Шпаргалка по "Международному праву"

Громадяни можуть працювати за кордоном внаслідок: 1) направлення в іншу державу з метою виконання певної роботи; 2) укладення трудового контракту з конкретним роботодавцем на виконання певної роботи у визначений термін.            

Праця іноземців в Україні. Відповідно до Закону «Про правовий статус іноземців» іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в нашій державі національним режимом працевлаштування та трудової діяльності. Іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, можуть працювати: 1) за контрактом, укладеним у відповідності з отриманим дозволом; 2) за контрактом, укладеним між суб'єктами господарської діяльності України та іноземної держави. Не можуть займатися трудовою діяльністю іноземці, які перебувають в Україні тимчасово у приватних справах.

2.Основні умови зовнішньоекономічних договорів.

Зовнішньоекономічний договір - це матереально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Він укладається тільки в письмовій формі суб'єктами, здатними його укладати відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту).

Права та обов'язки сторін за зовнішньоекономічним договором визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору або внаслідок подальшого погодження. При відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

n продавцем - у договорі купівлі-продажу;

n наймодавцем - у договорі майнового найму;

n ліцензіаром - у ліцензійному договорі;

n охоронцем - у договорі зберігання;

n комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації);

n довірителем - у договорі доручення;

n перевізником - у договорі перевезення;

n експедитором - у договорі транспортно-експедиційного обслуговування;

n страхувальником - у договорі страхування;

n кредитором - у договорі кредитування;

n дарувальником - у договорі дарування;

n поручителем - у договорі поруки.        

Реєстрація зовнішньоекономічного договорів. Умови які повинні і можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором, встановлює, зокрема, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів. До обов'язкових умов договору належать: назва, номер, дата і місце його складання, преамбула із зазначенням повного та скороченого назви сторін та найменування документів, кіт керуються контрагенти під час укладання договору; предмет договору; кількість і якість товару; базисні умови поставки товару; ціна і загальна вартість договору; умови платежів; упаковка і маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж, юр адреси, поштові та платіжні адреси.

3.Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу.

Найпоширенішим видом зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є міжнародний договір купівлі-продажу. Його висновок регламентується законодавством України і міжнародними договорами. Один з таких - Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі-продажу, учасницею якої є Україна.

Віденська конвенція, поширюється на договори, в яких комерційні підприємства знаходяться в різних державах: якщо ці держави є договірними державами або якщо відповідно до норм міжнародного приватного права застосовується право договірної держави. Та обставина, що комерційні підприємства знаходяться в різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з ділових відносин, що мають місце або в момент його укладання або обміну інформацією між сторонами. Ні національна належність сторін, ні цивільний чи торговельний характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Віденської конвенції 1980 р.

Конвенція не стосується: 1) дії самого договору або окремих його частин, а також звичаїв; 2) регулювання питань власності на проданий товар; 3) регламентації відповідальності продавця за шкоду, завдану товаром здоров'ю особи.

Віденська конвенція 1980 р. регулює укладення договорів купівлі-продажу шляхом обміну офертою і акцептом.

Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній чи кільком конкретним особам. Вона повинна бути досить визначена і виражати намір оферента бути зобов'язаним у випадку акцепту. Пропозиція є достатньо виразною, якщо в ньому названий товар, встановлюються у прямій або непрямій формі його кількість і ціна або передбачено порядок їх визначення.

Акцептом вважається заява чи інша поведінка адресата оферти, які виражають згоду з офертою. Відповідь на оферту не повинен містити додаткових умов, обмеження або зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічній офертою. Додатковими чи відмінними умовами можуть бути пропозиції щодо ціни, порядку платежів, якості і кількості товару.

Конвенція містить вимоги до товару. Товар за кількістю, якістю, описом, упаковці повинен відповідати вимогам контракту.

Конвенція регулює звільнення сторін від відповідальності. Сторона договору не відповідає за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати усвідомлення такої перепони при укладенні договору або уникнення цієї перепони або її наслідків.

4.Позадоговірна цивільно-правова  відповідальність.

Позадоговірні відповідальність - це реакція на порушення прав суб'єктів, які не пов'язані договорами, або на порушення, яке виходить за межі відносин, якими пов'язані суб'єкти. Опосередковують цю реакцію охоронні відносини називаються позадоговірних; підставою їх виникнення є делікти та інші правопорушення, не пов'язані з договірними зобов'язаннями. Вони мають відносно самостійний характер, їх нормативною основою служать інститути відшкодування шкоди.

Порушення зобов'язання, що виникло не з договору, за іншими підставами, тягне внедоговорную відповідальність. Така відповідальність застосовується, зокрема, у випадку заподіяння шкоди особистості або майну громадянина або майну юридичної особи, коли шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, що заподіяла шкоду, внаслідок безпідставного придбання або збереження майна за рахунок іншої особи, і в деяких інших випадках. Незважаючи на те, що як деліктні зобов'язання, так і зобов'язання з безпідставного збагачення можуть виникнути у зв'язку з договором, підставою для застосування відповідальності все ж є не порушення договірних зобов'язань, а відповідний факт заподіяння шкоди або безпідставного придбання або збереження чужого майна.

5.Поняття імунітету держави.

Імунітет держави у широкому застосуванні - це принцип, згідно якого до держави або її органів і представників не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Принцип непокори однієї суверенної держави дії законодавства іншої отримав своє походження з посольського права і сьогодні став загальновизнаним.

У теорії і практиці держав розрізняють декілька видів імунітету: 1) судовий; 2) від забезпечення позову; 3) від примусового виконання судового рішення; 4) майновий (власності).    

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої. Причини притягнення до відповідальності значення не мають. До держав, як правило, не можуть бути пред'явлені позови в іноземних судах, якщо тільки ці держави з власної волі не підпорядкували себе юрисдикції іноземних судів.        

Імунітет від забезпечення позову полягає в тому, що не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до його майну.         

Імунітет від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти нього судом іншої держави.

Поряд із зазначеним вживають більш загальне поняття - майновий імунітет. Питання про цей вид імунітету може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді.

Застосування імунітету не означає відмови у правосудді. Позов до держави може бути заявлено у судах цієї ж держави. А в судах іншої держави - тільки з його явно вираженого або мовчазної згоди. Способи вираження згоди різні.

По-перше, через уповноважених на це осіб.

По-друге, така згода може бути виражена державами на взаємних та добровільних засадах у звичайній або конвенційної нормі публічного міжнародного права, зокрема, у багатосторонньому чи двосторонньому договорі про торговельні відносини і т.д.

По-третє, згода може бути виражена у письмовому контракті, тобто у документі, підписаному фізичними чи юридичними особами, або укладеному шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію контракту, або шляхом обміну позовними заявами і відгуками на позов, в яких одна сторона стверджує про наявність угоди, а інша цього не заперечує.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ 13(33)

1.Поняття матеріально-правового  методу регулювання.

Методом правового регулювання в правознавстві традиційно розуміють сукупність прийомів та способів правового впливу на сус-пільні відносини, що входять до предмету галузі права.

Для більшої синхронізації засобів зв'язку суспільних відносин і способів їх правового регулювання був вироблений інший метод правового регулювання міжнародних приватних відносин - пряме регулювання за рахунок створення однакових (уніфікованих) або схожих (гармонізованих) міжнародно-правових норм, закріплених у міжнародних договорах.

Прямий метод правового регулювання дозволяє зняти проблему зіткнення норм приватного права різних держав. Це досягається за допомогою створення уніфікованих (єдиних) матеріальних або процесуальних норм різних галузей приватного права. Такі норми безпосередньо застосовуються до відносин з іноземним елементом, минаючи колізійних стадію - стадію вибору права. Оскільки уніфіковані норми за своєю природою є матеріальними або процесуальними правовими нормами, які встановлюють права та обов'язки учасників приватноправових відносин, спосіб вироблення міжнародних норм називають також прямим способом правового регулювання приватних міжнародних відносин.

2. Колізійні прив'язки, які застосовуються до правового  становища майна.

Правове становище майна регламентується законом місцезнаходження речі. Згідно цієї колізійної прив'язки вирішуються питання, що відносяться до права власності. Так, згідно з Цивільного кодексу України право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу і правовідносинах у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1994р., Згідно з якою правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

До рухомого майна може застосовуватися особистий закон власника. Так, Цивільного кодексу України вказує, що відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. У цьому випадку законодавець використав прив'язку місця проживання.

3.Формальні умови реєстрації шлюбу в міжнародному приватному праві.

Процедура оформлення шлюбу може складатися з двох частин. • підготовчої (не у всіх країнах обов'язкова); • основной.Подготовітельная частина може включати такі юридично обов'язково етапи, як: • укладення договору про майбутнє шлюбі (заручення) - якщо такий договір розривається без поважних причин, то винна сторона зобов'язана відшкодувати збитки, пов'язані з підготовкою до весілля; • оголошення про шлюб; • отримання дозволу (ліцензії) на брак.Основная частина - це безпосередньо процедура реєстрації шлюбу. Вимоги до процедури реєстрації різні: а) визнається тільки цивільний шлюб (Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Україна, Японія), б) громадянська або релігійна форма за вибором вступають у шлюб (Іспанія, Італія, Англія, Канада), в) тільки релігійна форма (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, сульманскіе країни - Іран, Ірак); г) шлюби за загальним або звичаєвим правом (відомі в США) - не потрібно вчиняти ніяких юридичних формальностей для вступлюня в шлюб, досить встановлення фактичних шлюбних відносин ¬ ний або вчинення будь-яких обрядов.Во час процедури реєстрації обов'язково особиста присутність обох сторін, тільки в окремих країнах допускається представництво (Панама, Перу, Іспанія). Іноді потрібна присутність свідчення Геродота  лей.

4.Обхід закону в  міжнародному приватному праві.

Обхід закону - це свідоме створення стороною або сторонами правовідносини прив'язки до того праву, зміст норм якого більш переважно для даної сторони (сторін).

Право, яке підлягає застосуванню, може визначатися зацікавленими особами штучно для того, щоб уникнути використання незручної матеріальної норми. Наприклад, для того, щоб уникнути великого оподаткування в одній державі, юридична особа фіксується на Кіпрі (в офшорній зоні).

Але перш за все треба визначити факт обходу закону, що можна зробити трьома обставинами:

      - суд має відповісти на питання – чи вилучено правовідносину з іноземним елементом з-під дії правопорядку, в якому б воно нормально застосовувалось і чи переадресована вона іншому правопорядку;

      -якщо вищесказане мало місце, суд повинен з’ясувати чи є нове підпорядкування більш вигіднішим для когось із сторін;

      -чи здійснене все це більш штучно чи ні.

Найкращім у боротьбі з обходом закону є законодавство Франції, де міститься наступна норма – якщо суд визнає три вищезгадані елементи, тоді відповідна угода буде вважатися нікчемною й все конфісковується на користь держави.