Класифікація міжнародних договорів

Організація Об'єднаних Націй засновує свої представництва в окремих державах. Їх правовий статус можна показати на прикладі Об'єднаного представництва ООН в Російській Федерації, заснованого у відповідності з Угодою між Урядом РФ і ООН від 15 червня 1993 р. Це представництво конституировано як "організаційне підрозділ", через яке ООН сприяє та здійснює співробітництво за програмами в Російській Федерації. Воно представляє не тільки ООН, але і її органи та фонди, в числі яких Управління комісара ООН у справах біженців, Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Програма ООН з контролю над наркотичними засобами.

Представництво співпрацює з Урядом РФ в рамках програм, спрямованих на сприяння економічному розвитку та соціальному прогресу та надання гуманітарної сприяння шляхом, зокрема, проведення досліджень, здійснення технічного співробітництва, підготовки персоналу та розповсюдження інформації.

Стаття III Угоди характеризує "правосуб'єктність і правоздатність". ООН, її органи, програми, фонди та Представництво правомочні:

а) укладати договори;

б) придбавати рухоме і нерухоме майно і розпоряджатися ним;

в) порушувати справи в суді. Визначаючи статус Представництва, Угода встановлює, що його приміщення, майно і активи недоторканні, не підлягають обшуку, конфіскації, іншій формі втручання. Компетентні органи надають РФ сприяння у забезпеченні безпеки та охорони Представництва. Його голова і старші посадові особи користуються привілеями та імунітетами нарівні з дипломатами.

У Москві, як і у багатьох інших столицях держав, функціонує Інформаційний центр ООН, який акредитований при Міністерстві закордонних справ Росії. Він є основним джерелом ознайомлення федеральних державних органів, посадових осіб, навчальних закладів, наукових установ, засобів масової інформації та громадян з діяльністю ООН, її офіційними документами та іншими матеріалами. Центр також надає Секретаріату ООН інформацію про своїх заходи в Росії, присвячених Організації.

16. Регіональні міжнародні організації

Важливою особливістю сучасного міжнародного права є регіоналізація міжнародних відносин, що дозволяє більш ефективно вирішувати насущні проблеми держав, розташованих у певних географічних регіонах планети. Тому представляється необхідним розглянути основні аспекти діяльності і структурної організації найбільш великих і авторитетних регіональних міжнародних організацій. 
 
Ліга арабських держав (ЛАД) 
 
— Початок створенню ЛАД поклало прийняття 7 жовтня 1944 рбку Александрійського протоколу, який підписали представники Сирії, Лівану, Трансіорданії,Іраку, Єгипту, Саудівської Аравії, Ємену й арабського народу Палестини. У цьому документі були сформульовані основні цілі та принципи, на яких повинна була бути побудована майбутня Ліга. 
 
22 березня 1945 року в Каїрі відбулася загально-арабська конференція, у якій взяли участь сім арабських держав (Сирія, Ліван, Йорданія, Ірак, Саудівська Аравія, Ємен і Єгипет), і в той же день відбулося підписання Пакту ЛАД представниками шести арабських держав (представник Ємену підписав Пакт пізніше, 5 травня 1945 року). Пакт ЛАД набрав сили 10 травня 1945 року. В даний час число учасників Пакту — більше двадцяти. 
 
Членом Ліги відповідно до Пакту (ст. 1) може стати будь-яка незалежна арабська держава (хоча в ЛАД входять, наприклад, Джібуті і Сомалі, що не є арабськими державами). 
 
Цілями Ліги є; 
 
— забезпечення більш тісних відносин між державами — членами Ліги; 
 
— координація їхніх політичних дій; 
 
— забезпечення їхньої незалежності і суверенітету. 
 
Співробітництво членами ЛАД здійснюється в таких сферах: економічні і фінансові проблеми; транспорт і зв'язок; питання культури, охорони здоров'я; гуманітарні проблеми. 
 
Вищим органом ЛАД є Рада ЛАД, у якій представлені всі учасники Пакту. Рішення, прийняті Радою одноголосно, обов'язкові для всіх членів ЛАД; рішення, прийняті більшістю голосів, обов'язкові тільки для тих держав, які із ними погоджуються. 
 
У разі агресії або загрози агресії проти держави-члена ЛАД ця держава може вимагати негайного скликання Ради ЛАД, що намічає заходи для усунення агресії, у тому числі примусовими заходами. Об'єднана рада оборони і Постійна військова комісія надають консультативну допомогу Раді. Рада також вправі розглядати спори між державами ЛАД. 
 
Рада обирає на п'ять років Генерального секретаря 
 
З 1964 р. а рамках ЛАД діє Конференція глав держав і урядів, на якій обговорюються найбільш важливі питання. 
 
Під егідою ЛАД діють спеціалізовані міжарабські організації. 
 
Тимчасове місцезнаходження Генерального секретаріату ЛАД у Тунісі. 
 
Організація американських держав Організація американських держав (ОАД) — міжурядова регіональна організація, яка створена в 1948 році і включає більшість країн Західної півкулі. ОАД діє на основі статуту в редакції 1970 року, а також Міжамериканського договору про взаємну оборону 1947 року, 
 
Членами ОАД є 35 латиноамериканських держав і США. У 1962 році під тиском США було неправомірно припинене членство Куби в організації.

Після заснування в 1971 році інституту спостерігачів при ОАД своїх постійних спостерігачів акредитували Бельгія, Гайана, Канада, Ізраїль, Іспанія, Італія, Нідерланди, Швеція, Франція, ФРН, Японія і ряд інших країн (усього ЗО). 
 
Цілі і принципи ОАД полягають у: 
 
— підтримці миру і безпеки на континенті; 
 
— мирному врегулюванні спорів між державами-членами; 
 
— спільному опорі агресії; 
 
— сприянні рішенню політичних, економічних і правових проблем американських країн; 
 
— об'єднанні зусиль із метою економічного, соціального, науково-технічного і культурного прогресу та ін. 
 
Вищим органом ОАД є Генеральна асамблея, що збирається на щорічні сесії для розгляду проблем найбільш важливого характеру. 
 
Постійною радою ОАД скликається консультативна нарада міністрів закордонних справ. 
 
Виконавчі функції виконують декілька рад: постійна рада ОАД, міжамериканська економічна і соціальна рада, міжамериканська рада з освіти, науки і культури. Усі 3 ради підпорядковуються безпосередньо Генеральній асамблеї. 
 
У рамках ОАД діють консультативні органи — міжамериканський юридичний комітет і міжамериканська комісія з прав людини. 
 
Центральним постійним адміністративним органом ОАД є Генеральний секретаріат (який до 1970 року називався Панамериканським союзом). 
 
У системі ОАД скликаються спеціалізовані конференції та функціонують спеціалізовані установи: Панамериканська організація охорони здоров'я, Міжамериканський інститут сільськогосподарських наук, 
 
Міжамериканський інститут дитини, Панамериканський інститут географії й історії, Міжамериканський інститут із проблем індіанців та ін.

Штаб-квартира ОАД знаходиться у Вашингтоні (США). 
 
Організація африканської єдності 
 
Організація африканської єдності (ОАЄ) — міжурядова регіональна організація. Вона була створена в ході Аддіс-Абебської (Ефіопія) конференції незалежних держав Африки на основі Хартії африканської єдності в 1963 році з метою зміцнення єдності і солідарності африканських держав, захисту їхнього суверенітету, територіальної цілісності і незалежності і заохочення міжнародного співробітництва. 
 
Членом організації може бути будь-яка незалежна і суверенна африканська держава. Число членів ОАЄ в даний час — 51 держава. 
 
"Вищим органом ОАЄ є Конференція (Асамблея) глав держав і урядів, що скликається щорічно і складається з глав держав і урядів або з належним чином акредитованих представників. Кожна держава на конференції має один голос. Рішення конференції приймаються більшістю в дві третини голосів. 
 
Рада міністрів ОАЄ складається з міністрів закордонних справ або інших міністрів, призначених держа-вами-учасницями. У обов'язки Ради, що скликається на чергові сесії двічі в рік, входить робота з підготовки до Конференції. 
 
Генеральний секретаріат очолює Генеральний секретар, який обирається на 4 роки Асамблеєю. Під егідою ОАЄ діє Панафриканський парламент і Суд. 
 
У рамках ОАЄ діє регіональний механізм із вирішення спорів — Комітет з посередництва, примирення й арбітражу. Робота інших органів (комісії з економічних і соціальних питань, комітет звільнення та ін.) спрямована на реалізацію регіональних проблем та інтересів. 
 
У 1991 році держави-члени ОАЄ підписали Договір про утворення африканського економічного співтовариства (поки не набрав сили). 
 
Місцеперебування штаб-квартири ОАЄ — Аддіс-Абеба (Ефіопія).

Організація Ісламська конференція (ОІК) Формально Організація Ісламська конференція (Ісламський конгрес) була створена ще в 1954 році, проте її реальна діяльність почалася з 1969 року, коли була скликана Конференція країн-учасниць ОІК на вищому рівні для активізації її діяльності проти Ізраїлю і для захисту ісламських святинь в Єрусалимі. Тому постійно діючий орган ОІК — Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем — знаходиться тимчасово («до повного визволення Єрусалима») у Джидді (Саудівська Аравія). ОІК діє на підставі статуту, затвердженого в 1972 році. Членами ОІК є понад 50 держав. Мусульманські меншини в немусульманських країнах направляють своїх представників в ОІК у якості спостерігачів. Цілі ОІК: 
 
— сприяння зміцненню мусульманських держав; 
 
— охорона святих місць; 
 
— підтримка боротьби палестинського народу; 
 
— співробітництво в економічній, соціальній і культурній галузях. 
 
ОІК була створена на синтезі ортодоксальних принципів ісламу, а також визнання принципів Статуту ООН. Вона має представника в статусі постійного спостерігача при ООН. 
 
Органи ОІК: 
 
Конференція глав держав і урядів, що скликається в міру необхідності; 
 
Конференція міністрів закордонних справ, що скли 
 
кається один раз у рік; г 
 
Секретаріат; 
 
Комісії з політичних, економічних, соціальних та інших питань. 
 
Асоціація держав ПівденноСхідноїАзії Асоціація держав Швденно-Східної Азії (АСЕАН) була створена в 1967 році на підставі Бангкокської декларації (Таїланд), доповненої в 1976 році Договором про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії, і Декларації згоди. 
 
В даний час членами АСЕАН є Врувей, Індонезія, Лаос, Малайзія, Мьянма (Бірма), Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, В'єтнам, Камбоджа (буде прийнята після вирішення внутрішніх питань). 
 
У 1996 р. АСЕАН прийняла рішення включити Росію і Китай у число своїх повноправних партнерів. Постійними партнерами АСЕАН є також США, Австралія, Японія, Південна Корея, Канада, Нова Зеландія і Європейський Союз. У цих країнах відкриті представництва АСЕАН. 
 
Цілі АСЕАН: 
 
— створення в районі регіону миру, свободи і нейтралітету; 
 
— сприяння співробітництву держав в економічній, соціальній і культурній сферах; 
 
— встановлення в рамках АСЕАН зони вільної торгівлі; 
 
— взаємодія з іншими регіональними організаціями. 
 
Вищий орган АСЕАН — Конференція глав держав і 
 
урядів, що скликається раз у три роки. У рамках організації щорічно проводяться зустрічі міністрів закордонних справ. Зустрічі інших міністрів проводяться в міру необхідності.

Поточну роботу між конференціями і зустрічами здійснює Постійний комітет. 
 
Секретаріат АСЕАН очолює Генеральний секретар, що обирається на три роки. 
 
Місцеперебування Секретаріату — Джакарта (Індонезія). 
 
Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) Організація країн-експортерів нафти створена в 1960 році і діє на підставі Статуту, прийнятого в 1965 році її державами-членами. На частку ОПЕК припадає більше третини світового видобутку нафти, організація встановлює єдині продажні ціни на нафту, у такий спосіб вона суттєво впливає на світову торгівлю нафтою. 
 
Членами ОПЕК можуть стати тільки країни, що у значних розмірах експортують сиру нафту. В даний час в ОПЕК входять 12 держав. 
 
Вищим органом ОПЕК є Конференція держав-чле-нів, що скликається два рази на рік. 
 
Виконавчий орган ОПЕК — Рада керуючих. У неї входять керуючі, що призначаються державами-членами і затверджуються Конференцією. 
 
Економічна комісія ОПЕК розробляє заходи для забезпечення стабільності нафтових ринків, координації політики в галузі цін і енергетики. 
 
Секретаріат очолюється Генеральним секретарем, що призначається Конференцією на три року. Місцеперебування штаб-квартири ОПЕК у Відні (Австрія). 
 
Найбільш високий ступінь інтеграції спостерігається в рамках європейських регіональних структур політичного, економічного, гуманітарного та військово-політичного співробітництва. Україна, зробивши у своєму подальшому соціально-політичному й економічному стратегічному розвитку акцент на «європейський вибір», активно бере участь у діяльності європейських інтеграційних структур, являючись державою-членом Ради Європи й Організації з безпеки і співробітництва в Європі, здійснюючи активне співробітництво з Європейським Союзом і НАТО. Тому вважається доцільним розглянути правовий статус, основні напрямки діяльності й організаційну структуру цих організацій. 
 
Рада Європи

Рада Європи (РЄ) стала першою європейською міжурядовою організацією, створеною після Другої світової війни. Організація діє на підставі Статуту, прийнятого в 1949 році. 
 
Членами Ради Європи є 41 держава, у тому числі з листопада 1995 року й Україна. 
 
Цілі Ради Європи: , 
 
— забезпечення більш тісних зв'язків між державами Європи; 
 
— сприяння перетворенню Європи в демократичний простір; 
 
— захист прав людини; 
 
— координація діяльності Ради з іншими європейськими державами. 
 
Діяльність РЄ сконцентрована на таких основних проблемах: а) правове забезпечення прав людини; б) сприяння усвідомленню і розвитку європейської культурної самобутності; в) пошук спільних рішень соціальних проблем (національні меншини, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, СНІД, наркоманія і т.д.); г) розвиток політичного партнерства з новими демократичними країнами Європи.

У рамках РЄ прийнято понад 200 міжнародних конвенцій з цих та інших актуальних питань, що є авторитетними джерелами міжнародного публічного права (зокрема, Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 року, Європейська Хартія місцевого самоврядування 1985 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року та ін.). 
 
Держава, що висловила бажання вступити в Раду Європи, повинна відповідати таким умовам: 
 
— правовий устрій та інститути повинні відповідати принципам демократії; 
 
— народні представники повинні обиратися шляхом вільних, рівних і загальних виборів. 
 
При розгляді кандидатур на вступ в організацію враховуються також наявність у державі форм плюралістичної демократії, гарантії здійснення свободи вираження думки, захист національних меншин, дотримання основних принципів міжнародного права. 
 
Обов'язковою умовою вступу в РЄ є підписання Європейської конвенції з захисту прав людини й основних свобод 1950 року і наступне визнання всієї сукупності її контрольних механізмів. 
 
Органами РЄ є: Парламентська асамблея, Конгрес місцевої та регіональної влади Європи, Комітет міністрів, Наради галузевих міністрів, Секретаріат. 
 
Парламентська асамблея складається з депутатів і їхніх заступників, які обираються з числа членів національних парламентів. Кількість представників від кожної країни (від 2 до 18) залежить від чисельності населення. 
 
Парламентська асамблея збирається на сесії 4 рази в рік. У асамблеї є п'ять фракцій (ліберал-демократи і реформатори, європейські демократи, європейська народна партія, соціалісти, фракція за єдиний європейський лівий блок). Рада асамблеї складається з голови і його 17 заступників. 
 
Асамблея розглядає питання, що стоять на порядку денному, формулює рекомендації, організує конференції, колоквіуми і відкриті парламентські слухання, обирає генерального секретаря і його заступників, керівника апарата асамблеї і суддів Європейського суду з прав людини.

У січні 1994 року рішенням Комітету міністрів РЄ був створений Конгрес місцевої та регіональної влади Європи, перетворений із Постійної конференції місцевої влади Європи, що представляла більше 130 тисяч громад (комун) і тисячі регіонів із метою їх участі в європейському будівництві і функціонувало під егідою ЄЄ в якості консультативного органу з 1957 року. Конгрес є одним із трьох основних органів РЄ, він складається з 236 представників і 236 їхніх заступників, у число яких входять обрані представники місцевої і регіональної влади держав Європи й офіційні особи, безпосередньо відповідальні за діяльність на цих рівнях влади. 
 
Комітет міністрів є вищим органом РЄ і складається з міністрів закордонних справ держав-членів і засідає 2 рази в рік. Комітет визначає програму роботи РЄ, приймає бюджет РЄ, призначає членів Європейської комісії з прав людини. Рішення Комітету міністрів приймаються або у формі рекомендацій, або у формі конвенцій, що підлягають ратифікації. 
 
Наради галузевих міністрів (юстиції, економіки і т.д.) скликаються в міру необхідності і вирішують питання. 
 
Секретаріат очолює Генеральний секретар, який обирається Парламентською Асамблеєю на 5 років. 
 
Штаб-квартира РЄ та її органів знаходиться в Страсбурзі (Франція). 
 
Організація з безпеки і співробітництва в Європі 
 
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) спочатку діяла як міжнародна конференція — Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Відповідно до рішення Будапештської наради в 1994 році Нарада трансформувалася в організацію, що почала свою діяльність із 1 січня 1995 року. 
 
Першим документом, що поклав початок загальноєвропейському процесу міжнародних розрядки і співробітництва, був Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаний у 1975 році в Гельсінкі главами держав і урядів 33 європейських держав, СІЛА і Канади. Цей документ містив програму співробітництва в галузі розрядки процесу міжнародної напруженості. 
 
Положення Заключного акта були розвинуті і доповнені Стокгольмським підсумковим документом 1986 року, Віденським підсумковим документом 1989 року. Документом Копенгагенської наради 1990 року, Паризькою хартією для нової Європи 1990 року, Празьким документом про подальший розвиток інститутів і структур НБСЄ 1992 року, Документом Московської наради 1993 року й інших документів, що регулюють «людський вимір» загальноєвропейського процесу багатостороннього міждержавного співробітництва. 
 
Наради представників держав, що проводилися все частіше, об'єктивно поставили на порядок денний необхідність створення постійно діючих органів для забезпечення їхньої діяльності. В міру необхідності створювалися органи ОБСЄ й одночасно приймалися документи, що регулюють їхню діяльність.