Шпаргалка по "Международному праву"

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1

1. Поняття і предмет міжнародного приватного права.

Міжнародне приватне право - це галузь права, норми якої регулюють приватно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом, використовуючи при цьому колізійний та матеріально-правовий методи правового регулювання.

Міжнародне приватне право- це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з «іноземним елементом».

Під «іноземним елементом» розуміють: І) суб'єкт, який має іноземну приналежність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; «національність» - щодо юридичних осіб); 2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, що мав, має чи буде мати місце за кордоном.

Предметом регулювання у міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру. Майнові, трудові, сімейні, спадкові, деліктні, економічні, господарські, науково-технічні, культурні, освітні та інші відносини виникають у міжнародному житті з участю осіб різної державної належності. Такі відносини невладні, неполітичні і не потребують застосування зазначеної гвинтівки. Цивільні правові відносини — це передусім майнові відносини між фізичними і юридичними особами різних держав.

2. Поняття звичаю, його роль у міжнародному приватному праві.

Міжнародні правові звичаї - звичаї, які засновані на послідовному і тривалому застосуванні певних норм, обумовлені суверенітетом і рівністю держав.

Звичай — це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяються на міжнародні й торговельні. обов'язковий звичай для держави тільки в таких випадках: по-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці держави; по-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи дипломатичному акті. Тобто, міжнародний звичай повинен бути визнаний державою у певній формі.Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил

3. Загальна характеристика колізійних норм.

Колізійна норма - це норма, яка визначає, право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин, ускладненого іноземним елементом.

За формою вираження волі законодавця: колізійні норми поділяються на імперативні, диспозитивні і альтернативні. Диспозитивність з'являється у формулюваннях: «сторони можуть», «якщо інше не встановлено угодою сторін» і т.д. Імперативні норми формулюються в категоричних виразах «повинен», «зобов'язаний» і т.д. Альтернативні норми формулюються на основі декількох правил прикріплення до применимому праву. Наприклад, у нормі про форму зовнішньоекономічної угоди може бути передбачено, що форма угоди підпорядковується місця її скоєння, проте, угода, укладена за кордоном не може бути визнана недійсною, внаслідок недотримання форми, якщо виконані вимоги певного права.      

 За  характером зв'язку між альтернативами: колізійні альтернативні норми  можуть бути простими (всі альтернативи рівні), і складними (альтернативи супідрядні один з одним шляхом виділення головної, генеральної прив'язки і підпорядкованої їй субсидіарної прив'язки).

Колізійна норма – це норма, що визначає, право якої держави може бути застосоване.

Отже, колізійна норма не регулює відносини по суті, вона лише визначає, норми якої держави необхідно застосовувати. Для призначення колізійної норми завжди застосовують два елементі: обсяг та прив’язку.Обсяг-це частина колізійної норми яка вказує на право регулювання з іноземним елементом, а Привязка-це право яка підлягає застосуванню вказаних в обсязі такої норми.

 Поширення набули такі колізійні прив’язки:

-Особистий закон фізичної особи                      -закон суду

-особистий закон юридичної особи                   -закон прапору

-закон  місця знаходження                                  -закон місця вчинення правопорушення

-закон вчинення акту

4. Бартерний договір між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

У бартерному договорі повинна бути зазначена загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються. При цьому валютою контракту є іноземна валюта, віднесена НБУ до першої групи класифікатора іноземних валют.

Право на проведення товарообмінних (бартерних) операцій мають усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України.

Основна особливість товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності — строки їхнього проведення. Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення .

Під датою ввезення товарів Закон визначає дату їх митного оформлення (дату оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг — дату підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України може бути надано індивідуальний дозвіл на перевищення строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів, товарів спеціального призначення.

Переоформлення бартерного договору на інші види зовнішньоекономічного договору не поновлює і не перериває зазначених вище строків. Що стосується оплати високоліквідних товарів, то її строки продовжуються до 90 днів та 60 днів.

При зміні грошових зобов’язань іноземного контрагента на зобов’язання по постачанню товарів (робіт, послуг) український постачальник подає копії договору та відповідних додаткових угод до органу Державної податкової служби України.

5.Колізійні норми України стосовно правовідносин між батьками та дітьми.

     СКУ містить лише колізійні  норми щодо встановлення та  визнання батьківства. СКУ визначається прив'язка до законодавства України, якщо батьківство встановлюється в Україні,  та незалежно від громадянства батьків і дитини й місця їх прожи-вання. У випадках, коли законодавством України допус-кається встановлення батьківства в органах запису актів гро-мадянського стану, батьки дитини, що проживають поза межами України, з яких хоча б один є громадянином України, мають право звертатися з заявою про встановлення батьківст-ва до консульських установ України.

     Колізійні норми щодо правових стосунків між батьками і дітьми містяться в багатьох договорах про правову допомогу (з Алжиром, В'єтнамом, Грузією, Корейською Народно-Де-мократичною Республікою, Кубою, Литвою, Молдовою, Мон-голією, Польщею, Угорщиною, Чехословаччиною, у Мінській конвенції про правову допомогу 1993 p.). Майже всі з цих договорів передбачають, що правові відносини між батькамита дітьми визначаються законодавством тієї держави-учас-ниці договору, на території якої вони мають спільне місце про-живання (скажімо, з Алжиром, КНДР). В інших договорах, а також до певних відносин, наприклад, до аліментних зобо-в'язань перед дитиною, передбачається застосування закону гро-мадянства дитини (ст. 28 Договору з Молдовою). Норму зі схожим викладом передбачено і в Договорах з Алжиром, КНДР.

    До встановлення і оспорювання походження дитини від пев-ної особи застосовується законодавство тієї держави-учас-ниці договору, громадянкою якої е мати дитини в момент народження дитини. Водночас достатнім є дотримання форми визнання походження дитини, що передбачена законо-давством тієї договірної держави, на території якої визнання має бути чи було здійснено. При цьому компетентними є органи держави, громадянином якої є дитина (ст. 28 Договору з Молдовою; ст. 28-3 Польщею), а також органи тієї дер-жави, на території якої дитина має місце проживання (ст. 28 Договору з Польщею). До цього ж право відношення застосо-вується законодавство договірної держави, громадянином якої є дитина. Остання колізійна прив'язка застосовується і до правовідносин між дитиною та батьками, якщо така дитина народилася від батьків, що не перебували в зареєстрованому шлюбі (ст. 25 Договору з Алжиром, ст. 28 - з Грузією, ст. 28 - з Естонією, ст. 27 - з КНДР, ст. 28 - з Литвою, ст. 28-А - з Угорщиною і т. д.).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2

1. Система міжнародного приватного права.

Системою міжнародного приватного права- це цілісну структуру, що розглядається у поділі на правові інститути, що поєднуються у дві частини – загальну та спеціальну. Загальну частину міжнародного приватного права складають норми, які мають загальнотеоретичне, методичне значення для усіх інститутів міжнародного приватного права. Загальна частина вивчає поняття та предмет міжнародного приватного права, його систему та джерела,м-ди,суб’єкти.

Спеціальна частина міжнародного приватного права включає окремі правові інститути, ускладнені «іноземним елементом». Спеціальною частиною міжнародного приватного права є: цивільно-правове положення суб’єктів міжнародного приватного права; право власності; спадкове право; сімейне право; трудові відносини, зовнішньоекономічні договори; зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Також існує система МПП як наука що саме регулює теоретичне та методологічне особливості галузі,її актуальні проблеми.

2. Нормативні акти, які повністю регулюють відносини з „іноземним елементом".

ЗУ «Про ЗЕД»;ЗУ «Про авторські та суміжні права»;ЗУ «Про правовий статус іноземців»;ЗУ «Про режим іноземного інвестування»;ЗУ №Про міжнародне приватне право»,ЗУ»Про банк і банківську діяльність»;ЗУ»про громадян»;Зу Про правовий статус іноземців та осіб без громадянста» Закону України «Про зайнятість населення»

3. Поняття правового статусу іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.

Правовий статус іноземних юридичних осіб в Україні в окремих випадках може визначатися міжнародними угодами чи національним законодавством нашої держави про їхню діяльність, приміром, у разі здійснення ними діяльності у вільних економічних зонах чи певних регіонах.

 Іноземні суб'єкти господарювання в Україні мають конкретний обсяг прав та обов'язків, що їм кореспондують. Так, відповідно ЦКУ іноземні підприємства та організації можуть без особливого дозволу укладати в Україні угоди в царині зовнішньої торговлі та пов'язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій з українськими зовнішньоторговельними об'єднаннями та іншими організаціями, яким надано право укладення таких угод. Тобто в зазначених питаннях на правовий статус іноземних суб'єктів господарювання поширюється національний режим.

 ЦКУ вказує, що цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час укладення угод у сфері зовнішньої торгівлі та пов'язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію. Права та обов'язки вказаних суб'єктів стосовно зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладення, якщо сторони не погодили інше.

 Водночас Україна заохочує  діяльність іноземних суб'єктів  господарювання в Україні, свідченням  чого є прийняття Програми  державної підтримки підприємництва  в Україні, затвердженої постановою  Кабінету Міністрів. Передбачено, зокрема, створення багатосторонньої системи  розрахунків між підприємцями  різних країн з використанням  спільних банків, мережі регіональних  інформаційно-консалтингових центрів  розвитку зовнішньоекономічної  діяльності, якими могли б ко-ристуватися  всі суб'єкти господарської діяльності.

Іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами для захисту своїх інтересів. Підсудність судам України цивільних справ по спорах, у яких беруть участь іноземні підприємства та організації, визначається законодавством України. У випадках, коли до підприємств або організацій України за кордоном допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав підприємств або організацій України, в Україні можуть установлюватися відповідні обмеження щодо підприємств і організацій цих.

4.Трудовий статус іноземця в Україні.

Трудовий статус іноземців в Україні Регламентує  ЗУ «про правовий статус іноземців», яка фіксує рівні права і обов'язки іноземців з громадянами України у трудових відносинах. Проте різні категорії іноземців мають різний обсяг таких прав.

Так, іноземці, що постійно проживають в Україні, і біженці мають право займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, установлених для громадян України. А іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний строк, повинні отримати дозвіл на працевлаштування, який видає державний центр зайнятості Мінпраці (крім тих іноземців, які прийняті інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, для яких такий дозвіл отримувати не потрібно). У разі працевлаштування іноземців без відповідного дозволу, якщо необхідність цього дозволу передбачена законодавством України, настає адміністративна відповідальність для самих іноземців, а за порушення порядку працевлаштування іноземців — для посадових осіб підприємств, установ і організацій.

 Для іноземців, які тимчасово перебувають в Україні, можливостей для працевлаштування в українському законодавстві не передбачено.

 Крім того, іноземці не можуть призначатись на певні посади чи займатися певною трудовою діяльністю, якщо ці посади чи діяльність пов'язані з приналежністю до громадянства України (відповідно до законів України: «Про нотаріат», «Про адвокатуру», «Про статус суддів», «Про міліцію», «Про аудиторську діяльність» і т. ін.)[