Шпаргалка по "Международному праву"

3.Поняття, умови шлюбу в міжнародному приватному праві.

Шлюб-це договір між чоловіком і дружиною,так би мовити союз.

Шлюб – це правова угода, різновид парт-нерства або ж добровільний союз між чоловіком і жінкою, заснова-ний на взаємній згоді, почуттях любові, дружби, юридично оформ-лений у державних органах з метою створення сім’ї, виховання дітей, внаслідок чого між подружжям встановлюються особливі правовід-носини»

Ознаки, які є характерними для поняття «шлюб»:

–  мета (створення сім’ї, спільне життя, народження і виховання дітей);

–  строк (довічність, необмеженість будь-яким терміном);

–  наявність волевиявлення (вільний, добровільний, рівноправний);

–  форма (зареєстрований державою, укладений з дотриманням умов і порядку, передбачених законом);

–  суб’єкти (чоловік і жінка, моногамний);

–  правові наслідки (породжує для осіб взаємні особисті і майнові права і обов’язки.

Умови укладення шлюбу – це матеріальні умови, які повинні існувати на час реєстрації шлюбу і дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу.

умовами укладення шлюбу є:

1)  добровільність шлюбу – взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу;

2)  досягнення особами, що бажають  укласти шлюб, шлюбного віку9для дівчат 18,хлопці 18

3. Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають одружитися, необхідна тільки в окремих правових системах, наприклад, у Франції, ФРН.

4. Умова неперебування в іншому шлюбі передбачають ті правові системи сучасності, шлюбно-сімейні відносини та право яких базується на принципі моногамії.

5. Відсутність відносин споріднення і спорідненості між особами, шлюб, є важливою умовою вступу в шлюб у багатьох державах.

6. Задовільний стан здоров'я, які прагнуть вступити в шлюб, - це умова, що в різних формулюваннях може міститись у праві більшості держав.

7. Заборона взяття нового шлюбу  протягом певного строку не  дуже поширеною умовою чинності  шлюбу, закріпленою в законодавстві чи інших джерелах права. її зміст полягає в тому, що жінці забороняється брати новий шлюб після розлучення, визнання шлюбу недійсним чи після смерті чоловіка протягом установленого законом терміну, наприклад, 300 днів (ст. 296 Цивільного кодексу Франції, ст. 103 Цивільного кодексу Швейцарії), 10 місяців (ст. 1313 Цивільного зводу Німеччини).

8. Заборона одружитися певним  особам іноді передбачається  національними джерелами права. Це обмеження може стосуватися служителів культу, зокрема священиків. Щодо формальних умов реєстрації шлюбу всі правові системи можна розділити на три групи. До першої належать держави, шлюби в яких реєструють тільки в цивільній формі (Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Україна, Японія, більшість штатів США). До другої - в цивільній чи релігійній формі за вибором подружжя (Іспанія, Італія, Англія, Канада, тощо) .. До третьої - тільки в релігійній формі (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, мусульманські держави - Іран, Ірак та ін., Греція до 1982 p.). 
4.Місце колізійних норм у джерелах права.

Колізійні норми можуть міститись у різних джерелах права, зокрема в законах з міжнародного приватного права: Австрії 1978 p., Угорщини 1979 p., Польщі 1965 p., Швейцарії 1987 p., Румунії 1992 p., Законі Албанії 1964 р. про користування цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права. Зазначені нормативно-правові акти містять систему колізійних норм, призначених для врегулювання правосуб'єктності осіб у цивільних, шлюбно-сімейних, трудових відно-синах, визнання та виконання рішень іноземних судів тощо. У державах, де немає єдиного закону з питань міжнародного приватного права, колізійні норми можуть бути в окремих юридичних актах. Так, у Болгарії колізійні норми містяться в Декреті про економічне, промислове, наукове й технічне спів-робітництво з іноземними юридичними та фізичними особами від 12 червня 1974 p. тощо.

Правові системи колишніх союзних республік свого часу опинилися в неоднаковому становищі стосовно наявності колізійних норм, покликаних урегулювати відносини з "інозем-ним елементом". У найбільш вигідному становищі знаходи-лася правова система України та Білорусі з їх порівняно розвиненими системами колізійних норм. Водночас зміст цих норм був недосконалим.

Колізійні норми України сьогодні систематизовані в її окремих актах Цивільному кодексі, СКУ; Законі України "Про заставу". У національних нормативно-правових актах України можуть міститися й окремі колізійні норми, як, наприклад, Кодексу законів про працю України ("Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за ме-жами своїх держав").

Колізійні норми є і в міжнародних угодах, наприклад, у Гаазькій конвенції про колізію законів стосовно форми запо-відальних розпоряджень від 5 жовтня 1961 p.; Гаазькій конвенції про право, що застосовується до аліментних зобов'язань від 2 жовтня 1973 p.; Мінській конвенції про правову допомогу 1993 p.

5.Поняття зовнішньоекономічного договору (контракту).

зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України.

Оскільки зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, укладення договору складається принаймні із двох стадій: пропозиції однієї сторони укласти договір та прийняття пропозиції другою стороною.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 6

1. Розвиток науки міжнародного приватного права.

Взагалы початьк МПП взяло ще при князях,але тоды воно називалося колызыйне право.Однак  зы своъм часом придбало назву МПП.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол , Бальд, які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів. Не відповідала реальності й критика терміна "приватне" з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною права. Українську доктрину розвивали,але й ДОСы не можуть розвинути,оскільки досі існуют прогалини у МП законодавстві, які актуальні и до сьогодення.

2. Колізійні прив'язки, застосовувані до регламентації трудових відносин з „іноземним елементом".

В системі колізійних норм, які використовуються для регулювання трудових відносин з "іноземним елементом", переважними є ті, які призначені саме для цих відносин: закон держави місця роботи (lex loci laboris) закон держави, з якої відряджено працівника (lex loci delegationis). Колізійні прив'язки можуть вказувати на право, яке підлягає застосуванню до певних трудових відносин форми контракту; суб'єктів трудового право-відносини.

Як основні у правових системах переважно використовуються відсилання до закону місця укладення трудового контракту, місця виконання роботи, спільного місця знаходження сторін, спільного громадянства.

Для регулювання спеціальних трудових правовідносин, таких як виконання робіт у відрядженні чи на територіях кількох держав, переведення на роботу в іншу країну і т.д. застосовують додаткові колізійні прив'язки. Ними є, наприклад, відсилання до закону держави, до якої направлено работнікав відрядження, на території якої раз виконувалась робота. До регламентації трудових відносин на транспорті, скажімо, на морському, типовою є колізійна прив'язка - закон прапора, на річковому, повітряному - місця реєстрації судна, на автомобільному - особистий закон перевізника. Прив'язка до закону місця укладення трудового контракту нечасто знаходить застосування, оскільки не завжди однозначно можна визначити таке місце. До того ж, матеріальне трудове законодавство місця укладення контракту може бути іншим, ніж місця виконання роботи.

Принцип особистого закону наймача здебільшого є додатковим і може застосовуватися у випадках, коли робота виконується на територіях різних держав

3. Правове положення держави в міжнародних організаціях.

Нині Україна є членом більш ніж 40 як міжурядових, так і неурядових міжнародних організацій.

 Відтоді, як досягнута незалежність, зростає  авторитет України як члена  багатьох універсальних мівжнарордних  організацій, у фундації яких  вона брала участь (ООН та ін.). Нашу державу прийнято до складу  престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співаробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Рада Європи (РЄ). Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацієй Об'єднаних Націй. Український народ може пишатися тим, що його країна була однією з держав-засновниць цієї глобальної міжнародної організації. Свого часу, в перші 45 років існування ООН, Україна виявила чимало ініціатив у розробці міжнародних питань, перебуваючі в рамках ООН. 12 травня 1954 р. Україна член ЮНЕСКО. За повоєнні роки вона обиралася до ряду керівних органів ЮНЕСКО та до Виконавчої Ради (1980-1985). Україна - член Міжнародного урядового Комітету, Міжурядової програми з інформатики, Міжнародної Координаційної Ради програми "Людина і біосфера" (МАБ), Європейської економічної комісії ООН. В цілому Україна бере участь у діяльності більш як 60 організацій ООН (МАГАТЕ, ЮНІДО, МОП, ВПС тощо). Обрання Міністра закордонних справ України Г.Удовенка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН свідчить про постійно зростаючий авторитет України на міжнародній арені.

Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, проводить справді незалежну від окремих держав чи груп держав зовнішню політику.

Виз-начною подією в політичному житті України стало приііняття до Ради Європи. Наша держава стала 37-м чле-ном цієї авторитетної організації і п'ятою серед колишніх республік СРСР (після Латвії, Литви, Естонії та Молдови).

Метою Ради Європи, згідно з договором про її утворення, є досягнення більшого ступеня узгодженості й згуртованості держав-учасниць на базі спільних принципів та ідеалів, на яких грунтується західна цивілізація і демократія, а також сприяння їх економічному і соціальному прогресу. Задля цього держави-учасниці мають за допомогою РЄ вступати в угоди і вживати спільні дії в економічній, соціальній, культурній, науковій, юридичній та адміністративній галузях і розвивати права людини та основні свободи. Головними органами Ради Європи є: Комітет міністрів у складі всіх міністрів закордонних справ і Парламентська Асамблея.

4. Сутність теорії абсолютного імунітету.

Теорія абсолютного імунітету виходить з того, що імунітет дер-жави випливає з принципу суверенної рівності держав. Саме тому іноземна держава на території іншої держави повинна користуватися імунітетом у повному обсязі, всіма його елементами; він поширюється на будь-яку діяльність держави і будь-яку його власність. теорії абсолютного імунітету держави імунітет заснований на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права - суверенної рівності держав. Держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча вияв її правосуб'єктності може бути різним.

Тому, як суб'єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена (владної особи), а діяти в цій сфері як суверен, користуючись абсолютним іму-нітетом.

Відповідно до цієї теорії має місце достатньо широке натовп-ня та застосування імунітету, яке полягає в тому, що заяв-лення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки за згодою відповідної держави.

5.Законодавство України про поняття „іноземець".

Відповідно до зазначеного Закону, а також Закону України "Про громадянство України"від 2001 року.

Іноземцями в Україні вважаються:

- Громадяни колишнього СРСР, які  на момент проголошення незалежності  України  не проживали постійно на її території;

- Особи, які постійно не проживали  в Україні на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України"

- Особи, які хоча й народилися  або постійно проживали на  території України, але на 13 листопада 1991 p. вони проживали за межами України і тепер перебувають у громадянстві інших держав;

- Особи, які не набули громадянства  України відповідно до Закону "Про громадянство України".

Іноземці в Україні, як і в будь-який іншій країні, володіють певним правовим статусом, що обумовлено багатьма причинами. Він може змінюватися, зокрема, згідно з Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України Так, статус іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінений органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням зацікавленої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Іноземці, які в'їхали в Україну для тимчасового перебування, можуть отримати посвідку на проживання в установленому порядку.

Іноземці вважаються:

1) постійно  проживають;

2) тимчасово перебувають на території України. Єдиних критеріїв, які слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання іноземців не встановлено. Конституція України вказує на перебування на території України, свободу пересування та вільний вибір особою місця проживання