Шпаргалка по "Международному праву"

4.Майнові права та обов'язки подружжя за національним правом.

Майнові права та обов'язки подружжя -це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання одне одному.

Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, роздільності та змішаний режим.

 Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної власності на майно, нажите за час шлюбу.

Режим роздільності передбачає належність кожному з подружжя не тільки його дошлюбного майна, а й майна, набутого під час шлюбу за власні кошти.

Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлумаченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо).

 Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт) (легальний та договірний режим майна). Легальний режим спільності майна подружжя передбачається законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав "сім'ї загального права", в т. ч. у Великобританії; легальний змішаний режим майна — у Данії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.

 За  шлюбним договором (контрактом) подружжю  надається можливість урегулювати  майнові відносини на свій  погляд. У ньому може визначатися  статус дошлюбного, шлюбного майна  подружжя та його поділ у  разі розлучення. В державах "сім'ї  загального права" роль шлюбного  договору відіграє інститут довірчої  власності (траст).

5.Види міжнародних договорів, укладених Україною.

До міжнародним договорам, регулюючим внешнеекономіческі контракти, відносяться:

• Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-прода ¬ же товарів 1974 р.;

• Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.;

До міжнародних комерційних операціях також застосовуються іс ¬ точніка недержавного регулювання, що входять до складу «lex mercatoria» - права міжнародної торгівлі:

• Принципи міжнародних комерційних договорів УНІД-РУА 1994 р.;

• Принципи європейського контрактного права 1995 р.;

• Типові контракти, що розробляються різними міжнарод ¬ рідними організаціями (наприклад, ГАФТА - Асоціація по то говли зерном і кормами пропонує для використання більше 70 типових контрактів, ЄЕК ООН опублікувала більше 30 типових контрактів) і рекомендації по їх складанню;

• Уніфіковані правила та звичаї, публікуються Междуна ¬ рідний торговою палатою (Правила ІНКОТЕРМС. Уніфікувати ні правила і звичаї для документарних акредитивів, уніфікуванні правила по договірних гарантіях і ін).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №11 (31)

1.Поняття та ознаки міжнародних юридичних осіб.

Юридичні особи створюються на території певної держави. Однак їх діяльність не обмежується територією цієї держави і може здійснюватися на території інших країн.

Юридичні особи як суб'єкти міжнародних приватних відносин поділяються на дві базові категорії:

1) національні юридичні особи, які  в будь-якій державі поділяються  на дві групи:

- Вітчизняні юридичні особи; 

- Іноземні юридичні особи; 

- Міжнародні юридичні особи.

Юридичні особи можуть поділятися на суб'єкти публічного та приватного права в залежності від природи акта, внаслідок якого їх створено. Юридичні особи публічного права переважно виникають у розпорядчому порядку на підставі спеціальних публічно-правових актів, прийнятих компетентними державними органами (закон, декрет, указ, адміністративний наказ). До таких осіб належать органи управління адміністративно-територіальними одиницями, торгові, торгово-промислові палати, університети, музеї, державні залізниці й банки тощо Вони іноді виступають як суб'єкти приватного права, керуючись при цьому нормами цивільного чи торгового права.

Юридичні особи приватного права створюються переважно у нормативно-явочному порядку. Вони

враховуються у спеціальних реєстрах або отримують спеціальний дозвіл від компетентних органів. Це банки, страхові компанії .На них поширюються норми цивільного або торговельного права. Вони можуть виступати в різних формах, передбачених законодавством держав.

Ознаки юридичної особи:

- організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле з визначеною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів перетворюється на єдину волю юридичної особи, яка і виступає як єдиний суб’єкт права, що уособлює наміри осіб, які належать до її складу; 
  - майнова відокремленість (економічна ознака), тобто наявність відокремленого майна, яке є необхідною передумовою участі в цивільному обігу. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності (наприклад, господарські товариства) або на праві господарського відання чи оперативного управління (наприклад, державні унітарні підприємства) і відокремлене від майна її членів та не залежить від їх долі;

  -здатність нести майнову відповідальність. Юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов´язаннями, відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання службових обов´язків, хоча в передбачених законом випадках не виключається і майнова відповідальність її окремих членів. Юридична особа за своїми зобов´язаннями відповідає всім належним їй майном, на яке може бути звернено

    - можливість виступати в цивільному обігу від свого імені (матеріально-правова ознака). Кожна юридична особа повинна мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку на її організаційно-правову форму та характер її діяльності. Юридична особа може діяти лише від свого імені, набувати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, виконувати обов’язки та нести самостійно майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями;

   - здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді (процесуально-правова ознака).

2.Відшкодування шкоди працівникові за міжнародними договорами України.

        Враховуючи необхідність врегулювати  питання соціального захисту  в разі отримання ушкоджень  у зв'язку з виконанням трудових  обов'язків у відносинах з «іноземним  елементом», Україна стала учасницею Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професеональних захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаними з виконанням ним своїх трудових обов'язків 1994 Відшкодування шкоди осущ по законодптельству, яке поширюється на працівника в момент отримання каліцтва, професеонального захворювання або смерті. При цьому не має значення переїзд потерпілого на територію іншої договірної держави чи виявлення проф. захворювання на території іншої государствава - учасниці Угоди. Роботодавець, який відповідає за завдану шкоду, відшкодовує його згідно з нормами свого національного законодавства.

На відміну від інших угод, вказане передбачає колізійну прив'язку до законодавства місця проживання особи в разі перегляду ступеня тяжкості трудового пошкодження або проф. захворювання.

3.Колізійні прив'язки, які застосовуються до правового становища майна.

Правове становище майна регламентується законом місцезнаходження речі. Згідно цієї колізійної прив'язки вирішуються питання, що відносяться до права власності. Так, згідно Цивільного кодексу України право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу і правовідносинах у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1994р., Згідно з якою правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться. До рухомого майна може застосовуватися особистий закон власника. Так, Цивільного кодексу України вказує, що відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. У цьому випадку законодавець використав прив'язку місця проживання.

4.Матеріально-правові норми в міжнародному приватному праві.

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не регулюючи правовідносини з "іноземним елементом". Її існування має сенс за умови використання матеріально-правової норми, тобто такої, яку по суті регулює правовідносини в МПрП. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд з колізійним матеріально-правового методу регулювання зазначених відносин. Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи.  

Часто норми національного права є результатом трансформації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми є матеріально-правовими нормами МПП. Міжнародні та торговельні звичаї, судова та арбітражна практика є джерелами матеріально-правової норми в державах в тій мірі, в якій вони їх визнають. Використання матеріально-правового методу в регулюванні відносин у МПП має переваги перед колізійним.        

Вони полягають у тому, що, по-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників правовідносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомі заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути однобічності у правовому регулюванні. У свою чергу, колізійних метод регулювання сприяє усуненню прогалин, які утворюються в зв'язку з використанням виключно матеріально-правових норм. Об'єднання зазначених методів дозволяє враховувати конкретні умови виникнення й реалізації прав і обов'язків суб'єктів правовідносин.   

5.Загальні питання  права власності у відносинах  з „іноземним  елементом" за законодавством України.

Право власності - сукупність юридичних норм, що закріплюють і охороняють приналежність матеріальних благ певним особам чи колективам, передбачають обсяг і зміст прав власника щодо належного йому майна, способи і межі здійснення цих прав.

Відповідно до положень ЦКУ іноземні держави, їх юридичні особи, міжнародні організації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати майно на праві власності на території України.

Відповідно до ЦКУ інші держави вправі мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і в порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України. Так само, міжнародні організації та юридичні особи інших держав можуть мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення.

Відповідно до Земельного Кодексу України, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть перебувати у зазначених осіб тільки на праві користування (оренди).

Іноземні держави набувають у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них організацій, відповідно до міжнародних договорів.   

Іноземні особи не можуть мати у власності майно, заборонену до обороту на території України. (Наркотичні, психотропні засоби, зброю та засоби вибухів)

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12(32)

1. Національне законодавство України з питань регулювання трудових відносин з „іноземним елементом".

         Трудові відносини поділяються  на індивідуальні та колективні. Джерелом регулювання трудових  відносин з «іноземним елементом»  є: національне законодавство, міжнародні  акти, звичаї, судова практика, правові  наука, трудові договори та інші  договори.

Колізійні прив'язки, застосовувані до регламентації трудових відносин. Використовуються відсилання до закону місця складання трудового контракту, місця виконання роботи, спільного місця знаходження сторін, спільного громадянства.

Для регулювання спеціальних трудових правовідносин, таких як виконання робіт у відрядженні чи на територіях кількох держав, переведення на роботу в іншу країну застосовують додаткові колізійні прив'язки. Такими є, наприклад, відсилання до закону держави, в яку направлений працівник у відрядження, на території якого в останній раз виконувалась робота.           

До регламентації трудових відносин на транспорті: наприклад, на морському, типовою є колізійна прив'язка - закон прапора; на річковому, повітряному - місця реєстрації судна; на автомобільному - особистий закон перевізника.

Прив'язка - закон автономної волі, використовується багатьма державами з континентальною системою права. Вона означає, що сторони, укладаючи трудовий контракт, можуть самостійно вибирати правопорядок, який підкоряються їх трудові відносини.

Праця громадян України за кордоном. Громадяни України, кіт постійно проживають на території іноземної держави, можуть працевлаштовуватися у ньому на підставі законодавства цієї держави. У період тимчасового перебування за кордоном громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю, якщо це не суперечить чинному законодавству України і країни перебування.