Шпаргалка по "Международному праву"

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИ БІЛЕТ №8

1.Поняття «юридична особа»

Юридичні особи є активними суб'єктами міжнародного приватного права.

Відповідно до ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Ознаки юридичної особи:

- організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле з визначеною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів перетворюється на єдину волю юридичної особи, яка і виступає як єдиний суб’єкт права, що уособлює наміри осіб, які належать до її складу; 
  - майнова відокремленість (економічна ознака), тобто наявність відокремленого майна, яке є необхідною передумовою участі в цивільному обігу. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності (наприклад, господарські товариства) або на праві господарського відання чи оперативного управління (наприклад, державні унітарні підприємства) і відокремлене від майна її членів та не залежить від їх долі;

  -здатність нести майнову відповідальність. Юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов´язаннями, відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання службових обов´язків, хоча в передбачених законом випадках не виключається і майнова відповідальність її окремих членів. Юридична особа за своїми зобов´язаннями відповідає всім належним їй майном, на яке може бути звернено

    - можливість виступати в цивільному обігу від свого імені (матеріально-правова ознака). Кожна юридична особа повинна мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку на її організаційно-правову форму та характер її діяльності. Юридична особа може діяти лише від свого імені, набувати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, виконувати обов’язки та нести самостійно майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями;

  - здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді (процесуально-правова ознака).

Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов’язані між собою. 
Цивільна правосуб’єктність юридичної особи складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності. У вітчизняному цивільному законодавстві відповідно до сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного декларується принцип універсальної правоздатності юридичної особи, тобто юридична особа може мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Водночас окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії) — займатися медичною практикою, капітальним будівництвом, наданням охоронних послуг.

  Дієздатність юридичної особи виникає одночасно з правоздатністю і здійснюється її органами.

2.Види міжнародних договорів, укладених Україною

 Відповідно до ЗУ «Про міжнародні договори України»  міжнародні договори України укладаються: Президентом України або за його дорученням - від імені України; 
  - Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - від імені Уряду України; 
   -міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами - від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів. 
  Від імені України укладаються міжнародні договори України:

      а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України; 
       б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;  

      в) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; 

     г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи терміни виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;  

     ґ) про використання території та природних ресурсів України; 
      д) яким за згодою сторін надається міждержавний характер. 
    Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори України з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України. 
  Міжвідомчими є міжнародні договори України з питань, віднесених до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

3.Трудовий статус іноземця в Україні

Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в нашій державі національним режимом щодо працевлаштування і трудової діяльності. Іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, можуть працювати: 1) за контрактом, укладеним відповідно до одержаного дозволу; 2) за контрактом, укладеним між суб'єктами господарської діяльності України та іноземної держави. Іноземці можуть перебувати в Україні у відрядженнях, працювати в змішаних товариствах, посольствах, консульствах, представництвах тощо. Не можуть займатися трудовою діяльністю іноземці, які перебувають в Україні тимчасово у приватних справах.

Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо, відповідно до законодавства України, призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язуються з належністю до громадянства України.

Трудоправовий статус іноземців допомагають визначити колізійні норми, які містяться у правових актах України. Так, відповідно до КЗпП України трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України. Ця ж колізійна прив'язка передбачена двосторонніми угодами про трудову діяльність і    соціальний захист, укладеними Україною та Росією, Молдовою, Білоруссю, Угодою про взаємне працевлаштування, укладеною з Польщею. Договори про правову допомогу з Польщею та Молдовою вказують, що сторони, які мають трудові стосунки, можуть підпорядковувати їх обраному за взаємною згодою законодавству. За відсутності такого вибору правовий статус сторін регулюється законодавством місця виконання роботи. Якщо ж робота виконується на території однієї держави, а головне підприємство знаходиться на території іншої, правовий статус особи регулюється законодавством держави місцезнаходження головного підприємства.

Іноземці можуть бути направлені в Україну для здійснення представницьких функцій. Вони можуть діяти як службовці та інші працівники від імені іноземного суб'єкта господарської діяльності, а тому бути співробітниками представництв цих суб'єктів в Україні. Діючи в інтересах іноземного контрагента, від його імені та за його дорученням, співробітники виконують свої функції згідно з чинним законодавством України. Для здійснення ними представницьких функцій управління зарубіжних установ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України видає іноземцям спеціальні службові картки на певний термін, які діють на всій території України та повертаються до Міністерства після припинення повноважень їх володільців.

Трудовий статус іноземців - членів дипломатичного персоналу, співробітників адміністративно-технічного, обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв визначається законодавством держави їх місця перебування та законодавством держави, що надіслала їх в Україну.

Іноземці можуть працювати в Україні на спільних підприємствах, займаючи різні посади, зокрема генерального директора чи голови правління, фахівців із певних спеціальностей. Трудові права іноземців регулюються законодавством України, міжнародними угодами, а також на їх підставі установчими документами СП, індивідуальним трудовим контрактом, колективним договором. Так, в установчому договорі вказується розподіл посад, вирішення візових питань, стажування та ін.; у трудовому контракті - питання заробітної плати, пенсій, відпусток. Умови трудового контракту і колективного договору не повинні погіршувати становища іноземців під час виконання трудових обов'язків в СП порівняно з законодавством України.

4. Зворотне відсилання до закону третьої державию.

Суть зворотного відсилання полягає  у відсиланні колізійної норми законодавства однієї держави до закону іншої, а закон останньої не вирішуючи питання по суті, своєю чергою, відсилає до закону попередньої держави. Якщо до вирішення спору залучається правова система третьої держави, то мова йде про відсилання до закону третьої держави.

За відсутності додаткових обмежень, відсилання національної колізійної норми до іноземного права можна, у загальному вигляді, тлумачити як відсилання:

•      виключно до матеріального права відповідної іноземної держави;

•      до іноземного права в цілому, тобто - включаючи і його колізійне право;

 •      тільки до колізійного права певної держави.

•      до процесуального права

Загальновизнані випадки, коли зворотне відсилання має бути прийнято:

1.    Коли відносини стосуються персонального статуту.

2.    У випадку сімейного статуту.

У великій кількості держав – зворотне відсилання щодо спадкового права.

Способи вирішення:

a)  відсилання до матеріального права

b)  четкое определение в заключаемом договоре материального права, которое будет применяться к этому договору и возникшим из него обязательствам.

Види зворотнього відсилання:

1)  власне чисте відсилання

2)  трансмісія відсилання до права третьої країни.

Остаточне рішення щодо прийняття чи неприйняття зворотного відсилання, у більшості випадків, залишено на розсуд судових органів, які керуються не стільки теоретичними, скільки прагматичними міркуваннями, вбачаючи у прийнятті такого відсилання реальну можливість скорочення випадків застосування іноземного права, хоча це, м'яко кажучи, не зовсім узгоджується з вимогою щодо необхідності віднайдення судом такого права, яке найкращим чином здатне вирішити відповідну справу.

5.Встановлення опіки  і піклування за законодавством  України

Відповідно до ЦКУ опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Водночас, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, — неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих немайнових і майнових інтересів цих дітей.

Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюються для захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для піклування про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування.

Згідно з ЦК опіка і піклування встановлюються державними адміністраціями районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування покладається на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. Ведення справ з опіки і піклування у виконкомах районних (міських) рад покладається: щодо неповнолітніх — на відділи освіти; щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, — на відділи охорони здоров'я; щодо дорослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здоров'я, — на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

У сільській місцевості опікою та піклуванням відають безпосередньо виконавчі комітети селищних і сільських рад.

Згідно з ЦК опіка встановлюється над малолітніми особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Опіка та піклування можуть встановлюватися судом або органами опіки та піклування.

Відповідно до Правил опіки та піклування опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які:

- не досягли 18 р.;

- визнані  у встановленому законом порядку  недієздатними або обмежено дієздатними; 
- перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; 
- раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; 
- позбавлені батьківських прав;