національного експорту;

      V_E — валютна виручка від експорту товарів і послуг;

       B_E — національні витрати на експорт.

Макроекономічний показник ефективності імпорту:

де Е_i — ефективність національного імпорту;

     В_i — економія витрат у результаті імпорту;

     V_i — валютні витрати на імпорт.

Показники ефективності зовнішньоторговельної  операції. Їх доцільно розрахувати  перед укладанням зовнішньоторговельних угод, при плануванні зовнішньоторговельної діяльності, а також з метою оцінки ефективності експортно-імпортних операцій за попередній період. Слід зазначити, що гіперболізація значення цих показників під час прийняття рішень у міжнародній торгівлі може спричинити конфлікт між реальними діями та маркетинговими цілями. Проникнення на нові зарубіжні ринки не завжди супроводжується високими показниками економічної ефективності, а орієнтація тільки на них може спонукати до передчасного виходу з ринку або припинення експортування поки що нерентабельної продукції.

Ефект експорту:

E_e=H_e -B_e

де Е_e — ефект експорту;

Н_e — гривневі надходження від експорту, які розраховуються шляхом перерахування валютної виручки в гривнях за курсом

національного банку України на день надходження валютної ви-грн.;

    В_е — повні витрати підприємства на експорт, грн.

Ефективність експорту фірми:

де Е_е.ф. — ефективність експорту фірми.

Показники ефективності повинні бути більше за 1 (Е_е.ф. > 1), тоді реалізація товарів на зовнішньому ринку буде вигіднішою порівняно з реалізацією всередині країни.

Рентабельність експорту:

де С_е — собівартість виробництва експортного товару.

Економічний ефект імпорту:

Е_і=Ц_р – В_і ,

де Е_і— економічний ефект імпорту;

Ц_р — ціна реалізації імпортних товарів на внутрішньому ринку, грн.;

В_і — витрати на імпорт товарів (контрактна вартість, митні платежі, податки тощо).

5.2.5. Економічна ефективність імпорту:

де Еф.і — економічна ефективність імпорту.

Показники динаміки розвитку міжнародної  торгівлі — це будь-який з розглянутих  вище показників, зміни якого (темпи  зростання, темпи приросту) досліджуються  за певний період (20, 10, 5 років, рік по місяцях тощо).

Показники зіставлення — це будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний  з аналогічним показником іншої  країни (регіону або світу в  цілому).

1.3.Інституційне регулювання  зовнішньої торгівлі в умовах  глобалізації

Важливими ознаками розвитку міжнародної торгівлі є її глобалізація і, що діє всупереч цьому процесу, її регіоналізація, коли торговельні  потоки спрямовуються в країни, об’єднані різного характеру економічними угодами. Розгортання процесу глобалізації відбувається у певних формах чи, іншими словами, глобалізація має свої іманентні форми прояву. Вони  здебільшого знаходять своє матеріальне втілення у:

•  збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі;

•  міжнародних прямих і портфельних  інвестиціях, що більше використовуються в системі заходів національного  економічного розвитку;

•  переміщеннях робочої сили по всій сфері світового господарства;

•  зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинених країнах та використовуються в економічних  системах, які поступово конвертуються  у світогосподарські процеси. Глобалізація економічних процесів спонукає до внесення коректив у зовнішньоекономічну  політику країни. Йдеться, насамперед, про всебічне зміцнення і диверсифікацію фундаментальної основи зовнішньоекономічних зв’язків – галузей порівняльної і конкурентної переваги. 

Також глобалізація зумовлює необхідність більшої системності й впорядкованості  щодо присутності країни на головних міжнародних ринках сучасних товарів  і послуг, інвестиційному, фінансовому, технологічному, робочої сили. Координація  та законодавче врегулювання цієї діяльності сприятимуть органічному, еволюційному входженню її у світогосподарські процеси і структури, повнішій реалізації національних економічних інтересів.

       Міжнародні органи, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, створені для налагодження і розвитку співробітництва в зовнішньоекономічній сфері. До їх складу входять:

• міжнародні міжурядові установи та організації;

• міжнародні неурядові установи і організації.

До міжнародних  міжурядових установ та організацій  в зовнішньоекономічній сферівходять установи та організації, що утворені на основі добровільних офіційних багатосторонніх  урядових угод між країнами та сформовані як інституційні одиниці в зовнішньоекономічній сфері. Вони створені на основі добровільної участі країн, при цьому передбачено  функціонування постійних наддержавних органів, наділених певними повноваженнями та функціями (координаційними, арбітражними та ін.).

За функціональною спрямованістю міжнародні міжурядові установи та організації класифікують на організації загальної та спеціальної  компетенції, що функціонують як на глобальному, так і регіональному рівнях.

Міжурядові  організації загальної компетенції  на глобальному рівні в своїй  діяльності охоплюють значну кількість  напрямів діяльності. На глобальному  рівні важливими міжнародними організаціями  є Організація Об'єднаних Націй (ООН), Організація Економічного Співробітництва  та Розвитку (ОЕСР) та консультативні групи  держав.

ООН - глобальна, відкрита, універсальна, багатофункціональна, міждержавна організація, до складу якої входить понад 185 країн, в т.ч. Україна. ООН виконує функції регулювання й нагляду в усіх сферах людської діяльності: політичній, екологічній, безпеки, юридичній та ін.

ОЕСР - глобальна економічна організація загальної компетенції, функції якої не виходять за межі соціально-економічної сфери. Перепусткою в цю організацію є розвинуті ринкові відносини, високий рівень життя, демократизація країн. На початку XXI століття ОЕСР складалася з 20 країн-членів. На правах колективного члена в роботі ОЕСР приймає участь також Європейський Союз.     Консультативні групи держав не є організаціями, в них відсутні статут, постійні робочі органи, наради відбуваються не за графіком, а за необхідності. Але їх роль в зовнішньоекономічній сфері досить значна. їх рішення беруться до уваги такими організаціями, як ОЕСР, Світовий Банк, Міжнародний валютний фонд та іншими.

Регіональні організації, до яких на європейському  континенті відносять ЄС, СНД, ГУАМ, ОЧЕС, також мають багатофункціональний характер. Вони охоплюють питання  стосовно регулювання економіки  в цілому, митне регулювання, сферу  кредитування, валютний ринок, міграційні процеси, узгодження зовнішньої політики в межах регіональних економічних  угруповань.

В межах  Європейського Союзу (ЄС) зовнішньоторговельне регулювання здійснюють Рада Європи і Європейська комісія, Європейське  об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), Європейське співтовариство з атомної  енергії (Євроатом), Європейська асоціація  вільної торгівлі (ЄАВТ).. Одним з  найефективніших напрямів співробітництва  є програма TACIS - Технічна допомога країнам  СНД. Україна бере участь в усіх спеціалізованих  підпрограмах ТАСІ8. Всього на економічні реформи в Україні виділено гранди для 32 проектів, серед яких: пілотні  проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні, підтримка фінансових зв'язків підприємств тощо.

        Співдружність Незалежних держав (СНД) — організація, до заснування якої в 1994 р. причетна Україна. Утворення СНД обумовлювалося політичними та економічними мотивами республік колишнього СРСР. Для України економічний простір СНД являє широкий ринок збуту товарів і джерело постачання необхідної сировини, машин і обладнання, товарів широкого вжитку. Звідти Україна одержує увесь імпортований газ, майже всю нафту, руди кольорових металів, деревину, бавовну, автомобілі. На ринках СНД реалізується переважаюча кількість української продукції чорної металургії, важке обладнання, продукція агропромислового комплексу. Збереглося ще чимало виробничих зв'язків між підприємствами України і країн СНД. Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарювання України та країн СНД регламентується Угодою про загальні умови й механізми підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД та іншими документами.

        Недостатня ефективність СНД, неспроможність в її рамках вирішити важливі питання економічного співробітництва веде до того, що деякі її члени шукають інші шляхи для надання імпульсу в розвитку взаємовідносин. Так, особливий статус відносин мають Росія й Білорусь; поглиблення інтеграції відбувається між Росією, Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном і Узбекистаном. З іншого боку, все чіткіше формується сполучення ГУАМ - Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова, - яке має свої специфічні інтереси.

        Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) заснована за безпосередньої участі України в 1992 р. для вирішення локальних проблем. До складу ОЧЕС входять 12 чорноморських держав, які належать до різних політичних та економічних угруповань (ЄС, СНД, НАТО тощо). ОЧЕС знаходиться поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Перспективними напрямками інтеграції країн-учасниць ОЧЕС є: об'єднання електромереж в єдиній системі Чорноморського кільця, утворення регіональних транспортних коридорів, прокладення ліній оптико-волоконного зв'язку, програми з охорони Чорного моря. Значні перспективи у Чорноморського банку торгівлі і розвитку, який розпочав діяльність в 1999 р. Його функціями є: кредитування зовнішньоторговельних операцій, підтримка фінансових систем країн-членів ОЧЕС, фінансування важливих проектів, пов'язаних з регіональною інфраструктурою. На порядку денному - вирішення питання стосовно взаємодії між організацією Чорноморського економічного співробітництва і Європейським Союзом з акцентом на практичну реалізацію конкретних програм.