Шпаргалка по "Международному праву"

рівнозначними:

     1) право держави,  у якій знаходиться  місце  проживання  або основне місце діяльності потерпілого;

     2) право  держави,  у  якій  знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу;

     3) право держави,  у якій споживач  придбав товар або  в  якій йому була надана послуга).

Підрядні: мають основну і субсидіарну привязки. Субсидіарна привязка застосовується коли неможна застосувати основну

Колізії можуть виникати не лише між правом кількох держав, а також бувають: інтертемпоральні, інтерлокальні та інтерперсональні колізії.

4. Поняття „майнового імунітету".

Імунітет власності держави означає, що власність держави має недоторканність. Вона не може підлягати примусовому відчуженню, арешту та іншим примусовим заходам, її не можна силою утримувати на іноземній території. Вона не може бути піддана примусовому відчуженню, арешту та іншим примусовим заходам, її не можна насильно утримувати на іноземній території. До власності держави не можуть застосовувати не тільки примусові заходи судового характеру, але й адміністративні заходи. Воно не може бути об’єктом стягнення за будь-якого роду судовими вимогами. Державна власність користується імунітетом, навіть якщо знаходиться у володінні особи, що не має імунітету.Застосування імунітету вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовий практиці.

5. Україна як суб'єкт міжнародного приватного права.

Як суб'єкт міжнародного приватного права держава може вступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за законом. При цьому її правовий статус може відрізнятися від статусу інших суб'єктів права. Як спадкоємець держава опиняється у ролі носія будь-яких суб'єктивних цивільних прав, за винятком тих, що пов'язані з особистістю суб'єкта. Остання обставина виключає можливість переходу цих прав до інших осіб. Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи іншим чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи оренди земельної ділянки. Держава може бути також учасникомспільних підприємств (далі — СП). Вона несе відповідальність за свої дії, як будь-який інший суб'єкт міжнародного приватного права.

Різним є правове положення держави і в міжнародних (міждержавних, у т. ч. господарських) організаціях. Як суверен, держава вступає у вказані організації, які виникають на підставі міжнародних угод і формуються на засадах членства. Держави-члени можуть виділяти вказаним організаціям майно. Останні вчиняють угоди, спрямовані на задоволення своїх потреб чи потреб держави. Відносини між державами-членами та самою організацією, у т. ч. й майнові, можуть мати міжнародно-правовий або приватно-правовий характер.

У всіх правовідносинах від імені держави, як суб'єкта міжнародного приватного права, діють уповноважені нею суб'єкти: наприклад, уряд, закордонні представництва, окремі службові або посадові особи.

Імунітет держави та його види

Імунітет держави у широкому застосуванні — це принцип, згідно з яким до держави або її органів і представників не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. У МПП під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет грунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном.

Міжнародні конвенції, законодавство, практика та доктрина держав по-різному визначають такі поняття, як сутність та види імунітету. Імунітет відрізняється від непідпорядкування дії законодавства іншої держави. Як вказувалося, імунітет держави може розумітися як вилучення держави та її органів з-під дії юрисдикції іншої держави.

У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів імунітету: 1) судовий; 2) від попереднього забезпечення позову; 3) від примусового виконання судового рішення; 4) майновий (власності). Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої. Причини притягнення до відповідальності значення не мають. До. держав, як правило, не можуть бути пред'явлені позови у іноземних судах, якщо тільки ці держави з власної волі не підпорядкували себе юрисдикції іноземних судів. Вказане торкається позовів, які порушуються безпосередньо проти іноземних держав, та "непрямих" позовів, як наприклад, позовів in rem (речевих) про судно, що знаходиться у володінні іноземної держави.

Імунітет від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна.

 Імунітет від примусового  виконання рішення означає, що  без згоди держави не можна  здійснити примусове виконання  судового рішення, винесеного проти  неї судом іншої держави.

Поряд із зазначеним вживають більш загальне поняття — майновий імунітет. Питання про цей вид імунітету може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді.

У більшості держав набула поширення теорія функціонального (обмеженого) імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторговельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не володіє. На вказаній концепції базується і Європейська (Ба-зельська) конвенція про імунітет держав 1972 р. Конвенція розмежовує публічно-правові та приватно-правові дії держави. Вона містить перелік випадків, у яких держава не користується імунітетом (спори з трудових контрактів, охорони патентів на товарні знаки, щодо нерухомості, відшкодування шкоди та ін.). Не застосовується імунітет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.

Проте імунітет зберігатиметься, якщо правовідносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов: 1) другою стороною у спорі є також держава; 2) сторони у письмовій формі спеціально домовилися про визнання імунітету; 3) не-комерційний договір було укладено на території іноземної держави, і він підпорядковується нормам її адміністративного права.

Україна може бути суб'єктом міжнародного публічного права, наприклад, як учасниця Міжнародної угоди ООН з цукру 1992 р.1 Як суб'єкт міжнародних економічних відносин наша держава визнається членами "великої сімки" (США, Канада, Японія, Франція, ФРН, Великобританія, Італія). Беручи участь як суб'єкт права у міжнародній діяльності, зокрема в міждержавних організаціях (ООН, Міжнародному валютному фонді та ін.), Україна водночас може бути й суб'єктом приватно-правових відносин. Це підтверджується і її нормативними актами. Положення Конституції України, Декларації про державний суверенітет, Законів України "Про економічну самостійність України", "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших засвідчують, що держава Україна є самостійним суб'єктом у здійсненні правовідносин з іноземними суб'єктами права. Позитивним є те, що в проекті Цивільного кодексу України вказується, що до цивільно-правових відносин з "іноземним елементом" за участю державизастосовуються правила книги восьмої проекту на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом (ст. 1573).

Україна може виступати стороною в угодах з іноземного інвестування, оренди майна за кордоном. Вона є й власником майна, розміщеного за її межами. Наприклад, Україна є власником чималої кількості посольських приміщень за кордоном, будує власні комплекси для посольств, консульств, займається ремонтом та реконструкцією представництв у багатьох державах.

У свою чергу, в Україні може розмішуватися майно іноземних суб'єктів права. Так, іноземні дипломатичні представництва, консульські установи та міжнародні урядові організації можуть самостійно придбати, орендувати, використовувати на безоплатній основі споруди та приміщення, здійснювати перебудову, добудову приміщень згідно з Положенням про порядок розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних та іноземних організацій в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1995 р.1

Україна може бути стороною у правовідносинах з продажу іноземним громадянам майна, цінних паперів, приміром, облігацій внутрішньої державної позики. І навпаки, держава може заборонити вчинення певних дій. Так, до набрання чинності законодавством України про роздержавлення майна постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 р.3 було заборонено випуск та реалізацію акцій усіх державних підприємств, організацій та установ, розташованих на території України, фізичним та юридичним особам поза межами України. 

Україна може спадкуватпи майно, розміщене за кордоном. Тому відповідно до вимог Митного кодексу України через її митний кордон вільно переміщуються речі, які належать до спадщини України. Валюта й цінності, які складають цю спадщину, можуть ввозитися на її митну територію в порядку, встановленому законодавством України (статті 55, 56 Митного кодексу України1). Відповідно до підпункту "а" п. 2 ст. З Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби" від 15 вересня 1995 р.2 не підлягає оподаткуванню митна вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, які перейшли у власність держави за правом спадкоємства та ввозяться в Україну. При цьому підставою для ввезення в Україну предметів, що входять до складу її спадщини, відкритої за кордоном, є легалізовані у встановленому порядку документипро право на спадщину та про належність цих предметів до складу спадщини (ч. 2 ст. 57 Митного кодексу України).

Україна здійснює права та обов'язки як суб'єкт міжнародного приватного права через інших суб'єктів права. Від імені держави певні повноваження можуть надаватися Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністрові, Національному банку, міністерствам, відомствам. Так, відповідно до пунктів 3, 4 Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затвердженого Указом Президента України від 12 березня 1996 р. , вказані суб'єкти державної виконавчої влади реалізують державну політику у відповідній сфері економіки, представляють уряд України за його дорученням у міжнародних організаціях.

Наша держава виступає через Міністерство фінансів України у правовідносинах, спрямованих, приміром, на виконання: 1) Угоди про позику між Україною та Експортно-імпортним банком Японії щодо надання експортного кредиту в сумі, еквівалентній 50 млн доларів США, підписаної 28 грудня 1995 р. та ратифікованої 26 березня 1996 p.; 2) постанови Верховної Ради України "Про використання кредиту Експортно-імпортного банку Японії" від 7 червня 1996 р. Зазначений кредит використовуватиметься, зокрема, Криворізьким державним центральним гірничо-збагачувальннм комбінатом, Північним державним гірничо-збагачувальним комбінатом (м. Кривий Ріг), Національною телекомпанією України на виконання зовнішньоторговельних контрактів з іноземними фірмами.

Відповідно до Указу Президента України "Про утворення Національного агентства України з реконструкції та розвитку" від 2 липня 1996 р.2 та Положення про Національне агентство України з реконструкції та розвитку3, затвердженого Указом Президента України від ЗО серпня 1996 p., вказане агентстве, зокрема, представляє інтереси Уряду України в міжнародних фінансових, міждержавних і регіональних організаціях, організаціях іноземних держав у сфері залучення та використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Держава, вступаючи у відносини з іншими суб'єктами права, несе самостійну відповідальність за свої дії. Вона не відповідає за діяння юридичних та службових чи посадових осіб, як і вказані особи не відповідають за дії України.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5

 

1. Внутрішнє законодавство.

Залежно від їхньої юридичної сили:

1) Конституція України;

2) закони;

3) підзаконні акти.

Залежно від обсягу регулювання міжнародних приватних ві

носин:

1) спеціальні закони;

2)  закони, які містять окремі  норми або групу норм, що присвяче

правовідносинам з іноземним елементом;

3)  спеціальні підзаконні акти;

4)  підзаконні акти, які містять  окремі норми або групу норм, щоприсвячені правовідносинам з  іноземним елементом.

(1) Конституція в Україні, як  і в більшості країн світу, є основним джерелом права  взагалі, у тому числі і в міжнародному приватному праві. Це положення про іноземців, про осіб що перебувають на території інших деожав.

ЗУ «Про міжнародне приватне право» який створювався з ур-хуванням останніх кодифікацій міжнародного приватного права в східних країнах. В ньому містяться загальні поняття (зворотне відсилання, правова кваліфі-кація, автономія волі, взаємність тощо), а також колізійні норми, які визначають право, що підлягає застосуванню щодо статусу осіб,форми та змісту правочинів, речових прав, зобов’язального права осіб і він виступає спеціальним законодавством. ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, «Про

імміграцію», «Про біженців», «Про правовий статус закордонних українців»«Про режим іноземного інвестування», «Про зовніш-ньекономічну діяльність» «Про соціальні послуги», «Про вободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про зайнятість населення», «Про авторьке право і суміжні права» ,

«Про захист прав споживачів», «Про держав-ну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»ЦКУ.

2..Особистий статус юридичної особи.

Юридичні особи є активними суб'єктами міжнародного приватного права. Ними вважаються підприємства, організації, установи, створені відповідно до законодавства певної держави. Юридичні особи можуть поділятися на суб'єкти публічного та приватного права в залежності від природи акта, внаслідок якого їх створено.

Особистий статут юридичної особи означає її правове положення, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб; порядок її створення та припинення існування; структуру; управління нею; поширення певного виду правового режиму на здійснення нею прав та обов'язків; визначення обсягу правоздатності; реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності.